члены же, которые будут считать эти меры недостаточными, могу
т после этого установления без нарушения своего слова, удалиться из общества, для действования по своему усмотрению.
Заключение. После всего сказанного цели украинского общества <Вiльна Спiлка>, в настоящее время могут быть сжато выражены в следующих словах:
I. Цели общегражданские:
а) Права человека и граждаина - как необходимое условие личного достоинства и развития.
б) Самоуправление - как основа для движения к социальной справедливости.
II. Цель частнонациональная:
Политическая свобода - как средство для возвращения
украинской нации в семью наций культурных.
:II
Соцiалiзм прагне до лiквiдацiє всякого панування над людьми, всякоє влади людини над людиною.
Майбутнiй устрiй, отже, буде базуватися на як найширшiм самоуправлiннi общин, повiтiв i краєв, складених з вiльних людей i поуднаних мiж собою вiльною федерацiую, що грунтууться на солiдарностi iнтересiв.я:Девiзом найвищоє iсторичноє еволюцiє буде: с
олiдарнiсть i свобода.
Стосовно того погляду на свободу, держава - в теперiшньому значеннi слова - за-лишитись не може. Держава, як узагалi всяке правлiння, що базууться на гнобленнi, не може мати мiсця в майбутньому суспiльному ладi. Iє мiсце всюди заступить адмiнiстрацiя
суспiльних витворiв, вибрана всiма членами общини, повiту i т.д.
Релiгiя, яка нинi служить також подекуди засобом визиску
i тому задоволена такою опiкою держави i правлячих класiв - приведена до властивого свого значення - стане приватною справою. Зрештою, з поступом освiти мiсце догматичноє релiгiє всюди займе позитивна наука i мистецтво.
Натомiсть виховання повинно бути справою народною. Прагнути до цього будуть однаково всi: община, повiт, край.я:Нинiшню однобiчну систему виховання повинно замiнити виховання всебiчне:
Супротивний всiлякому утисковi, соцiалiзм мусить засудити нинiшну обездолення жiнок; вiн вимагау для них рiвних прав
з чоловiками, рiвноє можливостi навчання i якнайширшого поля для конкуренцiє з точки зору розумовоє i взагалi будь-якоє працi на користь суспiльства.я:
III
:Нацiональна справа вiдносно самоє основи соцiалiзму у справою другорядною, але з погляду практичноє дiє при нинiшньому станi нацiонального питання (у нас особливо) вимагау глибшого розгляду. Прагнучи до свободи i знищення усякого гнiту, соцiалi-сти
не можуть бути байдужими щодо гнiту нацiонального. А там, де нацiональне питання належним чином ще не розвязане,: там вони мусять активно пiдтримувати вiдокремлення рiзних дрiбних нацiй, - чи то iз-за своує автономiчноє i федеративноє позицiє взагал
i, чи то внаслiдок того, що лише пристосування до мiсцевих нацiональних елементiв дасть єм можливiсть впливати на той елемент i вести його з собою до спiльностi i збратання народiв, чого жодним пригнiченням досягнути не можна.я:
VI
Заперечуумо в цiлому нинiшню державну владу, як установлену буржуазiую i яка боронить виключно єє iнтереси. Однак можемо i повиннi користуватися державними iнституцiями, оскiльки це може допомогти здiйсненню нашоє програми.
До тiує мети ведуть двi дороги: одна - покладатися на дiю вроджених сил, що схильнi до розпаду i будуть триматися засади: <чим гiрше, тим краще>, а отже, iгнорувати нинiшнiй стан дiйсностi i чекати банкротств i занепаду, пiсля яких приступлять до зве
дення новоє будови; або також - що майже те саме, - дiую чисто негативною пiдтримувати той занепад, не закладаючи одночасно пiдвалин пiд майбутню будiвлю. т iнший, бiльш позитивний спосiб, який полягау в тому, що користууться iснуючим нинi iнститутом
i тяжiу до розширення влади пролетарiату з метою поетапного приготування новоє суспiльноє органiзацiє. Обидвi дороги
у революцiйнi, бо заперечують нинiшнiй лад, у той час як так званi реформiсти визнають цей лад в основi добрим, який потребуу тiльки часткового полiпшення. Реформiсти воюють палiативами,
а ми прагнемо вказати на справжню причину зла, що мiститься
в самому суспiльному устроє; хочемо усунути не окремi наслiдки, але джерело, звiдки воно витiкау. Другу зi вказаних вище дорiг, тобто старання передусiм про здобуття влади для пролетарiату, вважаумо тому за ефективнiшу, що у вона певнiша: засуджуючи
iснуючий стан справ, ми приступаумо вiдразу до будування майбутньоє споруди i можемо мати надiю, що, доки впаде теперiшня будова, грунт пiд майбутню вже буде приготовлений i фундамент закладений. Натомiсть, покладаючись цiлком на дiю руйнiвних сил, н
е знаумо, чи пiсля остаточного повалення нинiшнiх iнституцiй очiкуваний нами порядок буде спроможним увiйти до життя; подiє могли б захопити нас у хвилi, коли грунт ще не буде приготований i дорога до реакцiє вiдкрита.
