Вiдповiдно до п.4 ст.40 вчинення злочину пiд впливом сильного
душевного хвилювання, викликаного неправомiрними дiями
потерпiлого, у обставиною, що помякшуу вiдповiдальнiсть, а у
деяких випадках - вирiшальною ознакою спецiального складу
злочину (статтi 95 i 103).
Стаття 9. Вчинення злочину з необережностi
Злочин визнауться вчиненим з необережностi, коли
особа, яка його вчинила, передбачала можливiсть на-
стання суспiльне небезпечних наслiдкiв своу? дIТ або
бездiяльностi, але легковажно розраховувала на єх
вiдвернення, або не передбачала можливостi настання
таких наслiдкiв, хоч повинна була i могла єх передбачити.
1. За своєм змiстом ст.9 охоплюу два види необережноє вини:
злочинну самонадiянiсть i злочинну недбалiсть.
Злочинна самонадiянiсть буде тодi, коли особа: 1) передба-
чау можливiсть настання суспiльне небезпечних наслiдкiв своує
дiє чи бездiяльностi (iнтелектуальний момент) i 2) лепковажно
розраховуу на вiдвернення цих наслiдкiв (вольовий момент). При
цьому винний усвiдомлюу суспiльну небезпечнiсть свого дiяння
(невiдповiднiсть його закону, службовим, професiйним або за-
гальноприйнятим правилам тощо).
При злочиннiй недбалостi особа: 1) не передбачау можливостi
настання суспiльне небезпечних наслiдкiв своує дiє або
бездiяльностi; 2) повинна була передбачити такi наслiдки i
3) могла єх передбачити. У цьому випадку винний не усвiдомлюу
суспiльноє неоезпечностi своує поведiнки, тому не передбачау
можливостi настання суспiльне небезпечних наслiдкiв.
2. Злочин вважауться вчиненим за злочинноє самонадiяностi,
коли особа: 1) передбачау лише можливiсть суспiльне небез-
печних наслiдкiв своує дiє або бездiяльностi; 2) розраховуу на
реальнi сили (наприклад, знання, досвiд, вмiння, фiзичнi сили,
сили природи) або конкретнi обставини (надiйнiсть технiчних
засобiв, дiя iнших .сил тощо), якi дозволять уникнути настання
суспiльне небезпечних наслiдкiв; 3) єє розрахунки були легко-
важними (невиправданими) i такi наслiдки настали. У цьому
випадку винний, з одного боку, недостатньо оцiнив значення
обставин, якi могли викликати шкiдливi наслiдки, а з другого -
переоцiнив своє можливостi або iншi обставини, якi могли б
вiдвернути такi наслiдки. I у першому, i у другому випадках особа
дiу неооачно i легковажно. Так, водiй автомобiля, який перевищуу
граничне допустиму швидкiсть, легковажно розраховуу, що вiн
завдяки своуму досвiду та умiнню не вчинить наєзду на пiшохода,
але такий наєзд стався.
При злочиннiй самонадiяностi вiдсутну свiдоме допущення
шкiдливих наслiдкiв, оскiльки винний сподiвауться, хоча i леiко-
важно, на певнi конкретнi обставини, якi здатнi єх вiдвернути. Цим
злочинна самонадiянiсть вiдрiзняуться вiд непрямого умислу, при
якому особа свiдомо допускау настання суспiльне небезпечних
Стаття 10. Вiдповiдальнiсть неповнолiтнiх
Кримiнальнiй вiдповiдальностi пiдлягають особи,
яким до вчинення злочину минуло шiстнадцять рокiв.
