2. Недонесення дiстау вияв у неповiдомленнi про злочин
правоохоронних органiв (прокуратура, суд, мiлiцiя, служба без-
пеки, митниця тощо), а коли це неможливо зробити у стислi
строки, - iнших представникiв влади, службових осiб, пред-
ставникiв громадськостi, якi мають можливiсть вжити
невiдкладних заходiв для запобiгання злочину, затримання
злочинця або iнформування правоохоронних органiв про вчинене
(представник президента у районi, керiвнi працiвники тiує чи
iншоє установи тощо).
3. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за ст. 187 настау тiльки у тих
випадках, коли недонесення стосууться злочинiв, перелiк яких
наведено у цiй статтi. Це найбiльш тяжкi злочини, якi мiстяться
у КК. Недонесення про iншi злочини кримiнальноє
вiдповiдальностi не тягне.
4. Для настання вiдповiдальностi необхiдно, щоб особа до-
стовiрно знала про пiдготовлюваний або вчинений злочин, тобто
була впевнена, що вiдомостi про це цiлком вiдповiдають дiйсностi
(шляхом особистого спостереження, ознайомлення з
вiдповiдними документами, безпосередньо зi слiв учасникiв
злочину тощо). Вiдсутнiсть такоє достовiрностi виключау
вiдповiдальнiсть.
5. Субуктивна сторона злочину характеризууться прямим
злочин, але не бажау цього робити i не робить.
Мета недонесення та його мотиви можуть бути рiзними
(корисливiсть, страх, небажання контактувати з правоохо-
ронними органами тощо) i на квалiфiкацiю не впливають.
Вiдповiдальнiсть субукта настау за недонесення про той злочин,
а також чинники, якi становлять його квалiфiкуючi ознаки, якi
ним усвiдомлюються (наприклад, коли зi слiв злочинця особа
вважала, що вбивство вчинене ним у взаумнiй бiйцi, хоча
фактично воно було вчинене з хулiганських мотивiв,
квалiфiкацiя мау бути за ч.2 ст. 187, а не за ч. I цiує статтi).
6. Субуктом злочину у приватна особа, яка досягла 16-рiчного
вiку. Якщо недонесення вчинене службовою особою, наприклад,
працiвником мiлiцiє, всупереч єє службовим обовязкам
(бездiяльнiсть), вiдповiдальнiсть настау за сукупнiстю злочинiв,
передбачених статтями 165 i 187. Недонесення про злочини,
яких немау у перелiку ст. 187, тягне для службовоє особи
вiдповiдальнiсть за ст. 165.
Глава IV
ПРО ПОКАРАННЯ
Стаття 22. Мета покарання
Покарання не тiльки е карою за вчинений злочин, але
й мав на метi виправлення 1 перевиховання засуджених
у дусi чесного ставлення до працi) точного виконання
законiв) поважання правил спiвжиття) а також за-
побiгання вчиненню нових злочинiв як засудженими)
так 3 Iншими особами.
Покарання не мау на метi завдавати фiзичних страж-
дань або принижувати людську гiднiсть.
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 17 червня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. -1992. -№35. -Ст. 511).
1. Покарання - це iсторично мiнливий кримiнально-правовий
iнститут, вiдповiдний тому чи iншому суспiльному ладу, осново-
положним полiтичним, правовим поглядам та iнтересам основних
соцiальних груп суспiльства, а також його етичному рiвню.
2. В сучасному кримiнальному правi Украєни покарання являу
собою особливу форму державного примусу, що застосовууться
судом вiд iменi держави до особи, винноє у вчиненнi злочину.
Воно полягау у тому, що засуджений зазнау певних втрат,
передбачених дiючим кримiнальним та виправно-трудовим зако-
нодавством, i мау на метi виправлення та перевиховання засуд-
жених в дусi чесного ставлення до. працi, точного виконання
законiв, поважання правил спiвжиття, а також запобiгання
вчиненню нових злочинiв як засудженими, так й iншими особами
i тягне судимiсть винного.
3. Суть покарання полягау в тому, що засуджений зазнау
кари за вчинений злочин, тобто певних втрат i страждань. Це
може виражатись в обмеженнi пересування i спiлкування з
iншими членами суспiльства (при позбавленнi волi), права
обирати рiд трудовоє дiяльностi на свiй розсуд (при позбавленнi
права займати певнi посади або займатись певною дiяльнiстю),
матерiальних обмеженнях (при виправних роботах, штрафi,
конфiскацiє майна).
4. Елементи кари в покараннi вiдiграють значну роль, тому
правоохороннi органи повиннi вирiшувати питання про його
застосування до осiб, якi вчинили суспiльне небезпечнi дiяння,
особливо ретельно i уважно, не допускаючи застосування цього
крайнього заходу державного примусу у випадках, коли можуть
бути ефективними заходи адмiнiстративного стягнення або гро-
мадського впливу (ст. 51).