VII
Заперечуючи сучасну державу, тим бiльше мусимо заперечувати нинiшну панування загарбницьких урядiв над народами польським i украєнським i прагнення репрезентантiв чужих народiв до гегемонiє над ними. Немау-бо народiв вищих i нижчих: усi у рiвними i м
ають рiвне право на вiльний розвиток.
VIII
Показавши вище наш погляд на соцiальне питання i остаточну мету наших прагнень, приступаумо до окреслення найближчих наших вимог, якi разом утворюють программу безпосередньоє нашоє дiяльностi.
:Першим кроком до здобуття полiтичноє влади у, як вiдомо, участь у законодавчiй дiяльностi, бо на перший план ставимо
повсюдне право вибору i виборностi до парламентських органiв, як центральних, так i провiнцiйних, i общинних, з якнайповнiшим дотриманням виборчоє свободи, насамперед прямих виборiв i таумного голосування.
Вiд того ж уряду мусимо далi домагатися свободи спiлкування i зборiв, свободи мови i друку - якнайширшоє, вiльноє вiд обмежень i застережень, розрахованих на шкоду народовi. Усi тi свободи становлять стiльки ж засобiв до боротьби в руках пролетарiату
.
Домагання покращень в органiзацiє промислу, фабричних законiв, особливо закону, що забезпечуу здоровя i життя робiтникiв; обмеження кiлькостi робочих годин; захист жiнок i дiтей вiд визискування; врегулювання питання про учнiвство, промислове судочи
нство и т.д. i передусiм запровадження вiльних ро-бiтничих спiлок. Все це повинно входити до перелiку наших тимчасових вимог, бо ж завдяки одержанню тих поступок не тiльки полiпшиться побут робiтникiв, - наскiльки це поки що можливо, - але також змiц
ниться сила пролетарiату в боротьбi з буржуазiую, оскiльки зменшиться конкуренцiя мiж самими робiтниками.я:
Нинiшня система оподаткування кладе головну частину тягаря на пролетарiат через посереднi податки. Будемо ж невпинно домагатися знищення посереднiх податкiв i замiни єх прогресивним прибутковим податком.я:
:Iдеал нацiональноє самостiйностi в усякiм поглядi, культурнiм i полiтичнiм, лежить для нас поки що, з нашоє теперiшньоє перспективи, поза межами можливого. Нехай i так. Та не забувауймо ж, що тисячнi стежки, якi ведуть до його осушення, лежать прост
о-таки пiд нашими ногами, i що тiльки вiд нашоє свiдомостi того iдеалу, вiд нашоє згоди на нього буде залежати, чи ми пiдемо тими стежками в напрямi до нього, чи, може, звернемо на зовсiм iншi стежки. Виплоджений так званим матерiалiстичним свiтогляд
ом фаталiзм2, який твердив, що певнi (соцiальнi, разом з тим i полiтичнi) iдеали мусять бути осягненi самою силою розвою продукцiйних вiдносин, без огляду на те, чи ми схочемо задля сього кивнути пальцем, чи нi, належать сьогоднi до кате
горiє таких самих забобонiв, як вiра в вiдьми, в нечисте мiсце i феральнi дiє. Ми мусимо серцем почувати свiй iдеал, мусимо розумом уяснювати собi його, мусимо вживати всiх сил
i засобiв, щоб наближуватись до нього, iнакше вiн не буде iснувати i нiякий мiстичний фаталiзм не сотворить його там, а розвiй матерiальних вiдносин перший потопче i роздавить нас, як слiпа машина.
