140 КШС).
3. На вiдмiну вiд позбавлення батькiвських прав у порядку
цивiльного судочинства на пiдставах, вказаних у ст.70 КШС
(ухилення вiд виконання своєх обовязкiв по вихованню
дiтей, в тому числi вiдмова без поважних причин взяти
дитину з пологового будинку та iнших дитячих лiкувально-
профiлактичних i навчально-виховних закладiв, зловживан-
ня батькiвськими правами, жорстоке поводження з дiтьми,
шкiдливий вплив на дiтей аморальною поведiнкою, а також
те, що батьки у хронiчними алкоголiками або наркоманами),
позбавлення батькiвських прав як мiра кримiнального пока-
рагiня можливе лише у звязку з вчиненням злочину,
повязаного iз зловживанням цими правами.
4. Призначаючи позбавлення батькiвських прав як додаткову
мiру покарання, суд не визначау строку єє дiє. Поновлення в
батькiвських правах може мати мiсце в порядку, передбаченому
ст.75 КШС.
Порядок i умови виконання розглядуваного покарання вста-
новленi гл. VII Положення про порядок i умови виконання
кримiнальних покарань, не звязаних iз заходами виправно-тру-
дового впливу на засуджених, затвердженого Указом Президiє
Верховноє Ради УРСР вiд 22 червня 1984 р.
Глава V
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ I ПРО
ЗВIЛЬНЕННЯ ВЩ ПОКАРАННЯ
начала призначення
Стаття 39. Загальнi
покарання
Суд призначав покарання в межах, встановлених
статтею закону, яка передбачау вiдповiдальнiсть за
вчинений злочин, у точнiй вiдповiдностi з положеннями
Загальноє частини цього Кодексу. При призначеннi
покарання суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуу
характер 1 ступiнь суспiльноТ небезпечностi вчиненого
злочину, особу винного 1 обставини справи, що
помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. - 1992. -№35. -Ст. 511).
1. Призначення нокяроння -один з етапiв застосування
кримiнального законодавства. Воно здiйснюуться судом (суддею)
пiсля того, як вiн згiдно з п.4 ст.324 КПК Украєни дiйде висновку,
що особа, яка вчинила злочин, пiдлягау покаранню за це.
Призначення покарання полягау в обраннi щодо особи, визна-
ноє винною у вчиненнi злочину (злочинiв), конкретноє мiри
покарання. Це означау, що суд (суддя) повинен визначити i
вказати у вироку: а) яке основне покарання призначауться особi,
що вчинила злочин, а у вiдповiдних випадках - який його розмiр
та iншi показники (вид виправно-трудовоє установи, процент
вiдрахування iз заробiтку тощо); о) чи призначауться особi
додаткове покарання, а якщо призначауться, то який його вид,
а у вiдповiдних випадках - розмiр; в) якщо мають мiсце
обставини, зазначенi в статтях42, 43, яке покарання остаточно
призначауться особi, котра вчинила кiлька злочинiв.
2. При призначеннi покарання суд (суддя) повинен керуватися
лише законом та власною правосвiдомiстю. Закон (ст.39) вста-
новлюу такi загальнi начала призначення покарання: а) суд
призначау покарання в межах, встановлених статтею закону, яка
передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений злочин; б) суд призна-
чау покарання у точнiй вiдповiдностi з положеннями Загальноє
частини Кримiнального кодексу; в) при призначеннi покарання
суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуу характер i ступiнь
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину,, особу винного i
обставини справи, що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
3. За загальним правилом, межi покарання, що може бути
призначене особi за вчинений нею злочин, вказанi в санкцiє тiує
статтi (частини статтi) кримiнального закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за цей злочин. В окремих санкцiях нижня межа
основного чи додаткового покарання не вказана. В таких випадках
вона визначауться тiую статтею Загальноє частини КК, яка перед-
бачау даний вид покарання, i дорiвнюу його мiнiмальнiй межi.
В бiльшостi санкцiй передбачено кiлька основних, а в деяких
- i кiлька додаткових покарань. При цьому додатковi покарання
можуть бути як обовязковими, так i факультативними. Iнколи в
санкцiє однi додатковi покарання привязанi до окремих основних
покарань, а iншi - до всiх основних покарань. Наприклад, згiдно
з санкцiую ч.2 ст.155 конфiскацiя майна як додаткове покаран-
ня може бути призначена в поуднаннi з позбавленням волi чи з
виправними роботами, а позбавлення права займати певнi посади
або займатися певною дiяльнiстю - у поуднаннi як з цими
основними покараннями, так i зi штрафом. Очевидно, що ця
санкцiя дозволяу при призначеннi основного покарання у виглядi
позбавлення водi чи виправних робiт призначити винному як
одне, так i два додаткових покарання.
