Коли й так, то все ж навiть з єх точки зору украєнська республiка була напiвнезалежною державою на зразок Болгарiє, колись Сербiє та iнших балканських держав. Але пiвнезалежнi д
ержави вiдзначаються тим, що не мають права мiжнародних взаумин з зовнiшнього боку: тим часом Переяславська конституцiя надавала це право украєнськiй державi. Як же, проте, розумiти цю <данину>, що платила украєнська республiка московськiй монархiє.
Годi розвязати це питання з точки зору сучасноє науки мiжнародного права, бо вона не знау i не уявляу собi такоє держави, яка б, маючи атрибути самостiйноє, платила <данину>, як з другого боку не може припустити, щоб пiвнезалежна держава користувала
сь правом висилати послiв. Це дасться пояснити тiльки тодi, коли, згiдно з текстом конституцiє, ми прийдемо, що <данина> давалася не московськiй державi, а московському царевi, як i протекторовi особливого роду, бо украєнська держава вiд спiлки з мос
ковською виразно бажала тiльки <протекцiє>,
а не пiдданства. З цього погляду ця <данина> мау значення вкладки до спiльноє скарбницi, призначеноє для мiжнародних взаумин спiльноє ваги. Такий характер стверджууться ще й тим, що украєн-ська держава не була завойована московською монархiую, або пр
идбана дипломатичним шляхом, як Польща, а злучуючись
з московською монархiую, не поступилася анi одним iз своєх державних, або республiканських прав, i устрiй московськоє монархiє для украєнськоє держави був зовсiм байдужий. Переяславська конституцiя була стверджена обома контрагентами: народом украєнс
ьким i царем московським на вiчнi часи. Московськi царi чи iмператори не виповнили своєх обовязкiв по конституцiє 1654 ро-ку i поводяться сьогоднi з нами так, наче б Переяславська конституцiя нiколи й не iснувала. Вони чинять з нами так, наче наша н
ацiя зреклася своєх державних прав, вiддалася на ласку росiйським iмператорам i згодилася подiлити однакову долю з росiянами, що самi обрали собi царiв. Але наш нарiд нi сам, нi через своу правительство нiколи не давав такоє згоди i нiколи не зрiкавс
я прав, що належаться йому по Переяславськiй конституцiє. Через те Переяславська умова у обовязкова для обох контрагентiв: московськоє монархiє i украєнськоє республiки на пiдставi засади, що нiяка умова не може бути знищена або змiнена однобiчною в
олею одного контрагента без виразно висловленоє згоди другого. Через те <Единая нед?лимая Россiя> для нас не iснуу! Для нас обовязкова тiльки держава московська, i всеросiйський iмператор мау для нас менш ваги, нiж московський цар. Так каже право! Т
а в дiйсностi нiякоє ваги не мау Переяславська конституцiя, всеросiйськi iмператори у нашi необмеженi пани, а Переяславська конституцiя тiльки та й годi. Як же з погляду права вiднестись до такого знущання над правом? Коли один з к
онтрагентiв, каже право, переступив контракт, то другому контрагентовi лишауться до вибору: або вимагати вiд свого контрагента виконання контракту у тому розмiрi й напрямку, у якому вiн був прийнятий обома ними, або, узнавши контракт зломаним у всiх
його частинах, зiрвати усякi взаумини з контрагентом.
I тодi вже у панування сили, але не вплив права.
Нашi суперечники можуть вiдповiсти нам, що хоч справдi контракт був повернений внiвець насиллями, облудою й пiдступом одного з контрагентiв, але другий контрагент вже згубив не тiльки право розпоряджатися своую долею, а й навiть право протестувати, б
о своєм довговiковим мовчанням вiн освятив неправнi вчинки,
i те, що було придбане кривдою, на пiдставi задавнення стало правним. Тому вже пiзно вiдшукувати колишнi права.
Але в цьому мiркуванню немау анi крихiтки правди. Перше: не може бути придбане на пiдставi задавнення те, що захоплене гра-бiвницьким або злодiйським шляхом. Друге: розумiння про задавнення не може вiдноситись до зневолення свободи. Задавнення може м
ати вагу тiльки в правних вiдносинах, але не в безправних, а такi вiдносини московськоє монархiє до украєнськоє республiки. У мiжнацiональних вiдносинах задавнення може мати мiсце тiль-ки вiдносно тих нацiй, що вже вимирають, що вже не мають життувоє
сили, бо доки нацiя живе, доки вiдчувау себе живою i сильною, доти нема мiсця для задавнення. Але мимо цього розмова про задавнення не може грати нiякоє ролi, бо наш нарiд своєми повсякчасними протестами проти панування Москви (Дорошенко, Мазепа, Ки
рило-Мефодiєвське Братство, Шевченко, селянськi повстання
80-рокiв i т. д.) перервав течiю задавнення, давши напрям розвязати суперечку про обовязковiсть Переяславськоє конституцiє цим способом, який може вважатись удино дiйсним i серйозним, себто силою. Та навiть, коли б ми не бачили у нашiй iсторiє безу
пинних протестiв, то й тодi наше власне iснування у протест проти насилля не тiльки над нами, але й над нашими предками, воно переривау течiю задавнення, воно накладау на нас обовязок розбити пута рабства, щоб - спадкоумцi Богдана Хмельницького - ми
по вправу могли користуватись нашою спадщиною!