I
В останнiх роках у всiх кругах громади йде жива суперечка про перебудову всього громадського устрою для осягнення якнайкращого розвою всiх громадянських сил. Рiзнi люди висловлюють рiзнi погляди вiдповiдно до того, на якому становищi стоять i якi iнт
ереси та суспiльнi сили уважають найважнiшими. Ось на днях читали ми в <Новом времени> голос д. Меншикова, який : говорячи про будущiй устрiй Росiє, нi з сього нi з того випалюу таку бомбу: <Россия для русских! Нема бiльшоє дурницi, як признавати в б
удущiй думi якiсь права iншим народностям, або признавати, прим., украєнцiв, якимось окремим народом. Не слiд також допускати до думи всiх iнородцiв: увреєв, полякiв, башкирiв, кавказцiв. Треба показати єм, що ми тут пани>.я:
Кращi уми в Росiє, йдучи за такими ж умами Захiдноє твропи, давно вже вказали iнший шлях для справдi тривкого i плодючого розвою. Сей шлях основууться на першому принципi всякого громадського життя - пошанi до чоловiка, до його кровних iнтересiв, до
його природних, невiдчужених прав, таких як свобода слова
й органiзацiє, як нетиканiсть домашнього огнища без суду, як свобода заробiтку та переселення i т.д. Се елементарнi основи для всякого хоч трохи успiшного життя громадського i державного, i, власне, запевнення i укрiплення тих основ не бачимо досi в
Росiє. Вiд того браку терпить i пропадау так само великоруське племя, як i всякi iнородцi, i поки стан сеє елементарноє необезпеченостi тривау в Росiє, поти всякi такi балакання, що <ми тут пани> i <Россия для русских>, виходять на жалку самохвальбу
того хазяєна, що, сховавшися пiд столом перед грiзною коцюбою своує господинi, вiдтам пискливим голосом озивауться: я пан дому!я:
II
З питанням про надання всiм росiянам (не лише <русским>) повноє горожанськоє свободи (до таких гарантiй належать: перенесення управи краю i законодавства на виборну народну репрезентацiю, одвiчальнiсть мiнiстрiв перед тою репрезентацiую i контроль де
ржавних фiнансiв з боку тоє ж репрезентацiє) вяжеться тiсно питання автономiє краєв i народностей, питання, що мусить бути розвязане не лише в iнтересi поодиноких народiв i краєв, але i в iнтересi цiлоє держави. Росiйськi письменники та полiтики ду
же часто, коли зайде мова за автономiю рiзних окраєн, вiдкидають усяку думку про неє головно тому, мовляв, усяка така автономiя ослабить цiлiсть держави. Так як коли б для збереження цiлостi людського тiла доконче було треба, щоб у нього були звязан
i руки й ноги, закритi очi та затканi вуха. Вони не хочуть розумiти того, що, обезсиливши поодинокi частi держави, вони обезсилять тим самим i цiлiсть. Щоб держати окраєни в нiмiм i глухiм послусi, на се треба повертати чимраз бiльше урядових сил i г
рошей, якi без того можна б повертати на спiльну користь усiує людностi. Розрiст державноє адмiнiстративноє машини, зовсiм непродуктивноє, а зате ненажерноє, потягау за собою чимраз бiльшi кошти i не осягау своує цiлi, бо, як ми бачили в останнiх рок
ах росiйськоє iсторiє, такий розрiст доводить на кiнцi до повного безладдя, до самоволi навiть найдрiбнiших чиновникiв, до повного упадку почуття права серед людностi, доводить самих чиновникiв до крадiжок, до хабарництва, а мирну люднiсть до розрухi
в i актiв самоволi як пiмсти за ту самоволю, яку iй доводиться терпiти.я:Надання такоє автономiє рiзним окремим частинам великоє держави, отже, не лише iнородцям, але й <коренным русским> у рiзних частинах широкоє держави, то не лиш уступка, добродiй
ство держави для людностi. Нi, се держава мусить робити в своєм власнiм iнтересi.я:Росiйська держава занадто велика, щоб один центральний уряд мiг лише дбати про безпечнiсть i законнiсть у всiх частинах i краєнах, але тим менше вiн може дбати в кожнi
й частинi про тисячнi мiсцевi iнтереси, дрiбнi з погляду державного, але дуже важнi для загалу мiсцевоє людностi. Дороги i шляхи, мости i греблi, недороди i мiсцевi випадки, пошестi й хороби, школи i лiкарнi - все се такi речi, що iнакше залагоджують
ся в кожнiй губернiє i вимагають окремого проводу й опiки не так уряду, як радше власних мiсцевих людей, зорганiзованих для сього дiла. Така автономiя нiяким робом не може бути шкiдлива для цiлостi держави, навпаки, вона корисна для неє, бо дбау за з
рiст добробуту i заспокоуння народних потреб у кожнiм куточку держави вiдповiдно до мiсцевих обставин. Вона пожиточна для держави й тим, що полегшуу iй адмiнiстрацiю, беручи на себе тi єє частi, яких ведення було б для державних урядiв занадто коштов
не. Без такоє автономiє жодна держава не може остоятися, i тi, що радять Росiє обходитися без неє, очевидно, самi не тямлять, що говорять.
