Що ж за пожиток iз твого того дару, коли свiтла iстинноє науки слова божого не змо
жу бачити i не сподоблюся пiзнати його солодощiв? Отож знай, дияволе, що я в тебе того iдолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобi не поклонюся. Господу боговi удиному поклонюся i йому самому служитиму.
Вiдiйди, сатано! Даси менi нинi, дияволе, бути вправним i славним ремiсником, щоб помiж сусiдiв був я найславнiший, найвiдомiший i найшанованiший; грошики собi зберу, фiльварки куплю, дiмок приоздоблю. Що ж за пожиток з того твого хитрого дару, коли
я до Iсусовоє простоти приладнатися не зможу? Що ж менi за пожиток зi слави й честi сусiдськоє, коли я в хорi пророкiв, патрiархiв, апостолiв, мученикiв i тих, що добре боговi вгодили, славитися не буду? Що ж менi за пожиток з численних фiльваркiв та
оздоб дiмка, коли я красних домiв горнього трусалима не побачу i не сподоблюся посидiти в жодному його куточку? Отож я вiд тебе, дияволе, тiує слави й честi майстерностi не вимагаю, грошикiв збирати, фiльваркiв та дiмкiв купувати не хочу,
а тобi не поклонюся. Господу боговi удиному поклонюся i йому самому послужу.
Вiдiйди, сатано! :
Глава 3
ХАй БУДЕ ВIДОМО ВАМ, ПРАВОВIРНИМ, ЯК ЧЕРЕЗ ЦЕ ПОПУЩЕНI МИ В ТУ СПОКУСУ, ОСКIЛЬКИ ВСI ПОСЕЛЬЦI МАЛОЄ РУСIЄ ПОтРЕТИЧИЛИСЯ I ДАЛЕКО ВIДСТОРОНИЛИСЯ ВIД БОГА, ПРИПРЯГШИ ДО НЕВIРЯ I ЗЛЕ ЖИТТЯ, А ТОМУ ПОВЕРНIМОСЯ НАЗАД ДО БОГА, ХАй БОГ ДО НАС НАБЛИЗИТЬСЯ,
ВIН-БО ЗАВЖДИ БЛИЗЬКО т; ГРIХИ Ж НАШI НАС ДАЛЕКО ВIДЛУЧАЮТЬ ОД НЬОГО. ОТОЖ ПОКАЙМОСЯ САМI У СВОЄХ ГРIХАХ, КОЖЕН СУД СОБI УЧИНИВШИ, ПО ТОМУ I БЛАГОЧЕСТЯ ПРАВОВIРЯ НАШОЄ ЦЕРКВИ ЯК ВИПРАВИТИ ПОРАДУ ВАМ IСТИННУ I НЕБЛАЗЕННУ ДАЮ
Перш за все очистiть церкву вiд усiляких зваб та уретичних забобонiв i без сууслiвя, у простотi серця бога хвалiте; латинський сморiд пiсень iз церкви виженiте, а боговi, спiваючи простою нашою руською пiснею, дякуйте. При тому прихилiтеся до нашоє
схiдноє православноє вiри усiм серцем, душею й помислом без усякого сумнiву, а уретицтво й усяке невiря вiд себе одкиньте. Поклонiння iконам щиро шануйте, а в домах, де перебувауте, образ матерi божоє з єє превiчним дитям на стiнi в кiнцi трапези ва
шоє пригвоздiте. До церкви прийшовши, хрестом Христовим не соромтеся хреститися, бо нинi християни Малоє Русiє поуретичiли, коли хреста Христового, слави своує, на якому нам спасiння сподiялося, соромляться. I не тiльки в церквi, але й до трапези сiд
аючи, хрестом себе знаменуйте, а коли б трапилися бiля тебе латина чи уретики, не соромтеся перед тими прихильниками перелюбного життя цього, щоб не бути ганьбленими на всесвiтньому позорищiя1, адже таєнства нашоє вiри не може вмiстити цiлий свiт, а
всi iншi вiри у звабнi. На трапезi без молитов (по-свинському) єсти не починайте, як оце нинi оскотiлi єсте. Пiсля єжi знову подяку за церков ним уставом промовляйте. До церкви на правило соборне ходiте i все чинiте за церковним уставом (нiчого не пр
икладаючи вiд свого розумiння анi вiднiмаючи безсоромнiстю чи рiзномисельною думкою) i провадьте своу життя за нашим християнським законом, бо що святий дух уфундував устами, що вмiстили його, поправок од гнилих земних помислiв не потребуу. твангелiя
й Апостола в церквi на лiтургiє простою мовою не вивертай те, а пiсля лiтургiє, щоб люди розумiли, тлумачте все
i викладайте по-простому. Книги всi церковнiє i устави друкуйте словенською мовою.
