Iнше навмисне невиконання наказу може бути вчинене
з прямим або евентуальним умислом.
6. Пункти "б" i "в" ст.232 передбачають вiдповiдальнiсть за
квалiфiкованi види непокори. Групова непокора (п. "б") перед-
бачау дiю двох або бiльше вiйськовослужбовцiв, обуднаних
спiльнiстю умислу. При груповiй непокорi кожний, хто
вiдмовився вiд виконання наказу, усвiдомлюу, що непокора
здiйснюуться ним разом з iншими вiйськовослужбовцями в складi
групи. Для груповоє непокори наявнiсть груповоє змови не у
обовязковою. Наявнiсть такоє змови свiдчить про бiльш небез-
печну форму груповоє непокори. Якщо непокора скоуна однiую
особою за пiдмовою iншого вiйськовослужбовця, то перша особа,
що не виконала наказ, вiдповiдау як виконавець, а пiдмовник -
за ч.5 ст.19 i вiдповiдною частиною ст.232.
7. Питання про наявнiсть тяжких наслiдкiв вирiшууться з
урахуванням всiх обставин конкретного факту непокори. До
тяжких наслiдкiв належить зрив певних заходiв по забезпеченню
постiйноє бойовоє готовностi частини, пiдроздiлу, зрив бойового
завдання, настання нещасних випадкiв з людьми, знищення або
пошкодження бойовоє технiки, заподiяння iстотноє майновоє
шкоди та iн. Для квалiфiкацiє злочину за п. "б" ст.232 необхiдна
наявнiсть причинного звязку мiж невиконанням та настанням
тяжких наслiдкiв, а також навмисноє або необережноє вини
субукта злочину по вiдношенню до наслiдкiв.
8. Воунний час - це перiод фактичного перебування Украєни
в станi вiйни з iншою державою. Вiн настау з оголошенням стану
вiйни або початком воунних дiй. Початком- воунного часу у день
i час оголошення стану вiйни або воунного нападу (агресiу на
Украєну. Кiнцем воунного часу у оголошений день i час припине-
ння воунних дiй (див.ст.14 Закону "Про оборону" // Вiдомостi
Верховноє Ради Украєни. - 1992. - №9. - Ст. 106).
За п. "в" ст.232 квалiфiкуються злочини, що вчинюються у
воунний час в дiючiй армiє або в тилу.
9. Пiд бойовою обстановкою слiд розумiти знаходження
вiйськовоє частини (пiдроздiлу) в умовах безпосередньоє
пiдготовки i ведення бою (операцiє). Бойова обстановка може
виникнути не тiльки у воунний, але й в мирний час, коли
частина (пiдроздiл) вiдбивау напад на прикордонну заставу,
пiд час вторгнення на територiю Украєни збройних банд, при
порушеннi недоторканностi єє повiтряного чи морського прост-
ору.
10. Законодавець визнау вчинення непокори при обтяжуючих
обставинах (п.б" i "в") тяжким злочином (див.ст.?).
Стаття 233. Невиконання наказу
а) Невимнммт наказу начальника, вчинене при вiдсутностi
ознак, вказати у пунктi "а" статтi 232 цього Кодексу, -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох
мiсяцiв до трьох рокiв.
б) Те саме дiяння лри наявностi помякшуючих обставин
тягне застосування правил Дисциплiнарного статуту
Збройних Сил.
в) Дiяння, передбачене пунктом "а" цiвє статтi, вчине-
не у воунний час або в бойовiй обстановцi, -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох до де-
сяти рокiв.
(!з змiнами, внесеними Указом вiд 12 сiчня 1983 р. i Зако-
ном вiд 17 червня 1992 р. //Вiдомостi Верховне> Ради УРСР.
- 1983. - №4. - Ст. 50; Вiдомостi Верховноє Ради Украєни.
1992. - №35. - Ст. 511).
I. Цей злочин у рiзновиднiстю невиконання наказу командира,
тому на нього повнiстю поширюються положення про обукт
посягання, поняття наказу, субукт злочину, що наведенi в
коментарi до ст.232.
2. Обекпшяня сторона злочину полягау у. невиконаннi чи
веточному виконаннi наказу. При нсипиканнi наказу вiдсутнi
взнаки, якi необхiднi для визнання дiяння непокорою. Вiдсутнi
також вiдкрита заява про небажання iвконувати наказ i демон-
стративнi дiє, що свiдчать про небажання пiдлеглого коритися
наказу свого начальника.
3. На вiдмiну вiд непокорi (ст.232), яка вчинюуться тiльки
навмисно, невиконання наказу (ст.233) характеризууться лише
необережном? формою вмни. При цьому винний не передбачау
можливостi невижовання вахазу, хоч повинен був i мiг це
передбачити (злочинна недбалiсть) або свiдомо не виконуу наказ,
легковажно розраховуючи на певнi обставини, завдяки яким
наказ буде виконаний (злочинна самовпевненiсть).