III
Свобода й автономiя мусять нерозривно вязатися з собою,
а властиво автономiя мусить опиратися вповнi на основах горожанськоє свободи.я:
:Покликом нашим у сю пору не може бути анi автономiя sans phrase (без розмов/франц. - Уклад.), анi федералiзм sans phrase, але все i всюди: повна полiтична воля i рiвнiсть кожноє людськоє удиницi, забезпечення єє людських прав, а вже на тiй основi ав
тономiя нацiональностi.
Книга первая
СУЩЕСТВО И СВОЙСТВА НАРОДНОГО ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВА
I. Представительство и полномочие
:Эта перемена обозначает огромный шаг в развитии общественной жизни. Политическая свобода получает здесь форму, гораздо более соответствующую требованиям государства. С помощью представительного начала она может распространяться на обширные области,
на многочисленные народы, не ограничиваясь тесным пространством: Нет сомнения, что этим способом выдвигаются из массы, если не всегда лучшие силы земли, то, по крайней мере, люди, стоящие выше общего уровня.
Таким образом, в новых обществах, масса граждан, пользующихся политической свободой, имеющих право голоса, ограничивается выбором представителей, которым поручается ведение дел, охранение прав и интересов избирателей. Однако представительство не есть
простое поручение, как частная доверенность или полномочие; государственное начало придает ему совершенно иной характер.я:
:На поверенного возлагается не исполнение частной воли доверителя, а обсуждение и решение общих дел. Он имеет в виду не выгоды избирателей, а пользу государства. Призванный к участию в политических делах, он приобретает известную долю власти, и тем с
амым становится выше своих избирателей, которые
в качестве подданных, обязаны подчиняться его решениям.я:
Таким образом, воля граждан всецело переносится на представителя: за ними не остается ничего, кроме голого права выбора. Мало того, выборный человек является представителем не только своих избирателей, но и тех, которые его не выбирали, массы людей,
лишенных выборного права, меньшинства, подававшего против него голос. В законодательных палатах депутаты считаются представителями даже и не округов, их избравших, а целой страны, целого народа.я:Представительное начало в своей полноте является как б
ы юридическим вымыслом, но это вымысел, вытекающий из самого существа дела, из государственного начала, из отношения власти к гражданам, из господства общего блага над частными целями.
Однако этим не исчерпывается существо представительства.я:Представитель не только лицо, служащее государству, но на этой службе он заступает место самих граждан, на сколько они призваны к участию в государственных делах. В нем выражается их право; че
рез него проводятся их мнения. Считаясь представителем всего народа, действуя во имя общих государственных целей, он, вместе с тем, является органом большинства, его избравшего. При выборе лица, избиратели руководствуются не столько его способностями
, сколько соответствием его образа мыслей и направления с их мнением и интересами, и хотя юридически он становится независимым, общение мыслей должно сохраняться постоянно; остается зависимость нравственная. Если же связь исчезла, если представитель
или сами избиратели отклонились от прежних убеждений, новые выборы дают гражданам возможность восстановить согласие, заменить прежнего представителя другим.я:
Таким образом, в самом существе представительства лежит двойственный характер: Оно является вместе и выражением свободы, и органом власти. Свобода возводится здесь на степень государственной власти.я:
IV. Свойства народного представительства
:В наше время едва ли кто станет отрицать огромные и благодетельные последствия, истекающие из представительных учреждений для народов, к ним приготовленных, в странах, где установилось вожделенное согласие политической свободы с властью, порядком и
общей пользой. Прежде всего, права и интересы граждан находят здесь высшее обеспечение. Классы, облеченные политическим правом, имеют возможность стоять за себя, защищать и свои, и общие выгоды. Участвуя в верховной власти, представитель является в н
ей законным заступником не только
своих избирателей, но и всех граждан в совокупности. Закон, утвержденный на общем согласии, ограждает права всех и не подвергается произвольным переменам и нарушениям. Власти, друг друга сдерживающие, устраняют произвол, пресекают злоупотребления, со
действуют прочности законного порядка. Нет сомнения, что представительное устройство не составляет единственной гарантии права и свободы.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
т после этого установления без нарушения своего слова, удалиться из общества, для действования по своему усмотрению.