Таким чином, призначаючи покарання в межах, встановлених
статтею закону, яка передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений
злочин, суд (суддя) повинен зясувати такi питання: а) якi види
покарання передбаченi санкцiую статтi; 6) яка мiнiмальна i
максимальна межа кожного з цих покарань; в) якi з них <у
основними, а якi - додатковими; г) до яких основних покарань
привязанi додатковi; д) у додатковi покарання обовязковими чи
факультативними.
Кримiнальне законодавство Украєни не передбачау випадкiв
призначення бiльш суворого виду основного покарання, нiж
передбачено санкцiую статтi, за якою засуджууться винний, а
також призначення основного чи додаткового покарання вище
за ту максимальну межу, що встановлена даною санкцiую. В той
же час в окремих випадках, прямо передбачених Загальною
частиною КК, суд (суддя) при призначеннi покарання може
вийти за межi санкцiє статтi закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за вчинений злочин. До цих випадкiв належать:
а) призначення бiльш мякого покарання, нiж передбачено за-
коном (ст.44); б) призначення додаткових покарань, не перед-
бачених санкцiую статтi, за якою засуджууться винний (позбав-
лення права займати певнi посади або займатись певною
дiяльнiстю - ст. 31; позбавлення вiйськових або iнших зваиь - ч. I
ст.37; позбавлення батькiвських прав - ст.38; в) замiна покаран-
ня, передбаченого в санкцiє статтi, за якою засуджууться винний,
iншим покаранням (ч.З ст.29, ч.4 ст.32).
4. Додержання при призначеннi покарання положень Запiль-
ноє частини Кримiнального кодексу означау, що суд (суддя)
повинен: а) виходити з мети покарання, яка визначена ст.22;
б) керуватись послiдовнiстю розташування покарань у ст. 23 при
вирiшеннi питання, яке з них у бiльш суворим; в) виконувати
положення тих статей Загальноє частини КК, якi передбачають
конкретнi види покарань, - єх змiст, умови застосування,
особливостi призначення тощо (статтi 24-25, 29-34, 35-38);
г) враховувати характер i ступiнь суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину, особу винного i обставини справи, що
I
З
помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть (статтi 39, 40, 41);
д) додержувати правил призначення покарання при вчиненнi
кiлькох злочинiв та за кiлькома вироками (статтi 42, 43);
е) викопистовувати передбаченi законом можливостi помякшен-
ня покарання винному (ч.З ст.5, ст.44, ч.2 ст.47); ж) застосову-
вати всi iншi положення Загальноє частини КК, повязанi з
призначенням покарання.
5. Стаття 39 як окремi фактори, якi повинен враховувати суд
(суддя) при призначеннi покарання, передбачау: а) характер
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину; б) ступiнь його
суспiльноє небезпечностi; в) особу винного; г) обставини справи,
що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
Характер суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину - це
показник суспiльноє небезпечностi не конкретного злочину, а
певного виду злочинiв (наприклад, крадiжок) у зiставленнi з
iншими видами злочинiв (наприклад, з розбоями, згвалтуван-
нями, вбивствами). Тому iндивiдуальнi особливостi вчиненого
злочину на характер його суспiльноє небезпечностi, як правило,
не впливають. При визначеннi характеру суспiльноє небезпеч-
ностi вчиненого злочину слiд перш за все враховувати: а) чи у
цей злочин тяжким (особливо тяжким); б) яка соцiальна цiннiсть
обукта злочину, виходячи з тiує iурархiє соцiальних цiнностей,
що у прiоритетною для кримiнального законодавства (особа,
власнiсть, порядок управлiння i т.д.); в) як спiввiдноситься
вчинений злочин з iншими однорiдними злочинами (в наведеному
прикладi - крадiжка з шахрайстром, вимагательством, розбоум).
Ступiнь суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину - це
iндивiдуальний показник суспiльноє небезпечностi окремого
злочину, на який перш за все впливають його конкретнi
особливостi. При визначеннi ступеня суспiльноє небезпечностi
злочину слiд виходити з сукупностi всiх обставин його вчинення
- форми вини, мотивiв, способу, обстановки i стадiє вчинення
злочину, тяжкостi наслiдкiв, ступеня участi кожного iз
спiвучасникiв та iн.
