А-П

П-Я

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 


15. Вчинення нового злочину особою, яка була взята на
поруки, протягом строку поручительства або протягом одного
року пiсля закiнчення цього строку, передбачено як обставина,
що обтяжуу вiдповiдальнiсть, в п.12 ст.41. Те, що винна особа не
виправдала довiря трудового колективу або громадськоє
органiзацiє, якi за неє поручилися, свiдчить про пiдвищену
суспiльну небезпечнiсть цiує особи.
На вiдмiну вiд п. I ст.41, вчинення нового злочину особою, яка
була взята на поруки, протягом одного року пiсля закiнчення
строку поручительства визнауться обставиною, що обтяжуу
вiдповiдальнiсть, i в тому разi, коли пройшли строки давностi
яритягнення до кримiнальноє вiдповiдальностi за дiяння, що
мiстило ознаки злочину i в звязку iз вчиненням якого особа була
звiльнена вiд цiує вiдповiдальностi з передачею на поруки.
16. Перелiк обставин, що обтяжують вiдповiдальнiсть, у
вичерпним, тому суд (суддя) при призначеннi покарання не
може посилатись як на обтяжуючi вiдповiдальнiсть на тi
обставини, якi в ст.41 не передбаченi. Зокрема, не повиннi
визнаватись такими обставинами невизнання пiдсудним своує
вини. вiдмова вiдшкодувати заподiяну шкоду, прагнення
ухилитись вiд вiдповiдальностi шляхом дачi завiдомо не-
правдивих показань та iн. За певних умов цi обставини можуть
розглядатись як показник ступеня суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину або особи винного i враховуватись при
призначеннi покарання саме як такi.
Стаття 42. Призначення покарання при вчиненнi
кiлькох злочинiв
Якщо особу визнано винною у вчиненнi двох або
бiльше злочинiв, передбачених рiзними статтями
кримiнального закону, нi за один з яких Ч не було засуд-
жено, суд, призначивши покарання окремо за кожний
злочин, остаточно визначау покарання за єх сукупнiстю
шляхом поглинення менш суворого покарання бiльш су
ворим або шляхом повного чи часткового складання
призначених покарань у межах, встановлених статтею
закону,яка передбачау бiльш суворе покарання,
До основного покарання може бути приуднано будь-
яке з додаткових покарань, передбачених статтями за-
кону, що встановлюють вiдповiдальнiсть за тi злочини,
у вчинеммi яких особу було визнано винною.
За тими ж правилами призначауться покарання, коли
пiсля винесення вироку в справi буде встановлено, що
засуджений винен ще i в Iншому злочинi, вчиненому
ним до винесення вироку в першiй справi. В цьому разi
до строку покарання зараховууться покарання, вiдбуте
повнiстю чи частково за першим вироком.
1. Стаття 42 встановлюу порядок та особливостi призначення
покарання при вчиненнi однiую особою кiлькох злочинiв. В
даному разi поняття "кiлька злочинiв" охоплюу один з видiв
множинностi злочинiв - єх сукупнiсть.
Сукупнiсть злочинiв мау мiсце в тому разi, коли: а) особа
вчинила кiлька злочинiв, кожний з яких мiстить вiдмiнний вiд
iншого склад злочину; б) злочини вчиненi до винесення вироку,
яким особа засуджууться хоча б за один з них; в) по кожному iз
вчинених злочинiв не спливли строки давностi притягнення до
кримiнальноє вiдповiдальностi i за вчинення жодного з них особа
не звiльняуться вiд кримiнальноє вiдповiдальностi з iншвх
пiдстав, передбачених законом.
Наявнiсть у кожному iз злочинiв, що утворюють сукупнiсть,
самостiйного складу злочину означау, що вони квалiфiкуються:
1) за рiзними статтями Особливоє частини кримiнального законо-
давства, наприклад, один злочин за ст.98, а другий - за ст. 102;
2) за однiую й тiую ж статтею Особливоє частини кримiнального
законодавства, але за рiзними Гi частинами (пунктами), що
мають самостiйнi санкцiє, наприклад: один злочин за ч. I ст. 117,
а другий - за ч.З ст.117 (див., наприклад, абз.2 п.12 постанови
Пленуму Верховного Суду Украєни вiд 27 березня 1992 р. №4
"Про судову практику у справах про згвалтування та iншi статевi
злочини" // Бюлетень... - С.85); 3) за однiую й тiую ж статтею
або за однiую й тiую ж частиною (пунктом) статтi Особливоє
частини кримiнального законодавства, але в одному випадку з
посиланням на ст. 17 чи ст. 19, а в iншому - без такого посилання,
тобто коли в одному випадку злочин був закiнчений, а в iншому
5 Бюя. i<овода>ствi. Саецвипуск. 129
мало мiсце готування до такого ж злочину чи замах на нього,
або коли в одному випадку особа була виконавцем (спiввиконав-
цем) злочину, а в iншому - iншим спiвучасником такого ж
злочину (див., наприклад, п.ЗЗ постанови Пленуму Верховного
Суду Украєни вiд 25 грудня 1992 р. №12 "Про судову практику
в справах про корисливi злочини проти приватноє власностi" //
Бюлетень... - С.106); 4) за однiую < тiую ж статтею або за однiую
й тiую ж частиною (пунктом) статтi Особливоє частини
кримiнального законодавства, але в одному випадку з посилан-
ням на ст. 17, а в iншому - з посиланням на ст. 19, тобто коли в
одному випадку з боку особи малi мiсце готування або замах на
злочин, а в iншому - спiвучасть у такому ж злочинi.
