За правилами необхiдноє оборони потрiбно розглядати i
вбивство тварини в тих випадках, коло вона використовууться яп
знаряддя посягання П власником або iншою особою. Вбивство
тварини, яка зiрвалася з ланцюга i нападау на людей, або такоє.
що нападау у лiсi тощо, необхiдно розглядати за правилами
крайньоє необхiдностi.
З. Посягання повинно бути наявним, тобто вiдбуватися в мехах
якогось часу. Воно починауться з безпосередньоє реальноє за-
грози його виконання i закiнчууться в ту хвилину, коли перер-
вано захистом або припинено самим посягаючим.
Для слiдчих i суддiв основою встановлення наявностi стану
необхiдноє оборони мають бути насамперед субуктивнi критерiє.
Це означау, що в момент нападу особа, яка захищалась, не тiльки
передбачала неминучiсть заподiяння єй шкоди, але й
усвiдомлювала необхiднiсть вжиття захисних дiй, аж до вимуше-
ного заподiяння шкоди тому, хто посягау.
Субуктивне уявлення особи про початок загрози мау грунту-
ватися на врахуваннi фактичних обставин конкретного випадку
При оцiнцi небезпечного стану особи, яка оборонялася, слiд
враховувати, що загроза могла перейти в напад негайно i в
даному мiсцi.
В аго. I п.З постанови Пленуму Верховного Суду Украєни вiд
28 червня 1991 р. №4 розяснюуться, що "стан необхiдноє
оборони виникау не лише в момент суспiльне небезпечного
посягання, але i при наявностi реальноє загрози заподiяння
шкоди тому, хто обороняуться".
Посягання не перестау бути наявним, якщо воно лише зупине-
но i в кожну хвилину може розпочатися знову. Посягання
вважауться закiнченим, коли воно перервано захистом або
припинене самим посягаючим.
Важливе розяснення з розглядуваного питання мiстить поста-
нова Пленуму Верховного Суду Украєни вiд 28 червня 1991 р.
№4 (абз.З п.З): "При вирiшеннi питання, чи не з запiзненням
застосовано оборону, слiд виходити з того, що для особи, яка
обороняуться, за обставинами повинно бути очевидним, що в
застосуваннi засобiв захисту вiдпала необхiднiсть. Якщо таке
переконання було вiдсутну i той, хто захищався, припускав
помилку щодо необхiдностi продовжувати захист, то треба вва-
жати. що вiн знаходився у станi необхiдноє оборони. Суди повиннi
мати на увазi, що перехiд використаних при нападi знарядь або
iнших предметiв вiд нападаючого до особи, яка захищауться, не
завжди свiдчить про закiнчення посягання".
З припиненням небезпечного посягання вiдпадау i право на не-
обхiдну оборону. Особи, якi завдали шкоди нападаючому вже пiсля
закiнчення посягання, притягаються до кримiнальноє вiдповiдальностi
як за зяояин, вчинений умисно проти особи (умисне вбивство - ст.93
або 94 чи умисне тiлесне ушкодження -ст.ЮI або 102).
4 Посягання повинно бути дiйсним, тобто iснуючим
обуктивно, в реальнiй дiйсностi, а не тiльки в уявi того, хто
захищауться. Якщо ж посягання iснуу тiльки в уявi особи, що
захищауться, питання про вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану
особi, яка помилково прийнята за нападаючого, вирiшууться за
правилами уявно? (мнимоє) оборони.
Для уявноє оборони характерно те, що вона у результатом
поведiнкою потерпiлого, а також всiма обставинами випадку. Як
при уявнiй, так i при необхiднiй оборонi особа керууться
намiрами дати вiдсiч суспiльне небезпечному посяганню. Тiльки
при необхiднiй оборонi це посягання у дiйсним, а при уявнiй воно
iснуу лише в уявi того, хто захищауться.