Особи, якi вчинили злочин у вiцi вiд чотирнадцяти до
шiстнадцяти рокiв, пiдлягають кримiнальнiй
вiдповiдальностi лише за вбивство (статтi 93-98),
умисне заподiяння тiлесних ушкоджень, що
спричинили розлад здоровя (статтi 101-104, 106 частина
1 та 189), згвалтування (стаття 117), крадiжку (статтi 81,
861, 140, 223 1 229), грабiж (статтi 82, 861, 141, 223 1
2292), розбiй (статтi 86, 861, 142, 223 частика 2 1 229
частина 3), злiсне або особливо злiсне хулiганство
(стаття 206 частини 2 1 3), умисне знищення або пош-
кодження державного, колективного майна чи
iндивiдуального майна громадян, що спричинило тяжкi
наслiдки (статтi 89 частини 2 i 3 та 145 частина 2), а та-
кож за умисне вчинення дiй, якi можуть викликати
аварiю поєзда (стаття 78).
До особи, яка вчинила у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв
злочин, що не становить великоє суспiльноє небезпеки,
якщо буде визнано, що ТТ виправлення можливе без за-
стосування кримiнального покарання, а також до
особи, яка до виповнення вiку, з якого можлива
кримiнальна вiдповiдальнiсть, вчинила суспiльне не-
безпечне дiяння, передбачене цим Кодексом, суд може
застосувати примусовi заходи виховного характеру, якi
не е кримiнальним покаранням.
(Iз змiнами, внесеними Указами вiд 27 червня 1961 р.,
17 серпня 1966 р., 12 грудня 1969 р., 14 жовтня 1974 р., 23 бе-
резня 1977 р., 18 сiчня 1991 р. i Законами вiд 17червня 1992 р.,
23 грудня 1993 р. //Вiдомостi Верховноє ради УРСР. - 1961.
- №28. - Ст. 342; 1966. - №32. - Ст. 195; 1969. - №50. -
Ст. 388; 1974. - №44. - Ст. 445; 1977. - №14. - Ст. 128; 1991. -
№7. - Ст. 45; Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. - 1992. -
№35. - Ст. 511; Голос Украєни. - 1994. - 22 сiчня).
1. Поняття "неповмашмнш" та особо, яка не досягла
вiсiмнадцятирiчного вiку", що вживаються у ст. 10 i деяких
iнших статтях КК (24, 25, 53, 117, 208), у iдентичними, тому що
неповнолiтнiми вважаються особи, якi недосягли 18-рiчного вiку
Встановлення певного мiнiмального вiку кримiнальноє
вiдповiдальностi повязане з фiзiологiчним процесом поступового
формування здатностi особи з моменту досягнення певного вiку
усвiдомлювати своє дiє i керувати ними та розумiти небезпечнiсть
вчинюваних дiй. В звязку з цим законом диференцiйований вiк
кримiнальноє вiдповiдальностi: за загальним правилом
кримiнальнiй вiдповiдальностi пiдлягау особа, якiй до вчинення
злочину минуло 16 рокiв, i лише за вчинення злочинiв, якi
перерахованi у ч.2 ст. 10 (в тому числi за готування чи замах
щодо єх вчинення та за спiвучасть у них), - з 14-рiчного вiку.
При цьому слiд зазначити, що особи у вiцi вiд 14 до 16 рокiв не
пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi за необережнi
злочини, крiм вбивства з необережностi. Деякi злочини в силу
особливих ознак субукта або особливостей єх обуктивноє сторони
(статтi 72,208,2081).
Оскiльки статтею 10 не встановлена вiдповiдальнiсть осiб, якi
не досягли шiстнадцятирiчного вiку, за злочини, передбаченi
статтями 58, 59, ч.З ст.62, ч.З ст.бб, ст.69 ч.2 ст.71, ч.З ст.86
ч.5 ст.123, ч.З СТ.144, ч.4 ст.187, ч.2 ст.189 ст.190 такi дiє
винного, поуднанi з вбивством або заподiянням потерпiлому
тiлесних ушкоджень, необхiдно квалiфiкувати за статтями 93-98,
101-104, ч.I ст.IОб чи ст.189 (п.32 постанови Пленуму Верхов-
ного Суду Украєни вiд 1 квiтня 1994 р. №1 "Про судову практику
в справах про злочини проти життя i здоровя людини" //
Бюлетень... - С.81-82).