2. Залежно вiд особливостей вчхнення одного чи кiлькох дiянь,
що мiстять декiлька рiзних складiв злочинiв, сукупнiсть злочинiв
може бучi реальною, iдеальною i так званою реально-iдеальною.
Реальна сукупнiсть мау мiсце тодi, коли особа окремими
дiяннями вчхняу в рiзний час два або бiльше злочинiв, що мiстять
рiзнi склади злочинiв. Реальною сукупнiстю буде, наприклад,
вчинення особою спочатку хулiганства, а потiм - пiд час
затримання - опору працiвниковi мiлiцiє при виконаннi ним
обовязкiв по охоронi громадського порядку.
Iдеальна сукупнiсть мау мiсце тодi, коли особа одним дiянням
вчиняу два а(ю бiльше злочинiв, що мiстять рiзнi склади злочинiв.
Iдеальною сукупнiстю буде, наприклад, нанесення потерпiлому
умисного тяжкого тiлесного ушкодження з хулiганських мотивiв.
Реально-iдеальна сукупнiсть мау мiсце тодi, коли особа
вчиняу кiлька дiянь, з яких принаймнi одне одночасно входить
до кiлькох складiв рiзних злочинiв, а iншi дiяння (одне чи кiлька)
входять до вiдповiдного складу злочину кожне окремо. Реально-
iдеальною сукупнiстю буде, наприклад, умисне вбивство пiд час
згвалтування, коли насильство використовувалось винним i для
подолання опору потерпiлоє, i для позбавлення iє життя.
Вид сукупностi злочинiв повинен бути мзначений судом i разом
з iншими обставинами єх вчинення враховуватись при призначеннi
остаточного покарання (див. п.б коментаря до даноє статтi).
3. У СТ.42 передбачено двi ситуацiє, що можуть виникнути при
призначеннi покарання за сукупнiстю злочинiв. Перша з них
мау мiсце тодi, коли: а) за два i бiльше злочини, що утворюють
сукупнiсть, особа засуджууться одним вироком, б) в цьому
вироку призначауться як покарання за кожний злочин окремо,
так i остаточне покарання за сукупнiстю вчинених злочинiв.
Порядок i особливостi призначення покарання за сукупнiстю
злочинiв при цiй ситуацiє регламентуються чч.I, 2 ст.42.
Друга ситуацiя мау мiсце тодi, коли: а) першим вироком особа
засуджууться i єй призначауться покарання за один чи кiлька
вчинених нею злочинiв, але не за всi злочини, що утворюють
сукупнiсть; 6) пiсля винесення першого вироку стау вiдомо про
iнший злочин (злочини), який також входить у сукупнiсть,
оскiльки вiн був вчинений особою до винесення першого вироку;
в) в новому вироку особi призначауться покарання за той злочин
(злочини), про який стало вiдомо пiсля винесення першого
вироку, а також визначауться остаточне покарання за сукупнiстю
всiх вiдомих суду злочинiв. Порядок i особливостi призначення
покарання при данiй ситуацiє регламентуються ч.З ст.42.
4. При призначеннi покарання за сукупнiстю злочинiв у
вiдповiдностi з чч.I, 2 ст.42 суд повинен: а) призначити пока-
рання окремо за кожний злочин; 6) обрати принцип (принципи)
призначення остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв -
повне чи часткове складання призначених покарань або
поглинення менш суворого покарання бiльш суворим;
в) визначити остаточне покарання за сукупнiстю вчинених
злочинiв. При цьому слiд мати на увазi, що положення ч.I ст.42
стосуються перш за все основних покарань, а положення ч.2 ст. 42
- додаткових покарань. Лише в окремих випадках положення ч.I
ст.42 застосовуються i щодо додаткових покарань (див. п.9
коментаря до даноє статтi).