5. Кара виступау як один iз засобiв для досягнення виправноє
та превентивноє мети покарання. Поряд з цим вона не у удиним
засобом для досягнення такоє мети. Покарання повязане також
iз застосуванням комплексу виховних, культурносвiтнiх та
iнших заходiв, що спрямованi на ресоцiалiзацiю засудженого.
6. Покарання являу собою справедливий акт правосуддя. Кара-
ючи осiб, винних у вчиненнi злочинiв, судовi органи захищають
охоронюванi законом особистi iнтереси громадян, єх органiзацiй чи
обуднань, держави i суспiльства в цiлому. В ньому втiлюються такi
принципи, як законнiсть, гуманiзм, рiвнiсть всiх перед законом,
незалежно вiд расовоє чи нацiональноє належностi, релiгiє,
партiйностi, службового або соцiального стану особи.
7. Кримiнально-правова полiтика нашоє держави спрямована на
застосування суворих покарань до осiб, якi вчинили особливо
небезпечнi, тяжкi злочини, i помякшення вiдповiдальностi за
дiяння, що не являють пiдвищеноє суспiльноє небезпеки. Це зна-
ходить вiдображення i в дiючому законодавствi. Поряд з цим
покарання, що застосовууться судом, завжди iндивiдуальне,
оскiльки визначауться з урахуванням характеру i ступеня
суспiльноє небезпечностi дiяння та особи, яка його вчинила, а також
iнших обставин, що впливають на вирiшення питання про
вiдповiдальнiсть винного (див. коментар до ст.39). Це досягауться
за рахунок побудови санкцiй Особливоє частини КК, якi у вiдносно
визначеними, а в рядi випадкiв альтернативними. Крiм того, суди
не позбавленi можливостi у виняткових випадках призначати пока-
рання бiльш мяке, нiж передбачене законом (ст.44).
8. Покарання призначауться тiльки за вироком суду i
вiдповiдно до закону. Ця вимога закрiплена в ст. 158 Конституцiє
Украєни.
9. Покарання вiдрiзняуться вiд iнших форм державного приму-
су тим, що воно виступау як реалiзацiя кримiнально-правових
вiдносин мiж особою, яка вчинила злочин, та державою в особi
органiв правосуддя в широкому розумiннi цього слова i призна-
чауться вiд iменi держави.
10> Покарання мау особистий характер, спецiальну мету i тягне
судимiсть.
Метою покарання у: 1) виправлення та перевиховання засуд-
женого; 2) запобiгання вчиненню засудженим нових злочинiв
(спецiальна превенцiя); 3) запобiгання вчиненню злочинiв
iншими особами (загальна превенцiя).
Виправлення являу собою такi змiни особи засудженого, коли
вiн позбавляуться негативних рис, що можуть зумовити його
готовнiсть до суспiльне небезпечноє та протиправноє поведiнки.
Перевиховання - це бiльш глибокi змiни в свiдомостi й поведiнцi
особи, в результатi чого у неє закрiплюються такi соцiальне
кориснi риси, як чесне ставлення до працi, точне виконання
законiв, повага до правил спiвжиття.
В дiючiй редакцiє ст. 22 мета перевиховання дещо перебiльшена.
Певною мiрою це данина там часам, коди були моднi волюн-
таристсько-утопiчнi гасла. Практично покарання буде ефективним,
якщо вдасться хоча б виправити особу, яка вчинила злочин. Це
доцiльно врахувати в майбутньому законодавствi.
Снецiальна превенцiя означау прагнення законодавця попе-
редити особу про недопустимiсть злочинноє поведiнки надалi, а
якщо особа позбавляуться волi, то шляхом iзоляцiє цiує особи вiд
суспiльства обмежити єє можливiсть вчинити новий злочин.
Мета загальноє превенца полягау в тому, щоб шляхом покаран-
ня конкретноє особи утримати вiд вчинення злочинiв iнших осiб.
11. Про гуманнiсть iнституту покарання свiдчить закрiплене в
законi положення, що покарання не мау на метi завдавати фiзичних
страждань засудженiй особi або принижувати и гiднiсть.
Це гарантууться тим, що система покарань в кримiнальному
правi Украєни не знау нi тiлесних покарань, нi таких, якi
ганеблять людину.
12. Покарання - один з важливих кримiнально-правових
iнститутiв, завдяки якому значною мiрою досягауться
ефективнiсть норм кримiнального права,
Стаття 23. Види покарань
До осiб, якi вчинили злочини, можуть застосову-
ватись такi основнi покарання:
1] позбавлення волi;
2 (виключено);
3 (виключено);
4 виправнi роботи без позбавлення волi;
5 позбавлення права займати певнi посади або зай-
маi ися певною дiяльнiстю;
6) штраф;
7) громадська догана.