Оповiм вам велику таумницю: диявол мау таку заздрiсть до словенськоє мови, що ледве живий од гнiву, радо б єє вигубив дощенту i всю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неє омерзiння, огиду та ненависть. А що дехто з наших ганить словенськ
у мову i не любить єє, то знай певно, що це вони творять дiйством того майстра i риганням духу його. А то через те диявол пiдняв боротьбу супроти словенськоє мови, що вона у найплодоноснiша з усiх мов i наймилiша боговi, оскiльки без поганських хитро
щiв та настанов, тобто без граматик, риторик, дiалектик та iнших марнославних пiдступностей, якi мiстять у собi диявола,
а через просте, старанне читання без усiляких штудерств, що приводить до бога, творить простоту i смирення й пiдносить святий дух. "У злопiдступну душу,- каже Премудрий,- не ввiйде премудрiсть", адже нинi латинська злопiдступна душа, ослiплена
й насичена поганським марнославством i гордими догматами, страждау, бо нiяк не може вмiстити божоє премудростi й духовного розуму, смирення, простоти й беззлобностi. Так само оберiгайте, православнi, од тiує трутизни дiтей своєх, вiдтак знайте, iстин
но вам кажу: коли в когось дух любовi прихилиться до цих поганських, марнотних, догiдних свiтовi цьому догматiв, той запевне прогрiшить у вiрi й цiлком одпаде вiд благочестя; ви ж нинi увiч постраждали, коли спокусилися на латинську й мирську мудрiст
ь, отже, й благочестя втратили, у вiрi знемощiли й похворiли, уресi породили й прогнiвили того, в кого хрестилися. Чи не лiпше тобi вивчити Часословець, Псалтир, Октоєх, Апостол i твангелiу з iншими церковними книгами й бути простим боговгодником i в
iчне життя дiстати, анiж осягнути Арiстотеля i Платона i, називаючись у цьому життi мудрим фiлософом, зiйти в геуну? Розваж! Менi здауться, що лiпше аза не знати, тiльки б до Христа дотиснутись, який блаженну простоту любить i в нiй собi обитель чини
ть i там упокоюуться. Отож знайте, що словенська мова перед богом бiльшу честь мау, нiж еллiнська та латинська. :
Чи жбо не вiдауш, що численним гологоловцям, трипiрним
i багатопiрним магероносцям, шликам, ковпакам, кучмам, високоногим i низькоситим слугам, дворянам, воєнам, пiстрявоквiтним жовнiрам та гайдукам - смертоносцям - сподiватися на боже царство не тiльки годi мислити, але й мрiяти?
Тут, знаю, злякаушся i скажеш, як учнi Христу, коли вiн єм сказав, що важко увiйти багатим у царство небесне. Тодi вiдказали учнi з жахом: "Коли воно так, як кажеш, господи, то хто може бути спасенний?" I знову спитали: "Чи всi влади й царi, тi, що б
ули i тi, що хочуть бути, загинули й загинуть?" На це тобi коротко вiдповiм i той вузлик швидко розвяжу. Iстинно тобi кажу, що мало єх i спаслося, i спасеться, i єх усiх ми можемо перечнслнти, хто задля спасiння в тому життi виснажив богобiйно свiй
вiк
i плоди християнства в собi показав, а iншi всi по-поганському, по-тиранському, по-мучительському безчесно жили, загинули
й залишили на вiчну ганьбу та зневагу память лихих своєх справ, а благочестивi царi i в небесах, i на землi дотепер прославляються богохвальними вустами.
Що ж це таке плiд влади i чим вона могла б спастися? Знай про це!
По-перше: смирення - розумiючи так про себе, що годi гордитися, адже мау бути питаний i катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довiрене згiдно з божою волею, як добрий
i вiрний шафаря1 свого пана.
По-друге: приниження й упослiдження - розумiючи так про себе: хоч i високо сидить i вище за всiх дивиться, але з низькими вiн однаково земля й порох i так само, або й гiрше, у гробi вiд черви той труп постраждау.
По-трету: нехвальство - мiркуючи так про себе, що немау чим хвалитися, коли довiчно не пробувау i швидко мiняуться,
а, зрештою, зникау й гине.
По-четверте: милiсть, щедрiсть, обичайнiсть i добродiйнiсть - носячи подобу сонячного круга, всiм своу нутро до любовi вiдкривати i досвiдчувати своєм оком загальнi нестачi й потреби, освiтлювати, дозирати i тi потреби задовольняти.
По-пяте: благоговiння, тобто чеснiсть, боязнь i сором утримувати й мати єх завжди у собi до бога та святих. Це значить молити, просити, припадати, славити, утiшати, шанувати, величати
i хвалити христоносцiв, бо взяли собi скорбну путь i в слiд божий пiшли. I це йому треба чинити для того, щоб були в нього поспiшники до ласки божоє, чого сам знайти не може через забаву владою та урядуванням, яке чинить у мирi.