В той же час слiд мати на увазi, що окремi з цих обставин
можуть виступати як обовязковi ознаки складу вiдповiдного
злочину, а також бути передбаченi в статтях 40 чи 41 як
обставини, що помякшують чи обтяжують вiдповiдальнiсть. В
таких випадках, за загальним правилом, данi обставини або
зовсiм не повиннi впливати на ступiнь суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину (наприклад, форма вини - умисел, передба-
чена як обовязкова ознака субуктивноє сторони складу
злочину), чи впливають на нього як обставини, що помякшують
або обтяжують вiдповiдальнiсть (наприклад, заподiяння
злочином тяжких наслiдкiв), оскiльки вони конкретно передба-
ченi в законi саме як такi. (про окремi винятки з цього загального
правила див. шi.2, 8 коментаря до ст.41).
Врахування при призначеннi покарання особи винного
передбачау зясування не лише тих його рис, якостей та особливо-
стей, що повязанi з вчиненням злочину, а й iнших даних, якi
всебiчно його характеризують. Зокрема, необхiдно виявляти
ставлення пiдсудного до працi, навчання, виконання гро-
мадських обовязкiв, поведiнку на виробництвi та в побутi,
працездатнiсть, стан здоровя, сiмейний стан, данi про минулi
судимостi (а6з.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду Ук-
раєни вiд 29 червня 1990 р. №6 "Про практику призначення
судами Украєни мiр кримiнального покарання" // Бюлетень... -
С.23). Всi Цi данi мають бути оцiненi судом (суддею) в сукуп-
ностi, i тi з них, якi вплинули на призначення покарання,
повиннi бути наведенi у вироку.
Якщо окремi данi про особу передбаченi в статтях 40 або 41
як обставини, що помякшують чи обтяжують вiдповiдальнiсть,
вони повиннi враховуватись при призначеннi покарання саме як
такi, а не як обставини, що характеризують особу винного.
Про врахування судом при призначеннi покарання обставин,
що помякшують та. обтяжують вiдповiдальнiсть, див.
коментар до статей 40, 41.
помякшують
Стаття 40. Обставини, що
вiдповiдальнiсть
При призначеннi покарання обставинами, що
помякшують вiдповiдальнiсть, визнаються:
1) вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв вчиненого
злочину або добровiльне, вiдшкодування завдано?
втрати чи усунення заподiяноє шкоди;
2) вчинення злочину внаслiдок збiгу тяжких особистих
або сiмейних обставин;
3) вчинення злочину пiд впливом погрози чи примусу
або в силу матерiальноє чи iншоє залежностi;
4) вчинення злочину пiд впливом великого душевного
хвилювання, викликаного неправомiрними дiями
потерпiлого;
5) вчинення злочину при захистi вiд суспiльне небез-
печного посягання, хоч I з перевищенням меж не-
обхiдноє оборони;
6) вчинення злочину неповнолiтнiм;
7) вчинення злочину жiнкою в станi вагiтностi;
8) щире розкаяння або явка з повинною, а також
сприяння розкриттю злочину.
При призначеннi покарання суд може враховувати I
iншi помякшуючi обставини.
I. За своєм змiстом обставини, про якi йдеться в ст.40, харак-
теризують: а) подiю злочину (iш.2-5); б) особу винного (пп.I, 6-8).
За соцiальними властивостями перша група обставин знижуу
ступiнь суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину, а друга
група - особи винного.
Отже, за своую кримiнально-правовою природою вказанi в
ст.40 обставили у бiльш конкретними критерiями ступеня
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину та особи винного.
Оскiльки закон прямо вказав на цi обставини як на самостiйний
фактор, що впливау на призначення покарання, вони, за за-
гальним правилом, повиннi враховуватись судом (суддею) саме
як обставини, що помякшують вiдповiдальнiсть.
2. В окремих випадках обставини, вказанi в ст.40 (наприклад,
вчинення злочину при захистi вiд суспiльне небезпечного пося-
гання, хоч i з перевищенням меж необхiдноє оборони), можуть
виступати як обовязковi ознаки складу конкретного злочину
(наприклад, вбивства при перевищеннi меж необхiдноє оборони
- СТ.97). В таких випадках суд (суддя) не повинен при призна-
ченнi покарання враховувати єх як обставини, що помякшують
вiдповiдальнiсть, оскiльки це вже враховано в санкцiє вiдповiдноє
статтi Особливоє частини КК.