Уявну оборону за субуктивними ознаками мохна роздiлити
на два види:
а) коли особа не усвiдомлювала i, виходячи з обстановки, не
могла усвiдомити помилковiсть свого припущення про наявнiсть
посягання. Завдання шкоди без перевищення мех оборони у
казусом i не тягне кримiнальноє вiдповiдальностi, тобто
вирiшууться за правилами впливу фактичноє помилки на
субуктивну сторону дiяння;
б) коли особа не усвiдомлювала, але повинна була i могла
усвiдомити помилковiсть свого припущення про наявнiсть пося-
гання. Вiдповiдальнiсть настау за необережне завдання шкоди, а
при переищенш меж оборони - за умисний злочин, вчинений
при перевищеннi меж необхiдноє оборони.
5. Захист здiйснюуться шляхом завдання шкоди таму, хто
посягау.
Дiє людини, яка активно обороняуться вiд суспiльне небезпеч-
ного нападу, правомiрнi тiльки в тому випадку, коли вони
спрямованi на заподiяння шкоди самому нападаючому, а не
третiм особам. Коли ж дiями, спрямованими на завдання шкоди
нападаючому, насправдi заподiюуться шкода iншiй людинi, яка
опинилась на мiсцi пригоди, постау питання про вiдповiдальнiсть
особи, яка заподiяла таку шкоду.
Пленум Верховного Суду Украєни в постановi вiд 28 червня
1991 р. №4 розяснив (абз.2 п.б); "Якщо при оборонi випадково
заподiяно шкоду непричетнiй до нападу особi, залежно вiд
наслiдкiв вiдповiдальнiсть може настати за заподiяння шкоди з
необережностi".
6. Оборона допускауться, коли треба захистити iнтереси
громадян, суспiльства або держави.
Законодавство, закрiплюючи право громадян захищати вiд
суспiльне небезпечних посягань цi iнтереси, дау досить широкi
можливостi для цього. Однак мали мiсце випадки, коли слiдчi i
суддi не визнавали в дiях особи, яка протвдiяла суспiльне
небезпечному нападу, стану необхiдноє оборони тiльки тому, що
вона захищала безпосередньо не себе, а близьких єй людей або
стороннiх громадян. Така практика у хибною.
7. Захист не повинен перевищувати меж необхiдностi.
Заподiяна шкода визнауться необхiдною, а значить правомiрною,
якщо вона вiдповiдау небезпечностi посягання i обстановцi
захисту.
Для кожного конкретного випадку iснують своє межi необхiдноє
оборони, якi виникають з конкретних обставин справи. При
цьому враховуються як обуктивнi, так i субуктивнi моменти.
Закон не вимагау, зокрема, щоб захист здiйснювався такими ж
знаряддями, як i посяання. В ч.2 ст. 15 перелiченi випадки, коли
застосування зброє або будь-яких iнших засобiв чи предметiв,
незалежно вiд наслiдкiв, не виходить за межi необхiдноє оборони
i тим самим не у злочином. До цих випадкiв належить, зокрема,
той, коли особа, яка захищалася, не могла внаслiдок переляку
або сильного душевного хвилювання, викликаного суспiльне
небезпечними дiями, оцiнити вiдповiднiсть захисту характеровi
посягання.
Застосування вогнестрiльноє зброє i спецiальних засобiв для
працiвникiв мiлiцiє регламентовано Законом Украєни "Про
мiлiцiю" вiд 20 грудня 1990 р.
Перевищенням меж необхiдноє оборони вiдповiдно до закону
(ч.4 ст. 15 КК) у завдання тому, хто посягав, шкоди, яка явно не
вiдповiдау небезпечностi посягання чи обстановцi захисту.
Наприклад, громадянин М. зустрiв на вулицi О. i попросив у
нього припалити. О. вiдповiв, що у нього цигарок немау, i пiшов
далi. М. його наздогнав, схопив за плече, розвернув i двiчi вдарив
головою в обличчя, розбивши його до кровi. Боячись за своу
життя, О. вихопив нiж, вдарив ним нападника i побiг додому. М.
