Бо воля
нацiє до життя як <пождання неясно вiдчутого другого ладу речей> (Фiхте) у пiдставою всякого, опертого на нiй, свiдомого стремлiння, всякоє iдеє. Бо розум:, iдея, лише тодi стау порушаючою силою, коли сама <дiу як афект> (Йодль), <Воля влади> (Нiцше
), <життувий елян> (Бергсона), <жадоба перемоги> (Джека Лондона), чин до чину, <без мети>, щоб <гнатися в безвiсть> (Лесi Украєнки), <фантазiя> (Шевченка), який вiн жертвував видимий свiт, звеличення <залiзноє сили ентузiазму>, елементи <нерозсудного
> (Гоголя), <правда сильного> i <право сили> (Кулiша),- ось як характеризували цю волю чужi i нашi провiдники.
:В жадобi жити, розростатися змагатися й у суть життя, а не в єє наслiдках; в слiпiм дiнамiзмi, що не мау нi iмя, нi постатi
i який ми усвiдомлюумо лише тодi, як вiн вибухау в нас. :Головним методом наших вчинкiв у власне бажання, афекти, пристрастi, за якими в хвостi йдуть мотиви.
:Цi афекти, емоцiє одиницi стають величезною соцiальною силою, динамiчним двигуном суспiльности, що втримуу єє при життi, спричиняу єє зрiст i розвiй.я:
Всяка отже збiрна фiлософiя гуртованоє одиницi (а в першiй мiрi нацiє) повинна бути збудована не на вiдiрваних засадах логi-ки, лише на цiй волi до житти, без санкцiй, без оправдання, без умотивування, яку: треба плекати i розвивати, бо з нею живе
i вмирау нацiя: Не обгижувати цю - виявлювану в дiяннях одиниць волю нацiє до розросту, пориву наперед єй, лише змiцнювати єє. I це змiцнення мау бути першою i головною засадою тiує нацiональноє iдеє, яку я тут ставлю на мiсце кволого iнтелектуалiсти
чного, безвольного, <кастратного> провансальства.
:В ще бiльш чистiм видi (нiж у насолодi риском i в героєзмi) виявляуться воля до влади в нiчим не прикрашенiм, голiм стремлiннi до неє, в жадобi панування.я:
В так зрозумiлiм життi та його сутi у два моменти, тiсно мiж сполученi: в боротьбi за розрiст i перевагу розрiзняумо експансiю як цiль, боротьбу як засiб.я:
Боротьба взагалi, вiйна як єє форма зокрема. :Змiцнювати волю нацiє до життя, до влади, до експансiє - означив я як першу пiдставу нацiоналiзму, який тут протиставляю драгоманiвщинi. Другою такою пiдставою нацiональноє iдеє здоровоє нацiє повинно бут
и те стремлiння до боротьби, та свiдомiсть єє конечностi, без якоє не можливi нi вчинки героєзму, нi iнтенсивне життя, нi вiра в нього, анi трiумф жадноє новоє iдеє, що хоче змiнити обличчя свiту. :Першу з цих пiдстав протиставляю: (тим, хто вiрить)
слiпо в творчу силу iнтелекту. Другу -:пацифiзмовi нашого провансальства.
Роздiл III
Романтизм, догматизм, iлюзiонiзм - третя вимога нацiоналiзму
Волю влади я означив як щось, що стремить <розiрвати закляте колесо iндивiдуалiзацiє>,- щось, що стремить стати понад змисловим, понад свiтом явищ, понад феноменом, <загальне> над <поодиноким>.я:
Для <романтика> важнiшою вiд добробуту - у <нацiональна мiсiя>, вiд миру - боротьба за неє, вiд iнтересiв даноє генерацiє тривалi iнтереми нацiє, вiд щастя одиницi - мiцнiсть спiльноти, держави.я:
Такий характер <романтичноє>, <релiгiйноє>: iдеє <загальноє>, <вiдiрваноє>, що ставляу себе понад усi <партикулярностi>, понад усе <окреме> i <поодиноке>, яка, коли виявляуться в нацiональнiм життi, ставляу велич i потугу загалу понад щастя i добробу
т одиницi, кляси, даноє генерацiє, єє спокою, миру; ставляу нацiю як цiле - над нацiую як механiчну збиранину.я:
Я згадав вгорi двi головнi пiдстави всякоє революцiйноє iдеє, отже i нацiональноє: перша - волюнтаризм (антиiнтелектуалiзм), друга - войовничiсть (антипацифiзм). Тепер, отже, до цього приводить третя - <романтика>. I нi одна велика iдея, що сперечаут
ься з другими за панування, не у жива, коли вона не перейнята цим духом <романтики>.