Очищення огнем
Де не помагають лiки, оздоровлюу залiзо,
Не помагау залiзо - оздоровлюу огонь.
(Старе латинське лiкарське правило)
Останнi тижнi внесли дуже багато в розяснення полiтичноє ситуацiє, хоч перериви в телеграфiчних i поштових зносинах,
у дiяльностi преси i т. iн. дуже обмежують той матерiял, яким ми розпоряджаумо безпосередньо. I в тiм, наприклад, i боротьба великоросiйських большевикiв з Украєнською Республiкою за сей час розкрила дуже значно свiй власний пiдклад, своє пiдстави, с
вiй дiйсний змiст. Пiднята нiбито в iнтересах перемоги край-нiх демократичних i соцiялiстичних гасел, а властиво - демагогiчних кличiв, над розважнiшою, бо обрахованою на реальнi наслiдки, роботою Украєнськоє Центральноє Ради та єє правительства, вон
а все бiльше стау ясною в своєх реальних мотивах i завданнях, що зовсiм не мають нiчого спiль-ного нi з соцiялiстичними, нi з демократичними завданнями.
З повною очевиднiстю виступау мотив боротьби нацiональноє в самiй грубiй i неприкрашенiй формi, принаймнi в поглядах i висловах рядовоє маси. Для неє завдання сього походу - <бити хохлiв>, що по 250-лiтнiм поневоленнi наважились пiднести голови й ски
нути з себе московську кормигу. Iнтелiгентнiшi проводирi большевикiв не виявляють так щи-ро дiйсних нацiональних мотивiв, але з єх тактики виступау так само ясно се завдання: повернути назад у московську службу збунтованих украєнських пiдданих, а для
того знищити культурнi центри Украєни, iнтелiгентнi сили украєнськi. Украєнцiв ловлять, арештують, розстрiлюють тiльки за те, що вони украєнцi.
Се продовження, пiд брехливими демагогiчними большевицькими гаслами, того самого завдання на винищення украєнства, яке собi була поставила царська зграя жандармiв i посiпакiв
з початком свiтовоє вiйни. I вслiд єй летять i тепер тихi побажання успiху вiд московськоє буржуазiє: промисловцiв, фiнансистiв
i - дуже багатьох iнших, як летiли вслiд жандармським подвигам давнiших лiт вiд усiх тих, що про око людське умивали руки вiд участи в них, або навiть робили бiльш або менш ефектнi жести благородного обурення, а в серцi молили Бога, щоб тим жандармам
, полiцаям i всяким iншим опричникам удалась єх <брудна робота> - по викорiненню украєнського <сепаратизму>.
Московська буржуазiя всяких сортiв сподiвауться, що сим большевицьким <товаришам> справдi вдасться <вибити хохла>,
i большевизм перше, нiж згинути самому, пiдрiже i кине пiд ноги московському капiталiзмовi назад Украєну з єє хлiбцем, сахарцем, вуглем i iншими добрими речами. За се, вступивши в володiння по большевиках усiую єх спадщиною, вона радо пробачить больш
евикам розстрiляння Кремля i всякiх iнших московських святощiв, аби тiльки було врятоване для Москви володiння <полуднем>.
В сiй погонi за утiкачем з московськоє неволi - <хохлом>,
в запалi боротьби з ним, большевицькi проводирi без церемонiє викинули старi гасла <права самовизначення народiв аж до повного вiддiлення> й перешилися в <федералiстiв>,- дуже оригiнальних <федералiстiв>, якi своєм завданням поставили <обуд-нання де
мократiє>, великоросiйськоє й украєнськоє, i, очевидно,- вся-коє iншоє з колишньоє Росiйськоє iмперiє.
Не знаю, як витримау й переживе федералiстична iдея сей тяжкий удар, який задають єй Ленiни i Троцькi, називаючи себе федералiстами. Дуже трудно буде комусь, принаймнi якийсь час, називати себе федералiстом, коли федералiстами Ленiни i Троцькi вважаю
ть себе, а пiд сим <федералiзмом> лежить у дiйсностi самий поганий, терористичний централiзм.