4. При невиконаннi наказу в мирний час за наявностi
помякшуючих обставин допускауться застосування ст.48 Тимча-
сового дисциплiнарного статуту Збройних Сил Украєни.
5. Про поняття "воунний час" i "бойова обстановка" див.
вiдповiдно пл. 8 i 9 коментаря до ст.232.
Стаття 234.
Опiр начальниковi
шення його до
службових -е.----
або приму-
порушення
обовязкiв
а) Опiр начальниковi, а також Iншiй особi, що виконуу
покладенi на не? обовязки по вiйськовiй службi, або
примушення єх до порушення цих обовязкiв -
карауться позбавленням волi на строк вiд одного року
до пяти рокiв.
б) ТI самi дiяння, вчиненi групою осiб або з застосу-
ванням зброє, або коли вони спричинили тяжкi
наслiдки, -
караються позбавленням волi на строк вiд трьох до
десяти рокiв.
в) Дiяння, передбаченi пунктом "б" цiує статтi, якщо
вони звязанi з умисним вбивством начальника або
Iншоє особи, що виконуу обовязки по вiйськовiй
службi, або коли вони були вчиненi у воунний час чи в
бойовiй обстановцi, -
караються смертною карою або позбавленням волi на
строк вiд пяти до пятнадцяти рокiв.
I. Опiр начальнику або примушення його до порушення
службових обовязкiв у одними iз найбiльш небезпечних злочинiв
у Збройних Силах та iнших вiйськах. Законодавець вiдносить єх
до тяжких злочинiв навiть при вiдсутностi обгяжуючях обставин
(ст. 7). Пiдвищена суспiльт небезпечнiсть цих злочинiв полягау
в тому, що винний вiдкрито i зухвало втручауться в службову
дiяльнiсть начальника або iншого вiйськовослужбовця, що
здiйснюуться в iнтересах вiйськового порядку, з метою зупинити
або змiнити єє законнiй характер.
2. В СТ.234 обуднанi два склади злочину: а) опiр начальнику,
а також iншiй особi, що виконуу покладенi на неє обовязки по
вiйськовiй службi; б) примушення цих осiб до порушення пок-
ладених на них обовязкiв по вiйськовiй службi.
Обуктом злочинiв у порядок вiйськовоє пiдпоряжованостi,
який забезпечуу нормальну службову дiяльнiсть комвндiрiв (на-
чальникiв) або iнших осiб, що виконують обовязкi по вiйськовiй
службi, а також життя та здоровя цих людей.
3. Опiр виражауться в дiях, якi спрямованi на перешкодження
начальникам та iншим особам виконувати покладенi на них
обовязки по вiйськовiй службi.
Опiр може вчинюватися тiльки пiд час виконання начальником
або iншою особою того або iншого обовязку по вiйськовiй службi.
Вiн може i не супроводжуватися насильством, а виражатися у
створеннi перепон, у спробi вирватися пiд час затримання.
4. Для складу примушення необхiдною у наявнiсть таких
обовязкових ознак: а) застосування до начальника чи iншоє
особи, що виконуу обовязки по вiйськовiй службi, психiчного чи
фiзичного насильства; 6) предявлення до зазначених осiб кон-
кретних вимог, якi спрямованi до протизаконного зупинення або
змiни характеру єх службовоє дiяльностi.
Якщо пiд час застосування насильства де вiйськовослужбовця
не будуть предявленi конкретнi вимоги про порушення
обовязкiв по вiйськовiй службi, то подiбнi дiє можуть бути
квалiфiкованi як погроза начальнику (ст. 235), як насильницькi
дiє щодо начальника (ст. 236) або як опiр.
Примушення може належати до службових дiй, якi виконують-
ся як в момент примушення, так i до дiй, якi повиннi (або можуть)
виконуватися у майбутньому.
5. Злочини визнаються закiнченими з моменту фактичного
вчинення опору чи примушення, незалежно вiд того, чи вдалося
винному перешкодити вiйськовослужбовцю виконати покладенi
на нього обовязки по службi або примусити єх порушити.
6. До iнших осiб, що виконують покладенi на них
обовязки по вiйськовiй службi, належать вiйськовослужбовцi,
що перебувають у складi караулiв, патруля або нарядiв
внутрiшньоє служби, та iншi вiйськовослужбовцi, якi виконують
певнi обовязки по вiйськовiй службi.
7. За пунктами "б" i "в" ст.234 квалiфiкуються опiр або
примушення, якi скоунi за обтяжуючих обставин. Пункту "б"
передбачена вiдповiдальнiсть за вчинення розглядуiiних
злочинiв групою осiб або з застосуванням зброє чи якщо цi
протиправнi дiє потягли за собою тяжкi наслiдки. Для складу
будь-якого iз вказаних злочинiв достатньо хоча б однiує iз
названих обтяжуючих обставин.
8. Для наявностi групи як квалiфiкуючоє ознаки не обовязково
щоб мiж винними вiдбулась попередня домовленiсть. Спiльнiсть
умислу i сумiснiсть дiй може виникнути пiд час вчинення опору
чи примушення. Необхiдно тiльки, щоб кожна особа
усвiдомлювала, що вона робить опiр чи примушення разом з
iншими особами.