Отаким обичаум може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суд i правду i то не з огляду на свою мирську добродiйнiсть, а на тих сiромах сподiваючись
i маючи певну надiю: котрi ходять з хвостами каптурними,
в одежi мiшком пошитiй, з ремiнним поясищем i якi носять нечищенi черевичища - саме вони схилять милiсть божу через молитви на прощення грiхiв такому господарю чи князю, коли через необережнiсть мирськоє забави, як людина, согрiшить. Так ото чинили й
першi благочестивi християнськi царi (знаходимо про це в церковних iсторiях), ходили вони пiшо в пустиню i там,
у тих, хто в Христi любо жив, просили вдатися до бога iз своую покорою, щоб дав єм помiч i посприяв, причащалися там iз ними сухим хлiбом, ще й за звичаум хвалили те пригощення та пошанування, кажучи: "Нiколи ще,- казали,- царська вельми вигадлива тр
апеза так мене не усолоджувала i не давала такого любовного наситку, як твiй сухий хлiб i те зiллячко, чесний отче!" -
i отак, благословення взявши i прийнявши од них ласку, повертались у своє палати з миром i царство (за божим сприянням) мирно й добре уладновували, i спасiння дiставали. А нинi помiж ляхiв руськi князi всi поуретичилися i вiд iстинноє християнськоє в
iри вiдступилися, ще й на божий слiд ганьбу наводять i нарiкають, iночий чин лають, висмiюють. :
Мелетiй Смотрицький
ТРЕНОС, ТОБТО ПЛАЧ
ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА
Беручись за будь-яке дiло, треба насамперед спосiб i натуру (тобто з якоє що причини, нагоди й оказiє i з якою метою та яким кiнцем i якими засобами та mediaя2 дiуться,
а чи дiялось) - за народним мудрих людей висловом - роздивитись. Те й тобi, читачу ласкавий, при першому на цю книжку поглядi, вчинити i тi вже згаданi речi пильно виважити та розглянути слушно.
Бо щодо першого того розгляду пункту, то не знаю, котрий iз правдивих синiв Христовоє Церкви такi заслiпленi мав очi розуму свого, аби бачити того не мiг на око: не кого iншого, а тiльки самого неба i землi Рядителя справою у те, що свiтлiсть правди
його святоє в той час, коли єє найбiльшi супротивники iмлою рiзноманiтних i дивним промислом до зведення душ людських i утисненням та очорненням невинноє овечки, Церкви святоє Схiдноє, спрямованих способiв затьмарити силкуються, тим яснiшими незабруд
неноє чистоти своує у вiрi, надiє
i любовi (котра все задля улюбленця терпеливо i з охотою зносити наказуу) променями майже на весь свiт свiтить i чим далi, то все бiльше заховану перед чужими, православного визнання свого iстоту виявляу i скарбницю клейнодiв тих, котрими од всемогут
нього улюбленця свойого всерединi gloria enim filiae Regis intusя3, знамените приоздоблена, перед тими, котрi зовнiшньою, за Соломоном, чорною постаттю єй дорiкають, одкриваючи, тими хвалиться i тими словами промовляу:
Не гордуйте мною, сини людськi, дивлячись на зчорнiлий вид обличчя мойого, не гордуйте, а до внутрiшнiх небесних добростей, що ними мене Цар мiй i Бог мiй iз невимовноє любовi своує гойно обдарувати зводив, до краси й убору мойого придивiться. Чорне,
визнаю, обличчя моу. Бо мене гримами багатств, пихи
й умiлостi сьогосвiтньоє поцяцьковано. А ще бiльше тому, що змарнiле воно вiд посту, працi, наруги й переслiдування, котрi я постiйно в днi пiлiгримства свойого терплю, бо несу на собi хрест страждань i утискiв, iдучи за убогим i свiтом цим погорджен
им улюбленцем моєм по вузькiй i тернистiй дорозi до горнього трусалима. Чорне обличчя моу, бо тiлесноє розкошi й утiхи
в тiй мандрiвцi, покликана до чесного життя, я не отримую,
а твердою, безмежною добротою тих надiй живлячись i в тiй вiчнiй отчизнi, де i безсмертна голова моя перебувау, серце i всi помисли своє вмiщуючи, надмiрним голодом i надмiрною спрагою та тугою за цим дочасним iснуванням постiйно терзаючись, ось якi
слiдом за блаженним Августином слова промовляю: "О вiтчизно наша, благодатна i супокiйна! Здалеку до тебе по тому бурхливому морю пливучи, вiтаумо тебе, з тоє юдолi очi пiдносячи зiтхаумо i зi сльозами на твiй берег зiйти силкуумось! О надiя роду люд
ського, Христе, Боже от Бога! Очi нашi у тiй густiй дочасного життя iмлi i темрявi своую свiтлiстю освiти, аби ми припливли до порту! Веди i спрямовуй корабель наш своую правицею! Порятуй нас вiд тих небезпечних навальностей морських
i вiзьми до себе, потiхи нашоє! Ледве бачимо тебе здалеку заплаканими очима, немов зорю вранiшню, як чекауш нас на березi небесноє отчизни.
Чорне, по-трету, кажу, обличчя моу, бо нiяк сердечного болю
i кривавого плачу збутись не можу, дивлячись на велику i майже незлiченну силу людей, кровю найдорожчою безгрiшного бараняти одкуплених, яку тi багатi дари, тi дорогi клейноди й тi неоцiненнi добра, що йому одразу щедра щедрого пана рука давати волi
у, на скалку блискучого скла багатств, розкошi, пихи й короткого та непевного на цiм свiтi спокою обмiнюючи, по широкiй
i просторiй дорозi, що веде до вiчноє погибелi, весело й з охотою наввипередки бiжить. I ще дивнiше, що тi, котрi єх (за довiреним єм над ними урядуванням i пастирством) од того нещасного чину одводити i в ньому гамувати мали б, авторами єхньоє погиб
елi
i провiдниками єхнiми на тiй згубнiй дорозi стали. :
:Добре памятаючи i тi слова апостола святого: "Прошу, аби насамперед чинили просьби, молитви, клопотання, подяки за людей усiх, за царя i за тих, хто гору мау, аби тихе й спокiйне життя провадили".