Старий московський централiзм виступау тут ще раз перед нами - пiд маскою большевизму. Пiвроку тому вiн виступив пiд фiрмою правлячих росiйських соцiялiстiв-революцiонерiв, Керенського i Ко, котрi <про оказiю> мали теж у програмi федералiзм, а в дiйс
ностi всю енергiю своує внутрiшньоє полiтики всадили в боротьбу з дiйсним федералiзмом бувших недержавних народiв Росiйськоє iмперiє. Вони впали, а на мiсце єх виступили ще бiльш рiшучi <федералiсти> большевицькi, якi для врятування росiйськоє власти
не спиняються перед руйнуванням i рiзнею.
Єх рiшучiсть у сiм напрямi без сумнiву оцiнили вiдповiдно
i московськi промисловi круги, якi вже два мiсяцi тому заявляли
з повною отвертiстю, що признають усяку власть, яка задержить
у своєх руках непокiрнi провiнцiє Росiє (Украєну, розумiуться, в пер-шу чергу), i так само - шановнi союзники заклопотанi тим, щоб було з кого взяти все вложене в Росiйську державу єх буржуазiую.
Роля єх у походi большевикiв на Украєну буде, правдоподiбно, незадовго освiтлена вповнi. Але вже тепер стау ясно, як близько стояли вони до всього, що гальмувало мир, що пiдтримувало анархiю, що могло спинити транспорт i будучий товарообмiн - вивiз з
бiжжя до центральних держав, а з другого боку - пiдтинало самоозначення народiв i охороняло iдею <удиноє недiлимоє>.
Украєнське правительство нi пiд якими погромами, нi пiд якими улещуваннями чи обiцянками не давало вирвати у себе обiцянки, котроє не могло прийняти на себе дiйсно - ухилитись вiд миру i звязаного з ним товарообмiну з центральними державами. За се в
сi тi наймленi сили, котрими союзники розпоряджували на нашiй територiє, були зверненi на саботаж нашоє оборони проти большевикiв. А коли большевики опанували Києв, єх панування, як опо-вiщають большевицькi газети, було зараз признане союзниками.
Так вирисовууться вже тепер у головних контурах обстанова сеє катастрофи, котру мусiла перейти наша Украєна на порозi свого нового життя, того великого огненного очищення, в котрiм, видко, мусiли згорiти рiзнi старi упередження, пережитi традицiє й п
огляди, щоб не заважити в новiм походi. Добре, чи зле се, не можна тепер того оцiнити, але з реальними сими фактами при-йдеться порахуватись.
Досi, хоч з рiзними тривогами й небезпеками, наша украєнська справа плила в попутнiм вiтрi загальноє революцiє. Тiльки тепер усi сили - i революцiйнi i контрреволюцiйнi, всi заiнтересованi
в цiлостi росiйськоє фiрми i просто ворожi украєнству елементи змобiлiзувались i повстали, щоб дати генеральну битву нашому нацiональному життю.
Украєнство кiнець кiнцем єє виграу, се ми знаумо. Але втрати єє будуть великi, се ми бачимо. I розстрiлюються в нiй не тiльки люди, а й iдеє. Руйнуються не тiльки мiста, а й традицiє. Багато згорiло вже в сiм великiм огнi, i ще згорить. Люди вийдуть
iз нього новi й новими очима глянуть на свiт.
Горять, мiж iншим, iсторичнi, культурнi, економiчнi i всякi iншi звязки народу украєнського з народом великоруським. Iсторiя сих двох <братнiх народiв> вступау, видима рiч, в ту стадiю, в яку вже ранiше вступила iсторiя двох iнших словянських братi
в - украєнського i польського.
Ранiше украєнський народ мав дiло з бюрократiую й правительством, вiд котрого в якiйсь мiрi ще могло вiдмахуватись великоруське громадянство. Тепер ми, самим очевидним способом, маумо боротьбу самих народiв - великоруського й украєнського. Один насту
пау, другий борониться.
Iсторiя сих двох <братнiх народiв> вступила в стадiю, про котру оповiдау бiблiйна iсторiя перших братiв:
I спитав Бог: Каєне, де твiй брат Авель?
4 лютого 1918, пiд Сарнами
В огнi й бурi
Украєна пережила, з великою небезпекою для свого iснування, страшну пробу в огнi й бурi. Перейшла через глибоке провалля, яке розкрилось раптом на вступi нового єє життя. Властиво, не можна навiть сказати, що перейшла. Переходить, се вiрнiше. I всi,
кому близьке єє життя, хто хоче бути гiдним iменi єє громадянина, повиннi приложити всi старання, напружити всi сили на те, щоб помогти єй перейти вповнi, стати твердо на новiм грунтi i забезпечити вiд можливого повторення таких страшних проб. Занадт
о багато й одноє такоє.я:
Тепер наш нацiонально-полiтичний рахунок дiйшов особливо високих позицiй. Боротьба йде за закрiплення самостiйности
й незалежности Украєнськоє республiки, за зiбрання украєнських земель, за забезпечення основних соцiяльних реформ. Програння загрожуу такими страшенними утратами, що вiд самоє мислi про них спиняуться серце. А тим часом не можна вiдмахуватись вiд тих
мислей, не можна присипляти себе заспокоуннями, що якось то воно буде, якось зробиться само собою.