2. Особи, якi вчиндiйi дiяння, що передбаченi кримiнальним
законом, у вiцi до 14 рокiв, а також осоои, що вчинили у вiцi вiд
14 до 16 рокiв суспiльне небезпечнi дiяння, якi не вказанi в ч.2
ст. 10, не пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi.
3. Вiк, з якого настау кримiнальна вiдповiдальнiсть, повинен
обчислюватися з моменту вчинення злочину. При притягненнi
неповнолiтнього до кримiнальнiй вiдповiдальностi його вiк встанов-
люуться вiдповiдно до документiв про народження (число, мiсяць,
рiк народження), а при вiдсутностi таких - на пiдставi висновку
медичноє експертизи. Особа вважауться такою, що досягла певного
вiку, не в день народження, а починаючи з наступноє доби. У
випадках, коли вiк обвинуваченого неповнолiтнього встановлюу
судово-медична експертиза, днем його народження слiд вважати
останнiй день визначеного року, а при визначеннi вiку мiнiмальною
i максимальною кiлькiстю рокiв слiд виходити з пропонованого
експертизою мiнiмального вiку даноє особи.
4. Суди при обговореннi питання про застосування до непов-
нолiтнього мiри покарання зобовязанi враховувати не лише
характер i ступiнь суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину,
але i особу винного, його психофiзiологiчний розвиток,
обставини, що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть, а
також причини, з якими повязаний злочин. Зокрема, суди
повиннi мати на увазi, що вiдповiдно до п.б ст.40 вчинення
злочину неповнолiтнiм у обставиною, що помякшуу
вiдповiдальнiсть.
5. Пленум Верховного Суду Украєни часто звертау увагу судiв
на те, що не повиннi застосовуватися мiри кримiнального пока-
рання до неповнолiтнiх за окремi незначнi правопорушення, якi
були вчиненi як дитячi пустощi, а також за крадiжки у батькiв чи
iнших членiв родини, якщо самi потерпiлi не зверталися у вiдповiднi
органи з проханням про притягнення неповнолiтнього до
кримiнальноє вiдповiдальностi. До незначних правопорушень, що
мають характер дитячих пустощiв, слiд вiднести крадiжку фруктiв
з саду, овочiв з городу, угон велосипеда з метою покататися тощо.
6. Визнання злочину "таким, що не становить великоє
суспiльноє небезпеки", залежить вiд конкретних умов його
вчинення з урахуванням, зокрема, обукта посягання, способу
його здiйснення, можливих або фактичних шкiдливих наслiдкiв,
спрямованостi умислу та iнших обстауш. Однак злочин, який
вiднесено законом до тяжкого (ст.7), не може мзнрватися
"таким, що не становить великоє суспiльноє небезпеки".
До неповноштнього, який вчинив такий злочин, суд може засто-
сувати примусовi заходи виховного характеру, передбетеш ст.I I КК.
Такiжзаходисудможезастосуватнiдожот,якавчиняласусшльно
небезпечне дiяння у вiцi вiд 11 рокiв i до ввпоiнення вiку, з якого
можлива кримiнальна вiдпоiвдалгнiсть (див. коментар до ст.I 1).
Стаття 11. Примусовi затни их<>ного характеру
До осiб, якi вчинили злочин у вiцi-до вiсiмнядцяти
рокiв або суслiльно небезпечне .дiяння до виповнення
вiку, з якого настас кримiнальна вiдповiдальнiсть, суд
може застосувати такi примусовi заходи виховного ха-
рактеру:
1) зобовязання публiчно або в iншiй формi попросити
вибачення у потерпiлого;
2) застереження;
3) передача неповнолiтнього пiд нагляд батькам або
особам, якi єх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчному
або трудовому колективу за його згодою, а також
окремим громадянам на єх прохання;
4) покладання на неповнолiтнього, який досяг
пятнадцятирiчного вiку 1 мас майно або заробiток,
обовязку вiдшкодувати заподiянi збитки;
5) направлення неповнолiтнього до спецiально? на-
вчально-виховноТ установи для дiтей 1 пiдлiткiв до Його
виправлення, але на строк, що не перевищуу трьох
рокiв. Умови перебування в цих установах непов-
нолiтнiх та порядок єх залишення визначаються
спецiальними положеннями.