3. Врахування обставин, що помякшують вiдповiдальнiсть при
призначеннi покарання, означау, що за iнших рiвних умов суд
(суддя) за наявностi таких обставин може: а) призначити менш
суворий вид основного покарання, якщо в санкцiє статтi, за якою
засуджууться винний, передбачено декiлька альтернативних
основних покарань; б) призначити основне чи додаткове пока-
рання ближче до мiнiмальноє межi, встановленоє кримiнальним
законом за вчинення даного злочину; в) не призначати винному
додаткове покарання, якщо воно передбачене в санкцiє статтi, за
якою вiн засуджууться, як факультативне; г) враховуючи на-
явнiсть 6 iнших передбачених законом обставин, застосувати до
винного умовне засудження чи вiдстрочку виконання вироку.
Якщо у справi встановлено декiлька обставин, якi помякшують
вiдповiдальнiсть, i суд (суддя) дiйде висновку, що вони у винят-
ковими, вiн може, враховуючи також особу винного, призначити
бiльш мяке покарання, нiж передбачено законом (ст.44).
4. Пункт 1 ст.40 передбачау три схожi за кримiнально-пра-
вовим змiстом обставини: а) вiдвернення винним шкiдливих
наслiдкiв вчиненого злочину; б) добровiльне вiдшкодування за-
вданоє втрати; в) добровiльне усунення заподiяноє шкоди.
Вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв вчиненого
злочину означау, що винний пiсля вчинення злочину, бажаючи
уникнути тих наслiдкiв, якi цей злочин може спричинити,
вчинюу певнi дiє по єх недопущенню, i це призводить до того, що
такi наслiдки не настають. При цьому винний може вiдвернути
як всi можливi негативнi наслiдки, так i лише найнебезпечнiшi
з них. Наприклад, заволодiвши майном в результатi розбою,
винний зразу ж повертау це мййно потерпiлому або,
спричинивши тяжке тiлесне ушкодження, небезпечне для життя
в момент заподiяння, подау потерпiлому допомогу, i тим самим
вiдвертау смерть останнього.
Добровiльне вiдшкодування завданоє втрати мау мiсце
тодi, коли спричинена злочином втрата вiдшкодовууться винним
з власноє iнiцiативи до винесення обвинувального вироку.
Прикладами добровiльного вiдшкодування завданоє втрати у
вiдшкодування вартостi знищеного або пошкодженого майна,
оцлата лiкування завданого тiлесного ушкодження тощо.
Добровiльне усунення заподiяноє шкоди передбачау, що
вона усувауться винним з власноє iнiцiативи до винесення
обвинувального вироку шляхом вiдновлення тiує цiнностi, якiй
була завдана, або надання потерпiлому такоє ж цiнностi. Йдеться,
наприклад, про ремонт пошкодженого майна, передачу
потерпiлому замiсть знищеноє речi такоє ж тощо.
Якщо винний на момент винесення обвинувального вироку не
змiг повнiстю вiдшкодувати завдану втрату або усунути за-
подiяну шкоду, а зробив це частково, суд (суддя) може врахувати
цi обставини як такi, що позитивно характеризують його особу,
або спецiально визнати єх такими, що помякшують
вiдповiдальнiсть, на пiдставi ч.2 ст.40.
5. Пункт 2 ст.40 передбачау як обставину, що помякшуу
вiдповiдальнiсть, вчинення злочину внаслiдок збiгу тяжких
особистих або сiмейних обставин. Збiг таких обставин - це
поуднання iстотних доiя особи факторiв фiзичного, матерiального
чи морального характеру, що негативно впливають на єє особисте
або сiмейне життя. Прикладами можуть бути значнi матерiальнi
труднощi, тяжка хвороба винного або членiв його сiмє,
несприятливi побутовi чи житловi умови, жорстоке поводження
батькiв з дiтьми, чоловiка з дружиною тощо. При цьому не-
обхiдно, щоб збiг тяжких особистих або сiмейних обставин знач-
ною мiрою зумовив вчинення винним злочину.
6. Пункт 3 ст.40 передбачау двi обставини, що помякшують
вiдповiдальнiсть: а) вчинення злочину пiд впливом погрози чи
примусу; 6) вчинення злочину в силу матерiальноє чи iншоє "
залежностi.