були заподiянi тяжкi тiлеснi ушкодження.
Президiя Херсонського обласного суду встановила, що О. ударив
М. пiд час захисту вiд неправомiрних дiй самого потерпiлого. Але
вiн при цьому перевищив межi необхiдноє оборони, допустивши явну
невiдповiднiсть свого захисту характеровi i небезпечностi посягання
(Право Украєни. - 1993. - №2. - С.60).
Вбивство i заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень при
перевищеннi меж необхiдноє оборони у привiлейованими видами
злочинiв, вiдповiдальнiсть за якi передбачена статтями 97 та 104.
8. До необхiдноє оборони прирiвнюються дiє потерпiлого та
iнших осiб безпосередньо пiсля вчинення посягання, спрямованi
на затримання особи, яка вчинила напад, i доставления єє
вiдповiдним органам влади.
9. Необхiдна оборона i затримання злочинця вiдрiзняються
одне вiд одного. При необхiднiй оборонi злочинець у нападаю-
чою, активною стороною, а при затриманнi - особою, ?ка
ухиляуться, тобто пасивною стороною. Якщо особа, яку затриму-
ють, чинить опiр законним дiям громадян i вiн переростау при
цьому в суспiльне небезпечне посягання, виникау право на
необхiдну оборону. Заподiяна при цьому шкода особi, що
здiйснюу посягання, буде виправдана станом необхiдноє оборони.
Якщо суспiльне небезпечне посягання припинилось i
злочинець намагауться втекти, то завдання йому шкоди не для
подолання опору, а для затримання буде виправдане не-
обхiднiстю його затримання.
Вiдмiннi i цiлi заподiяння шкоди: при необхiднiй оборонi
вiдбиття нападу, при затриманнi - доставления злочинця
вiдповiдним органам влади.
10. Вiдповiдно до вимог ч.5 ст.15 затримання злочинця
правомiрним за таких умов:
- особа вчинила дiяння, що мау ознаки злочину. Аналiз
практики боротьби iз злочиннiстю дозволяу зробити висновок, що
кримiнально-правовi пiдстави для затримання можуть настати, як
правило, пiсля вчинення таких злочинiв, якi характеризуються
пiдвищеним ступенем суспiльноє небезпечностi, зокрема,
повязаних з застосуванням насильства (злочини, в яких обуктом
посягання у життя, здоровя чи статева недоторканнiсть; крадiжки,
грабежi, розбiйнi напади; втеча засудженого; злочини, повязанi iз
застосуванням насильства до представникiв влади, тощо).
Можлива ситуацiя, коли в процесi кримiнальне - процесуаль-
ного або адмiнiстративного затримання правопорушник
ухиляуться вiд законних вимог представникiв влади i навiть
чинить насильство над ними, або, iншими словами, вчинюу
злочин. В подiбних випадках можуть виникнути кримiнально-
правовi пiдстави для затримання i застосування заходiв фiзично-
го впливу, якi будуть застосовуватись уже не до пiдозрюваного
або особи, яка вчинила адмiнiстративне порушення, а до особи,
яка вчинила злочин;
- особа, яка вчинила напад, ухиляуться вiд затримання-,
- заподiяння шкоди- може мати мiсце лише з метою
затримання особи та передачi ii органам влади. Застосову-
ючи фiзичний вплив до особи, яка вчинила напад, спiвробiтник
мiлiцiє або iнша особа розумiють, що вони це роблять тiльки з
метою затримання. Вчинення таких дiй з iншою метою,
наприклад, для самочинноє розправи, виключау єх правомiрний
характер, а особи, якi єх вчинили, притягаються до
вiдповiдальностi;
- шкода, завдана особi, яка вчинила напад з метою затримання,
мау бути вимушеною. Це означау, що фiзичний вплив при
затриманнi визнауться правомiрним лише в тому випадку, коли
iншим способом за конкретних обставин здiйснити затримання
було неможливо;
- дiє по затриманню, включаючи заподiяну шкоду, вiдповiдали
небезпечностi посягання i обстановцi затримання
злочинця.