Я говорив про романтичний характер великих доктрин. Тепер треба пiдкреслити єх другий аспект: догматизм, безсанкцiональнiсть. Тi доктрини завжди зявляються в супроводi категоричного наказу, почуття, що наказуу безоглядний послух.я:
<Романтичнi> iдеє, :сполученi з релiгiйним почуванням (абсолютною вiрою в них), дуже часто зявляються в iсторiє в формi так званих, легенд, мiфiв. :Одна з таких образових iлюзiй, охоплених у <гвалтiвну i ясну> формулу, це легенда <останньог
о бою>, що забезпечить перемогу справi.я:
:Я говорив про <романтичний> характер великих револю-цiйних iдей i про єх <релiгiйний>, догматичний характер. у синтезою обох: вiн протиставляу <змисловому> - iрра-цiональне, надзмислове, конкретному - невидиме i незнане i це <теологiчн
е> в нiм, вiн протиставляу доказам - голу афiрмацiю,
i це <догматичне> в нiм. I первень чуттувий,:- умотивовують його войовничiсть, антипацифiзм. Як такий входить складовою частиною (разом з релiгiйнiстю) до згаданоє третьоє пiдстави всякоє, отже i нацiональноє, революцiйноє
iдеє - романтизму.
Роздiл IV
Фанатизм i <аморальнiсть> як четверта вимога волевого нацiоналiзму
Я вже згадав, що великi iдеє, якi мають накинути себе свiтовi, без афектiв, що iдуть єм у супроводi, нiколи не мають пориваючоє сили. Iдеє дiють лише тодi, коли протягом довгого розвитку перемiнюються в почуваннi; коли творять складову частину вдачi
людини, перейнятоу iдеую. :Бо в полiтицi, так само як в релiгiє, успiх все по боцi того, хто вiруу, а не того, хто сумнiвауться.я:
:Там, де заламууться в нацiє єє агресивний характер, заламууться рiвночасно й запал до оборони своєх прав.я:
Не важне, чи нацiя агресивна чи нi, чи iдея агресивна чи нi. Важне, чи iдея сполучена з вiдповiдним чувством, з абстрактною волею жити i рости, чи, навпаки, ця iдея у розумовою абстракцiую, що хоче забити афект (як це робив Драгоманов i драгоманiвцi)
.
В першiм випадку - така iдея переможе, в другiм - вмре.я:
:Всi великi подiє в iсторiє - наслiдок фанатичних iдей.я:
До емоцiональности i фанатизму великих iдей, якi рушають масами, треба додати ще одну єх прикмету: <аморальнiсть>. Це не у, звичайно, аморальнiсть в змiсли увiльнення вiд етичного критерiя, вiд морального iдеалiзму. :Коли говорю про <аморальнiсть> ти
х iдей, то тут розумiю єх суперечнiсть з буденною мораллю:,
з точки погляду полiтично-бездоганного мiщанина; який до загальнонацiональних, взагалi громадських справ пiдходить з мiр-кою своєх приватних вигiд, турбот та iнтересiв.я:
Добре у все, що змiцнюу силу, здiбностi й повноту життя:, зле - що єх ослабляу.я:
Мораль, яка у мораллю всiх нових i свiжих рас, всiх сильних одиниць, всiх нових, повних майбутности, iдей.я:
Все тут сказане треба зачислити до однiує (четвертоє з головних прикмет всякоє великоє iдеє i руху, що йде пiд єє прапором): Ця iдея у непримирима, безкомпромiсова, фанатична, <аморальна>, за своє приписи бере лише те, що в iнтересi species. Цими при
кметами вiдзначауться кожна велика нацiональна iдея, i це, а нiщо iнше, дау єй таку вибухову силу в iсторiє.
Роздiл V
Свiдоцтво iсторiє - <романтизм> як чинник поступу - синтеза рацiоналiзму та iнтернацiоналiзму - пята вимога
волевого нацiоналiзму
Iсторiя пiдтверджуу правдивiсть сказаного вище. Бо в нiй перемагають лише iдеє характеру <романтичного>, релiгiйного, iдеє агресивнi, емоцiональнi й фанатичнi.я:
Природа не знау гуманности й справедливости, вона знау лиш заслуги й винагороди. :Природа винагороджуу лише в пропорцiє до сусиль i заслуг - для єє мети. В суспiльнiм життi обовязуу та сама засада, i не одна нацiя не дiстане в дарунок жнив вiд <спра
ведливоє> природи, коли вона не сiяла; нi одна не дiстане незалежности, коли не хоче i не може єє осягнути, коли не мау почуття й сили здорових рас, що хочуть панувати над людьми, землею, повiтрям i морями, служачи собi i - людському поступовi.я:
Так ми прийшли до певного доповнення нашоє четвертоє пiдстави всякоє великоє iдеє: не лиш фанатична, безкомпромiсова повинна бути вона, але й служити iнтересам поступу, як ми його тут розумiумо, себто, як право сильних рас органiзувати людей i народи
для змiцнення iснуючоє культури i цивiлiзацiє.я:
Роздiл VI
Творче насильство та iнiцiативна меншiсть як порядкуючi сили - шоста вимога волевого нацiоналiзму
<Без насильства i без залiзноє безоглядности нiчого не створено в iсторiє> - така була теорiя основоположникiв революцiйного соцiалiзму.я:
:З експансiє своує краєни зрiкауться лиш той, в кого цiлком завмерло почуття патрiотизму, хто прагне не розвою, не поступу, лише застою з правилом <не руш мене>. Тому то, нацiя або iдея, яка стремить розiрвати залiзнi пута iндивiдуалiзацiє; яка дбау
не про конкретне, але про <вiчне> - мусить признати величезну ролю в життi нацiє насильству. Без нього не усунути нi змиршавiлого, без нього не розчистити площi до будови нового.я:
:Агресивнiсть, не компромiс - такий шлях кожноє новоє iдеє, яка протиставляу себе другiй, яка разом з цiую другою себе взаум-но виключають.