Вчинення злочину пiд впливом погрози розглядауться як
обставина, що помякшуу вiдповiдальнiсть, коли: а) погроза повязу-
валась iз заподiянням фiзичноє, матерiальноє чи моральноє шкоди
шляхом вчинення незаконних дiй як щодо самого винного, так i
щодо близьких йому осiб; 6) погроза була реальною, тобто дiйсно
були пiдстави побоюватись П виконання; в) в дiях винного вiдсутнi \
ознаки крайньоє необхiдностi (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125
3. На вiдмiну вiд позбавлення батькiвських прав у порядку
цивiльного судочинства на пiдставах, вказаних у ст.70 КШС
(ухилення вiд виконання своєх обовязкiв по вихованню
дiтей, в тому числi вiдмова без поважних причин взяти
дитину з пологового будинку та iнших дитячих лiкувально-
профiлактичних i навчально-виховних закладiв, зловживан-
ня батькiвськими правами, жорстоке поводження з дiтьми,
шкiдливий вплив на дiтей аморальною поведiнкою, а також
те, що батьки у хронiчними алкоголiками або наркоманами),
позбавлення батькiвських прав як мiра кримiнального пока-
рагiня можливе лише у звязку з вчиненням злочину,
повязаного iз зловживанням цими правами.
4. Призначаючи позбавлення батькiвських прав як додаткову
мiру покарання, суд не визначау строку єє дiє. Поновлення в
батькiвських правах може мати мiсце в порядку, передбаченому
ст.75 КШС.
Порядок i умови виконання розглядуваного покарання вста-
новленi гл. VII Положення про порядок i умови виконання
кримiнальних покарань, не звязаних iз заходами виправно-тру-
дового впливу на засуджених, затвердженого Указом Президiє
Верховноє Ради УРСР вiд 22 червня 1984 р.
Глава V
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ I ПРО
ЗВIЛЬНЕННЯ ВЩ ПОКАРАННЯ
начала призначення
Стаття 39. Загальнi
покарання
Суд призначав покарання в межах, встановлених
статтею закону, яка передбачау вiдповiдальнiсть за
вчинений злочин, у точнiй вiдповiдностi з положеннями
Загальноє частини цього Кодексу. При призначеннi
покарання суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуу
характер 1 ступiнь суспiльноТ небезпечностi вчиненого
злочину, особу винного 1 обставини справи, що
помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. - 1992. -№35. -Ст. 511).
1. Призначення нокяроння -один з етапiв застосування
кримiнального законодавства. Воно здiйснюуться судом (суддею)
пiсля того, як вiн згiдно з п.4 ст.324 КПК Украєни дiйде висновку,
що особа, яка вчинила злочин, пiдлягау покаранню за це.
Призначення покарання полягау в обраннi щодо особи, визна-
ноє винною у вчиненнi злочину (злочинiв), конкретноє мiри
покарання. Це означау, що суд (суддя) повинен визначити i
вказати у вироку: а) яке основне покарання призначауться особi,
що вчинила злочин, а у вiдповiдних випадках - який його розмiр
та iншi показники (вид виправно-трудовоє установи, процент
вiдрахування iз заробiтку тощо); о) чи призначауться особi
додаткове покарання, а якщо призначауться, то який його вид,
а у вiдповiдних випадках - розмiр; в) якщо мають мiсце
обставини, зазначенi в статтях42, 43, яке покарання остаточно
призначауться особi, котра вчинила кiлька злочинiв.
2. При призначеннi покарання суд (суддя) повинен керуватися
лише законом та власною правосвiдомiстю. Закон (ст.39) вста-
новлюу такi загальнi начала призначення покарання: а) суд
призначау покарання в межах, встановлених статтею закону, яка
передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений злочин; б) суд призна-
чау покарання у точнiй вiдповiдностi з положеннями Загальноє
частини Кримiнального кодексу; в) при призначеннi покарання
суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуу характер i ступiнь
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину,, особу винного i
обставини справи, що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
3. За загальним правилом, межi покарання, що може бути
призначене особi за вчинений нею злочин, вказанi в санкцiє тiує
статтi (частини статтi) кримiнального закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за цей злочин. В окремих санкцiях нижня межа
основного чи додаткового покарання не вказана. В таких випадках
вона визначауться тiую статтею Загальноє частини КК, яка перед-
бачау даний вид покарання, i дорiвнюу його мiнiмальнiй межi.
В бiльшостi санкцiй передбачено кiлька основних, а в деяких
- i кiлька додаткових покарань. При цьому додатковi покарання
можуть бути як обовязковими, так i факультативними. Iнколи в
санкцiє однi додатковi покарання привязанi до окремих основних
покарань, а iншi - до всiх основних покарань. Наприклад, згiдно
з санкцiую ч.2 ст.155 конфiскацiя майна як додаткове покаран-
ня може бути призначена в поуднаннi з позбавленням волi чи з
виправними роботами, а позбавлення права займати певнi посади
або займатися певною дiяльнiстю - у поуднаннi як з цими
основними покараннями, так i зi штрафом. Очевидно, що ця
санкцiя дозволяу при призначеннi основного покарання у виглядi
позбавлення водi чи виправних робiт призначити винному як
одне, так i два додаткових покарання.