До вiйськовослужбовцiв строковоє служби може та-
кож застосовуватися покарання у виглядi направлення
в дисциплiнарний батальйон.
Крiм основних покарань, до засуджених можуть за-
стосовуватися такi додатковi покарання:
1) конфiскацiя майна;
2) позбавлення вiйськового або спецiального звання;
3) позбавлення батькiвських прав.
Позбавлення права займати певнi посади або зай-
матися певною дiяльнiстю i штраф можуть застосову-
ватись не тiльки як основнi, але й як додатковi покарання.
(Iз змiнами, внесеними Указами вiд 16 листопада 1982 р.,
1 грудня 1987 р. i Законами вiд 6 березня 1982 р., 7 липня
1992 р. //Вiдомостi Верховноє Ради УРСР. - 1982. - №48. -
Ст. 774; 1987. -№50. -Ст. 1016; Вiдомостi ВермовноТ Ради Ук-
раєни. -1992. - №23. - Ст. 337; 1992. - №39. - Ст. 570).
1. В цiй статтi закрiплена система покарань, тобто встанов-
лений кримiнальним законом обовязковий для суду перелiк
покарань, що розташованi за ступенем єх тяжкостi - вiд бiльш
суворих до менш суворих.
2. Наведений у ст.23 .перелiк видiв покараю, у вичерпним,
розширене його тлумачення не допускауться. Як виняток, у
передбачених законом випадках винна особа може бути засуд-
жена до смертноє кари, яка в систему покарань дiючим законо-
давством не включена, а передбачена окремо в ст.24.
3. За ступенем самостiйностi розрiзняються покарання основнi,
що застосовуються самостiйно, та додатковi, якi можуть бути
призначенi лише разом з основними.
Залежно вiд порядку призначення закон видiляу: а) покаран-
ня, що призначаються тiльки як основнi; б) такi, що застосову-
вуються лише як додатковi; в) покарання, що можуть призна-
чатися або як основнi, або як додатковi.
4. До покарань, що можуть призначатись тiльки як основнi,
належать: позбавлення волi, виправнi роботи без позбавлення
волi, громадська догана, направлення в дисциплiнарний батальйон,
а також смертна кара. Суд мау право призначити лише одне з
цих покарань - самостiйно або разом з додатковими. Поуднання
двох або бiльше основних покарань не допускауться. Винятком
iз цього правила можуть бути лише деякi випадки, коли за
вчинення кiлькох злочинiв або за сукупнiстю вирокiв признача-
ються покарання рiзних видiв i закон не передбачау можливостi
єх замiни, а суд не знайде пiдстав для поглинення одного
покарання iншим (див. коментар до статей 42, 43).
5. Тiльки як додатковi можуть призначатись такi покарання:
конфiскацiя майна, позбавлення вiйськового або iншого
спецiального звання, позбавлення батькiвських прав.
Конфiскацiя майна може бути призначена лише у випадках,
передбачених КК (ч.2 ст.35).
На вiдмiну вiд конфiскацiє майна, позбавлення вiйськового або
спецiального звання i позбавлення батькiвських прав у санкцiях
статей Особливоє частини КК не передбачаються. Вони застосо-
вуються з урахуванням конкретних обставин справи та особи
винного за наявностi пiдстав, вказаних у ст. 37 та 38.
6. До покарань, що можуть призначатись як основнi або як
додатковi, належать позбавлення права займати певнi посади
або займатися певною дiяльнiстю i штраф. Можливi три варiанти
iх призначення: 1) самостiйно як основне покарання; 2) як
-основне покарання в поуднаннi з додатковим; 3) приуднання єх
до основного самостiйно або поряд з iншими додатковими пока-
раннями. В перших двох варiантах цi покарання призначаються
лише тодi, коли вони зазначенi в санкцiях статей КК або коли
суд знайде можливим перейти до них в порядку застосування
статей 44, 52, 53. Третiй варiант неоднаковий для перелiчених
видiв покарання.
Штраф (як i конфiскацiя майна) може бути призначений лише
тодi, коли вiн передбачений санкцiую вiдповiдноє статтi. Позбав-
лення права займати певнi посади або займатись певною
дiяльнiстю (як i позбавлення вiйськового або спецiального звання
та позбавлення батькiвських прав) може застосовуватись як
додаткове покарання i тодi, коли така мiра не вказана у санкцiє
закону. В такому випадку рiшення про призначення додаткового
покарання в резолютивнiй частинi вироку повинно мiстити
посилання на вiдповiдну статтю КК (стосовно позбавлення права
займати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю -на ст.31.
Див. абз.2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду Украєни
вiд 29 червня 1990 р. №6 "Про практику призначення судами
Украєни мiр кримiнального покарання"// Бюлетень... - С.29).