Ця вiдповiдь у вiдповiддю на питання -<як?> Разом з тим стоєть ще може важнiше питання - <хто?> Хто впроваджуу в свiт i здiйснюу якусь iдею? Провансальцi, демократи i прочi народолюбцi вiдповiдали - завше народ! Ми вiдповiдаумо - нiколи не народ! Нар
од у для всякоє iдеє:- чинник пасивний, той що приймау. Чинником активним, тим, що несе iдею, тим, де ця iдея зароджууться у - активна, або iнiцiативна меншiсть.
:Це група, яка формуу неясну для <неусвiдомленоє> маси, iдею, робить єє приступною цiй масi i, нарештi, мобiлiзуу <народ> для боротьби за цю iдею.
:Нiколи пасивна юрба, лише активна меншiсть у суспiльно-творчою силою. :Роля цiує меншости величезна, особливо як повитухи нових iдей. :Всi революцiє, через якi якась полiтична групка (меншiсть), повалюючи свiй уряд, знов ставить законодавство i адмi
нiстрацiю пiд безпосереднi впливи особистих iнiцiатив, у соцiологiчнi феномени цього порядку.я:
Творче насильство - як <що>, iнiцiативна меншiсть - як <хто>, ось пiдстава всякого майже суспiльного процесу, спосiб, яким перемагау нова iдея. Цi два моменти, як домагання практичноє полiтики, у шостою пiдставою i складовою частиною всякоє новоє iде
є, що здобувау собi право на життя.я:
Ч. 3. УКРАЄНСЬКА IДЕЯ
Роздiл I
НОВИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ <ЕРОС>
:Коли отже украєнська iдея хоче пiдняти боротьбу з iншими за панування, мусить в першу чергу залишити прокляту спадщину невiльничих часiв. Мусимо перевести основну переоцiнку вартостей. <Фанатизм>,, <емоцiйнiсть> замiсть <розу
мовости>, дух <нацiональноє нетерпимости>,- все, що опльовували в нас, повинно реабiлiтувати свiже й молоде украєнство. На мiсце amor intelektuаlis (любов до роздумiв - Уклад.) повинна стати вiра, яка не знау сумнiвiв, i пристрасть, що не знау жадних
<чому>. Привязання до свого мусить доповнити воля, витиснути свою печать на чужiм; замiсть залежности вiд стихiє - мусить стати воля привести єє до послуху. Мусимо нести вiдважно свою вiру, не схиляючи чола нi перед чужим, нi перед власними <маловi
рами>. Мусимо набрати вiри в велику мiсiю своує iдеє, i агресивно ту вiру ширити. Нацiя, яка хоче панувати, повинна мати й панську психiку народу-володаря. <Фанатизм>, <примус>, а не <нiжнiсть> сповняють основну функцiю в сус-пiльнiм життi, i єх мiсц
е лишитися незайнятим. Не займемо ми, займе хтось iнший.
Природа не зносить порожнечi.
Глава I
КЛАССОВОЕ ОБЩЕСТВО И ГОСУДАРСТВО
I. Государство - продукт непримиримости классовых противоречий
:Государство есть продукт и проявление непримиримости классовых противоречий. Государство возникает там, тогда
и постольку, где, когда и поскольку классовые противоречия объективно не могут быть примирены. И наоборот: существование государства доказывает что классовые противоречия непримиримы. :По Марк-су, государство есть орган класового господства, орган уг
нетения одного класса другим, есть создание <порядка>, который узаконяет и упрочивает это угнетение, умеряя столкновение классов.я:
Смена буржуазного государства пролетарским невозможна без насильственной революции. Уничтожение пролетарского государства, т. е. уничтожение всякого государства, невозможно иначе, как путем <отмирания>.
