И будут собраны неверные в Аду,
38.
Скажи неверным:
Коль (от нечестия) себя они удержат,
Их прошлое им будет прощено.
Но коль (к нечестию) вернутся -
Так ведь для них уж есть пример
(наказанных народов).
39.
Борьбу ведите с ними до того мгновенья,
Пока не будет больше смут и угнетенья,
И правосудье воцарит, и вера в Бога
Объемлет все и вся (на сей земле).
41.
И знайте: из всего, что вам достанется
в трофеях,
Вы одну пятую (добра) должны отдать Аллаху,
Посланнику Его и родственникам близким,
Сиротам, беднякам и тем, кто держит путь,
45.
О вы, кто верует!
Когда сойдетесь с (вражеским) отрядом,
Храните стойкость и Аллаха призывайте
непрестанно,
Чтоб преуспеть (на поприще своем).
59.
И пусть неверные не думают, что взяли
верх, -
Им не ослабить (верных)!
60.
И наготове против них держите
Всю вашу мощь и конные войска,
Чтоб устрашать врагов Аллаха
И ваших недругов страшить:
И, кроме них - других,
Которых вы не знаете еще,
Но о которых ведает Аллах.
И что бы вы ни издержали на пути Аллаха,
Сполна за то вам возместится,
И вам не нанесут обид несправедливых.
74.
Те, кто уверовал и к вам в изгнание
переселился
И на пути Господнем воевал,
И те, кто им приют и помощь предоставил,
Они есть те, кто истинно уверил,
И им по праву низойдет прощение Господне
И самый щедрый дар Его.
75.
А те, которые уверили потом
И к вам в изгнание переселились,
И вместе с вами за Господню веру воевали,
Они (в правах) - одни из вас.
Носители же кровного родства
(В своих правах) друг другу ближе,
(Как значится в Писании Господнем),
Господь, поистине, о всякой вещи знающ!

Сура 9

4.
Помимо тех язычников,
С которыми скрепили вы союз,
И после этого они его ни в чем не нарушали
И никому не помогали против вас.
Вы соблюдайте с ними обязательства свои
До истечения их срока -
Ведь любит Бог благочестивых.
5.
Когда ж запретные четыре месяца пройдут,
То убивайте многобожников неверных
Везде, где б вы их ни нашли:
Захватывайте (в плен) их, осаждайте
(их дома)
И ставьте им засады.
Но если обратятся они к Богу,
И будут соблюдать молитву,
И будут милостыню править,
Тогда откройте им дорогу.
Господь прощающ, милосерд.
6.
А если средь язычников есть тот,
Кто у тебя убежища попросит,
То дай ему приют,
Чтоб он имел возможность (в нем)
Услышать Божье Слово.
Потом сопроводи его в то место,
Что будет безопасным для него.
Так должно быть - они ведь те,
Кто никаких познаний не имеет.
12.
А если, заключив союз,
Они нарушат свои клятвы
И станут возводить хулу на вашу веру,
Вы дайте бой вождям неверия и зла -
Ведь клятв для них не существует,
А это, может быть, удерживать их будет.
14.
Сражайтесь с ними -
Их вашими руками Бог накажет,
Позором и бесчестием покроет,
Поможет вам их победить
И исцелить сердца благочестивых,
28.
О вы, кто верует!
Ведь многобожники, поистине, нечисты.
И пусть они не приближаются теперь
К Запретной (для греха) Мечети,
Когда минует этот год.
А если бедность вас пугает -
Обогатит вас от щедрот Своих Аллах,
Если на то Его желанье будет.
Поистине, Всезнающ Он и мудр!
91.
Но нет вины на тех, кто слаб, иль болен,
Иль кто (из скудного достатка своего)
Расходовать не может (на пути Господнем),
Коль они искренни пред Богом
и посланником Его.
И никаких нет оснований
Быть против всех, кто делает добро,-
Аллах прощающ, милосерд!