Бо ж яка релiгiя так часто та густо тi апостольськi слова виконуу, як Церква свята Схiдна, де жодна служба Божа, жодна порядку церковного церемонiя анi почнеться, анi скiнчиться без возсилання просьби до всемогутнього Бога про добре здоровя i щаслив
е (з перемогою над ворогами) тривання влади короля його милостi? Отже, не Церкви святоє Схiдноє вiрнi сини, а швидше ти сам, безсоромний язиче, iз меж, так би мовити, обох повинностей своєх вискакууш, (виступаючи) i проти Бога, бо явнi для всiх правд
у й невиннiсть безбожно вражауш, порушуючи мiру, i проти короля його милостi, пана нашого милостивого, бо вiрних i нi в чому не запiдозрених, правом жодним не поконаних пiдданих його поштиву та з цнотливих учинкiв набуту славу безсоромно щипауш i пер
ед усiм свiтом тiую своую друком виданою брехнею у неславу вводиш.
Та ще й у чому? У тому, що добре обумовлене право посполите мати хотiли, щоб коли хто-небудь на кого-небудь у образi маустату короля його милостi звинувачення звiв, але того не довiв, то щоб сам за те був би караний, аби за те його як слiд (про що не
кому iншому, а тiльки самому королевi його милостi, i то на сеймi вальному розгляд чинити належить) нагороджено було.
А хiба ти не знауш того, що i сам його милiсть король, помазаник Божий, на заочне оскарження i за марними та слабкими доказами нiкого карати не мау? Хто ж тебе таким безсоромним
i неправедним суддею учинив, щоб ти честь людям поштивим (дасть Бог, своує ранiше можеш позбутися) одсуджував, лаяв єх, злословив на них та ще й непристойними назвиськами єх хрестив, i не тiльки людей посполитих мiських, а й духовних i багатьох значн
их стану шляхетського осiб, котрi в тiй Церквi старожитнього визнання свого узвичауним, належним i Богу милим способом заживають, не поминувши i єх милостей панiв суддiв головних трибунальських?
А вiдаючи, що особливоє за те похвали та подяки гiдний, не хотiв ти й очей на свiт при тому безсоромному скриптi своуму показати, а машкарою, аби тебе нiхто пiзнати не мiг, прикрився. Сумлiння, хоч i дуже тобою загамоване, на таку явну безсоромнiсть
пiти тобi не дозволило, аби ти з тiую фальшивою повiстю своую обявився, а [вчинив ти так], як хитрi i вправнi розбiйники дiють: за стiною затауно стоячи, тими ядовитими скажених слiв стрiлами на цнотливих стрiляуш.
Але з якою, скажи менi, метою те чиниш? Чи для того, аби уднiсть з Церквою римською (котроє ти adhaerentemя1 cебe виказууш) вiдбутися й угрунтуватися могла? Але зваж, що тим самим безбожником здаушся, бо хочеш, щоб хвала (як ти розумiуш) Божа твоую б
рехнею збагачена стала.
Хiба ж коли правда оголошувала себе фальшем i брехнею? Швидше, справдi, вогонь з водою i темрява зi свiтлом, анiж тi двi протилежнi речi поуднатися можуть. Хiба ж не бiльшу ганьбу
i шкоду Церквi своєй ти чиниш, коли, правдою i Письмом Святим овечок Христових не маючи змоги переконати, до тих непристойних брехень i безбожних навiтiв удаушся? Хiба ж не свiдчиш тим самим, що ти не од Бога, котрий, будучи сам правдою, в правдi зал
юблених синами своєми називау, єх свiтлiстю обличчя свойого навiки звеселяти i наповняти обiцяу. А що мовить про тих, котрi неправду громадять, послухай: "Ви зате, - править, - з вiтця вашого диявола". А чому, там само далi додау: "Той, - править, -
не встояв у правдi, бо немау в ньому правди; коли каже вiн неправду, то своу каже, бо вiн з неправдивий i отець неправди". :
РОЗДIЛ I,
в якому мiститься плач, або нарiкання
церкви святоє Схiдноє на злочинних синiв
Горе менi, злиденнiй, ой леле, нещаснiй, звiдусiль в добрах моєх обiдранiй, ой леле, на ганьбу тiла мого перед свiтом iз шат роздягненiй! Бiда менi, незносними ладунками обтяженiй! Руки в оковах, ярмо на шиє, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над
головою двосiчний, вода пiд ногами глибока, огонь з бокiв невгасимий, звiдусiль волання, звiдусiль страх, звiдусiль переслiдування. Бiда
в мiстах i в селах, бiда в полях i дiбровах, бiда в горах i в земних безоднях. Немау жодного мiсця спокiйного анi житла безпечного.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
жу бачити i не сподоблюся пiзнати його солодощiв? Отож знай, дияволе, що я в тебе того iдолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобi не поклонюся. Господу боговi удиному поклонюся i йому самому служитиму.