5. Призначаючи покарання окремо за кожний iз злочинiв, що
утворюють сукупнiсть, суд мау керуватись загальними нача-
лами призначення покарання (див. коментар до ст.39). При
цьому слiд мати на увазi, що призначення справедливого пока-
рання за кожний злочин, що входить у сукупнiсть, у необхiдною
умовою визначення справедливого остаточного покарання. В
резолютивнiй частинi вироку обовязково повинно бути вказано
те основне (основне i додаткове) покарання, яке суд призначив
окремо за кожний iз злочинiв, що утворюють сукупнiсть.
6. Закон (ст.42) не передбачау випадкiв обовязкового обрання
того чи iншого принципу призначення остаточного покарання за
сукупнiстю злочинiв у залежностi вiд якихось обставин вчинення
кожного з них. Тому при обраннi вiдповiдного принципу
(принципiв) суд також повинен керуватись загальними началами
призначення покарання, враховуючи, зокрема, характер i
ступiнь суспiльноє небезпечностi вчинених злочинiв, мотив i мету
кожного з них, форму вини, вид сукупностi (наприклад, реальна
чи iдеальна), обставини, що помякшують та обтяжують
вiдповiдальнiсть, а також данi про осооу винного. Якщо ж
остаточне покарання призначауться за сукупнiстю трьох i бiльше
злочинiв, суд може одночасно обрати два принципи його призна-
чення, тобто повнiстю або частково скласти однi i поглинути iншi
покарання, якi призначенi за окремi злочини. Наприклад, якщо
за злочини, якi входять у сукупнiсть, призначенi основнi пока-
рання у виглядi позбавлення волi, виправних робiт i штрафу, суд
може повнiстю або частково скласти першi два покарання i
поглинути останну.
На обрання принципу призначення остаточного покарання за
сукупнiстю злочинiв можуть вплинути вид i розмiр покарань,
призначених за окремi злочини. Це зумовлено тим, що ч. I ст.42
встановлюу як максимальну межу остаточного покарання за
сукупнiстю злочинiв найбiльш суворе за видом i розмiром
покарання з тих, що передбаченi в статтях кримiнального зако-
ну, за якими засуджууться винний. Тут можливi такi варiанти:
1) покарання, призначенi за окремi злочини, рiзнi за видом або
за розмiром i при єх повному складаннi не перевищують
сукупнiсть; 2) обовязкове додаткове покарання, призначене за
один чи кiлька злочинiв, що входять у сукупнiсть, повинно бути
призначене i за сукупнiстю вчинених злочинiв; непризначення
обовязкового додаткового покарання за сукупнiстю злочинiв
можливе лише тодi, коли воно не було призначене за окремий
злочин (злочини), що входять у сукупнiсть, в порядку ст. 44;
3) якщо за злочини, що входять у сукупнiсть, призначено два або
бiльше рiзновидних додаткових покарань, всi вони можуть бути
призначенi при визначеннi остаточного покарання за су-
купнiстю вчинених злочинiв; в цьому разi у вiдповiдностi з ч .4
СТ.43 кожне з них мау виконуватись самостiйно-, 4) якщо за
два або бiльше злочинiв, що входять у сукупнiсть, призначено
додатковi покарання одного й того ж виду, суд при визначеннi
остаточного покарання за .сукупнiстю вчинених злочинiв в
частинi, що стосууться такого додаткового покарання, може
застосувати один з принципiв, передбачених ч. I ст.42, тобто
поглинути менш суворе за розмiром покарання бiльш суворим
або визначити остаточний розмiр додаткового покарання шляхом
повного чи часткового складання покарань, призначених за
окремi злочини. В останньому випадку максимальною межею
додаткового покарання, що може бути призначене за сукупнiстю
вчинених злочинiв, буде найбiльше за розмiром додаткове пока-
рання, що передоачене? в статтях Особливоє частини
кримiнального закону, за якими засуджууться винний. Якщо ж
додаткове покарання за окремий злочин (злочини), що входять
у сукупнiсть, призначене на пiдставi статтi Загальноє частини
КК, максимальною межею додаткового покарання, що може бути
призначене за сукупнiстю вчинених злочинiв, буде та верхня
його межа, яка передбачена в данiй статтi.
Таким чином, максимальнi межi основного i додаткового пока-
рань, що можуть бути призначенi за сукупнiстю вчинених злочинiв,
можуть передбачатись як однiую й тiую ж, так i рiзними статтями
Особливоє частини кримiнального закону, за якими засуджууться
винний, а iнколи максимальна межа додаткового покараний взагалi
встаноiлюуться статтею Загальноє частини КК.
10. Призначене за сукупнiстю вчинених злочинiв остаточне пока-
раша (основне i додаткове) повинно бути чiтко i конкретно вздображене
в резолютивнiй частинi вироку як окремий єє елемент. При цьому
обовязково слщ посилатись на 4.1 (чч.1,2) ст.42 як на спецiальну
правову пiдставу призначення покарання за сукупнiстю злочинiв.