93.
Есть основание винить лишь тех,
которые богаты,
Но просят у тебя оставить их,
Довольствуясь сидеть с такими, кто остался.
Бог наложил печать на их сердца,
И потому они не знают,
(В чем - благочестие, в чем - зло?)
ДРЕВНЯЯ
И СРЕДНЕВЕКОВАЯ РУСЬ
Нестор-ЛIтописець
ЛIТОПИС РУСЬКИЙя1
:Коли ж поляни жили особно i володiли родами своєми,- бо й до сих братiв iснували поляни i жили кожен iз родом своєм на своєх мiсцях, володiючи кожне родом своєм,- то було (мiж ними) три брати: одному iмя Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив, i
сестра єх - Либiдь. I сидiв Кий на горi, де нинi узвiз Боричiв,
а Щек сидiв на горi, яка нинi зветься Щековицею, а Хорив - на третiй горi, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок (i) на честь брата єх найстаршого назвали його Киувом. I був довкола города лiс i бiр великий, i ловили вони (тут) зв
iрину. Були ж вони мужами мудрими i тямущими i називалися полянами. Од них ото у поляни
в Киувi й до сьогодення. :
А по сих братах почав рiд єхнiй держати княжiння в полян.
А в деревлян (було княжiння) своу, а дреговичi (мали) своу, а словени - своу в Новгородi, а другi (сидiли) на (рiцi) Полотi, котрi
й (називаються) полочанами. Од сих же (полочан на схiд у) i кривичi, що сидять у верхiвє Днiпра; єхнiй же й город у - Смоленськ, бо туди сидять кривичi. Також сiверяни (сидять на схiд) од них. На Бiлiм озерi сидить весь, а на Ростовi-озерi меря, а н
а Клещинi- озерi сидить теж меря. А по Оцi-рiцi, де впадау вона у Волгу, (сидить) окремий народ - мурома. I черемиси окремий народ, i мордва окремий народ. Бо се тiльки словянський народ на Русi: поляни, деревляни, новгородцi, полочани, дреговичi, с
iверяни, бужани,- бо сидять вони по (рiцi) Бугу,- а потiм же волиняни. А се - iншi народи, якi данину дають Русi: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимогола, корсь, нарова, лiб. Цi мають свою мову, (походять) вiд ко
лiна Яфетового, бо живуть
у пiвнiчних краях.
Коли ж словянський народ, як ото ми сказали, жив на Дунає, то прийшли од землi скiфiв, себто вiд хозар, так званi болгари,
i сiли вони по Дунаувi, (i) були насильники словян. :
I жили в мирi поляни, i древляни, i сiверяни, i радимичi, i вятичi, i хорвати. Дулiби тодi жили по Бугу, де нинi волиняни,
а уличi (й) тиверцi сидiли по (другому) Бугу i до Днiпру; сидiли вони також поблизу Дунаю. I було множество єх, бо сидiли вони по Буговi й до Днiпру аж до моря, i усть городи єх i до сьогоднi. Через те називали єх греки "Велика Скiфiя".
(Усi племена) мали ж своє обичає, i закони предкiв своєх,
i заповiти, кожне - свiй норов. Так, поляни мали звичай своєх предкiв, тихий i лагiдний, i поштивiсть до невiсток своєх, i до сестер, i до матерiв своєх, а невiстки до свекрiв своєх i до дiверiв велику пошану мали. I весiльний звичай мали вони: не хо
див жених по молоду, а приводили (єє) ввечерi; а назавтра приносили (для єє родини те), що за нею дадуть. А деревляни жили подiбно до звiрiв, жили по-скотськи: i вбивали вони один одного, (i) єли все нечисте, i весiль у них не було, а умикали вони дi
вчат коло води. А радимичi, i вятичi, i сiверяни один обичай мали: жили вони в лiсi, як ото всякий звiр, єли все нечисте, i срамословя (було) в них перед батьками i перед невiстками. I весiль не було в них, а iгрища межi селами. I сходилися вони на
iгрища, на пляси i на всякi бiсiвськi пiснi, i тут умикали жiнок собi,- з якою ото хто умовився. Мали ж вони по двi i по три жони: А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потiм розводили великий вогонь i, поклавши на вогонь мерця, спалювали
(його). А пiсля цього, зiбравши костi, вкладали (єх) у невеликий посуд i ставили на придорожньому стовпi, як (це) роблять вятичi
i нинi. Сей же обичай держали i кривичi, й iншi погани, не вiдаючи закону божого, бо творили вони самi собi закон.