Вiдiйди, сатано! Даси менi нинi, дияволе, бути вправним i славним ремiсником, щоб помiж сусiдiв був я найславнiший, найвiдомiший i найшанованiший; грошики собi зберу, фiльварки куплю, дiмок приоздоблю. Що ж за пожиток з того твого хитрого дару, коли
я до Iсусовоє простоти приладнатися не зможу? Що ж менi за пожиток зi слави й честi сусiдськоє, коли я в хорi пророкiв, патрiархiв, апостолiв, мученикiв i тих, що добре боговi вгодили, славитися не буду? Що ж менi за пожиток з численних фiльваркiв та
оздоб дiмка, коли я красних домiв горнього трусалима не побачу i не сподоблюся посидiти в жодному його куточку? Отож я вiд тебе, дияволе, тiує слави й честi майстерностi не вимагаю, грошикiв збирати, фiльваркiв та дiмкiв купувати не хочу,
а тобi не поклонюся. Господу боговi удиному поклонюся i йому самому послужу.
Вiдiйди, сатано! :
Глава 3
ХАй БУДЕ ВIДОМО ВАМ, ПРАВОВIРНИМ, ЯК ЧЕРЕЗ ЦЕ ПОПУЩЕНI МИ В ТУ СПОКУСУ, ОСКIЛЬКИ ВСI ПОСЕЛЬЦI МАЛОЄ РУСIЄ ПОтРЕТИЧИЛИСЯ I ДАЛЕКО ВIДСТОРОНИЛИСЯ ВIД БОГА, ПРИПРЯГШИ ДО НЕВIРЯ I ЗЛЕ ЖИТТЯ, А ТОМУ ПОВЕРНIМОСЯ НАЗАД ДО БОГА, ХАй БОГ ДО НАС НАБЛИЗИТЬСЯ,
ВIН-БО ЗАВЖДИ БЛИЗЬКО т; ГРIХИ Ж НАШI НАС ДАЛЕКО ВIДЛУЧАЮТЬ ОД НЬОГО. ОТОЖ ПОКАЙМОСЯ САМI У СВОЄХ ГРIХАХ, КОЖЕН СУД СОБI УЧИНИВШИ, ПО ТОМУ I БЛАГОЧЕСТЯ ПРАВОВIРЯ НАШОЄ ЦЕРКВИ ЯК ВИПРАВИТИ ПОРАДУ ВАМ IСТИННУ I НЕБЛАЗЕННУ ДАЮ
Перш за все очистiть церкву вiд усiляких зваб та уретичних забобонiв i без сууслiвя, у простотi серця бога хвалiте; латинський сморiд пiсень iз церкви виженiте, а боговi, спiваючи простою нашою руською пiснею, дякуйте. При тому прихилiтеся до нашоє
схiдноє православноє вiри усiм серцем, душею й помислом без усякого сумнiву, а уретицтво й усяке невiря вiд себе одкиньте. Поклонiння iконам щиро шануйте, а в домах, де перебувауте, образ матерi божоє з єє превiчним дитям на стiнi в кiнцi трапези ва
шоє пригвоздiте. До церкви прийшовши, хрестом Христовим не соромтеся хреститися, бо нинi християни Малоє Русiє поуретичiли, коли хреста Христового, слави своує, на якому нам спасiння сподiялося, соромляться. I не тiльки в церквi, але й до трапези сiд
аючи, хрестом себе знаменуйте, а коли б трапилися бiля тебе латина чи уретики, не соромтеся перед тими прихильниками перелюбного життя цього, щоб не бути ганьбленими на всесвiтньому позорищiя1, адже таєнства нашоє вiри не може вмiстити цiлий свiт, а
всi iншi вiри у звабнi. На трапезi без молитов (по-свинському) єсти не починайте, як оце нинi оскотiлi єсте. Пiсля єжi знову подяку за церков ним уставом промовляйте. До церкви на правило соборне ходiте i все чинiте за церковним уставом (нiчого не пр
икладаючи вiд свого розумiння анi вiднiмаючи безсоромнiстю чи рiзномисельною думкою) i провадьте своу життя за нашим християнським законом, бо що святий дух уфундував устами, що вмiстили його, поправок од гнилих земних помислiв не потребуу. твангелiя
й Апостола в церквi на лiтургiє простою мовою не вивертай те, а пiсля лiтургiє, щоб люди розумiли, тлумачте все
i викладайте по-простому. Книги всi церковнiє i устави друкуйте словенською мовою.