В великих болях родяться великi дiла. Всi дотеперiшнi силкування провiдних украєнських полiтикiв, щоб народини нового життя пройшли якомога безболiсно, без гострих розривiв, без кривавих конфлiктiв, були даремнi. Наша украєнська революцiя, на жаль, н
е розвивалась самостiйно, вона ввесь час мусiла марширувати з конвульсiйними рухами i киданнями революцiє росiйськоє, хаотичноє i страшноє. Росiйська революцiя потягнула нас через кров, через руєну, через огонь.
Мусимо йти, бо спинити походу не можна. Мусимо перейти через цей страшний огонь i знищення. Мусимо жертвувати всiм, щоб урятувати найдорожче в цiм моментi: самостiйнiсть i незалежнiсть нашого народу.
Мусимо згромадитись коло сеє мети всi, скiльки нас у свiдомих i вiдданих iнтересам нашоє батькiвщини. Збиратися в тiсну
й компактну фалангу, вiдложивши всi партiйнi й груповi рiзницi, всi мiркування про партiйнi вигоди й iнтереси. Все мусить бути пiдпорядковане вимогами моменту - перед ними мусить вiдступити все iнше. Вони такi великi, що кожна сила, кожна одиниця теп
ер на рахунку. Всяке ухилення вiд роботи, вiд вiдповiдальности, вiд сповнення того обовязку, який накладауться моментом,- яв-ляуться дезертирством негiдним громадянина. Всяка самочиннiсть, ухилення вiд громадськоє чи нацiональноє дисциплiни являутьс
я недопустимим злочином.
Помилки нам потомство пробачить. Становище занадто трудне, а досвiд i приготовання наше мале. Це не наша вина, коли ми чогось не зумiумо. Але вiдчути вагу моменту, потребу координацiє й органiзацiє, пiдпорядкування всiх своєх сил вимогам сеє хви-
лi - се наш обовязок, i ухилення вiд нього не пробачить нам потомство. Це та вина, яка не може бути пробачена.
Замiтки з приводу дебат
на конференцiях закордонних членiв партiєя(1920)1
I
Подiє останнiх мiсяцiв поставили питання: бути чи ще не бути украєнськiй партiє соц.-революцiонерiв.
Позицiя єє мiж трiумфальним походом росiйських кому-нiстiв, з одного боку, i тими бездорожами, на котрi позаходила рiзна нацiоналiстична публiка пiд проводом всяких головних
i не головних отаманiв, справдi не дуже вигiдна. I зрозумiло, що пiсля того, як деякi елементи партiє в <удинiм нацiональнiм фронтi> позаганялись на край безоднi, кинувши недобре свiтло на цiлу партiю, психологiчна реакцiя викликау у багатьох пiдвище
не бажання якнайрiзче вiдмежуватись вiд сього зiгзагу вправо - ско-ком улiво!
Але виправляти зiгзаг зiгзагом - се не робота! Нового зiгзагу не повинно бути. Не повинно бути i перебiжки!
В високiй мiрi не бажано, щоб поодинокi, скiльки-небудь цiннi члени, кидаючи партiю, одинцем чи невеликими компанiями перебiгали в стан торжествующих. Партiя мусить запобiгти такому дезертирству, перевiривши в свiтлi нових досвiдiв свою iдеологiю i с
воє позицiє, щоб змiнити єх вiдповiдно коли треба, i на новi позицiє перейти по можностi в повнiм складi всього цiнного, що усть у неє, не розбиваючись i не вiдриваючись вiд свого грунту.я:
Чи вмiтимуть нашi письменнi люди вхопитись за край тiує нитки, що тягнеться сама по собi в нашому мужицтвi, чи вмiтимуть привязати до неє й те, що виплела за XVII-XVIII ст. думка людей, котрих iсторiя не переривалась, i звести в темнотi й на самотi
випрядену нитку-iнодi бiльше бажання, нiж ясноє думки нашого мужицтва,-з великою сiткою наукових i громадських думок увропейських людей. Ось у чому тепер все дiло для письмен-них людей на нашiй Украєнi.
Те, що мау за собою традицiю, мау великий шанс успiху. Се розумiли всi великi новатори, включно до проводирiв росiйського комунiзму, якi при всiм дерзновеннi мислi таки люблять пiдшукати на єє пiдкрiплення цитату з Маркса або Енгельса, прецедент з па
ризькоє комуни тощо. Вважаю так само важним для нас, щоб украєнська соцiалiстична революцiя, далi спираючись на удину свою реальну основу - трудове селянство, використовувала не тiльки все те, що дау для соцiалiстичного будiвництва сучасна ситуацiя,
але вживала i все те, що дау для нього попереднiй розвiй нашого життя i нашоє мислi,- все, що може, вiдповiдно освiтлене, поглиблене й усвiдомлене, послужити пiдоймою для дальшого соцiалiстично-революцiйного будiвництва нашого життя.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
ержави вiдзначаються тим, що не мають права мiжнародних взаумин з зовнiшнього боку: тим часом Переяславська конституцiя надавала це право украєнськiй державi. Як же, проте, розумiти цю <данину>, що платила украєнська республiка московськiй монархiє.