9. Застосування зброє означау безпосереднiй вплив холодною
чи вогнепальною, а також iншою стрiлецькою зброую, яка у у
винного, на осiб, котрим вчинюуться опiр або якi примушуються до
порушення обовязкiв по службi. Зброя в цих випадках використо-
вууться як засiб психiчного чи фiзичного насильства. Погроза
словами застосувати зброю, без вчинення за допомогою зброє
конкретних дiй (добування зброє, виконання пострiлу вгору, вбiк
та iн.), не у обтяжуючою обставиною, яка передбачена у п. "б"
ст.234.
Пiд зброую слiд розумiти предмети, удиним або головним призна-
ченням яких у спричинення смертi або тiлесних ушкоджень.
10. Тяжкими наслiдками можуть визнаватися зрив бойового
завдання, заподiяння державi iстотноє майновоє шкоди, нанесення
тяжкого тiлесного ушкодження особi, яка виконуу обовязки по
вiйськовiй службi, спричинення середньоє тяжкостi тiлесних ушкод-
жень декiльком особам чи смертi з необережностi. Тяжкiсть
наслiдкiв визначауться з урахуванням конкретних обставин справи.
При цьому навiть умисне заподiяння пiд час опору чи приму-
шення тяжкого тiлесного ушкодження хоча б однiй людинi або
середньоє тяжкостi декiльком особам, а також необережне
спричинення смертi не тягне за собою додатковоє квалiфiкацiє за
статтями про злочини проти особи. Опiр або примушення,
внаслiдок якого були умисно заподiянi тяжкi тiлеснi ушкоджен-
ня, якi потягли за собою смерть потерпiлого, необхiдно
квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв - за п.б" ст.234 i ч.З ст. 101.
II. За п."в" ст.234 опiр чи примушення квалiфiкууться у
випадках, коли у хоча б одна iз ознак, передбачених п.б", i, крiм
того, дiяння було повязане iз умисним вбивством начальника або
iншоє особи, що виконували обовязки по вiйськовiй службi, або
вчиненi у воунний час або в бойовiй обстановцi. В цьому випадку
опiр чи примушення, повязане iз умисним вбивством, не потре-
буу додатковоє квалiфiкацiє за п."вст.93.
Опiр чи примушення, повязанi iз замахом на навмисне
вбивство, квалiфiкуються за ч.2 ст.17 i п.в" ст.234.
12. У випадках, копи спору чи примушенню передували хулiганськi
даi, якi не охаiлююпiся ознаками iнших вЩсыгавих злочинiв, мау мiсде
реальна сукупнiсть двох злочинiв (стати Iйб i 234).
Вчинення вiйськовослужбовцем опору представнику влади або
представнику громадськостi, що охороняють громадський поря-
док, квалiфiкууться за ст. 188, а опiр працiвнику мiлiцiє або
народному дружиннику при виконаннi ними обовязкiв по охо-
ронi громадського порядку, а також вiйськовослужбовцю, якого
залучено до виконання обовязкiв по охоронi громадського
порядку, - за ст. 188.
Примушення працiвникiв правоохоронних органiв з числа
вiйськовослужбовцiв до порушення ними обовязкiв, повязаних
з вiдправленням правосуддя або розкриттям злочинiв або iнших
правопорушень чи запобiгання єм, треба квалiфiкувати за стат-
тями, що передбачають вiдповiдальнiсть за злочини проти пра-
восуддя та порядку управлiння. Якщо такими дiями було вчинено
ще й посягання на порядок несення вiйськовоє служби, скоуне
слiд квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв: проти правосуддя чи
орядку управлiння та за ст.234.
IЗ. Про поняття "воунний час" див.п.8 коментаря до ст.232,
бойма обстановка" - 11.9 коментаря до ст.232.
14. Опiр та примушення характеризуються тiльки прямим
умислом. Психiчне ставлення до "тяжких наслiдкiв", передба-
чених у п.б" ст.234. може характеризуватися як умисною
формою вини, так i необережною.
15. Субуктом злочинiв можуть бути вiйськовослужбовцi
рядового, сержантського i старшинського складу, прапорщики i
мiчмани та особи офiцерського складу.
Стаття 235. Погроза" начальниковi
а) Погроза вбивством, заподiянням тiлесних ушкод-
жень або нанесенням побоєв начальниковi в звязку з
виконанням ним обовязкiв по вiйськовiй службi -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох
мiсяцiв до трьох рокiв.
б) Те саме дiяння при помякшуючих обставинах -
тягне застосування правил Дисциплiнарного статуту
Збройних Сил.
в) Дiяння, передбачене пунктом "а" цiує статтi, вчине-
не у воунний час або в бойовiй обстановцi, -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох до де-
сяти рокiв.