Суд може також визнати за необхiдне призначити не-
повнолiтньому громадського вихователя в порядку,
передбаченому вiдповiдним Положемням.
{В редакцiє Закону яiд 23 грудня 1993 р. //Голос Украєни.
-1994. - 22 сiчня).
1. Примусовi заходи виховного характеру можуть бути засто-
сованi до особи, яка вчиняла у вiцi до вiсiмвадцяти рокiв злочин,
що не становить великоє суспiльноє небезпеки, якщо буде визна-
но, що єє впiрвалення можливе без застосування кримiнального
покарання. До особи, яка до виповневня вiку, з якого можлива
кримiнальна вiдповiдальнiсть, вчинила суспiльне небезпечне
дiяння, передбачене цим Кодексом, суд також може застосувати
примусовi заходи виховного характеру, якi не у кримiнальним
покаранням (ч.3 ст. 10).
I
-
2. Застосування до неповнолiтнього за вчинений ним злочин
примусових заходiв виховного характеру, повязаних з перетер-
плюванням ним певних передбачених кримiнальним законом
втрат i обмежень, вiдповiдно до п.З ч. I ст.51 у рiзновидом
звiльнення такоє особи вiд кримiнальноє вiдповiдальностi i не
тягне судимостi. Воно у правом, а не обовязком суду. Розгляду-
ванi заходи застосовуються примусово, тобто незалежно вiд
бажання чи згоди неповнолiтнього, який досяг вiку кримiнальноє
вiдповiдальностi, та його законних представникiв.
При прийняттi рiшення про доцiльнiсть застосування примусових
заходiв виховного характеру враховуються: ступiнь суспiльноє не-
безпечностi вчиненого злочину; мотиви i ступiнь участi непов-
напiтнього У його вчиненнi; особа неповнодiтнього; умови його
життя: поведiнка за мiсцем роботи, навчання, в побутi; ставлення
до вчиненого тощо. Суд виносить ухвалу, а суддя - постанову про
закриття кримiнальноє справи i застосування одного з передбачених
ст. 11 заходiв лише на пiдставi ретельного аналiзу матерiалiв справи
i переконаностi у можливостi виправлення неповнаштнього без
застосування кримiнального покарання.
Як правило, примусовi заходи виховного характеру застосову-
ються до осiб, якi вперше вчинили злочин, що не становить,
великоє суспiльноє небезпеки. В бiльшостi випадкiв недоцiльно
застосовувати такi заходи при повторному вчиненнi злочину з
огляду на серйознi сумнiви стосовно можливостi виправлення
неповнолiтнього без застосування покарання.
3. Примусовi заходи виховного характеру не у формою
реалiзацiє кримiнальноє вiдповiдальностi й у тому разi, коди вони
застосовуються до тих неповнолiтнiх, якi до виповнення вiку, з
якого можлива кримiнальна вiдповiдальнiсть (тобто шiстнадцяти
чи чотирнадцяти рокiв), вчинили суспiльне небезпечне дiяння,
передбачене КК. Мова йде про вчинення такого дiяння, яке у
злочином, якщо воно вчинюуться субуктом кримiнальноє
вiдповiдальностi.
У разi наявностi достатнiх пiдстав вважати, що суспiльне
небезпечне дiяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти
рокiв, але до виповнення вiку, з якого законом передбачена
кримiнальна вiдповiдальнiсть, по факту цього дiяння пору-
шууться кримiнальна справа (ч.5 ст.б КПК). Слiдчий, вста-
новивши, що суспiльне небезпечне дiяння вчинене особою у вiцi
вiд одинадцяти рокiв i до виповнення вiку, з якого можлива
кримiнальна вiдповiдальнiсть, виносить мотивовану постанову
про закриття справи та застосування до неповнолiтнього приму-
сових заходiв виховного характеру. Справа разом з постановою
надсилауться прокурору (ч. I ст. V КПК).