11. Частина 3 ст.42 передбачау, що за тими ж правилами (тобто
за правилами, передбаченими чч.I, 2 ст.42) призначауться пока-
рання, коли пiсля винесення вироку в справi буде встановлено,
що засуджений винен ще й в iншому злочинi, вчиненому ним до
винесення вироку в першiй справi. В той же час призначення
покарання за сукупнiстю злочинiв на пiдставi ч.З ст.42 мау ряд
особливостей (див. п.З коментарi до даноє статтi). 3 урахуванням
цих особливостей суд при призначеннi покарання в порядку,
передбаченому ч.З ст.42, повинен: 1) одержати точнi данi про
покарання, призначене винному за першим вироком (попе-
реднiми вироками); 2) призначити покарання за той злочин
(злочини), про який стало вiдомо пiсля винесення першого
вироку (попереднiх вирокiв); 3) призначити остаточне покарання
за сукупнiстю всiх злочинiв, що вiдомi суду на момент винесення
останнього вироку; 4) зарахувати в строк остаточного покарання,
призначеного за сукупнiстю вчинених злочинiв, покарання,
вiдбуте за першим (попереднiм) вироком.
12. При призначеннi покарання за сукупнiстю злочинiв на
пiдставi ч.З ст.42 суд не вправi змiнювати покарання, призначене
першим вироком (попереднiми вироками) за окремий злочин
(злочини), що входить у сукупнiсть. Вiн також не повинен ще
раз призначати (дублювати) це покарання у другому (наступ-
ному) вироку. В даному разi дiу юридична презумпцiя законностi
й обгрунтованостi попереднього вироку, яку суд пiдтверджуу,
застосовуючи ч.З ст.42.
IЗ. При призначеннi покарання за окремий злочин (злочини),
про який стало вiдомо пiсля винесення попереднього вироку, суд
мау керуватись загальними началами призначення покарання, а
також враховувати, що мау мiсце сукупнiсть злочинiв (див.
коментар до статей 39-41, п.6 коментаря до ст.42).
14. При визначеннi остаточного покарання за сукупнiстю
злочинiв, що вiдомi суду на момент винесення останнього вироку,
суд повинен виконувати правила призначення остаточного пока-
рання, передбаченi чч.I, 2 ст.42 (див. пп.5-10 коментаря доданоє
статтi). Крiм того, суд повинен додержуватись таких положень:
1) остаточне покарання за сукупнiстю злочинiв не може бути
нижчим вiд покарання, призначеного за першим вироком,
оскiльки в таких випадках при поглиненнi або складаннi пока-
рань суд мау виходити з розмiру всього покарання, призначеного
за пертим вироком, а не з його невiдбутоє частини (див. п.10
постанови Пленуму Верховного Суду Украєни вiд 29 червня 1990 р.
№6 "Про практику призначення судами Украєни мiр
кримiнального покарання"; 2) якщо за попереднiм вироком до
особи були застосованi вiдстрочка виконання вироку, умовне
засудження до позбавлення волi з обовязковим залученням
засудженого до працi або умовне звiльнення з мiсць позбавлення
волi з обовязковим залученням засудженого до працi, суд при
призначеннi остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв у
виглядi позбавлення волi мау керуватись вимогами ч.З ст.42 (див.
абз.I п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду Украєни вiд
29 червня 1990 р. №6) i виходити з того, що за попереднiм
вироком було призначене покарання у виглядi позбавлення волi;
3) якщо за попереднiм вироком до особи застосовано умовне
засудження до позбавлення волi або виправних робiт, а за новим
вироком за злочин, який вчинений до винесення вироку по
першiй справi, ця особа засуджена до покарання, яке належить
вiдбувати реально, застосування принципiв повного чи частко-
вого складання аоо поглинення призначених покарань виклю-
чауться; за таких умов кожний вирок виконууться самостiйно
(див. абз.2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду Украєни
вiд 29 червня 1990 р. №6).
15. Вирiшуючи питання про зарахування до строку остаточ-
ного покарання, призначеного за сукупнiстю злочинiв на
пiдставi ч.З ст.42, покарання, вiдбутого повнiстю чи частково за
попереднiм вироком, суд повинен: а) встановити, чи яiдбувалось
покарання за попереднiм вироком; б) визначити строк покаран-
ня, вiдбутого за попереднiм вироком; в) обчислити, керуючись
правилами ч.З ст,43, строк покарання, вiдбутого за попереднiм
вироком, в показниках остаточного покарання, прiзваченого за
сукупнiстю вчинених злочинiв у наступному вироку;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125