Глава II
ГОСУДАРСТВО И РЕВОЛЮЦИЯ. ОПЫТ 1848-1851 ГОДОВ
1. Канун революции
:Пролетариату нужно государство - это повторяют все оппортунисты, социал-шовинисты и каутскианцы, уверяя, что таково учение Маркса, и <забывая> добавить, что, во-первых, по Марксу, пролетариату нужно лишь отмирающее государство, т. е. устроенное так,
чтобы оно немедленно начало отмирать и не могло не отмирать. А, во-вторых, трудящимся нужно <государство>, <то есть организованный в господствующий класс пролетариат>.
Государство есть особая организация силы, есть организация насилия для подавления какого-либо класса. Какой же класс надо подавлять пролетариату? Конечно, только эксплуататор-ский класс, т. е. буржуазию. Трудящимся нужно государство лишь для подавлен
ия сопротивления эксплуататоров, а руководить этим подавлением, провести его в жизнь в состоянии только пролетариат, как единственный до конца революционный класс, единственный класс, способный объединить всех трудящихся и эксплуатируемых в борьбе пр
отив буржуазии, в полном смещении ее.
:Учение о классовой борьбе, примененное Марксом к вопросу о государстве и о социалистической революции, ведет необходимо к признанию политического господства пролетариата, его диктатуры, т. е. власти, не разделяемой ни с кем и опирающейся непосредств
енно на вооруженную силу масс. Свержение буржуазии осуществимо лишь превращением пролетариата в господствующий класс, способный подавить неизбежное, отчаянное сопротивление буржуазии и организовать для нового уклада хозяйства все трудящиеся и эксплуа
тируемые массы.я:
<Государство, то есть организованный в господствующий класс пролетариат>,- эта теория Маркса неразрывно связана со всем его учением о революционной роли пролетариата в истории. Завершение этой роли есть пролетарская диктатура, политическое господство
пролетариата.я:
2. Итоги революции
:Все прежние революции усовершенствовали государственную машину, а ее надо разбить, сломать.
Этот вывод есть главное, основное в учении марксизма о государстве.
:Централизованная государственная власть, свойственная буржуазному обществу, возникла в эпоху падения абсолютизма. Два учреждения наиболее характерны для этой государственной машины: чиновничество и постоянная армия.я:
Чиновничество и постоянная армия, это - <паразит> на теле буржуазного общества, паразит, порожденный внутренними противоречиями, которые это общество раздирают, но именно паразит, <затыкающий> жизненные поры.я:
Глава III
ГОСУДАРСТВО И РЕВОЛЮЦИЯ. ОПЫТ ПАРИЖСКОЙ КОММУНЫ
1871 ГОДА. АНАЛИЗ МАРКСА
:2. Чем заменить разбитую государственную машину?
:Итак, разбитую государственную машину Коммуна заменила как будто бы <только> более полной демократией: уничтожение постоянной армии, полная выборность и сменяемость всех должностных лиц. Но на самом деле это <только> означает гигантскую замену одних
учреждений учреждениями принципиально иного рода. Здесь наблюдается как раз один из случаев <превращения количества в качество>: демократия, проведенная с такой наибольшей полнотой и последовательностью, с какой это вообще мыслимо, превращается из б
уржуазной демократии в пролетарскую, из государства (особая сила для подавления определенного класса) в нечто такое, что уже не есть собственно государство.я:
Полная выборность, сменяемость в любое время всех без изъятия должностных лиц, сведение их жалованья к обычной <заработной плате рабочего>, эти простые и <само собою понятные> демократические мероприятия, объединяя вполне интересы рабочих
и большинства крестьян, служат в то же время мостиком, ведущим от капитализма к социализму. Эти мероприятия касаются государственного, чисто политического переустройства общества, но они получают, разумеется, весь свой смысл и значение лишь в связи с
осуществляемой или подготовляемой <экспроприацией экспро-приаторов>, т. е. переходом капиталистической частной собственности на средства производства в общественную собственность.я:
3. Уничтожение парламентаризма
<Коммуна,- писал Маркс,- должна была быть не парламентарной, а работающей корпорацией, в одно и то же время и законодательствующей, и исполняющей законы:> :
Эта замечательная критика парламентаризма, данная в 1871 году, тоже принадлежит теперь, благодаря господству социал-шовинизма и оппортунизма, к числу <забытых слов> марксизма.я:
Выход из парламентаризма, конечно, не в уничтожении представительных учреждений и выборности, а в превращении представительных учреждений из говорилен в <работающие> учреждения.я:
5. Уничтожение паразита - государства
:<Уничтожение государственной власти>, которая была <паразитическим наростом>, <отсечение> ее, <разрушение> ее; <государственная власть делается теперь излишней> - вот в каких выражениях говорил Маркс о государстве, оценивая и анализируя опыт Коммуны
.я:
Коммуна - первая попытка пролетарской революции разбить буржуазную государственную машину и <открытая наконец> политическая форма, которое можно и должно заменить разбитое.