Оскiльки дiє, спрямованi на затримання особи, яка вчинила
напад, i доставления єє вiдповiдним органам влади,
прирiвнюються до необхiдноє оборони (ч.5 ст.15), то й
вiдповiдальнiсть за спричинену при цьому надмiрну шкоду мау
наставати як за перевищення меж необхiдноє оборони.
Стаття 16. Крайня необхiднiсть
Не е злочином дiя, яка хоч i пiдпадау пiд ознаки
дiяння, передбаченого кримiнальним законом, але
вчинена в станi крайньоє необхiдностi, тобто для усу-
нення небезпеки, що загрожуу Iнтересам держави, гро-
мадським iнтересам, особi чи правам цiує людини або
iнших громадян, якщЬ цю небезпеку за даних обставин
не можна було усунути Iншими засобами 1 якщо за-
подiяна шкода в менш значною, нiж вiдвернута шкода.
(Iз змiнами, внесеними Законом вiл 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. - 1992. - №35. - Ст. 511).
i. Крайня необхiднiсть - правомiрне заподiяння шкоди для
усунення небезпеки, яка загрожуу державним, громадським чи
особистим iнтересам, що охороняються законом, здiйснене за
обставин, коли ця небезпека не може бути усунута iншими
засобами i заподiяна шкода менш значна, нiж вiдвернена. Дiє,
здiйсненi в станi крайньоє необхiдностi, пiдпадають пiд ознаки
дiяння, передбаченого кримiнальним законом, однак вони не у
злочином i визнаються суспiльне корисними.
В станi крайньоє необхiдностi можуть здiйснюватися
найрiзноманiтнiшi дiє, наприклад, водiй, щоб уникнути аварiє з
серйозними наслiдками, порушуу правила дорожнього руху, що
приводить до менш значних наслiдкiв; пiд час пожежi зноситься
будiвля, яка знаходиться поряд з мiсцем горiння, щоб запобiгти
поширенню вогню на iншi будiвлi. Крайня необхiднiсть передба-
чау зiткнення двох охоронюваних законом iнтересiв. При цьому
охорона одного iнтересу досягауться тiльки шляхом заподiяння
меншоє шкоди iншому iнтересовi.
2. Iз визначення поняття крайньоє необхiдностi випливау шiсть
умов єє правомiрностi, якi характеризують небезпеку, що загро-
жуу, i заходи по єє лiквiдацiє:
- небезпека повинна становити загрозу iнтересам держави,
громадським iнтересам, особi чи правам громадян. Джерелом
небезпеки можуть бути рухомi механiзми, напад тварин, дiє
людини,якi загрожують заподiяти шкоду яким-небудь охороню-
ваним законом iнтересам, тощо;
- небезпека мау бути наявною, тобто створювати безпосе-
редню загрозу завдання шкоди, або такою, що повязана з
початком заподiяння шкоди. Майбутня небезпека i небезпека,
що минула, не створюють стану крайньоє необхiдностi;
- небезпека мау бути дiйсною, тобто реально iснуючою, а
не уявною. Однак якщо за обставин справи особа не могла
усвiдомити, що небезпека насправдi вiдсутня, i здiйснила для
вiдвернення такоє уявноє небезпеки дiю, що пiдпадау пiд ознаки
дiяння, передбаченого кримiнальним законом; вчинене не може
вважатися злочином. Якщо особа не усвiдомила, але обставини
справи свiдчать, що вона повинна була i могла усвiдомити
вiдсутнiсть небезпеки, то заподiяння шкоди з метою запобiгання
такiй уявнiй небезпецi мау розглядатися як необережний злочин;
- в станi крайньоє необхiдностi можуть захищатися iнтереси
державнi, громадськi та iндивiдуальнi (своє чи iнших грома-
дян);
- небезпека, що загрожуу за даних обставин, не може бути
усунута iншими засобами, як тiльки шляхом заподiяння
шкоди-,
- заподiяна шкода мау бути менш значною, нiж
вiдвернена. Питання про спiввiдношення заподiяноє i
вiдверненоє шкоди вирiшууться з урахуванням обставин небез-
пеки, що загрожуу, i заходiв по єє лiквiдацiє, насамперед харак-
теру i значення порiвнюваних iнтересiв.