(Iз змiнами, внесеними Указом вiд 12 сiчня 1983 р. i Зако-
ном вiд 17червня1992р. //Вiдомостi Верховна Ради УРСР.
- 1983. - №4. - Ст. 50; Вiдомостi Верховна Ради Украєни. -
1992. - №35. - Ст. 511).
1. Злочин посягау на можливiсть командира (начальника) у
будь-яких умовах виконувати своє обовязки i твердо керувати
дiями пiдлеглих в iнтересах вiйськовоє дисциплiни та порядку.
Обуктом злочину у вимога про беззастережнуддокору на-
чальнику, що установлена у Збройних Силах i якабезпечуу
начальнику можливiсть керувати дiяльнiстю своєх пiдлеглих в
iнтересах вiйськовоє служби.
2. Пiд погрозою як вiйськовим злочином слiд розумiти
такий вплив на начальника, який мау на метi залякати його
вбивством, спричиненням тiлесних ушкоджень чи нанесен-
ням побоєв з метою добитися вiд нього в iнтересах погро-
жуючого вiдмови вiд належного виконання обовязкiв по
вiйськовiй службi. Для складу цього злочину необхiдно,
щоб погроза була адресована начальнику; висловлена у
звязку iз виконанням ним обовязкiв по вiйськовiй службi.;
полягала в залякуваннi начальника вбивством, за-
подiянням тiлесних ушкоджень чи побоєв; була реальною.
При вiдсутностi однiує iз вказаних ознак нема складу
розглядуваного злочину.
3. Судова практика не розглядау як вiйськовий злочин погрозу,
висловлену начальнику у звязку з вчиненням ним непра-
вомiрних, а також таких, якi не викликаються iнтересами
вiйськовоє служби, дiй.
4. Погроза повинна бути конкретною. Заяви типу "я тобi
покажу" тощо не мiстять конкретноє форми залякування i
не можуть бути визнанi злочином, що коментууться.
5. Реальнiсть погрози визначауться у кожному конкретному
випадку iз врахуванням обставин справи, зокрема, з врахуван-
ням форми iє висловлення, можливостi реалiзувати погрозу не-
гайно чи пiсля спливу порiвняно нетривалого часу, того, який
вплив вона зробила на начальника, а також тих негативних
наслiдкiв, якi могли бути обумовленi цiую погрозою в його
службовiй дiяльностi.
6. Погроза може бути висловлена безпосередньо начальнику
або через iнших осiб. В останньому випадку обовязково мау бути
установлено, що винний бажав, щоб погроза була вiдома на-
чальнику.
7. Погроза вважауться закiнченим злочхном з моменту, коли
начальник, на адресу якого вона була висловлена, сприйняв єє.
8. Субуктам злочину у вiйськовослужбовець, пiдлеглий по
службi чи вiйськовому званню особi, якiй погрожуу.
9. Злочин вчинюуться тiльки з прямим умислом: винний
усвiдомлюу, що погрожуу начальнику вбивстюм, спричиненням
тiлесних ушкоджень або нанесенням побоєв, i бажау, щоб ця
погроза була сприйнята начальником.
Мотивом погрози у невдоволення правомiрною, тобто та-
кою, що вiдповiдау законам та статутам, ммоглiiiстю на-
чальника.
10. Якщо погроза у складовою частиною вчинення опору
начальнику або примушення, то такi дiє необхiдно квалiфiкувати
тiльки за ст.234. Не створюу самостiйного складу злочину i
погроза, висловлена пiд час вчинення насильницьких дiй щодо
начальника (ст.236).
Якщо погроза вбивством, нанесенням тiлесних ушкоджень або
побоєв виконана, то злочин належить квалiфiкувати вiдповiдно
за п."в" ст.93 або ст.236.
11. Про полозу начальнику з вомяiшуючiми обе-мпiами
див. п.10 коментаря до ст.231.
12. Про поняття "воунний час" дiв. п.8 коментарi де ст.232,
"бойова обсячаювня" - п.9 яомешаря до ст.232.
Стаття 236. Нжияьимфiмi дГ щопо
а) Наiмбмтя т1ле<них умнюджань або поблiв на-
чальниковi в <вязку з виконанням имм обовязкiв по
вiйоьиовМ службi -
карауться позбавленням волi на строк вiд двох до де-
сяти рокiв.
б) Тi самi дiяння, вчиненi у воунний час або в бойовiй
обстановцi, якщо вони спричинили тяжкi наслiдки, -
караються смертною карою або позбавленням волi на
строк вiд пяти до пятнадцяти рокiв.
1. Насильницькi дiє щодо начальника, якому пiдлеглий,
вiдповiдно до вимог вiйськових статутiв, повинен виявляти повагу
i якого повинен захищати в бою, у духе грубою формою пору-
шення вiйськовоє дисциплiни, яке утруднюу виконання на-
чальником своєх обовязкiв по вiйськовiй службi та спричиняу
шкоду його здоровю. У багатьох випадках насильницькi дiє щодо
начальника повязанi з помстою за його справедливу
вимогливiсть.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125
з прямим або евентуальним умислом.