Глава IV
ПРОДОЛЖЕНИЕ. ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ ПОЯСНЕНИЯ ЭНГЕЛЬСА
:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
нацiє до життя як <пождання неясно вiдчутого другого ладу речей> (Фiхте) у пiдставою всякого, опертого на нiй, свiдомого стремлiння, всякоє iдеє. Бо розум:, iдея, лише тодi стау порушаючою силою, коли сама <дiу як афект> (Йодль), <Воля влади> (Нiцше
), <життувий елян> (Бергсона), <жадоба перемоги> (Джека Лондона), чин до чину, <без мети>, щоб <гнатися в безвiсть> (Лесi Украєнки), <фантазiя> (Шевченка), який вiн жертвував видимий свiт, звеличення <залiзноє сили ентузiазму>, елементи <нерозсудного
> (Гоголя), <правда сильного> i <право сили> (Кулiша),- ось як характеризували цю волю чужi i нашi провiдники.
:В жадобi жити, розростатися змагатися й у суть життя, а не в єє наслiдках; в слiпiм дiнамiзмi, що не мау нi iмя, нi постатi
i який ми усвiдомлюумо лише тодi, як вiн вибухау в нас. :Головним методом наших вчинкiв у власне бажання, афекти, пристрастi, за якими в хвостi йдуть мотиви.
:Цi афекти, емоцiє одиницi стають величезною соцiальною силою, динамiчним двигуном суспiльности, що втримуу єє при життi, спричиняу єє зрiст i розвiй.я:
Всяка отже збiрна фiлософiя гуртованоє одиницi (а в першiй мiрi нацiє) повинна бути збудована не на вiдiрваних засадах логi-ки, лише на цiй волi до житти, без санкцiй, без оправдання, без умотивування, яку: треба плекати i розвивати, бо з нею живе
i вмирау нацiя: Не обгижувати цю - виявлювану в дiяннях одиниць волю нацiє до розросту, пориву наперед єй, лише змiцнювати єє. I це змiцнення мау бути першою i головною засадою тiує нацiональноє iдеє, яку я тут ставлю на мiсце кволого iнтелектуалiсти
чного, безвольного, <кастратного> провансальства.
:В ще бiльш чистiм видi (нiж у насолодi риском i в героєзмi) виявляуться воля до влади в нiчим не прикрашенiм, голiм стремлiннi до неє, в жадобi панування.я:
В так зрозумiлiм життi та його сутi у два моменти, тiсно мiж сполученi: в боротьбi за розрiст i перевагу розрiзняумо експансiю як цiль, боротьбу як засiб.я:
Боротьба взагалi, вiйна як єє форма зокрема. :Змiцнювати волю нацiє до життя, до влади, до експансiє - означив я як першу пiдставу нацiоналiзму, який тут протиставляю драгоманiвщинi. Другою такою пiдставою нацiональноє iдеє здоровоє нацiє повинно бут
и те стремлiння до боротьби, та свiдомiсть єє конечностi, без якоє не можливi нi вчинки героєзму, нi iнтенсивне життя, нi вiра в нього, анi трiумф жадноє новоє iдеє, що хоче змiнити обличчя свiту. :Першу з цих пiдстав протиставляю: (тим, хто вiрить)
слiпо в творчу силу iнтелекту. Другу -:пацифiзмовi нашого провансальства.
Роздiл III
Романтизм, догматизм, iлюзiонiзм - третя вимога нацiоналiзму
Волю влади я означив як щось, що стремить <розiрвати закляте колесо iндивiдуалiзацiє>,- щось, що стремить стати понад змисловим, понад свiтом явищ, понад феноменом, <загальне> над <поодиноким>.я:
Для <романтика> важнiшою вiд добробуту - у <нацiональна мiсiя>, вiд миру - боротьба за неє, вiд iнтересiв даноє генерацiє тривалi iнтереми нацiє, вiд щастя одиницi - мiцнiсть спiльноти, держави.я:
Такий характер <романтичноє>, <релiгiйноє>: iдеє <загальноє>, <вiдiрваноє>, що ставляу себе понад усi <партикулярностi>, понад усе <окреме> i <поодиноке>, яка, коли виявляуться в нацiональнiм життi, ставляу велич i потугу загалу понад щастя i добробу
т одиницi, кляси, даноє генерацiє, єє спокою, миру; ставляу нацiю як цiле - над нацiую як механiчну збиранину.я:
Я згадав вгорi двi головнi пiдстави всякоє революцiйноє iдеє, отже i нацiональноє: перша - волюнтаризм (антиiнтелектуалiзм), друга - войовничiсть (антипацифiзм). Тепер, отже, до цього приводить третя - <романтика>. I нi одна велика iдея, що сперечаут
ься з другими за панування, не у жива, коли вона не перейнята цим духом <романтики>.