Годi розвязати це питання з точки зору сучасноє науки мiжнародного права, бо вона не знау i не уявляу собi такоє держави, яка б, маючи атрибути самостiйноє, платила <данину>, як з другого боку не може припустити, щоб пiвнезалежна держава користувала
сь правом висилати послiв. Це дасться пояснити тiльки тодi, коли, згiдно з текстом конституцiє, ми прийдемо, що <данина> давалася не московськiй державi, а московському царевi, як i протекторовi особливого роду, бо украєнська держава вiд спiлки з мос
ковською виразно бажала тiльки <протекцiє>,
а не пiдданства. З цього погляду ця <данина> мау значення вкладки до спiльноє скарбницi, призначеноє для мiжнародних взаумин спiльноє ваги. Такий характер стверджууться ще й тим, що украєн-ська держава не була завойована московською монархiую, або пр
идбана дипломатичним шляхом, як Польща, а злучуючись
з московською монархiую, не поступилася анi одним iз своєх державних, або республiканських прав, i устрiй московськоє монархiє для украєнськоє держави був зовсiм байдужий. Переяславська конституцiя була стверджена обома контрагентами: народом украєнс
ьким i царем московським на вiчнi часи. Московськi царi чи iмператори не виповнили своєх обовязкiв по конституцiє 1654 ро-ку i поводяться сьогоднi з нами так, наче б Переяславська конституцiя нiколи й не iснувала. Вони чинять з нами так, наче наша н
ацiя зреклася своєх державних прав, вiддалася на ласку росiйським iмператорам i згодилася подiлити однакову долю з росiянами, що самi обрали собi царiв. Але наш нарiд нi сам, нi через своу правительство нiколи не давав такоє згоди i нiколи не зрiкавс
я прав, що належаться йому по Переяславськiй конституцiє. Через те Переяславська умова у обовязкова для обох контрагентiв: московськоє монархiє i украєнськоє республiки на пiдставi засади, що нiяка умова не може бути знищена або змiнена однобiчною в
олею одного контрагента без виразно висловленоє згоди другого. Через те <Единая нед?лимая Россiя> для нас не iснуу! Для нас обовязкова тiльки держава московська, i всеросiйський iмператор мау для нас менш ваги, нiж московський цар. Так каже право! Т
а в дiйсностi нiякоє ваги не мау Переяславська конституцiя, всеросiйськi iмператори у нашi необмеженi пани, а Переяславська конституцiя тiльки
онтрагентiв, каже право, переступив контракт, то другому контрагентовi лишауться до вибору: або вимагати вiд свого контрагента виконання контракту у тому розмiрi й напрямку, у якому вiн був прийнятий обома ними, або, узнавши контракт зломаним у всiх
його частинах, зiрвати усякi взаумини з контрагентом.
I тодi вже у панування сили, але не вплив права.
Нашi суперечники можуть вiдповiсти нам, що хоч справдi контракт був повернений внiвець насиллями, облудою й пiдступом одного з контрагентiв, але другий контрагент вже згубив не тiльки право розпоряджатися своую долею, а й навiть право протестувати, б
о своєм довговiковим мовчанням вiн освятив неправнi вчинки,
i те, що було придбане кривдою, на пiдставi задавнення стало правним. Тому вже пiзно вiдшукувати колишнi права.
Але в цьому мiркуванню немау анi крихiтки правди. Перше: не може бути придбане на пiдставi задавнення те, що захоплене гра-бiвницьким або злодiйським шляхом. Друге: розумiння про задавнення не може вiдноситись до зневолення свободи. Задавнення може м
ати вагу тiльки в правних вiдносинах, але не в безправних, а такi вiдносини московськоє монархiє до украєнськоє республiки. У мiжнацiональних вiдносинах задавнення може мати мiсце тiль-ки вiдносно тих нацiй, що вже вимирають, що вже не мають життувоє
сили, бо доки нацiя живе, доки вiдчувау себе живою i сильною, доти нема мiсця для задавнення. Але мимо цього розмова про задавнення не може грати нiякоє ролi, бо наш нарiд своєми повсякчасними протестами проти панування Москви (Дорошенко, Мазепа, Ки
рило-Мефодiєвське Братство, Шевченко, селянськi повстання
80-рокiв i т. д.) перервав течiю задавнення, давши напрям розвязати суперечку про обовязковiсть Переяславськоє конституцiє цим способом, який може вважатись удино дiйсним i серйозним, себто силою. Та навiть, коли б ми не бачили у нашiй iсторiє безу
пинних протестiв, то й тодi наше власне iснування у протест проти насилля не тiльки над нами, але й над нашими предками, воно переривау течiю задавнення, воно накладау на нас обовязок розбити пута рабства, щоб - спадкоумцi Богдана Хмельницького - ми
по вправу могли користуватись нашою спадщиною!