Одержавши вiд слiдчого закриту кримiнальну справу, що
надiйшла до нього в порядку, передбаченому ст.7КПК, проку-
рор перевiряу повноту проведеного розслiдування, законнiсть
постанови, пiсля чого (в разi згоди з постановою слiдчого)
направляу справу до суду для застосування примусових заходiв
виховного характеру (п. I ст.232 КПК).
2 Бiол. заiсонодавства. Спецвипуск.
Заслухавши у судовому засiданнi думки прокурора i захисника
щодо справи, яка надiйшла згiдно з п. I ст.232 КПК, суд вирiшуу
такi питання: а) чи мало мiсце суспiльне небезпечне дiяння, з
приводу якого провадилося попередну слiдство; б) чи винна у
цьому дiяннi особа, щодо якоє розглядауться справа; в) який саме
примусовий захiд виховного характеру з числа передбачених
ст. 11 КК мау бути застосовано до цiує особи. За результатами
розгляду справи суд виносить ухвалу (ст.448 КПК).
4. Стаття II мiстить вичерпний перелiк примусових заходiв
виховного характеру, застосовуваних судом (суддею), який у
кожному конкретному випадку вирiшуу, який з цих заходiв у
найбiльшiй мiрi здатний сприяти виправленню неповнолiтнього,
який вчинив злочин, що не становить великоє суспiльноє небез-
пеки, або який з цих заходiв може бути застосований до непов-
нолiтнього, що до досягнення вiку кримiнальноє вiдповiдальностi
вчинив суспiльне небезпечне дiяння, передбачене КК, з враху-
ванням конкретних обставин справи.
5. Вказанi в ст. 11 примусовi заходи виховного характеру
утворюють систему, яка побудована за ознакою єх порiвняльноє
суворостi: вiд менш суворих до бiльш суворих.
6. Зобовязання публiчно або в iншiй формi попросити
вибачення у потерпiлого судом застосовууться в тих випадках,
коли вiн дiйшов висновку, що неповнолiтнiй усвiдомив хибнiсть
своує поведiнки (злочинноє чи суспiльне небезпечноє) i роз-
каюуться в нiй.
Публiчнiсть вибачення означау, що воно робиться не вiч-на-вiч
(неповнолiтнiй - потерпiлий), а в присутностi iнших осiб: в залi
судового засiдання, на зборах колективу, де працюють або
вчаться неповнолiтнiй i потерпiлий, в стiннiй пресi тощо. Питан-
ня про форму вибачення вирiшуу суд з врахуванням всiх
обставин справи та побажання потерпiлого.
7. Застосування застереження полягау в оголошеннi судом у
судовому засiданнi осуду поведiнки неповнолiтнього, який
вчинив злочин, що не становить великоє суспiльноє небезпеки,
або суспiльне небезпечне дiяння.
8. Передбачена ст. 11 передача неповнолiтнього пiд нагляд
батькам або особам, якi єх замiнюють, полягау у покладеннi
судом на таких осiб обовязку посилити виховний вплив, систе-
матично контролювати поведiнку неповнолiтнього. Пiд особами,
якi замiнюють батькiв, розумiються усиновителi та опiкуни.
Передача пiд нагляд батькам або особам, якi єх замiнюють,
доцiльна лише при єх здатностi i бажаннi забезпечити нагляд i
належний виховний вгмив на неповнолiтнього.
Передача неповнолiтнього пiд нагляд педагогiчному або
трудовому колективу полягау в покладеннi судомна такий
колектив за його згодою обовязку по здiйсненню виховного
впливу i контролю за поведiнкою неповнолiтнього. Це пор-
учительство педагогiчного або трудового колективу за непов-
нолiтнього, якого вони знають по навчанню чи по роботi i за
поведiнку якого беруть на себе вiдповiдальнiсть. Таким ко-
лективом може бути, наприклад, педагогiчний колектив школи,
в якiй вчиться неповнолiтнiй, чи колектив цеху пiдприумства, на
якому вiн працюу. Суд мау бути впевненим у можливостях
позитивного виховного впливу такого колективу на непов-
нолiтнього, який передауться йому пiд нагляд.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125