Заключение. После всего сказанного цели украинского общества <Вiльна Спiлка>, в настоящее время могут быть сжато выражены в следующих словах:
I. Цели общегражданские:
а) Права человека и граждаина - как необходимое условие личного достоинства и развития.
б) Самоуправление - как основа для движения к социальной справедливости.
II. Цель частнонациональная:
Политическая свобода - как средство для возвращения
украинской нации в семью наций культурных.
:II
Соцiалiзм прагне до лiквiдацiє всякого панування над людьми, всякоє влади людини над людиною.
Майбутнiй устрiй, отже, буде базуватися на як найширшiм самоуправлiннi общин, повiтiв i краєв, складених з вiльних людей i поуднаних мiж собою вiльною федерацiую, що грунтууться на солiдарностi iнтересiв.я:Девiзом найвищоє iсторичноє еволюцiє буде: с
олiдарнiсть i свобода.
Стосовно того погляду на свободу, держава - в теперiшньому значеннi слова - за-лишитись не може. Держава, як узагалi всяке правлiння, що базууться на гнобленнi, не може мати мiсця в майбутньому суспiльному ладi. Iє мiсце всюди заступить адмiнiстрацiя
суспiльних витворiв, вибрана всiма членами общини, повiту i т.д.
Релiгiя, яка нинi служить також подекуди засобом визиску
i тому задоволена такою опiкою держави i правлячих класiв - приведена до властивого свого значення - стане приватною справою. Зрештою, з поступом освiти мiсце догматичноє релiгiє всюди займе позитивна наука i мистецтво.
Натомiсть виховання повинно бути справою народною. Прагнути до цього будуть однаково всi: община, повiт, край.я:Нинiшню однобiчну систему виховання повинно замiнити виховання всебiчне:
Супротивний всiлякому утисковi, соцiалiзм мусить засудити нинiшну обездолення жiнок; вiн вимагау для них рiвних прав
з чоловiками, рiвноє можливостi навчання i якнайширшого поля для конкуренцiє з точки зору розумовоє i взагалi будь-якоє працi на користь суспiльства.я:
III
:Нацiональна справа вiдносно самоє основи соцiалiзму у справою другорядною, але з погляду практичноє дiє при нинiшньому станi нацiонального питання (у нас особливо) вимагау глибшого розгляду. Прагнучи до свободи i знищення усякого гнiту, соцiалi-сти
не можуть бути байдужими щодо гнiту нацiонального. А там, де нацiональне питання належним чином ще не розвязане,: там вони мусять активно пiдтримувати вiдокремлення рiзних дрiбних нацiй, - чи то iз-за своує автономiчноє i федеративноє позицiє взагал
i, чи то внаслiдок того, що лише пристосування до мiсцевих нацiональних елементiв дасть єм можливiсть впливати на той елемент i вести його з собою до спiльностi i збратання народiв, чого жодним пригнiченням досягнути не можна.я:
VI
Заперечуумо в цiлому нинiшню державну владу, як установлену буржуазiую i яка боронить виключно єє iнтереси. Однак можемо i повиннi користуватися державними iнституцiями, оскiльки це може допомогти здiйсненню нашоє програми.
До тiує мети ведуть двi дороги: одна - покладатися на дiю вроджених сил, що схильнi до розпаду i будуть триматися засади: <чим гiрше, тим краще>, а отже, iгнорувати нинiшнiй стан дiйсностi i чекати банкротств i занепаду, пiсля яких приступлять до зве
дення новоє будови; або також - що майже те саме, - дiую чисто негативною пiдтримувати той занепад, не закладаючи одночасно пiдвалин пiд майбутню будiвлю. т iнший, бiльш позитивний спосiб, який полягау в тому, що користууться iснуючим нинi iнститутом
i тяжiу до розширення влади пролетарiату з метою поетапного приготування новоє суспiльноє органiзацiє. Обидвi дороги
у революцiйнi, бо заперечують нинiшнiй лад, у той час як так званi реформiсти визнають цей лад в основi добрим, який потребуу тiльки часткового полiпшення. Реформiсти воюють палiативами,
а ми прагнемо вказати на справжню причину зла, що мiститься
в самому суспiльному устроє; хочемо усунути не окремi наслiдки, але джерело, звiдки воно витiкау. Другу зi вказаних вище дорiг, тобто старання передусiм про здобуття влади для пролетарiату, вважаумо тому за ефективнiшу, що у вона певнiша: засуджуючи
iснуючий стан справ, ми приступаумо вiдразу до будування майбутньоє споруди i можемо мати надiю, що, доки впаде теперiшня будова, грунт пiд майбутню вже буде приготовлений i фундамент закладений. Натомiсть, покладаючись цiлком на дiю руйнiвних сил, н
е знаумо, чи пiсля остаточного повалення нинiшнiх iнституцiй очiкуваний нами порядок буде спроможним увiйти до життя; подiє могли б захопити нас у хвилi, коли грунт ще не буде приготований i дорога до реакцiє вiдкрита.