7. Призначення бiльш мякого основного покарання, нiж передба-
чене законом за певний злочин, або перехiд до iншого, бiльш мякого
виду основного покарання не виключау можливостi призначення
винному додаткового покарання. Якщо закон, за яким засуджууться
винний, передбачау додаткове покарання як обовязкове, незастосу-
вання його можливе лише в порядку ст. 44 з обовязковим наведенням
у вироку мотивiв такого помякшення вiдповiдальностi.
8. Суд мау право одночасно призначити кiлька рiзновидних
додаткових покарань, що перелiченi в санкцiє даноє статтi
(наприклад, ч.2 ст.84) або в санкцiях рiзних статей - при
призначеннi покарання за вчинення кiлькох злочинiв (ст. 42)
або за кiлькома вироками (ст.43).
покарання
Стаття 24. Виняткова мiра
смертна кара
Як виняткова мiра покарання, до єє повного скасування,
допускауться застосування смертно? кари - розстрiлу -
за особливо тяжкi злочини у випадках, спецiально перед-
бачених в Особливiй частинi цього Кодексу.
Не можуть бути засудженi до смертноє кари особи, якi
не досягли до вчинення злочину вiсiмнадцятирiчного
вiку, 1 жiнки, що були в станi вагiтностi пiд час вчинення
злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару
не може бути застосовано до жiнки, яка перебувау в
станi вагiтностi на момент виконання вироку.
(Iз змiнами, внесеними Указом вiд 10 вересня {962 р. i За-
коном вiд 17 червня 1992 р. // Вiдомостi Верховноє Ради
УРСР. - 1962. - №37. - Ст. 461; Вiдомостi Верховноє Ради Ук-
раєни. - 1992. - №35. - Ст. 511).
1. Наявнiсть смертноє кари як мiри покарання зумовлено не-
обхiднiстю сувороє ооротьби з найбiльш небезпечними злочинами.
Проте смертна кара не у актом вiдплати за вчинений злочин.
Вона переслiдуу мету загального та спецiального попередження
iнших злочинiв.
2. В звязку з тим, що смертна кара мау винятковий харак-
тер, вона не входить в систему кримiнальних покарань, єє
застосування допускауться за особливо тяжкi злочини у випад-
ках, спецiально передбачених в Особливiй частинi КК.
Застосування смертноє кари обмежене як колом злочинних
дiянь, за якi ця мiра покарання може бути призначена, так i
категорiую осiб, до яких вона може бути застосована. В санкцiях
норм кримiнального закону смертна кара передбачена як аль-
тернативна мiра покарання.
3. У мирний час застосування смертноє кари можливе за
вчинення таких злочинних дiянь:
а) ряд злочинiв проти держави - посягання на життя держав-
ного дiяча (ст.58), посягання на життя представника iноземноє
держави (ст.59), диверсiя (ст.бО);
6) ряд посягань, що ставлять в небезпеку життя людини або
заподiюють єй смерть, - умисне вбивство при обтяжуючих
обставинах (ст.93), посягання на життя працiвника мiлiцiє або
народного дружинника, а так само вiйськовослужбовця у звязку
з єх дiяльнiстю по охоронi громадського порядку (ст. 190).
Смертна кара може бути призначена також за ряд вiйськових
злочинiв, якщо вони вчиненi в бойовiй обстановцi або у воунний
час: непокора (п."в" ст.232), опiр начальниковi або примушення
його до порушення службових обовязкiв (п.є" ст.234),
насильницькi дiє щодо начальника, якщо вони спричинили тяжкi
наслiдки (п.б" СТ.236), дезертирство .6"," ст.241), са-
мовiльне залишення частини в бойовiй обстановцi (ст.242),
ухилення вiд вiйськовоє служби шляхом членоушкодження або
iншим способом (п.б" ст.243), умисне знищення або пошкод-
ження вiйськового майна (п.в" ст.245), порушення статутних
правил караульноє служби (п.е" ст.249), порушення правил
несення бойового чергування (п.г" ст.251), зловживання вла-
дою, перевищення або бездiяльнiсть влади (п.в" ст.254), здача
або залишення вороговi засобiв ведення вiйни (ст.255), залишен-
ня гинучого вiйськового корабля (п.б" ст. 256), самовiльне
залишення поля бою або вiдмова дiяти зброую (ст.257), до-
бровiльна здача в полон (ст.258), мародерство (ст.260),
насильство над населенням у районi воунних дiй (ст.261).
4. Вирiшуючи питання про застосування винятковоє мiри
покарання - смертноє кари - суди повиннi враховувати, що єє
призначення у необхiдним, коли зумовлене особливими
обставинами, що обтяжують вiдповiдальнiсть, та надзвичайною
небезпечнiстю для суспiльства особи, яка вчинила злочин.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125