Оповiм вам велику таумницю: диявол мау таку заздрiсть до словенськоє мови, що ледве живий од гнiву, радо б єє вигубив дощенту i всю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неє омерзiння, огиду та ненависть. А що дехто з наших ганить словенськ
у мову i не любить єє, то знай певно, що це вони творять дiйством того майстра i риганням духу його. А то через те диявол пiдняв боротьбу супроти словенськоє мови, що вона у найплодоноснiша з усiх мов i наймилiша боговi, оскiльки без поганських хитро
щiв та настанов, тобто без граматик, риторик, дiалектик та iнших марнославних пiдступностей, якi мiстять у собi диявола,
а через просте, старанне читання без усiляких штудерств, що приводить до бога, творить простоту i смирення й пiдносить святий дух. "У злопiдступну душу,- каже Премудрий,- не ввiйде премудрiсть", адже нинi латинська злопiдступна душа, ослiплена
й насичена поганським марнославством i гордими догматами, страждау, бо нiяк не може вмiстити божоє премудростi й духовного розуму, смирення, простоти й беззлобностi. Так само оберiгайте, православнi, од тiує трутизни дiтей своєх, вiдтак знайте, iстин
но вам кажу: коли в когось дух любовi прихилиться до цих поганських, марнотних, догiдних свiтовi цьому догматiв, той запевне прогрiшить у вiрi й цiлком одпаде вiд благочестя; ви ж нинi увiч постраждали, коли спокусилися на латинську й мирську мудрiст
ь, отже, й благочестя втратили, у вiрi знемощiли й похворiли, уресi породили й прогнiвили того, в кого хрестилися. Чи не лiпше тобi вивчити Часословець, Псалтир, Октоєх, Апостол i твангелiу з iншими церковними книгами й бути простим боговгодником i в
iчне життя дiстати, анiж осягнути Арiстотеля i Платона i, називаючись у цьому життi мудрим фiлософом, зiйти в геуну? Розваж! Менi здауться, що лiпше аза не знати, тiльки б до Христа дотиснутись, який блаженну простоту любить i в нiй собi обитель чини
ть i там упокоюуться. Отож знайте, що словенська мова перед богом бiльшу честь мау, нiж еллiнська та латинська. :
Чи жбо не вiдауш, що численним гологоловцям, трипiрним
i багатопiрним магероносцям, шликам, ковпакам, кучмам, високоногим i низькоситим слугам, дворянам, воєнам, пiстрявоквiтним жовнiрам та гайдукам - смертоносцям - сподiватися на боже царство не тiльки годi мислити, але й мрiяти?
Тут, знаю, злякаушся i скажеш, як учнi Христу, коли вiн єм сказав, що важко увiйти багатим у царство небесне. Тодi вiдказали учнi з жахом: "Коли воно так, як кажеш, господи, то хто може бути спасенний?" I знову спитали: "Чи всi влади й царi, тi, що б
ули i тi, що хочуть бути, загинули й загинуть?" На це тобi коротко вiдповiм i той вузлик швидко розвяжу. Iстинно тобi кажу, що мало єх i спаслося, i спасеться, i єх усiх ми можемо перечнслнти, хто задля спасiння в тому життi виснажив богобiйно свiй
вiк
i плоди християнства в собi показав, а iншi всi по-поганському, по-тиранському, по-мучительському безчесно жили, загинули
й залишили на вiчну ганьбу та зневагу память лихих своєх справ, а благочестивi царi i в небесах, i на землi дотепер прославляються богохвальними вустами.
Що ж це таке плiд влади i чим вона могла б спастися? Знай про це!
По-перше: смирення - розумiючи так про себе, що годi гордитися, адже мау бути питаний i катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довiрене згiдно з божою волею, як добрий
i вiрний шафаря1 свого пана.
По-друге: приниження й упослiдження - розумiючи так про себе: хоч i високо сидить i вище за всiх дивиться, але з низькими вiн однаково земля й порох i так само, або й гiрше, у гробi вiд черви той труп постраждау.
По-трету: нехвальство - мiркуючи так про себе, що немау чим хвалитися, коли довiчно не пробувау i швидко мiняуться,
а, зрештою, зникау й гине.
По-четверте: милiсть, щедрiсть, обичайнiсть i добродiйнiсть - носячи подобу сонячного круга, всiм своу нутро до любовi вiдкривати i досвiдчувати своєм оком загальнi нестачi й потреби, освiтлювати, дозирати i тi потреби задовольняти.
По-пяте: благоговiння, тобто чеснiсть, боязнь i сором утримувати й мати єх завжди у собi до бога та святих. Це значить молити, просити, припадати, славити, утiшати, шанувати, величати
i хвалити христоносцiв, бо взяли собi скорбну путь i в слiд божий пiшли. I це йому треба чинити для того, щоб були в нього поспiшники до ласки божоє, чого сам знайти не може через забаву владою та урядуванням, яке чинить у мирi.