6. Пункти "б" i "в" ст.232 передбачають вiдповiдальнiсть за
квалiфiкованi види непокори. Групова непокора (п. "б") перед-
бачау дiю двох або бiльше вiйськовослужбовцiв, обуднаних
спiльнiстю умислу. При груповiй непокорi кожний, хто
вiдмовився вiд виконання наказу, усвiдомлюу, що непокора
здiйснюуться ним разом з iншими вiйськовослужбовцями в складi
групи. Для груповоє непокори наявнiсть груповоє змови не у
обовязковою. Наявнiсть такоє змови свiдчить про бiльш небез-
печну форму груповоє непокори. Якщо непокора скоуна однiую
особою за пiдмовою iншого вiйськовослужбовця, то перша особа,
що не виконала наказ, вiдповiдау як виконавець, а пiдмовник -
за ч.5 ст.19 i вiдповiдною частиною ст.232.
7. Питання про наявнiсть тяжких наслiдкiв вирiшууться з
урахуванням всiх обставин конкретного факту непокори. До
тяжких наслiдкiв належить зрив певних заходiв по забезпеченню
постiйноє бойовоє готовностi частини, пiдроздiлу, зрив бойового
завдання, настання нещасних випадкiв з людьми, знищення або
пошкодження бойовоє технiки, заподiяння iстотноє майновоє
шкоди та iн. Для квалiфiкацiє злочину за п. "б" ст.232 необхiдна
наявнiсть причинного звязку мiж невиконанням та настанням
тяжких наслiдкiв, а також навмисноє або необережноє вини
субукта злочину по вiдношенню до наслiдкiв.
8. Воунний час - це перiод фактичного перебування Украєни
в станi вiйни з iншою державою. Вiн настау з оголошенням стану
вiйни або початком воунних дiй. Початком- воунного часу у день
i час оголошення стану вiйни або воунного нападу (агресiу на
Украєну. Кiнцем воунного часу у оголошений день i час припине-
ння воунних дiй (див.ст.14 Закону "Про оборону" // Вiдомостi
Верховноє Ради Украєни. - 1992. - №9. - Ст. 106).
За п. "в" ст.232 квалiфiкуються злочини, що вчинюються у
воунний час в дiючiй армiє або в тилу.
9. Пiд бойовою обстановкою слiд розумiти знаходження
вiйськовоє частини (пiдроздiлу) в умовах безпосередньоє
пiдготовки i ведення бою (операцiє). Бойова обстановка може
виникнути не тiльки у воунний, але й в мирний час, коли
частина (пiдроздiл) вiдбивау напад на прикордонну заставу,
пiд час вторгнення на територiю Украєни збройних банд, при
порушеннi недоторканностi єє повiтряного чи морського прост-
ору.
10. Законодавець визнау вчинення непокори при обтяжуючих
обставинах (п.б" i "в") тяжким злочином (див.ст.?).
Стаття 233. Невиконання наказу
а) Невимнммт наказу начальника, вчинене при вiдсутностi
ознак, вказати у пунктi "а" статтi 232 цього Кодексу, -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох
мiсяцiв до трьох рокiв.
б) Те саме дiяння лри наявностi помякшуючих обставин
тягне застосування правил Дисциплiнарного статуту
Збройних Сил.
в) Дiяння, передбачене пунктом "а" цiвє статтi, вчине-
не у воунний час або в бойовiй обстановцi, -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох до де-
сяти рокiв.
(!з змiнами, внесеними Указом вiд 12 сiчня 1983 р. i Зако-
ном вiд 17 червня 1992 р. //Вiдомостi Верховне> Ради УРСР.
- 1983. - №4. - Ст. 50; Вiдомостi Верховноє Ради Украєни.
1992. - №35. - Ст. 511).
I. Цей злочин у рiзновиднiстю невиконання наказу командира,
тому на нього повнiстю поширюються положення про обукт
посягання, поняття наказу, субукт злочину, що наведенi в
коментарi до ст.232.
2. Обекпшяня сторона злочину полягау у. невиконаннi чи
веточному виконаннi наказу. При нсипиканнi наказу вiдсутнi
взнаки, якi необхiднi для визнання дiяння непокорою. Вiдсутнi
також вiдкрита заява про небажання iвконувати наказ i демон-
стративнi дiє, що свiдчать про небажання пiдлеглого коритися
наказу свого начальника.
3. На вiдмiну вiд непокорi (ст.232), яка вчинюуться тiльки
навмисно, невиконання наказу (ст.233) характеризууться лише
необережном? формою вмни. При цьому винний не передбачау
можливостi невижовання вахазу, хоч повинен був i мiг це
передбачити (злочинна недбалiсть) або свiдомо не виконуу наказ,
легковажно розраховуючи на певнi обставини, завдяки яким
наказ буде виконаний (злочинна самовпевненiсть).
4. При невиконаннi наказу в мирний час за наявностi
помякшуючих обставин допускауться застосування ст.48 Тимча-
сового дисциплiнарного статуту Збройних Сил Украєни.