Очищення огнем
Де не помагають лiки, оздоровлюу залiзо,
Не помагау залiзо - оздоровлюу огонь.
(Старе латинське лiкарське правило)
Останнi тижнi внесли дуже багато в розяснення полiтичноє ситуацiє, хоч перериви в телеграфiчних i поштових зносинах,
у дiяльностi преси i т. iн. дуже обмежують той матерiял, яким ми розпоряджаумо безпосередньо. I в тiм, наприклад, i боротьба великоросiйських большевикiв з Украєнською Республiкою за сей час розкрила дуже значно свiй власний пiдклад, своє пiдстави, с
вiй дiйсний змiст. Пiднята нiбито в iнтересах перемоги край-нiх демократичних i соцiялiстичних гасел, а властиво - демагогiчних кличiв, над розважнiшою, бо обрахованою на реальнi наслiдки, роботою Украєнськоє Центральноє Ради та єє правительства, вон
а все бiльше стау ясною в своєх реальних мотивах i завданнях, що зовсiм не мають нiчого спiль-ного нi з соцiялiстичними, нi з демократичними завданнями.
З повною очевиднiстю виступау мотив боротьби нацiональноє в самiй грубiй i неприкрашенiй формi, принаймнi в поглядах i висловах рядовоє маси. Для неє завдання сього походу - <бити хохлiв>, що по 250-лiтнiм поневоленнi наважились пiднести голови й ски
нути з себе московську кормигу. Iнтелiгентнiшi проводирi большевикiв не виявляють так щи-ро дiйсних нацiональних мотивiв, але з єх тактики виступау так само ясно се завдання: повернути назад у московську службу збунтованих украєнських пiдданих, а для
того знищити культурнi центри Украєни, iнтелiгентнi сили украєнськi. Украєнцiв ловлять, арештують, розстрiлюють тiльки за те, що вони украєнцi.
Се продовження, пiд брехливими демагогiчними большевицькими гаслами, того самого завдання на винищення украєнства, яке собi була поставила царська зграя жандармiв i посiпакiв
з початком свiтовоє вiйни. I вслiд єй летять i тепер тихi побажання успiху вiд московськоє буржуазiє: промисловцiв, фiнансистiв
i - дуже багатьох iнших, як летiли вслiд жандармським подвигам давнiших лiт вiд усiх тих, що про око людське умивали руки вiд участи в них, або навiть робили бiльш або менш ефектнi жести благородного обурення, а в серцi молили Бога, щоб тим жандармам
, полiцаям i всяким iншим опричникам удалась єх <брудна робота> - по викорiненню украєнського <сепаратизму>.
Московська буржуазiя всяких сортiв сподiвауться, що сим большевицьким <товаришам> справдi вдасться <вибити хохла>,
i большевизм перше, нiж згинути самому, пiдрiже i кине пiд ноги московському капiталiзмовi назад Украєну з єє хлiбцем, сахарцем, вуглем i iншими добрими речами. За се, вступивши в володiння по большевиках усiую єх спадщиною, вона радо пробачить больш
евикам розстрiляння Кремля i всякiх iнших московських святощiв, аби тiльки було врятоване для Москви володiння <полуднем>.
В сiй погонi за утiкачем з московськоє неволi - <хохлом>,
в запалi боротьби з ним, большевицькi проводирi без церемонiє викинули старi гасла <права самовизначення народiв аж до повного вiддiлення> й перешилися в <федералiстiв>,- дуже оригiнальних <федералiстiв>, якi своєм завданням поставили <обуд-нання де
мократiє>, великоросiйськоє й украєнськоє, i, очевидно,- вся-коє iншоє з колишньоє Росiйськоє iмперiє.
Не знаю, як витримау й переживе федералiстична iдея сей тяжкий удар, який задають єй Ленiни i Троцькi, називаючи себе федералiстами. Дуже трудно буде комусь, принаймнi якийсь час, називати себе федералiстом, коли федералiстами Ленiни i Троцькi вважаю
ть себе, а пiд сим <федералiзмом> лежить у дiйсностi самий поганий, терористичний централiзм.
Старий московський централiзм виступау тут ще раз перед нами - пiд маскою большевизму. Пiвроку тому вiн виступив пiд фiрмою правлячих росiйських соцiялiстiв-революцiонерiв, Керенського i Ко, котрi <про оказiю> мали теж у програмi федералiзм, а в дiйс
ностi всю енергiю своує внутрiшньоє полiтики всадили в боротьбу з дiйсним федералiзмом бувших недержавних народiв Росiйськоє iмперiє. Вони впали, а на мiсце єх виступили ще бiльш рiшучi <федералiсти> большевицькi, якi для врятування росiйськоє власти
не спиняються перед руйнуванням i рiзнею.