Отаким обичаум може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суд i правду i то не з огляду на свою мирську добродiйнiсть, а на тих сiромах сподiваючись
i маючи певну надiю: котрi ходять з хвостами каптурними,
в одежi мiшком пошитiй, з ремiнним поясищем i якi носять нечищенi черевичища - саме вони схилять милiсть божу через молитви на прощення грiхiв такому господарю чи князю, коли через необережнiсть мирськоє забави, як людина, согрiшить. Так ото чинили й
першi благочестивi християнськi царi (знаходимо про це в церковних iсторiях), ходили вони пiшо в пустиню i там,
у тих, хто в Христi любо жив, просили вдатися до бога iз своую покорою, щоб дав єм помiч i посприяв, причащалися там iз ними сухим хлiбом, ще й за звичаум хвалили те пригощення та пошанування, кажучи: "Нiколи ще,- казали,- царська вельми вигадлива тр
апеза так мене не усолоджувала i не давала такого любовного наситку, як твiй сухий хлiб i те зiллячко, чесний отче!" -
i отак, благословення взявши i прийнявши од них ласку, повертались у своє палати з миром i царство (за божим сприянням) мирно й добре уладновували, i спасiння дiставали. А нинi помiж ляхiв руськi князi всi поуретичилися i вiд iстинноє християнськоє в
iри вiдступилися, ще й на божий слiд ганьбу наводять i нарiкають, iночий чин лають, висмiюють. :
Мелетiй Смотрицький
ТРЕНОС, ТОБТО ПЛАЧ
ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА
Беручись за будь-яке дiло, треба насамперед спосiб i натуру (тобто з якоє що причини, нагоди й оказiє i з якою метою та яким кiнцем i якими засобами та mediaя2 дiуться,
а чи дiялось) - за народним мудрих людей висловом - роздивитись. Те й тобi, читачу ласкавий, при першому на цю книжку поглядi, вчинити i тi вже згаданi речi пильно виважити та розглянути слушно.
Бо щодо першого того розгляду пункту, то не знаю, котрий iз правдивих синiв Христовоє Церкви такi заслiпленi мав очi розуму свого, аби бачити того не мiг на око: не кого iншого, а тiльки самого неба i землi Рядителя справою у те, що свiтлiсть правди
його святоє в той час, коли єє найбiльшi супротивники iмлою рiзноманiтних i дивним промислом до зведення душ людських i утисненням та очорненням невинноє овечки, Церкви святоє Схiдноє, спрямованих способiв затьмарити силкуються, тим яснiшими незабруд
неноє чистоти своує у вiрi, надiє
i любовi (котра все задля улюбленця терпеливо i з охотою зносити наказуу) променями майже на весь свiт свiтить i чим далi, то все бiльше заховану перед чужими, православного визнання свого iстоту виявляу i скарбницю клейнодiв тих, котрими од всемогут
нього улюбленця свойого всерединi gloria enim filiae Regis intusя3, знамените приоздоблена, перед тими, котрi зовнiшньою, за Соломоном, чорною постаттю єй дорiкають, одкриваючи, тими хвалиться i тими словами промовляу:
Не гордуйте мною, сини людськi, дивлячись на зчорнiлий вид обличчя мойого, не гордуйте, а до внутрiшнiх небесних добростей, що ними мене Цар мiй i Бог мiй iз невимовноє любовi своує гойно обдарувати зводив, до краси й убору мойого придивiться. Чорне,
визнаю, обличчя моу. Бо мене гримами багатств, пихи
й умiлостi сьогосвiтньоє поцяцьковано. А ще бiльше тому, що змарнiле воно вiд посту, працi, наруги й переслiдування, котрi я постiйно в днi пiлiгримства свойого терплю, бо несу на собi хрест страждань i утискiв, iдучи за убогим i свiтом цим погорджен
им улюбленцем моєм по вузькiй i тернистiй дорозi до горнього трусалима. Чорне обличчя моу, бо тiлесноє розкошi й утiхи
в тiй мандрiвцi, покликана до чесного життя, я не отримую,
а твердою, безмежною добротою тих надiй живлячись i в тiй вiчнiй отчизнi, де i безсмертна голова моя перебувау, серце i всi помисли своє вмiщуючи, надмiрним голодом i надмiрною спрагою та тугою за цим дочасним iснуванням постiйно терзаючись, ось якi
слiдом за блаженним Августином слова промовляю: "О вiтчизно наша, благодатна i супокiйна! Здалеку до тебе по тому бурхливому морю пливучи, вiтаумо тебе, з тоє юдолi очi пiдносячи зiтхаумо i зi сльозами на твiй берег зiйти силкуумось! О надiя роду люд
ського, Христе, Боже от Бога! Очi нашi у тiй густiй дочасного життя iмлi i темрявi своую свiтлiстю освiти, аби ми припливли до порту! Веди i спрямовуй корабель наш своую правицею! Порятуй нас вiд тих небезпечних навальностей морських
i вiзьми до себе, потiхи нашоє! Ледве бачимо тебе здалеку заплаканими очима, немов зорю вранiшню, як чекауш нас на березi небесноє отчизни.
Чорне, по-трету, кажу, обличчя моу, бо нiяк сердечного болю
i кривавого плачу збутись не можу, дивлячись на велику i майже незлiченну силу людей, кровю найдорожчою безгрiшного бараняти одкуплених, яку тi багатi дари, тi дорогi клейноди й тi неоцiненнi добра, що йому одразу щедра щедрого пана рука давати волi
у, на скалку блискучого скла багатств, розкошi, пихи й короткого та непевного на цiм свiтi спокою обмiнюючи, по широкiй
i просторiй дорозi, що веде до вiчноє погибелi, весело й з охотою наввипередки бiжить. I ще дивнiше, що тi, котрi єх (за довiреним єм над ними урядуванням i пастирством) од того нещасного чину одводити i в ньому гамувати мали б, авторами єхньоє погиб
елi
i провiдниками єхнiми на тiй згубнiй дорозi стали. :
:Добре памятаючи i тi слова апостола святого: "Прошу, аби насамперед чинили просьби, молитви, клопотання, подяки за людей усiх, за царя i за тих, хто гору мау, аби тихе й спокiйне життя провадили".