Таким чином, призначаючи покарання в межах, встановлених
статтею закону, яка передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений
злочин, суд (суддя) повинен зясувати такi питання: а) якi види
покарання передбаченi санкцiую статтi; 6) яка мiнiмальна i
максимальна межа кожного з цих покарань; в) якi з них <у
основними, а якi - додатковими; г) до яких основних покарань
привязанi додатковi; д) у додатковi покарання обовязковими чи
факультативними.
Кримiнальне законодавство Украєни не передбачау випадкiв
призначення бiльш суворого виду основного покарання, нiж
передбачено санкцiую статтi, за якою засуджууться винний, а
також призначення основного чи додаткового покарання вище
за ту максимальну межу, що встановлена даною санкцiую. В той
же час в окремих випадках, прямо передбачених Загальною
частиною КК, суд (суддя) при призначеннi покарання може
вийти за межi санкцiє статтi закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за вчинений злочин. До цих випадкiв належать:
а) призначення бiльш мякого покарання, нiж передбачено за-
коном (ст.44); б) призначення додаткових покарань, не перед-
бачених санкцiую статтi, за якою засуджууться винний (позбав-
лення права займати певнi посади або займатись певною
дiяльнiстю - ст. 31; позбавлення вiйськових або iнших зваиь - ч. I
ст.37; позбавлення батькiвських прав - ст.38; в) замiна покаран-
ня, передбаченого в санкцiє статтi, за якою засуджууться винний,
iншим покаранням (ч.З ст.29, ч.4 ст.32).
4. Додержання при призначеннi покарання положень Запiль-
ноє частини Кримiнального кодексу означау, що суд (суддя)
повинен: а) виходити з мети покарання, яка визначена ст.22;
б) керуватись послiдовнiстю розташування покарань у ст. 23 при
вирiшеннi питання, яке з них у бiльш суворим; в) виконувати
положення тих статей Загальноє частини КК, якi передбачають
конкретнi види покарань, - єх змiст, умови застосування,
особливостi призначення тощо (статтi 24-25, 29-34, 35-38);
г) враховувати характер i ступiнь суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину, особу винного i обставини справи, що
I
З
помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть (статтi 39, 40, 41);
д) додержувати правил призначення покарання при вчиненнi
кiлькох злочинiв та за кiлькома вироками (статтi 42, 43);
е) викопистовувати передбаченi законом можливостi помякшен-
ня покарання винному (ч.З ст.5, ст.44, ч.2 ст.47); ж) застосову-
вати всi iншi положення Загальноє частини КК, повязанi з
призначенням покарання.
5. Стаття 39 як окремi фактори, якi повинен враховувати суд
(суддя) при призначеннi покарання, передбачау: а) характер
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину; б) ступiнь його
суспiльноє небезпечностi; в) особу винного; г) обставини справи,
що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
Характер суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину - це
показник суспiльноє небезпечностi не конкретного злочину, а
певного виду злочинiв (наприклад, крадiжок) у зiставленнi з
iншими видами злочинiв (наприклад, з розбоями, згвалтуван-
нями, вбивствами). Тому iндивiдуальнi особливостi вчиненого
злочину на характер його суспiльноє небезпечностi, як правило,
не впливають. При визначеннi характеру суспiльноє небезпеч-
ностi вчиненого злочину слiд перш за все враховувати: а) чи у
цей злочин тяжким (особливо тяжким); б) яка соцiальна цiннiсть
обукта злочину, виходячи з тiує iурархiє соцiальних цiнностей,
що у прiоритетною для кримiнального законодавства (особа,
власнiсть, порядок управлiння i т.д.); в) як спiввiдноситься
вчинений злочин з iншими однорiдними злочинами (в наведеному
прикладi - крадiжка з шахрайстром, вимагательством, розбоум).
Ступiнь суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину - це
iндивiдуальний показник суспiльноє небезпечностi окремого
злочину, на який перш за все впливають його конкретнi
особливостi. При визначеннi ступеня суспiльноє небезпечностi
злочину слiд виходити з сукупностi всiх обставин його вчинення
- форми вини, мотивiв, способу, обстановки i стадiє вчинення
злочину, тяжкостi наслiдкiв, ступеня участi кожного iз
спiвучасникiв та iн.