Я говорив про романтичний характер великих доктрин. Тепер треба пiдкреслити єх другий аспект: догматизм, безсанкцiональнiсть. Тi доктрини завжди зявляються в супроводi категоричного наказу, почуття, що наказуу безоглядний послух.я:
<Романтичнi> iдеє, :сполученi з релiгiйним почуванням (абсолютною вiрою в них), дуже часто зявляються в iсторiє в формi так званих
о бою>, що забезпечить перемогу справi.я:
:Я говорив про <романтичний> характер великих револю-цiйних iдей i про єх <релiгiйний>, догматичний характер.
е> в нiм, вiн протиставляу доказам - голу афiрмацiю,
i це <догматичне> в нiм. I первень чуттувий,
iдеє - романтизму.
Роздiл IV
Фанатизм i <аморальнiсть> як четверта вимога волевого нацiоналiзму
Я вже згадав, що великi iдеє, якi мають накинути себе свiтовi, без афектiв, що iдуть єм у супроводi, нiколи не мають пориваючоє сили. Iдеє дiють лише тодi, коли протягом довгого розвитку перемiнюються в почуваннi; коли творять складову частину вдачi
людини, перейнятоу iдеую. :Бо в полiтицi, так само як в релiгiє, успiх все по боцi того, хто вiруу, а не того, хто сумнiвауться.я:
:Там, де заламууться в нацiє єє агресивний характер, заламууться рiвночасно й запал до оборони своєх прав.я:
Не важне, чи нацiя агресивна чи нi, чи iдея агресивна чи нi. Важне, чи iдея сполучена з вiдповiдним чувством, з абстрактною волею жити i рости, чи, навпаки, ця iдея у розумовою абстракцiую, що хоче забити афект (як це робив Драгоманов i драгоманiвцi)
.
В першiм випадку - така iдея переможе, в другiм - вмре.я:
:Всi великi подiє в iсторiє - наслiдок фанатичних iдей.я:
До емоцiональности i фанатизму великих iдей, якi рушають масами, треба додати ще одну єх прикмету: <аморальнiсть>. Це не у, звичайно, аморальнiсть в змiсли увiльнення вiд етичного критерiя, вiд морального iдеалiзму. :Коли говорю про <аморальнiсть> ти
х iдей, то тут розумiю єх суперечнiсть з буденною мораллю:,
з точки погляду полiтично-бездоганного мiщанина; який до загальнонацiональних, взагалi громадських справ пiдходить з мiр-кою своєх приватних вигiд, турбот та iнтересiв.я:
Добре у все, що змiцнюу силу, здiбностi й повноту життя:, зле - що єх ослабляу.я:
Мораль, яка у мораллю всiх нових i свiжих рас, всiх сильних одиниць, всiх нових, повних майбутности, iдей.я:
Все тут сказане треба зачислити до однiує (четвертоє з головних прикмет всякоє великоє iдеє i руху, що йде пiд єє прапором): Ця iдея у непримирима, безкомпромiсова, фанатична, <аморальна>, за своє приписи бере лише те, що в iнтересi species. Цими при
кметами вiдзначауться кожна велика нацiональна iдея, i це, а нiщо iнше, дау єй таку вибухову силу в iсторiє.
Роздiл V
Свiдоцтво iсторiє - <романтизм> як чинник поступу - синтеза рацiоналiзму та iнтернацiоналiзму - пята вимога
волевого нацiоналiзму
Iсторiя пiдтверджуу правдивiсть сказаного вище. Бо в нiй перемагають лише iдеє характеру <романтичного>, релiгiйного, iдеє агресивнi, емоцiональнi й фанатичнi.я:
Природа не знау гуманности й справедливости, вона знау лиш заслуги й винагороди. :Природа винагороджуу лише в пропорцiє до сусиль i заслуг - для єє мети. В суспiльнiм життi обовязуу та сама засада, i не одна нацiя не дiстане в дарунок жнив вiд <спра
ведливоє> природи, коли вона не сiяла; нi одна не дiстане незалежности, коли не хоче i не може єє осягнути, коли не мау почуття й сили здорових рас, що хочуть панувати над людьми, землею, повiтрям i морями, служачи собi i - людському поступовi.я:
Так ми прийшли до певного доповнення нашоє четвертоє пiдстави всякоє великоє iдеє: не лиш фанатична, безкомпромiсова повинна бути вона, але й служити iнтересам поступу, як ми його тут розумiумо, себто, як право сильних рас органiзувати людей i народи
для змiцнення iснуючоє культури i цивiлiзацiє.я:
Роздiл VI
Творче насильство та iнiцiативна меншiсть як порядкуючi сили - шоста вимога волевого нацiоналiзму
<Без насильства i без залiзноє безоглядности нiчого не створено в iсторiє> - така була теорiя основоположникiв революцiйного соцiалiзму.я:
:З експансiє своує краєни зрiкауться лиш той, в кого цiлком завмерло почуття патрiотизму, хто прагне не розвою, не поступу, лише застою з правилом <не руш мене>. Тому то, нацiя або iдея, яка стремить розiрвати залiзнi пута iндивiдуалiзацiє; яка дбау
не про конкретне, але про <вiчне> - мусить признати величезну ролю в життi нацiє насильству. Без нього не усунути нi змиршавiлого, без нього не розчистити площi до будови нового.я:
:Агресивнiсть, не компромiс - такий шлях кожноє новоє iдеє, яка протиставляу себе другiй, яка разом з цiую другою себе взаум-но виключають.