Якщо шкода заподiюуться порушенням хоч однiує з цих шести
умов, то вона не може бути виправдана станом крайньоє не-
обхiдностi.
3. Для працiвникiв мiлiцiє, на яких покладенi певнi обовязки
по охоронi громадського порядку, застосування законодавства
про крайню необхiднiсть мау виключне значення. Ризикуючи
своєм життям, вони зобовязанi усунути небезпеку, що загрожуу
державним, громадським iнтересам та iнтересам окремих осiб.
Перебуваючи в екстремальних умовах, працiвник мiлiцiє не може
ухилятися вiд виконання своєх функцiй, посилаючись на стан
крайньоє необхiдностi.
4. Крайню необхiднiсть слiд вiдрiзняти вiд необхiдноє оборони.
При необхiднiй оборонi джерело небезпеки - суспiльне небез-
печне посягання людини, при крайнiй необхiдностi - стихiйнi
сили природи, напад тварин, механiзми, що рухаються, тощо.
При необхiднiй оборонi шкода завдауться тому, хто посягау, а
при крайнiй необхiдностi - iнтересам третiх осiб, юридичним
особам, якi не причетнi до виникнення небезпеки.
При крайнiй необхiдностi заподiяння шкоди допускауться в
разi неможливостi уникнути небезпеки iншим шляхом, а при
необхiднiй оборонi при наявностi суспiльне небезпечного пося-
гання не мау значення, чи була можливiсть у особи врятуватися
вiд посягання втечею або звернутися за допомогою до пред-
ставникiв влади.
При крайнiй необхiдностi заподiяна шкода мау бути менш
значною, нiж вiдвернена, а при необхiднiй оборонi вона може
бути i бiльш значною.
Необхiдна оборона дiстау вияв в активних дiях, а крайня
необхiднiсть може бути виражена i в бездiяльностi.
Закон визначау поняття перевищення мех необхiдноє оборони
i передбачау за нього кримiнальну вiдповiдальнiсть, а поняття
перевищення меж крайньоє необхiдностi i вiдповiдальностi за
нього не передбачау. Мова йде просто про вiдсутнiсть стану
крайньоє необхiдностi, а не про перевищення єє меж.
Згiдно з ст. 445 ЦК шкоду, заподiяну в станi крайньоє не-
обхiдностi, повинна вiдшкодовувати особа, яка єє заподiяла. Вра-
ховуючи обставини справи, суд може покласти обовязки
вiдшкодування на третю особу, в iнтересах якоє дiяла особа,-яка
заподiяла шкоду, або звiльнити вiд вiдшкодування шкоди
повнiстю чи частково як цю третю особу, так i того, хто заподiя>
шкоду..
5. Крайня необхiднiсть вiдрiзняуться вiд заходiв по затриманню
злочинця.
При крайнiй необхiдностi джерелом небезпеки можуть бути
рiзноманiтнi фактори: сили природи, фiзiологiчнi процеси, напад
тварин, негативнi явища науково-технiчного прогресу тощо.
Пiдставою застосування iнституту затримання злочинця у факт
вчинення злочину i уникання ним затримання.
Право на усунення небезпеки при крайнiй необхiдностi iснуу
з моменту виникнення такоє небезпеки i до єє усунення. А поняття
"затримання злочинця" охоплюу значно бiльший промiжок часу
до закiнчення строку давностi притягнення до кримiнальноє
вiдповiдальностi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125