В той же час слiд мати на увазi, що окремi з цих обставин
можуть виступати як обовязковi ознаки складу вiдповiдного
злочину, а також бути передбаченi в статтях 40 чи 41 як
обставини, що помякшують чи обтяжують вiдповiдальнiсть. В
таких випадках, за загальним правилом, данi обставини або
зовсiм не повиннi впливати на ступiнь суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину (наприклад, форма вини - умисел, передба-
чена як обовязкова ознака субуктивноє сторони складу
злочину), чи впливають на нього як обставини, що помякшують
або обтяжують вiдповiдальнiсть (наприклад, заподiяння
злочином тяжких наслiдкiв), оскiльки вони конкретно передба-
ченi в законi саме як такi. (про окремi винятки з цього загального
правила див. шi.2, 8 коментаря до ст.41).
Врахування при призначеннi покарання особи винного
передбачау зясування не лише тих його рис, якостей та особливо-
стей, що повязанi з вчиненням злочину, а й iнших даних, якi
всебiчно його характеризують. Зокрема, необхiдно виявляти
ставлення пiдсудного до працi, навчання, виконання гро-
мадських обовязкiв, поведiнку на виробництвi та в побутi,
працездатнiсть, стан здоровя, сiмейний стан, данi про минулi
судимостi (а6з.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду Ук-
раєни вiд 29 червня 1990 р. №6 "Про практику призначення
судами Украєни мiр кримiнального покарання" // Бюлетень... -
С.23). Всi Цi данi мають бути оцiненi судом (суддею) в сукуп-
ностi, i тi з них, якi вплинули на призначення покарання,
повиннi бути наведенi у вироку.
Якщо окремi данi про особу передбаченi в статтях 40 або 41
як обставини, що помякшують чи обтяжують вiдповiдальнiсть,
вони повиннi враховуватись при призначеннi покарання саме як
такi, а не як обставини, що характеризують особу винного.
Про врахування судом при призначеннi покарання обставин,
що помякшують та. обтяжують вiдповiдальнiсть, див.
коментар до статей 40, 41.
помякшують
Стаття 40. Обставини, що
вiдповiдальнiсть
При призначеннi покарання обставинами, що
помякшують вiдповiдальнiсть, визнаються:
1) вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв вчиненого
злочину або добровiльне, вiдшкодування завдано?
втрати чи усунення заподiяноє шкоди;
2) вчинення злочину внаслiдок збiгу тяжких особистих
або сiмейних обставин;
3) вчинення злочину пiд впливом погрози чи примусу
або в силу матерiальноє чи iншоє залежностi;
4) вчинення злочину пiд впливом великого душевного
хвилювання, викликаного неправомiрними дiями
потерпiлого;
5) вчинення злочину при захистi вiд суспiльне небез-
печного посягання, хоч I з перевищенням меж не-
обхiдноє оборони;
6) вчинення злочину неповнолiтнiм;
7) вчинення злочину жiнкою в станi вагiтностi;
8) щире розкаяння або явка з повинною, а також
сприяння розкриттю злочину.
При призначеннi покарання суд може враховувати I
iншi помякшуючi обставини.
I. За своєм змiстом обставини, про якi йдеться в ст.40, харак-
теризують: а) подiю злочину (iш.2-5); б) особу винного (пп.I, 6-8).
За соцiальними властивостями перша група обставин знижуу
ступiнь суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину, а друга
група - особи винного.
Отже, за своую кримiнально-правовою природою вказанi в
ст.40 обставили у бiльш конкретними критерiями ступеня
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину та особи винного.
Оскiльки закон прямо вказав на цi обставини як на самостiйний
фактор, що впливау на призначення покарання, вони, за за-
гальним правилом, повиннi враховуватись судом (суддею) саме
як обставини, що помякшують вiдповiдальнiсть.
2. В окремих випадках обставини, вказанi в ст.40 (наприклад,
вчинення злочину при захистi вiд суспiльне небезпечного пося-
гання, хоч i з перевищенням меж необхiдноє оборони), можуть
виступати як обовязковi ознаки складу конкретного злочину
(наприклад, вбивства при перевищеннi меж необхiдноє оборони
- СТ.97). В таких випадках суд (суддя) не повинен при призна-
ченнi покарання враховувати єх як обставини, що помякшують
вiдповiдальнiсть, оскiльки це вже враховано в санкцiє вiдповiдноє
статтi Особливоє частини КК.
