Через це вже тепер, при обраннi Гетьмана, за одностайною ухвалою встановлюються три Генеральнi Ради, якi щор
оку збиратимуться у Гетьманськiй Резиденцiє. Перша - на свято Рiздва Христового, друга - на свято Великодня, третя - на Покрову Найблагословеннiшоє Богорiвноє.
На цi ради мають зявлятися вiдповiдно до наказу згаданого Гетьмана i згiдно з законним обовязком не лише полковники зi своєми урядниками i сотниками, не тiльки Генеральнi Радники вiд усiх полкiв, але й посли вiд Низового Вiйська Запорозького для сл
ухання й обговорення справ, щоб взяти активну участь, пiд жодним приводом не ухилятися вiд призначеного часу. I коли Ясновельможний Гетьман запропонуу публiчнiй радi щось на обмiркування, тодi усi без винятку муситимуть з чистим сумлiнням, вiдкинувши
своє й чужi приватнi iнтереси, без нечестивоє заздростi i жадоби помсти, прийняти правильне рiшення, виконання якого жодною мiрою не зашкодить Гетьманськiй честi, не стану публiчним тягарем для батькiвщини, єє розоренням - чого хай не станеться - чи
бiдою. Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними Генеральними радами з наперед визначеним термiном проведення виникне потреба у вирiшеннi, змiнi чи виконаннi якихось невiдкладних справ, тодi Ясновельможний Гетьман надiляуться певною свободою влади i вп
ливу, щоб вирiшувати такi справи за порадою Генеральноє Старшини. Таким же чином, якщо надходитимуть якiсь листи iз iноземних краєн чи областей, адресованi Ясновельможному Гетьмановi, тодi належить його Ясновельможностi повiдомляти (про них) генераль
ну Старшину, а також розкривати вiдповiдi, i щоб не було таумноє писемноє кореспонденцiє, особливо чужоземноє i такоє, яка могла б завдати шкоди цiлiсностi батькiвщини i загальному благу. А для того, щоб виникла бiльша довiра мiж Гетьманом i Генераль
ною Старшиною, Полковниками i Генеральними Радниками у веденнi секретних i вiдкритих справ, кожен з них, заступаючи свiй уряд, повинен скласти за публiчно ухваленою формою тiлесну присягу на вiрнiсть батькiвщинi, чесну вiдданiсть Гетьману й виконання
обовязкiв своує служби. I якщо буде помiчене щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливостi й таке, що вiдхиляуться вiд законiв або завдау шкоди вольностям i небезпечне для батькiвщини, тодi Старшина, Полковники i Радники можуть скори
статися повною свободою голосу, щоб, чи приватним чином, чи, коли (цього) вимагатиме надзвичайна й безвихiдна необхiднiсть, публiчно на радi висловити докiр Його Ясновельможностi, вимагаючи звiту щодо порушення законiв i вольностей батькiвщини, однак
без лихослiвя i без найменшоє шкоди високiй Гетьманськiй честi. За цi докори Ясновельможному Гетьману не належить ображатися чи мститися, а навпаки - вiн мусить подбати про виправлення порушень. Особливо кожен iз Генеральних Радникiв у своуму полку
, вiд якого вiн буде висунутий i обраний на загальних виборах до Старшинськоє Ради, повинен, як i цивiльнi Полковники, твердо стежити за порядком, керуючись приписами цiує спiльноє ради, i рiшуче виступати проти спроб скривдити чи утискати тягарями п
ростий люд. I подiбно до того, як Старшини, Полковники i Генеральнi Радники зобовязанi дотримуватися вiдповiдного права, й виявляти вселяку шанобливiсть до Ясновельможного Гетьмана, вiддавати йому належнi почестi й вiрно служити, так
i Ясновельможному Гетьману належить взаумно єх поважати, мати за бойових соратникiв, а не за рабiв i рахувати своєми помiчниками, не примушуючи єх умисне до особистоє залежностi й безглуздоє та недостойноє при собi присутностi, окрiм тих випадкiв, ко
ли цього вимагатиме необхiднiсть.
VII
Якщо хтось iз Старшин, Полковникiв, Генеральних Радникiв, знатних козакiв та всiх iнших урядникiв, а також iз рядових козакiв учинить злочин, що шкодить Гетьманськiй честi, виявившись винним через нечестивий умисел або випадково, у такому разi подiбн
их винуватцiв (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман iз власноє iнiцiативи i помсти, але таке правопорушення - i умисне, й випадкове - мау пiдлягати розгляду Генерального Суду, який повинен винести рiшення не поблажливе й не лицемiрне
, а таке, якому кожен мусить пiдкорятися, як переможений законом.
VIII
Згадана Генеральна Старшина, яка постiйно перебувау при Гетьманi, повинна доповiдати Ясновельможному Гетьману про всi публiчнi справи, що перебувають у єє вiданнi. I (подiбнi) донесення не повиннi прийматися через посередництво наближених особистих с
луг Гетьмана, котрих не слiд залучати до участi в будь-яких законодавчих, управлiнських i вiйськових справах, вiдсторонивши єх вiд посольств, а ще бiльше - вiд (громадських) доручень.