VII
Заперечуючи сучасну державу, тим бiльше мусимо заперечувати нинiшну панування загарбницьких урядiв над народами польським i украєнським i прагнення репрезентантiв чужих народiв до гегемонiє над ними. Немау-бо народiв вищих i нижчих: усi у рiвними i м
ають рiвне право на вiльний розвиток.
VIII
Показавши вище наш погляд на соцiальне питання i остаточну мету наших прагнень, приступаумо до окреслення найближчих наших вимог, якi разом утворюють программу безпосередньоє нашоє дiяльностi.
:Першим кроком до здобуття полiтичноє влади у, як вiдомо, участь у законодавчiй дiяльностi, бо на перший план ставимо
повсюдне право вибору i виборностi до парламентських органiв, як центральних, так i провiнцiйних, i общинних, з якнайповнiшим дотриманням виборчоє свободи, насамперед прямих виборiв i таумного голосування.
Вiд того ж уряду мусимо далi домагатися свободи спiлкування i зборiв, свободи мови i друку - якнайширшоє, вiльноє вiд обмежень i застережень, розрахованих на шкоду народовi. Усi тi свободи становлять стiльки ж засобiв до боротьби в руках пролетарiату
.
Домагання покращень в органiзацiє промислу, фабричних законiв, особливо закону, що забезпечуу здоровя i життя робiтникiв; обмеження кiлькостi робочих годин; захист жiнок i дiтей вiд визискування; врегулювання питання про учнiвство, промислове судочи
нство и т.д. i передусiм запровадження вiльних ро-бiтничих спiлок. Все це повинно входити до перелiку наших тимчасових вимог, бо ж завдяки одержанню тих поступок не тiльки полiпшиться побут робiтникiв, - наскiльки це поки що можливо, - але також змiц
ниться сила пролетарiату в боротьбi з буржуазiую, оскiльки зменшиться конкуренцiя мiж самими робiтниками.я:
Нинiшня система оподаткування кладе головну частину тягаря на пролетарiат через посереднi податки. Будемо ж невпинно домагатися знищення посереднiх податкiв i замiни єх прогресивним прибутковим податком.я:
:Iдеал нацiональноє самостiйностi в усякiм поглядi, культурнiм i полiтичнiм, лежить для нас поки що, з нашоє теперiшньоє перспективи, поза межами можливого. Нехай i так. Та не забувауймо ж, що тисячнi стежки, якi ведуть до його осушення, лежать прост
о-таки пiд нашими ногами, i що тiльки вiд нашоє свiдомостi того iдеалу, вiд нашоє згоди на нього буде залежати, чи ми пiдемо тими стежками в напрямi до нього, чи, може, звернемо на зовсiм iншi стежки. Виплоджений так званим матерiалiстичним свiтогляд
ом фаталiзм2, який твердив, що певнi (соцiальнi, разом з тим i полiтичнi) iдеали мусять бути осягненi самою
горiє таких самих забобонiв, як вiра в вiдьми, в нечисте мiсце i феральнi дiє. Ми мусимо серцем почувати свiй iдеал, мусимо розумом уяснювати собi його, мусимо вживати всiх сил
i засобiв, щоб наближуватись до нього, iнакше вiн не буде iснувати i нiякий мiстичний фаталiзм не сотворить його там, а розвiй матерiальних вiдносин перший потопче i роздавить нас, як слiпа машина.