Говорить Георгiй (Амартол) у лiтопису, що "кожному народовi (дано) закон. В одних у писаний, а в других - звичай, який тi, що не мають (писаного) закону, вважають отчим законом. Серед них же - це насамперед сiри, якi живуть на краю Землi. Вони мають
закон отцiв своєх i звичай: не розпутствувати, не прелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усiм дiяти зло. :
У рiк 6 496 (988) пiшов Володимир з вiйськом на Корсунь, город грецький1. Та заперлися корсуняни в городi, i став Володимир з одного боку города в гаванi, на вiддалi одного польоту стрiли од города, i боролися крiпко городяни з ними. :
I ввiйшов Володимир у город, i дружина його. :
А за божим приреченням в сей час розболiвся Володимир очима. I не бачив вiн нiчого, i тужив вельми, i не догадувався, що зробити. I послала до нього цесариця (посла), кажучи: "Якщо ти хочеш болiстi сеє позбутися, то вiдразу охрестись. Якщо ж нi, - то
не позбудешься сього". I, це почувши, Володимир сказав: "Якщо буде се правда, - воiстину велик бог християнський".
I повелiв вiн охрестити себе.
I тодi упiскоп корсунський з попами цесарициними, огласивши його1, охрестили Володимира. I коли возложив (упiскоп) руку на нього, - вiн одразу прозрiв. Як побачив Володимир це раптове зцiлення, вiн прославив бога, сказавши: "Тепер узнав я бога iстинн
ого". А коли побачила це дружина його, - многi охрестилися. :
Володимир же, взявши цесарицю (Анну) i Анастаса, i попiв корсунських, мощi святого Климента i Фiва, ученика його, узяв також начиння церковне (й) iкони на благословення собi. :Узяли ж вони, iдучи (в Русь), двох мiдяних iдолiв i чотирьох коней мiдяних
, якi й нинi стоять за святою Богородицею (Десятинною?); про них, не знаючи, думають, що вони мармуровi у. Корсунь же вiн оддав грекам як вiно за цесарицю, а сам вернувся до Киува.
I коли (Володимир) прибув, повелiв вiн поскидати кумiрiв - тих порубати, а других вогню оддати. :
Потiм же Володимир послав посланцiв своєх по всьому городу, говорячи: "Якщо не зявиться хто завтра на рiцi - багатий чи убогий, чи старець, чи раб,- то менi той противником буде". I, це почувши, люди з радiстю йшли, радуючись говорили: "Якби се не д
обро було, князь i бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними i корсунськими на Днiпро. I зiйшлося людей без лiку, i влiзли вони у воду, i стояли - тi до шиє, а другiя-ядо грудей. Дiти ж (не вiдходили) од берега,
а iншi немовлят держали. Дорослi ж бродили (у водi), а попи стоячи, молитви творили.
I було видiти радiсть велику на небi й на землi, що стiльки душ спасауться. :
Люди ж, охрестившись, iшли кожен у дома своє.
А Володимир, рад бувши, що пiзнав вiн бога сам i люди його,
i глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що сотворив небо
i землю! Поглянь на новiє люди своє! Дай же єм, господи, узнати тебе, iстинного бога, як ото узнали землi християнськiє, i утверди в них вiру правдиву i незмiнную. (А) менi поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надiючись на тебе i на твою силу,
одолiв я пiдступи його".