5. Про поняття "воунний час" i "бойова обстановка" див.
вiдповiдно пл. 8 i 9 коментаря до ст.232.
Стаття 234.
Опiр начальниковi
шення його до
службових -е.----
або приму-
порушення
обовязкiв
а) Опiр начальниковi, а також Iншiй особi, що виконуу
покладенi на не? обовязки по вiйськовiй службi, або
примушення єх до порушення цих обовязкiв -
карауться позбавленням волi на строк вiд одного року
до пяти рокiв.
б) ТI самi дiяння, вчиненi групою осiб або з застосу-
ванням зброє, або коли вони спричинили тяжкi
наслiдки, -
караються позбавленням волi на строк вiд трьох до
десяти рокiв.
в) Дiяння, передбаченi пунктом "б" цiує статтi, якщо
вони звязанi з умисним вбивством начальника або
Iншоє особи, що виконуу обовязки по вiйськовiй
службi, або коли вони були вчиненi у воунний час чи в
бойовiй обстановцi, -
караються смертною карою або позбавленням волi на
строк вiд пяти до пятнадцяти рокiв.
I. Опiр начальнику або примушення його до порушення
службових обовязкiв у одними iз найбiльш небезпечних злочинiв
у Збройних Силах та iнших вiйськах. Законодавець вiдносить єх
до тяжких злочинiв навiть при вiдсутностi обгяжуючях обставин
(ст. 7). Пiдвищена суспiльт небезпечнiсть цих злочинiв полягау
в тому, що винний вiдкрито i зухвало втручауться в службову
дiяльнiсть начальника або iншого вiйськовослужбовця, що
здiйснюуться в iнтересах вiйськового порядку, з метою зупинити
або змiнити єє законнiй характер.
2. В СТ.234 обуднанi два склади злочину: а) опiр начальнику,
а також iншiй особi, що виконуу покладенi на неє обовязки по
вiйськовiй службi; б) примушення цих осiб до порушення пок-
ладених на них обовязкiв по вiйськовiй службi.
Обуктом злочинiв у порядок вiйськовоє пiдпоряжованостi,
який забезпечуу нормальну службову дiяльнiсть комвндiрiв (на-
чальникiв) або iнших осiб, що виконують обовязкi по вiйськовiй
службi, а також життя та здоровя цих людей.
3. Опiр виражауться в дiях, якi спрямованi на перешкодження
начальникам та iншим особам виконувати покладенi на них
обовязки по вiйськовiй службi.
Опiр може вчинюватися тiльки пiд час виконання начальником
або iншою особою того або iншого обовязку по вiйськовiй службi.
Вiн може i не супроводжуватися насильством, а виражатися у
створеннi перепон, у спробi вирватися пiд час затримання.
4. Для складу примушення необхiдною у наявнiсть таких
обовязкових ознак: а) застосування до начальника чи iншоє
особи, що виконуу обовязки по вiйськовiй службi, психiчного чи
фiзичного насильства; 6) предявлення до зазначених осiб кон-
кретних вимог, якi спрямованi до протизаконного зупинення або
змiни характеру єх службовоє дiяльностi.
Якщо пiд час застосування насильства де вiйськовослужбовця
не будуть предявленi конкретнi вимоги про порушення
обовязкiв по вiйськовiй службi, то подiбнi дiє можуть бути
квалiфiкованi як погроза начальнику (ст. 235), як насильницькi
дiє щодо начальника (ст. 236) або як опiр.
Примушення може належати до службових дiй, якi виконують-
ся як в момент примушення, так i до дiй, якi повиннi (або можуть)
виконуватися у майбутньому.
5. Злочини визнаються закiнченими з моменту фактичного
вчинення опору чи примушення, незалежно вiд того, чи вдалося
винному перешкодити вiйськовослужбовцю виконати покладенi
на нього обовязки по службi або примусити єх порушити.
6. До iнших осiб, що виконують покладенi на них
обовязки по вiйськовiй службi, належать вiйськовослужбовцi,
що перебувають у складi караулiв, патруля або нарядiв
внутрiшньоє служби, та iншi вiйськовослужбовцi, якi виконують
певнi обовязки по вiйськовiй службi.
7. За пунктами "б" i "в" ст.234 квалiфiкуються опiр або
примушення, якi скоунi за обтяжуючих обставин. Пункту "б"
передбачена вiдповiдальнiсть за вчинення розглядуiiних
злочинiв групою осiб або з застосуванням зброє чи якщо цi
протиправнi дiє потягли за собою тяжкi наслiдки. Для складу
будь-якого iз вказаних злочинiв достатньо хоча б однiує iз
названих обтяжуючих обставин.
8. Для наявностi групи як квалiфiкуючоє ознаки не обовязково
щоб мiж винними вiдбулась попередня домовленiсть. Спiльнiсть
умислу i сумiснiсть дiй може виникнути пiд час вчинення опору
чи примушення. Необхiдно тiльки, щоб кожна особа
усвiдомлювала, що вона робить опiр чи примушення разом з
iншими особами.