I
В останнiх роках у всiх кругах громади йде жива суперечка про перебудову всього громадського устрою для осягнення якнайкращого розвою всiх громадянських сил. Рiзнi люди висловлюють рiзнi погляди вiдповiдно до того, на якому становищi стоять i якi iнт
ереси та суспiльнi сили уважають найважнiшими. Ось на днях читали ми в <Новом времени> голос д. Меншикова, який : говорячи про будущiй устрiй Росiє, нi з сього нi з того випалюу таку бомбу: <Россия для русских! Нема бiльшоє дурницi, як признавати в б
удущiй думi якiсь права iншим народностям, або признавати, прим., украєнцiв, якимось окремим народом. Не слiд також допускати до думи всiх iнородцiв: увреєв, полякiв, башкирiв, кавказцiв. Треба показати єм, що ми тут пани>.я:
Кращi уми в Росiє, йдучи за такими ж умами Захiдноє твропи, давно вже вказали iнший шлях для справдi тривкого i плодючого розвою. Сей шлях основууться на першому принципi всякого громадського життя - пошанi до чоловiка, до його кровних iнтересiв, до
його природних, невiдчужених прав, таких як свобода слова
й органiзацiє, як нетиканiсть домашнього огнища без суду, як свобода заробiтку та переселення i т.д. Се елементарнi основи для всякого хоч трохи успiшного життя громадського i державного, i, власне, запевнення i укрiплення тих основ не бачимо досi в
Росiє. Вiд того браку терпить i пропадау так само великоруське племя, як i всякi iнородцi, i поки стан сеє елементарноє необезпеченостi тривау в Росiє, поти всякi такi балакання, що <ми тут пани> i <Россия для русских>, виходять на жалку самохвальбу
того хазяєна, що, сховавшися пiд столом перед грiзною коцюбою своує господинi, вiдтам пискливим голосом озивауться: я пан дому!я:
II
З питанням про надання всiм росiянам (не лише <русским>) повноє горожанськоє свободи (до таких гарантiй належать: перенесення управи краю i законодавства на виборну народну репрезентацiю, одвiчальнiсть мiнiстрiв перед тою репрезентацiую i контроль де
ржавних фiнансiв з боку тоє ж репрезентацiє) вяжеться тiсно питання автономiє краєв i народностей, питання, що мусить бути розвязане не лише в iнтересi поодиноких народiв i краєв, але i в iнтересi цiлоє держави. Росiйськi письменники та полiтики ду
же часто, коли зайде мова за автономiю рiзних окраєн, вiдкидають усяку думку про неє головно тому, мовляв, усяка така автономiя ослабить цiлiсть держави. Так як коли б для збереження цiлостi людського тiла доконче було треба, щоб у нього були звязан
i руки й ноги, закритi очi та затканi вуха. Вони не хочуть розумiти того, що, обезсиливши поодинокi частi держави, вони обезсилять тим самим i цiлiсть. Щоб держати окраєни в нiмiм i глухiм послусi, на се треба повертати чимраз бiльше урядових сил i г
рошей, якi без того можна б повертати на спiльну користь усiує людностi. Розрiст державноє адмiнiстративноє машини, зовсiм непродуктивноє, а зате ненажерноє, потягау за собою чимраз бiльшi кошти i не осягау своує цiлi, бо, як ми бачили в останнiх рок
ах росiйськоє iсторiє, такий розрiст доводить на кiнцi до повного безладдя, до самоволi навiть найдрiбнiших чиновникiв, до повного упадку почуття права серед людностi, доводить самих чиновникiв до крадiжок, до хабарництва, а мирну люднiсть до розрухi
в i актiв самоволi як пiмсти за ту самоволю, яку iй доводиться терпiти.я:Надання такоє автономiє рiзним окремим частинам великоє держави, отже, не лише iнородцям, але й <коренным русским> у рiзних частинах широкоє держави, то не лиш уступка, добродiй
ство держави для людностi. Нi, се держава мусить робити в своєм власнiм iнтересi.я:Росiйська держава занадто велика, щоб один центральний уряд мiг лише дбати про безпечнiсть i законнiсть у всiх частинах i краєнах, але тим менше вiн може дбати в кожнi
й частинi про тисячнi мiсцевi iнтереси, дрiбнi з погляду державного, але дуже важнi для загалу мiсцевоє людностi. Дороги i шляхи, мости i греблi, недороди i мiсцевi випадки, пошестi й хороби, школи i лiкарнi - все се такi речi, що iнакше залагоджують
ся в кожнiй губернiє i вимагають окремого проводу й опiки не так уряду, як радше власних мiсцевих людей, зорганiзованих для сього дiла. Така автономiя нiяким робом не може бути шкiдлива для цiлостi держави, навпаки, вона корисна для неє, бо дбау за з
рiст добробуту i заспокоуння народних потреб у кожнiм куточку держави вiдповiдно до мiсцевих обставин. Вона пожиточна для держави й тим, що полегшуу iй адмiнiстрацiю, беручи на себе тi єє частi, яких ведення було б для державних урядiв занадто коштов
не. Без такоє автономiє жодна держава не може остоятися, i тi, що радять Росiє обходитися без неє, очевидно, самi не тямлять, що говорять.