I се сказавши, повелiв вiн робити церкви i ставити (єх) на мiсцях, де ото стояли кумiри. I поставив вiн церкву святого Василiя (Великого) на пагорбi, де ото стояли кумiри Перун та iншi i де жертви приносили князь i люди. I почав вiн ставити по города
х церкви, i попiв (настановляти), i людей на хрещення приводити по всiх городах i селах. I, пославши (мужiв своєх), став вiн у знатних людей дiтей забирати i оддавати єх на учення книжне. А матерi ж дiтей своєх оплакували, бо iще не укрiпилися вони б
ули вiрою
i, як померлого, вони оплакували. :
Благословен господь Iсус Христос, що возлюбив новiє люди, Руськую землю, i просвiтив єє хрещенням святим. :
У рiк 6545 (1037). Заложив Ярослав (Мудрий. - Уклад.) город великий Києв, а в города сього ворота у Золотi. Заложив вiн також церкву святоє Софiє, премудростi божоє, метрополiю, а потiм церкву на Золотих воротах, камяну, Благовiщення святоє богороди
цi. :
I при нiм стала вiра християнська плодитися в Русi i розширятися, i чорноризцi стали множитися, i монастирi почали зявлятися. I любив Ярослав церковнi устави, i попiв любив вiн велико, а понад усе любив чорноризцiв. I до книг вiн мав нахил, читаючи
(єх) часто вдень i вночi. I зiбрав вiн писцiв многих, i перекладали вони з гречизни на словянську мову i письмо (святеу), i списали багато книг. I придбав вiн (книги), що ними поучаються вiруючi люди i втiшаються ученням божественного слова. Бо як о
то хто-небудь землю зоре, а другий засiу, а iнши пожинають i єдять поживу вдосталь,- так i сей. Отець бо його Володимир землю зорав
i розмякшив, себто хрещенням просвiтив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирiв, засiяв книжними словами серця вiруючих людей, а ми пожинаум, учення приймаючи книжнеу. :
У рiк 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще вiн був живий, наставив вiн синiв своєх, сказавши єм: "Осе я одходжу зi свiту сього. А ви, сини моє, майте межи собою любов, бо ви усте брати вiд одного отця i одноє матерi. I як
що будете ви в любовi межи собою, то й бог буде в вас, i покорить вiн вам противникiв пiд вас, i будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненавистi жити, у роздорах сварячись, то й самi погiбнете,
i землю отцiв своєх i дiдiв погубите, що єє надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я,- замiсть себе,- стiл свiй Києв, найстаршому синовi своуму, брату вашому Iзяславу. Слухайтесь його, як ото слухал
ись ви мене, нехай вiн сам буде замiсть мене". :

Володимир Мономах
Поучення (1117)я1
Я, недостойний, дiдом своєм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещеннi Василiум, [а] руським iменем Володимир, отцем улюбленим i матiрю своую
i [з] Мономахiв2 у благочестi наставлений, дiтям моєм у доброчесностi домогтись успiхiв бажаючи, се пишу поучення вам, улюбленi, i задля християнських людей, бо скiльки оберiг [єх] я по милостi божiй i отчою молитвою од усяких бiд!
Сидячи на санях3, помислив я в душi своєй i воздав хвалу боговi, що вiн мене [до] сих днiв, грiшного, допровадив. Тому, дiти моє чи iнший хто, слухавши сю грамотку, не посмiйтеся, а кому [вона] люба [iз] дiтей моєх,- нехай прийме вiн єє в серце своу
i не лiнуватися стане, а так, як i [я], труждатися.
Найперше, задля бога i душi своує, страх майте божий у серцi своєм i милостиню чинiть щедру, бо се усть начаток всякому добру. Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насмiються чи так ото скажуть: "На далекiй путi та на санях сидячи, нiсенiтницю ти у
си мовив".