Ця вiдповiдь у вiдповiддю на питання -<як?> Разом з тим стоєть ще може важнiше питання - <хто?> Хто впроваджуу в свiт i здiйснюу якусь iдею? Провансальцi, демократи i прочi народолюбцi вiдповiдали - завше народ! Ми вiдповiдаумо - нiколи не народ! Нар
од у для всякоє iдеє:- чинник пасивний, той що приймау. Чинником активним, тим, що несе iдею, тим, де ця iдея зароджууться у - активна, або iнiцiативна меншiсть.
:Це група, яка формуу неясну для <неусвiдомленоє> маси, iдею, робить єє приступною цiй масi i, нарештi, мобiлiзуу <народ> для боротьби за цю iдею.
:Нiколи пасивна юрба, лише активна меншiсть у суспiльно-творчою силою. :Роля цiує меншости величезна, особливо як повитухи нових iдей. :Всi революцiє, через якi якась полiтична групка (меншiсть), повалюючи свiй уряд, знов ставить законодавство i адмi
нiстрацiю пiд безпосереднi впливи особистих iнiцiатив, у соцiологiчнi феномени цього порядку.я:
Творче насильство - як <що>, iнiцiативна меншiсть - як <хто>, ось пiдстава всякого майже суспiльного процесу, спосiб, яким перемагау нова iдея. Цi два моменти, як домагання практичноє полiтики, у шостою пiдставою i складовою частиною всякоє новоє iде
є, що здобувау собi право на життя.я:
Ч. 3. УКРАЄНСЬКА IДЕЯ
Роздiл I
НОВИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ <ЕРОС>
:Коли отже украєнська iдея хоче пiдняти боротьбу з iншими за панування, мусить в першу чергу залишити прокляту спадщину невiльничих часiв. Мусимо перевести основну переоцiнку вартостей. <Фанатизм>,
мовости>, дух <нацiональноє нетерпимости>,- все, що опльовували в нас, повинно реабiлiтувати свiже й молоде украєнство. На мiсце amor intelektuаlis (любов до роздумiв - Уклад.) повинна стати вiра, яка не знау сумнiвiв, i пристрасть, що не знау жадних
<чому>. Привязання до свого мусить доповнити воля, витиснути свою печать на чужiм; замiсть залежности вiд стихiє - мусить стати воля привести єє до послуху. Мусимо нести вiдважно свою вiру, не схиляючи чола нi перед чужим, нi перед власними <маловi
рами>. Мусимо набрати вiри в велику мiсiю своує iдеє, i агресивно ту вiру ширити. Нацiя, яка хоче панувати, повинна мати й панську психiку народу-володаря. <Фанатизм>, <примус>, а не <нiжнiсть> сповняють основну функцiю в сус-пiльнiм життi, i єх мiсц
е лишитися незайнятим. Не займемо ми, займе хтось iнший.
Природа не зносить порожнечi.
Глава I
КЛАССОВОЕ ОБЩЕСТВО И ГОСУДАРСТВО
I. Государство - продукт непримиримости классовых противоречий
:Государство есть продукт и проявление непримиримости классовых противоречий. Государство возникает там, тогда
и постольку, где, когда и поскольку классовые противоречия объективно не могут быть примирены. И наоборот: существование государства доказывает что классовые противоречия непримиримы. :По Марк-су, государство есть орган класового господства, орган уг
нетения одного класса другим, есть создание <порядка>, который узаконяет и упрочивает это угнетение, умеряя столкновение классов.я:
Смена буржуазного государства пролетарским невозможна без насильственной революции. Уничтожение пролетарского государства, т. е. уничтожение всякого государства, невозможно иначе, как путем <отмирания>.
Глава II
ГОСУДАРСТВО И РЕВОЛЮЦИЯ. ОПЫТ 1848-1851 ГОДОВ
1. Канун революции
:Пролетариату нужно государство - это повторяют все оппортунисты, социал-шовинисты и каутскианцы, уверяя, что таково учение Маркса, и <забывая> добавить, что, во-первых, по Марксу, пролетариату нужно лишь отмирающее государство, т. е. устроенное так,
чтобы оно немедленно начало отмирать и не могло не отмирать. А, во-вторых, трудящимся нужно <государство>, <то есть организованный в господствующий класс пролетариат>.