III
Свобода й автономiя мусять нерозривно вязатися з собою,
а властиво автономiя мусить опиратися вповнi на основах горожанськоє свободи.я:
:Покликом нашим у сю пору не може бути анi автономiя sans phrase (без розмов/франц. - Уклад.), анi федералiзм sans phrase, але все i всюди: повна полiтична воля i рiвнiсть кожноє людськоє удиницi, забезпечення єє людських прав, а вже на тiй основi ав
тономiя нацiональностi.
Книга первая
СУЩЕСТВО И СВОЙСТВА НАРОДНОГО ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВА
I. Представительство и полномочие
:Эта перемена обозначает огромный шаг в развитии общественной жизни. Политическая свобода получает здесь форму, гораздо более соответствующую требованиям государства. С помощью представительного начала она может распространяться на обширные области,
на многочисленные народы, не ограничиваясь тесным пространством: Нет сомнения, что этим способом выдвигаются из массы, если не всегда лучшие силы земли, то, по крайней мере, люди, стоящие выше общего уровня.
Таким образом, в новых обществах, масса граждан, пользующихся политической свободой, имеющих право голоса, ограничивается выбором представителей, которым поручается ведение дел, охранение прав и интересов избирателей. Однако представительство не есть
простое поручение, как частная доверенность или полномочие; государственное начало придает ему совершенно иной характер.я:
:На поверенного возлагается не исполнение частной воли доверителя, а обсуждение и решение общих дел. Он имеет в виду не выгоды избирателей, а пользу государства. Призванный к участию в политических делах, он приобретает известную долю власти, и тем с
амым становится выше своих избирателей, которые
в качестве подданных, обязаны подчиняться его решениям.я:
Таким образом, воля граждан всецело переносится на представителя: за ними не остается ничего, кроме голого права выбора. Мало того, выборный человек является представителем не только своих избирателей, но и тех, которые его не выбирали, массы людей,
лишенных выборного права, меньшинства, подававшего против него голос. В законодательных палатах депутаты считаются представителями даже и не округов, их избравших, а целой страны, целого народа.я:Представительное начало в своей полноте является как б
ы юридическим вымыслом, но это вымысел, вытекающий из самого существа дела, из государственного начала, из отношения власти к гражданам, из господства общего блага над частными целями.
Однако этим не исчерпывается существо представительства.я:Представитель не только лицо, служащее государству, но на этой службе он заступает место самих граждан, на сколько они призваны к участию в государственных делах. В нем выражается их право; че
рез него проводятся их мнения. Считаясь представителем всего народа, действуя во имя общих государственных целей, он, вместе с тем, является органом большинства, его избравшего. При выборе лица, избиратели руководствуются не столько его способностями
, сколько соответствием его образа мыслей и направления с их мнением и интересами, и хотя юридически он становится независимым, общение мыслей должно сохраняться постоянно; остается зависимость нравственная. Если же связь исчезла, если представитель
или сами избиратели отклонились от прежних убеждений, новые выборы дают гражданам возможность восстановить согласие, заменить прежнего представителя другим.я:
Таким образом, в самом существе представительства лежит двойственный характер: Оно является вместе и выражением свободы, и органом власти. Свобода возводится здесь на степень государственной власти.я:
IV. Свойства народного представительства
:В наше время едва ли кто станет отрицать огромные и благодетельные последствия, истекающие из представительных учреждений для народов, к ним приготовленных, в странах, где установилось вожделенное согласие политической свободы с властью, порядком и
общей пользой. Прежде всего, права и интересы граждан находят здесь высшее обеспечение. Классы, облеченные политическим правом, имеют возможность стоять за себя, защищать и свои, и общие выгоды. Участвуя в верховной власти, представитель является в н
ей законным заступником не только
своих избирателей, но и всех граждан в совокупности. Закон, утвержденный на общем согласии, ограждает права всех и не подвергается произвольным переменам и нарушениям. Власти, друг друга сдерживающие, устраняют произвол, пресекают злоупотребления, со
действуют прочности законного порядка. Нет сомнения, что представительное устройство не составляет единственной гарантии права и свободы.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151