Зустрiли бо мене посли од братiв моєх на Волзi, кажучи: "Поспiши до нас та виженемо ми обох Ростиславичiв, а волость єхню однiмем. Якщо ж ти не пiдеш iз нами - то ми [самi] собi будемо, а ти [сам] собi". I сказав я: "Хоча ви й гнiваутеся - не можу
я вам iти, нi хреста переступити"4.
I, одрядивши єх (та) взявши Псалтир, я в печалi розiгнув його, i се менi випало: "Чого печалуушся, душе [моя] ? Чого непокоєш мене?" Та iнше. А потiм зiбрав я слiвця сi любi, i склав по порядку, i написав. Якщо вам останнi не до вподоби, то попереднi
[хоча] приймайте.
"Чого печальна уси, душе моя? Чого непокоєш мене? Уповай на бога, тому що я буду славити його!"
"Не наслiдуй лиходiєв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходiє винищенi будуть, а тi, що надiються на господа, заволодiють землею. Бо iще трохи - i не стане нечестивого, шукатиме вiн мiсця свого - i не знайде [його]. А кроткiє унаслiдують з
емлю [i] радуватимуться у тривалому мирi. Пiдстерiгау грiшний праведного i скрегоче на нього зубами своєми. Господь же посмiюуться над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестивi, натягли лука свого, [щоби] пострiляти нищого i вбог
ого, заколоти праведних серцем. Оружжя єх увiйде в серця єх, i луки єх сокрушаться. Лучче усть у праведника мале, анiж багатство беззаконникiв велике. Бо рамена грiшникiв сокрушаться, а праведникiв укрiплюу господь. Так що нечестивi погибнуть, а прав
едним вiн чинить милосердя i дау. Бо тi, що єх благословляу вiн, унаслiдують землю, а проклятi ним - вигинуть. Гocnoдoм стопи чоловiка направляються. Коли вiн буде падати, то не розiбуться, бо господь пiддержуу руку його. Був молодим я i зостарiвся,
а не бачив я праведника покинутим, нi потомства його, щоби воно просило хлiба. Повсякдень чинить милосердя i позичау праведник, i племя його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, i йди за ним,
i живи во вiки вiкiв".
Бо так i Василiй учив, зiбравши при цiм юнакiв: [треба мати] душi чистi, непорочнi, тiла худi, лагiдну бесiду i в мiру слово господну; при єдi i питтi без галасу великого бути, при старих - мовчати, премудрих - слухати, старшим - покорятися, з рiвним
и i меншими - приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розумiти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надмiру смiятися, соромитися старших; до жiнок недостойних не говорити; долу очi мати, а душу - вгору; уникати, не старатися повчати лег
коважних; власть же - нi за що мати, як [i] од усiх честь. Якщо ж хто [з] вас може iншим помогти - од бога нагороди нехай той сподiвауться, i вiчними благами вiн пораюуя1.
"О владичице богородице! Забери iз убогого серця мойого гордiсть i зухвалiсть, щоб не возносився я суутою свiту сього".
У нiкчемному сьому життi научися, вiруючий чоловiче, дiяти благочестиво, научися, за увангельським словом, "очима управляти", язик здержувати, ум смиряти, тiло упокорювати, гнiв подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрi дiла господа ра
ди; тебе позбавляють - не мсти, ненавидять - люби, гонять - терпи, хулять - благай, умертви грiх. :
Воiстину, дiти моє, розумiйте, як ото усть чоловiколюбець-бог милостив i премилостив. Ми, люди, грiшнi у i смертнi, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти i кров його пролити найскорiш. А господь наш, володiючи i животтям i смертю, согр
iшення нашi, вищi од голови нашоє, терпить [раз], i знову, i до (скону) живоття нашого. Як отець, [що] , чадо своу люблячи, побу [його] i знову пригорне його до себе, так ото i господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побiду:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151