9. Застосування зброє означау безпосереднiй вплив холодною
чи вогнепальною, а також iншою стрiлецькою зброую, яка у у
винного, на осiб, котрим вчинюуться опiр або якi примушуються до
порушення обовязкiв по службi. Зброя в цих випадках використо-
вууться як засiб психiчного чи фiзичного насильства. Погроза
словами застосувати зброю, без вчинення за допомогою зброє
конкретних дiй (добування зброє, виконання пострiлу вгору, вбiк
та iн.), не у обтяжуючою обставиною, яка передбачена у п. "б"
ст.234.
Пiд зброую слiд розумiти предмети, удиним або головним призна-
ченням яких у спричинення смертi або тiлесних ушкоджень.
10. Тяжкими наслiдками можуть визнаватися зрив бойового
завдання, заподiяння державi iстотноє майновоє шкоди, нанесення
тяжкого тiлесного ушкодження особi, яка виконуу обовязки по
вiйськовiй службi, спричинення середньоє тяжкостi тiлесних ушкод-
жень декiльком особам чи смертi з необережностi. Тяжкiсть
наслiдкiв визначауться з урахуванням конкретних обставин справи.
При цьому навiть умисне заподiяння пiд час опору чи приму-
шення тяжкого тiлесного ушкодження хоча б однiй людинi або
середньоє тяжкостi декiльком особам, а також необережне
спричинення смертi не тягне за собою додатковоє квалiфiкацiє за
статтями про злочини проти особи. Опiр або примушення,
внаслiдок якого були умисно заподiянi тяжкi тiлеснi ушкоджен-
ня, якi потягли за собою смерть потерпiлого, необхiдно
квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв - за п.б" ст.234 i ч.З ст. 101.
II. За п."в" ст.234 опiр чи примушення квалiфiкууться у
випадках, коли у хоча б одна iз ознак, передбачених п.б", i, крiм
того, дiяння було повязане iз умисним вбивством начальника або
iншоє особи, що виконували обовязки по вiйськовiй службi, або
вчиненi у воунний час або в бойовiй обстановцi. В цьому випадку
опiр чи примушення, повязане iз умисним вбивством, не потре-
буу додатковоє квалiфiкацiє за п."вст.93.
Опiр чи примушення, повязанi iз замахом на навмисне
вбивство, квалiфiкуються за ч.2 ст.17 i п.в" ст.234.
12. У випадках, копи спору чи примушенню передували хулiганськi
даi, якi не охаiлююпiся ознаками iнших вЩсыгавих злочинiв, мау мiсде
реальна сукупнiсть двох злочинiв (стати Iйб i 234).
Вчинення вiйськовослужбовцем опору представнику влади або
представнику громадськостi, що охороняють громадський поря-
док, квалiфiкууться за ст. 188, а опiр працiвнику мiлiцiє або
народному дружиннику при виконаннi ними обовязкiв по охо-
ронi громадського порядку, а також вiйськовослужбовцю, якого
залучено до виконання обовязкiв по охоронi громадського
порядку, - за ст. 188.
Примушення працiвникiв правоохоронних органiв з числа
вiйськовослужбовцiв до порушення ними обовязкiв, повязаних
з вiдправленням правосуддя або розкриттям злочинiв або iнших
правопорушень чи запобiгання єм, треба квалiфiкувати за стат-
тями, що передбачають вiдповiдальнiсть за злочини проти пра-
восуддя та порядку управлiння. Якщо такими дiями було вчинено
ще й посягання на порядок несення вiйськовоє служби, скоуне
слiд квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв: проти правосуддя чи
орядку управлiння та за ст.234.
IЗ. Про поняття "воунний час" див.п.8 коментаря до ст.232,
бойма обстановка" - 11.9 коментаря до ст.232.
14. Опiр та примушення характеризуються тiльки прямим
умислом. Психiчне ставлення до "тяжких наслiдкiв", передба-
чених у п.б" ст.234. може характеризуватися як умисною
формою вини, так i необережною.
15. Субуктом злочинiв можуть бути вiйськовослужбовцi
рядового, сержантського i старшинського складу, прапорщики i
мiчмани та особи офiцерського складу.
Стаття 235. Погроза" начальниковi
а) Погроза вбивством, заподiянням тiлесних ушкод-
жень або нанесенням побоєв начальниковi в звязку з
виконанням ним обовязкiв по вiйськовiй службi -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох
мiсяцiв до трьох рокiв.
б) Те саме дiяння при помякшуючих обставинах -
тягне застосування правил Дисциплiнарного статуту
Збройних Сил.
в) Дiяння, передбачене пунктом "а" цiує статтi, вчине-
не у воунний час або в бойовiй обстановцi, -
карауться позбавленням волi на строк вiд трьох до де-
сяти рокiв.