Бо ж яка релiгiя так часто та густо тi апостольськi слова виконуу, як Церква свята Схiдна, де жодна служба Божа, жодна порядку церковного церемонiя анi почнеться, анi скiнчиться без возсилання просьби до всемогутнього Бога про добре здоровя i щаслив
е (з перемогою над ворогами) тривання влади короля його милостi? Отже, не Церкви святоє Схiдноє вiрнi сини, а швидше ти сам, безсоромний язиче, iз меж, так би мовити, обох повинностей своєх вискакууш, (виступаючи) i проти Бога, бо явнi для всiх правд
у й невиннiсть безбожно вражауш, порушуючи мiру, i проти короля його милостi, пана нашого милостивого, бо вiрних i нi в чому не запiдозрених, правом жодним не поконаних пiдданих його поштиву та з цнотливих учинкiв набуту славу безсоромно щипауш i пер
ед усiм свiтом тiую своую друком виданою брехнею у неславу вводиш.
Та ще й у чому? У тому, що добре обумовлене право посполите мати хотiли, щоб коли хто-небудь на кого-небудь у образi маустату короля його милостi звинувачення звiв, але того не довiв, то щоб сам за те був би караний, аби за те його як слiд (про що не
кому iншому, а тiльки самому королевi його милостi, i то на сеймi вальному розгляд чинити належить) нагороджено було.
А хiба ти не знауш того, що i сам його милiсть король, помазаник Божий, на заочне оскарження i за марними та слабкими доказами нiкого карати не мау? Хто ж тебе таким безсоромним
i неправедним суддею учинив, щоб ти честь людям поштивим (дасть Бог, своує ранiше можеш позбутися) одсуджував, лаяв єх, злословив на них та ще й непристойними назвиськами єх хрестив, i не тiльки людей посполитих мiських, а й духовних i багатьох значн
их стану шляхетського осiб, котрi в тiй Церквi старожитнього визнання свого узвичауним, належним i Богу милим способом заживають, не поминувши i єх милостей панiв суддiв головних трибунальських?
А вiдаючи, що особливоє за те похвали та подяки гiдний, не хотiв ти й очей на свiт при тому безсоромному скриптi своуму показати, а машкарою, аби тебе нiхто пiзнати не мiг, прикрився. Сумлiння, хоч i дуже тобою загамоване, на таку явну безсоромнiсть
пiти тобi не дозволило, аби ти з тiую фальшивою повiстю своую обявився, а [вчинив ти так], як хитрi i вправнi розбiйники дiють: за стiною затауно стоячи, тими ядовитими скажених слiв стрiлами на цнотливих стрiляуш.
Але з якою, скажи менi, метою те чиниш? Чи для того, аби уднiсть з Церквою римською (котроє ти adhaerentemя1 cебe виказууш) вiдбутися й угрунтуватися могла? Але зваж, що тим самим безбожником здаушся, бо хочеш, щоб хвала (як ти розумiуш) Божа твоую б
рехнею збагачена стала.
Хiба ж коли правда оголошувала себе фальшем i брехнею? Швидше, справдi, вогонь з водою i темрява зi свiтлом, анiж тi двi протилежнi речi поуднатися можуть. Хiба ж не бiльшу ганьбу
i шкоду Церквi своєй ти чиниш, коли, правдою i Письмом Святим овечок Христових не маючи змоги переконати, до тих непристойних брехень i безбожних навiтiв удаушся? Хiба ж не свiдчиш тим самим, що ти не од Бога, котрий, будучи сам правдою, в правдi зал
юблених синами своєми називау, єх свiтлiстю обличчя свойого навiки звеселяти i наповняти обiцяу. А що мовить про тих, котрi неправду громадять, послухай: "Ви зате, - править, - з вiтця вашого диявола". А чому, там само далi додау: "Той, - править, -
не встояв у правдi, бо немау в ньому правди; коли каже вiн неправду, то своу каже, бо вiн з неправдивий i отець неправди". :
РОЗДIЛ I,
в якому мiститься плач, або нарiкання
церкви святоє Схiдноє на злочинних синiв
Горе менi, злиденнiй, ой леле, нещаснiй, звiдусiль в добрах моєх обiдранiй, ой леле, на ганьбу тiла мого перед свiтом iз шат роздягненiй! Бiда менi, незносними ладунками обтяженiй! Руки в оковах, ярмо на шиє, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над
головою двосiчний, вода пiд ногами глибока, огонь з бокiв невгасимий, звiдусiль волання, звiдусiль страх, звiдусiль переслiдування. Бiда
в мiстах i в селах, бiда в полях i дiбровах, бiда в горах i в земних безоднях. Немау жодного мiсця спокiйного анi житла безпечного.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151