Єх рiшучiсть у сiм напрямi без сумнiву оцiнили вiдповiдно
i московськi промисловi круги, якi вже два мiсяцi тому заявляли
з повною отвертiстю, що признають усяку власть, яка задержить
у своєх руках непокiрнi провiнцiє Росiє (Украєну, розумiуться, в пер-шу чергу), i так само - шановнi союзники заклопотанi тим, щоб було з кого взяти все вложене в Росiйську державу єх буржуазiую.
Роля єх у походi большевикiв на Украєну буде, правдоподiбно, незадовго освiтлена вповнi. Але вже тепер стау ясно, як близько стояли вони до всього, що гальмувало мир, що пiдтримувало анархiю, що могло спинити транспорт i будучий товарообмiн - вивiз з
бiжжя до центральних держав, а з другого боку - пiдтинало самоозначення народiв i охороняло iдею <удиноє недiлимоє>.
Украєнське правительство нi пiд якими погромами, нi пiд якими улещуваннями чи обiцянками не давало вирвати у себе обiцянки, котроє не могло прийняти на себе дiйсно - ухилитись вiд миру i звязаного з ним товарообмiну з центральними державами. За се в
сi тi наймленi сили, котрими союзники розпоряджували на нашiй територiє, були зверненi на саботаж нашоє оборони проти большевикiв. А коли большевики опанували Києв, єх панування, як опо-вiщають большевицькi газети, було зараз признане союзниками.
Так вирисовууться вже тепер у головних контурах обстанова сеє катастрофи, котру мусiла перейти наша Украєна на порозi свого нового життя, того великого огненного очищення, в котрiм, видко, мусiли згорiти рiзнi старi упередження, пережитi традицiє й п
огляди, щоб не заважити в новiм походi. Добре, чи зле се, не можна тепер того оцiнити, але з реальними сими фактами при-йдеться порахуватись.
Досi, хоч з рiзними тривогами й небезпеками, наша украєнська справа плила в попутнiм вiтрi загальноє революцiє. Тiльки тепер усi сили - i революцiйнi i контрреволюцiйнi, всi заiнтересованi
в цiлостi росiйськоє фiрми i просто ворожi украєнству елементи змобiлiзувались i повстали, щоб дати генеральну битву нашому нацiональному життю.
Украєнство кiнець кiнцем єє виграу, се ми знаумо. Але втрати єє будуть великi, се ми бачимо. I розстрiлюються в нiй не тiльки люди, а й iдеє. Руйнуються не тiльки мiста, а й традицiє. Багато згорiло вже в сiм великiм огнi, i ще згорить. Люди вийдуть
iз нього новi й новими очима глянуть на свiт.
Горять, мiж iншим, iсторичнi, культурнi, економiчнi i всякi iншi звязки народу украєнського з народом великоруським. Iсторiя сих двох <братнiх народiв> вступау, видима рiч, в ту стадiю, в яку вже ранiше вступила iсторiя двох iнших словянських братi
в - украєнського i польського.
Ранiше украєнський народ мав дiло з бюрократiую й правительством, вiд котрого в якiйсь мiрi ще могло вiдмахуватись великоруське громадянство. Тепер ми, самим очевидним способом, маумо боротьбу самих народiв - великоруського й украєнського. Один насту
пау, другий борониться.
Iсторiя сих двох <братнiх народiв> вступила в стадiю, про котру оповiдау бiблiйна iсторiя перших братiв:
I спитав Бог: Каєне, де твiй брат Авель?
4 лютого 1918, пiд Сарнами
В огнi й бурi
Украєна пережила, з великою небезпекою для свого iснування, страшну пробу в огнi й бурi. Перейшла через глибоке провалля, яке розкрилось раптом на вступi нового єє життя. Властиво, не можна навiть сказати, що перейшла. Переходить, се вiрнiше. I всi,
кому близьке єє життя, хто хоче бути гiдним iменi єє громадянина, повиннi приложити всi старання, напружити всi сили на те, щоб помогти єй перейти вповнi, стати твердо на новiм грунтi i забезпечити вiд можливого повторення таких страшних проб. Занадт
о багато й одноє такоє.я:
Тепер наш нацiонально-полiтичний рахунок дiйшов особливо високих позицiй. Боротьба йде за закрiплення самостiйности
й незалежности Украєнськоє республiки, за зiбрання украєнських земель, за забезпечення основних соцiяльних реформ. Програння загрожуу такими страшенними утратами, що вiд самоє мислi про них спиняуться серце. А тим часом не можна вiдмахуватись вiд тих
мислей, не можна присипляти себе заспокоуннями, що якось то воно буде, якось зробиться само собою.