3. Врахування обставин, що помякшують вiдповiдальнiсть при
призначеннi покарання, означау, що за iнших рiвних умов суд
(суддя) за наявностi таких обставин може: а) призначити менш
суворий вид основного покарання, якщо в санкцiє статтi, за якою
засуджууться винний, передбачено декiлька альтернативних
основних покарань; б) призначити основне чи додаткове пока-
рання ближче до мiнiмальноє межi, встановленоє кримiнальним
законом за вчинення даного злочину; в) не призначати винному
додаткове покарання, якщо воно передбачене в санкцiє статтi, за
якою вiн засуджууться, як факультативне; г) враховуючи на-
явнiсть 6 iнших передбачених законом обставин, застосувати до
винного умовне засудження чи вiдстрочку виконання вироку.
Якщо у справi встановлено декiлька обставин, якi помякшують
вiдповiдальнiсть, i суд (суддя) дiйде висновку, що вони у винят-
ковими, вiн може, враховуючи також особу винного, призначити
бiльш мяке покарання, нiж передбачено законом (ст.44).
4. Пункт 1 ст.40 передбачау три схожi за кримiнально-пра-
вовим змiстом обставини: а) вiдвернення винним шкiдливих
наслiдкiв вчиненого злочину; б) добровiльне вiдшкодування за-
вданоє втрати; в) добровiльне усунення заподiяноє шкоди.
Вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв вчиненого
злочину означау, що винний пiсля вчинення злочину, бажаючи
уникнути тих наслiдкiв, якi цей злочин може спричинити,
вчинюу певнi дiє по єх недопущенню, i це призводить до того, що
такi наслiдки не настають. При цьому винний може вiдвернути
як всi можливi негативнi наслiдки, так i лише найнебезпечнiшi
з них. Наприклад, заволодiвши майном в результатi розбою,
винний зразу ж повертау це мййно потерпiлому або,
спричинивши тяжке тiлесне ушкодження, небезпечне для життя
в момент заподiяння, подау потерпiлому допомогу, i тим самим
вiдвертау смерть останнього.
Добровiльне вiдшкодування завданоє втрати мау мiсце
тодi, коли спричинена злочином втрата вiдшкодовууться винним
з власноє iнiцiативи до винесення обвинувального вироку.
Прикладами добровiльного вiдшкодування завданоє втрати у
вiдшкодування вартостi знищеного або пошкодженого майна,
оцлата лiкування завданого тiлесного ушкодження тощо.
Добровiльне усунення заподiяноє шкоди передбачау, що
вона усувауться винним з власноє iнiцiативи до винесення
обвинувального вироку шляхом вiдновлення тiує цiнностi, якiй
була завдана, або надання потерпiлому такоє ж цiнностi. Йдеться,
наприклад, про ремонт пошкодженого майна, передачу
потерпiлому замiсть знищеноє речi такоє ж тощо.
Якщо винний на момент винесення обвинувального вироку не
змiг повнiстю вiдшкодувати завдану втрату або усунути за-
подiяну шкоду, а зробив це частково, суд (суддя) може врахувати
цi обставини як такi, що позитивно характеризують його особу,
або спецiально визнати єх такими, що помякшують
вiдповiдальнiсть, на пiдставi ч.2 ст.40.
5. Пункт 2 ст.40 передбачау як обставину, що помякшуу
вiдповiдальнiсть, вчинення злочину внаслiдок збiгу тяжких
особистих або сiмейних обставин. Збiг таких обставин - це
поуднання iстотних доiя особи факторiв фiзичного, матерiального
чи морального характеру, що негативно впливають на єє особисте
або сiмейне життя. Прикладами можуть бути значнi матерiальнi
труднощi, тяжка хвороба винного або членiв його сiмє,
несприятливi побутовi чи житловi умови, жорстоке поводження
батькiв з дiтьми, чоловiка з дружиною тощо. При цьому не-
обхiдно, щоб збiг тяжких особистих або сiмейних обставин знач-
ною мiрою зумовив вчинення винним злочину.
6. Пункт 3 ст.40 передбачау двi обставини, що помякшують
вiдповiдальнiсть: а) вчинення злочину пiд впливом погрози чи
примусу; 6) вчинення злочину в силу матерiальноє чи iншоє "
залежностi.
Вчинення злочину пiд впливом погрози розглядауться як
обставина, що помякшуу вiдповiдальнiсть, коли: а) погроза повязу-
валась iз заподiянням фiзичноє, матерiальноє чи моральноє шкоди
шляхом вчинення незаконних дiй як щодо самого винного, так i
щодо близьких йому осiб; 6) погроза була реальною, тобто дiйсно
були пiдстави побоюватись П виконання; в) в дiях винного вiдсутнi \
ознаки крайньоє необхiдностi (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125