(Iз змiнами, внесеними Указом вiд 12 сiчня 1983 р. i Зако-
ном вiд 17червня1992р. //Вiдомостi Верховна Ради УРСР.
- 1983. - №4. - Ст. 50; Вiдомостi Верховна Ради Украєни. -
1992. - №35. - Ст. 511).
1. Злочин посягау на можливiсть командира (начальника) у
будь-яких умовах виконувати своє обовязки i твердо керувати
дiями пiдлеглих в iнтересах вiйськовоє дисциплiни та порядку.
Обуктом злочину у вимога про беззастережнуддокору на-
чальнику, що установлена у Збройних Силах i якабезпечуу
начальнику можливiсть керувати дiяльнiстю своєх пiдлеглих в
iнтересах вiйськовоє служби.
2. Пiд погрозою як вiйськовим злочином слiд розумiти
такий вплив на начальника, який мау на метi залякати його
вбивством, спричиненням тiлесних ушкоджень чи нанесен-
ням побоєв з метою добитися вiд нього в iнтересах погро-
жуючого вiдмови вiд належного виконання обовязкiв по
вiйськовiй службi. Для складу цього злочину необхiдно,
щоб погроза була адресована начальнику; висловлена у
звязку iз виконанням ним обовязкiв по вiйськовiй службi.;
полягала в залякуваннi начальника вбивством, за-
подiянням тiлесних ушкоджень чи побоєв; була реальною.
При вiдсутностi однiує iз вказаних ознак нема складу
розглядуваного злочину.
3. Судова практика не розглядау як вiйськовий злочин погрозу,
висловлену начальнику у звязку з вчиненням ним непра-
вомiрних, а також таких, якi не викликаються iнтересами
вiйськовоє служби, дiй.
4. Погроза повинна бути конкретною. Заяви типу "я тобi
покажу" тощо не мiстять конкретноє форми залякування i
не можуть бути визнанi злочином, що коментууться.
5. Реальнiсть погрози визначауться у кожному конкретному
випадку iз врахуванням обставин справи, зокрема, з врахуван-
ням форми iє висловлення, можливостi реалiзувати погрозу не-
гайно чи пiсля спливу порiвняно нетривалого часу, того, який
вплив вона зробила на начальника, а також тих негативних
наслiдкiв, якi могли бути обумовленi цiую погрозою в його
службовiй дiяльностi.
6. Погроза може бути висловлена безпосередньо начальнику
або через iнших осiб. В останньому випадку обовязково мау бути
установлено, що винний бажав, щоб погроза була вiдома на-
чальнику.
7. Погроза вважауться закiнченим злочхном з моменту, коли
начальник, на адресу якого вона була висловлена, сприйняв єє.
8. Субуктам злочину у вiйськовослужбовець, пiдлеглий по
службi чи вiйськовому званню особi, якiй погрожуу.
9. Злочин вчинюуться тiльки з прямим умислом: винний
усвiдомлюу, що погрожуу начальнику вбивстюм, спричиненням
тiлесних ушкоджень або нанесенням побоєв, i бажау, щоб ця
погроза була сприйнята начальником.
Мотивом погрози у невдоволення правомiрною, тобто та-
кою, що вiдповiдау законам та статутам, ммоглiiiстю на-
чальника.
10. Якщо погроза у складовою частиною вчинення опору
начальнику або примушення, то такi дiє необхiдно квалiфiкувати
тiльки за ст.234. Не створюу самостiйного складу злочину i
погроза, висловлена пiд час вчинення насильницьких дiй щодо
начальника (ст.236).
Якщо погроза вбивством, нанесенням тiлесних ушкоджень або
побоєв виконана, то злочин належить квалiфiкувати вiдповiдно
за п."в" ст.93 або ст.236.
11. Про полозу начальнику з вомяiшуючiми обе-мпiами
див. п.10 коментаря до ст.231.
12. Про поняття "воунний час" дiв. п.8 коментарi де ст.232,
"бойова обсячаювня" - п.9 яомешаря до ст.232.
Стаття 236. Нжияьимфiмi дГ щопо
а) Наiмбмтя т1ле<них умнюджань або поблiв на-
чальниковi в <вязку з виконанням имм обовязкiв по
вiйоьиовМ службi -
карауться позбавленням волi на строк вiд двох до де-
сяти рокiв.
б) Тi самi дiяння, вчиненi у воунний час або в бойовiй
обстановцi, якщо вони спричинили тяжкi наслiдки, -
караються смертною карою або позбавленням волi на
строк вiд пяти до пятнадцяти рокiв.
1. Насильницькi дiє щодо начальника, якому пiдлеглий,
вiдповiдно до вимог вiйськових статутiв, повинен виявляти повагу
i якого повинен захищати в бою, у духе грубою формою пору-
шення вiйськовоє дисциплiни, яке утруднюу виконання на-
чальником своєх обовязкiв по вiйськовiй службi та спричиняу
шкоду його здоровю. У багатьох випадках насильницькi дiє щодо
начальника повязанi з помстою за його справедливу
вимогливiсть.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125