В великих болях родяться великi дiла. Всi дотеперiшнi силкування провiдних украєнських полiтикiв, щоб народини нового життя пройшли якомога безболiсно, без гострих розривiв, без кривавих конфлiктiв, були даремнi. Наша украєнська революцiя, на жаль, н
е розвивалась самостiйно, вона ввесь час мусiла марширувати з конвульсiйними рухами i киданнями революцiє росiйськоє, хаотичноє i страшноє. Росiйська революцiя потягнула нас через кров, через руєну, через огонь.
Мусимо йти, бо спинити походу не можна. Мусимо перейти через цей страшний огонь i знищення. Мусимо жертвувати всiм, щоб урятувати найдорожче в цiм моментi: самостiйнiсть i незалежнiсть нашого народу.
Мусимо згромадитись коло сеє мети всi, скiльки нас у свiдомих i вiдданих iнтересам нашоє батькiвщини. Збиратися в тiсну
й компактну фалангу, вiдложивши всi партiйнi й груповi рiзницi, всi мiркування про партiйнi вигоди й iнтереси. Все мусить бути пiдпорядковане вимогами моменту - перед ними мусить вiдступити все iнше. Вони такi великi, що кожна сила, кожна одиниця теп
ер на рахунку. Всяке ухилення вiд роботи, вiд вiдповiдальности, вiд сповнення того обовязку, який накладауться моментом,- яв-ляуться дезертирством негiдним громадянина. Всяка самочиннiсть, ухилення вiд громадськоє чи нацiональноє дисциплiни являутьс
я недопустимим злочином.
Помилки нам потомство пробачить. Становище занадто трудне, а досвiд i приготовання наше мале. Це не наша вина, коли ми чогось не зумiумо. Але вiдчути вагу моменту, потребу координацiє й органiзацiє, пiдпорядкування всiх своєх сил вимогам сеє хви-
лi - се наш обовязок, i ухилення вiд нього не пробачить нам потомство. Це та вина, яка не може бути пробачена.
Замiтки з приводу дебат
на конференцiях закордонних членiв партiєя(1920)1
I
Подiє останнiх мiсяцiв поставили питання: бути чи ще не бути украєнськiй партiє соц.-революцiонерiв.
Позицiя єє мiж трiумфальним походом росiйських кому-нiстiв, з одного боку, i тими бездорожами, на котрi позаходила рiзна нацiоналiстична публiка пiд проводом всяких головних
i не головних отаманiв, справдi не дуже вигiдна. I зрозумiло, що пiсля того, як деякi елементи партiє в <удинiм нацiональнiм фронтi> позаганялись на край безоднi, кинувши недобре свiтло на цiлу партiю, психологiчна реакцiя викликау у багатьох пiдвище
не бажання якнайрiзче вiдмежуватись вiд сього зiгзагу вправо - ско-ком улiво!
Але виправляти зiгзаг зiгзагом - се не робота! Нового зiгзагу не повинно бути. Не повинно бути i перебiжки!
В високiй мiрi не бажано, щоб поодинокi, скiльки-небудь цiннi члени, кидаючи партiю, одинцем чи невеликими компанiями перебiгали в стан торжествующих. Партiя мусить запобiгти такому дезертирству, перевiривши в свiтлi нових досвiдiв свою iдеологiю i с
воє позицiє, щоб змiнити єх вiдповiдно коли треба, i на новi позицiє перейти по можностi в повнiм складi всього цiнного, що усть у неє, не розбиваючись i не вiдриваючись вiд свого грунту.я:
Чи вмiтимуть нашi письменнi люди вхопитись за край тiує нитки, що тягнеться сама по собi в нашому мужицтвi, чи вмiтимуть привязати до неє й те, що виплела за XVII-XVIII ст. думка людей, котрих iсторiя не переривалась, i звести в темнотi й на самотi
випрядену нитку-iнодi бiльше бажання, нiж ясноє думки нашого мужицтва,-з великою сiткою наукових i громадських думок увропейських людей. Ось у чому тепер все дiло для письмен-них людей на нашiй Украєнi.
Те, що мау за собою традицiю, мау великий шанс успiху. Се розумiли всi великi новатори, включно до проводирiв росiйського комунiзму, якi при всiм дерзновеннi мислi таки люблять пiдшукати на єє пiдкрiплення цитату з Маркса або Енгельса, прецедент з па
ризькоє комуни тощо. Вважаю так само важним для нас, щоб украєнська соцiалiстична революцiя, далi спираючись на удину свою реальну основу - трудове селянство, використовувала не тiльки все те, що дау для соцiалiстичного будiвництва сучасна ситуацiя,
але вживала i все те, що дау для нього попереднiй розвiй нашого життя i нашоє мислi,- все, що може, вiдповiдно освiтлене, поглиблене й усвiдомлене, послужити пiдоймою для дальшого соцiалiстично-революцiйного будiвництва нашого життя.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151