Государство есть особая организация силы, есть организация насилия для подавления какого-либо класса. Какой же класс надо подавлять пролетариату? Конечно, только эксплуататор-ский класс, т. е. буржуазию. Трудящимся нужно государство лишь для подавлен
ия сопротивления эксплуататоров, а руководить этим подавлением, провести его в жизнь в состоянии только пролетариат, как единственный до конца революционный класс, единственный класс, способный объединить всех трудящихся и эксплуатируемых в борьбе пр
отив буржуазии, в полном смещении ее.
:Учение о классовой борьбе, примененное Марксом к вопросу о государстве и о социалистической революции, ведет необходимо к признанию политического господства пролетариата, его диктатуры, т. е. власти, не разделяемой ни с кем и опирающейся непосредств
енно на вооруженную силу масс. Свержение буржуазии осуществимо лишь превращением пролетариата в господствующий класс, способный подавить неизбежное, отчаянное сопротивление буржуазии и организовать для нового уклада хозяйства все трудящиеся и эксплуа
тируемые массы.я:
<Государство, то есть организованный в господствующий класс пролетариат>,- эта теория Маркса неразрывно связана со всем его учением о революционной роли пролетариата в истории. Завершение этой роли есть пролетарская диктатура, политическое господство
пролетариата.я:
2. Итоги революции
:Все прежние революции усовершенствовали государственную машину, а ее надо разбить, сломать.
Этот вывод есть главное, основное в учении марксизма о государстве.
:Централизованная государственная власть, свойственная буржуазному обществу, возникла в эпоху падения абсолютизма. Два учреждения наиболее характерны для этой государственной машины: чиновничество и постоянная армия.я:
Чиновничество и постоянная армия, это - <паразит> на теле буржуазного общества, паразит, порожденный внутренними противоречиями, которые это общество раздирают, но именно паразит, <затыкающий> жизненные поры.я:
Глава III
ГОСУДАРСТВО И РЕВОЛЮЦИЯ. ОПЫТ ПАРИЖСКОЙ КОММУНЫ
1871 ГОДА. АНАЛИЗ МАРКСА
:2. Чем заменить разбитую государственную машину?
:Итак, разбитую государственную машину Коммуна заменила как будто бы <только> более полной демократией: уничтожение постоянной армии, полная выборность и сменяемость всех должностных лиц. Но на самом деле это <только> означает гигантскую замену одних
учреждений учреждениями принципиально иного рода. Здесь наблюдается как раз один из случаев <превращения количества в качество>: демократия, проведенная с такой наибольшей полнотой и последовательностью, с какой это вообще мыслимо, превращается из б
уржуазной демократии в пролетарскую, из государства (особая сила для подавления определенного класса) в нечто такое, что уже не есть собственно государство.я:
Полная выборность, сменяемость в любое время всех без изъятия должностных лиц, сведение их жалованья к обычной <заработной плате рабочего>, эти простые и <само собою понятные> демократические мероприятия, объединяя вполне интересы рабочих
и большинства крестьян, служат в то же время мостиком, ведущим от капитализма к социализму. Эти мероприятия касаются государственного, чисто политического переустройства общества, но они получают, разумеется, весь свой смысл и значение лишь в связи с
осуществляемой или подготовляемой <экспроприацией экспро-приаторов>, т. е. переходом капиталистической частной собственности на средства производства в общественную собственность.я:
3. Уничтожение парламентаризма
<Коммуна,- писал Маркс,- должна была быть не парламентарной, а работающей корпорацией, в одно и то же время и законодательствующей, и исполняющей законы:> :
Эта замечательная критика парламентаризма, данная в 1871 году, тоже принадлежит теперь, благодаря господству социал-шовинизма и оппортунизма, к числу <забытых слов> марксизма.я:
Выход из парламентаризма, конечно, не в уничтожении представительных учреждений и выборности, а в превращении представительных учреждений из говорилен в <работающие> учреждения.я:
5. Уничтожение паразита - государства
:<Уничтожение государственной власти>, которая была <паразитическим наростом>, <отсечение> ее, <разрушение> ее; <государственная власть делается теперь излишней> - вот в каких выражениях говорил Маркс о государстве, оценивая и анализируя опыт Коммуны
.я:
Коммуна - первая попытка пролетарской революции разбить буржуазную государственную машину и <открытая наконец> политическая форма, которое можно и должно заменить разбитое.
Глава IV
ПРОДОЛЖЕНИЕ. ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ ПОЯСНЕНИЯ ЭНГЕЛЬСА
:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151