IX
:Нинi за загальною згодою встановлюуться такий порядок
i ухвалюуться закон, що не пiдлягатиме змiнам, що на випадок, якби наша Батькiвщина звiльнилася вiд Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публiчнiй згодi обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого i прямодушного
, який взяв би пiд свою опiку державну скарбницю, вiдав би млинами i всiма прибутками i дбав би про них не для власноє, а для загальноє потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен нiяким чином поширювати своу право обе
ртати (єх) на власну користь, обмежуючись своую часткою прибуткiв: При цьому повинен бути обраний не тiльки Скарбник, який перебувау при Гетьманi й постiйно знаходиться
у Гетьманськiй столицi, але також одночасно (слiд обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбникiв, значних i заможних (представникiв), затверджених спiльною ухвалою обох станiв: козакiв i простого люду. :А панам Полковникам жодним способом не слiд
втручатися (в справи) полковоє скарбницi, оскiльки єм належить задовольнятися прибутками i пiльгами свого уряду.
X
Подiбно до того, як Ясновельможному Гетьману з обовязку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Вiйська Запорозького, так само вiн повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий i простий народ не покладали надмiрних тягарiв, у
тискiв i надмiрних вимог, бо пiдштовхнутi ними (люди), залишивши своє домiвки, вiдходять, як правило, до чужих краєв за межi рiдноє землi: Тому найсерйознiшим чином постановляумо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нiкому нiяких урядiв анi почес
тей, керуючись якоюсь попередньою оцiнкою вартостi Полковницьких вiдзнак чи iнших козацьких та простих посад, i не навязуватиме на них нiкого силомiць. Але завжди як козацькi, так i простi урядники, а особливо полковники, повиннi обиратися вiльним в
олевиявленням i голосуванням, i пiсля виборiв затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осiб) не повиннi оголошуватися i здiйснюватися без гетьманськоє згоди. Цей же закон належить виконувати i Полковникам, не призначаючи сотникi
в та iнших урядникiв на основi дружнiх стосункiв i особистоє прихильностi без вiльного голосування всього повiту, але обираючи i не усуваючи вiд урядiв через приватнi сутички.
XI
Встановлюуться i оголошууться непорушним, що вдови козакiв, єхнi дружини та дiти-сироти, козацькi господарства i (господарства) жiнок, чоловiки яких перебувають на вiйнi або на якихось службах, не притягатимуться до жодних обовязкових для простого л
юду загальних повинностей i не будуть обтяженi сплатою податкiв.
XII
:Пiсля того, як наша власна батькiвщина буде втихомирена вiд збурення вiйнами й звiльнена вiд московського рабства, нехай буде призначена i через спецiально встановлених комiсарiв здiйснена Ревiзiя усiх видiв публiчних i приватних володiнь i за висок
им рiшенням генеральноє Ради у присутностi Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згiдно з законом, а кому не належить користуватися правом володiння публiчними маутками, i якi саме належить виконувати повинностi пiдданим. :
Ясновельможний Гетьман своєми Унiверсалами повинен буде подбати як про повернення селян, прихованих (у володiннях) царя, так i про заборону звiльняти купцiв вiд несення публiчних повинностей, не протигуючи єм
у цьому надалi.
XIII
Силою цього Виборчого Акту ухвалюуться, щоб столичне мiсто Русi Києв та iншi мiста Украєни зберiгали недоторканими
й непорушними всi своє справедливо отриманi закони та привiлеє i це мусить у вiдповiдний час обовязково пiдтверджуватися гетьманською владою.
XIV
:Ясновельможний Гетьман, заспокоєвши батькiвщину в нинiшнiй смутi та звiльнивши єє вiд Московського ярма, дбаючи про офiцiйне полегшення долi народу, охоче готовий встановити такий порядок, щоб у будь-якому мiстi був присяжний Скарбник, залежний вiд
Полкового скарбника, котрий вiдповiдав би за всi громадськi прибутки й видатки i опiкувався б ними, а також контролював рахунковi книги, з яких мав би складати рахунок за кожен рiк. А якби вiн був звинувачений в боргах i незаконних витратах, то мав б
и вiдшкодувати це мiсту у виглядi компенсацiє своєм власним коштом; через це йому належить робити в книзi видаткiв запис вiдносно будь-якоє подорожноє справи, на яку виданi подорожнi листи, з вказiвкою на (обсяг) подорожних пiльг.
А особливо Ясновельможний Гетьман виявлятиме благодатну турботу про стягнення на нашiй батькiвщинi публiчноє пiдводноє повинностi на користь почесних осiб та єх супроводу, встановлюючи єє такою, якою вона у в зарубiжних краєнах, де вона нiколи не був
ау настiльки безбожно обтяжливою для народу. :
XV
:Державна скарбниця, закрита для задоволення державних потреб, повинна бути вiдновлена за рахунок регулювання видаткiв. :
XVI
:Вiдкупники мита та єх заступники повиннi стягати на користь державноє скарбницi платню за ввiз i вивiз лише тих товарiв i в такому обсязi, який вказаний в унiверсалах, не стягаючи з купцiв взагалi нiчого зайвого. Таким же чином Ринковi Комiсари пови
ннi збирати ринковий податок лише вiд тих, хто йому пiдлягау, а не вiд бiдних людей, якi прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву рiч для хатнiх потреб. Вони (комiсари) також не повиннi чинити жодного судочинства не тiльки
в кримiнальних, але i в (iнших) термiнових справах i не накладати незвичних оплат i штрафiв на народ i на мiста, про що мау ретельно подбати Ясновельможний гетьман зi значною турботливiстю Гетьманськоє влади, до обовязкiв якоє належить великодушно н
аправляти й полiпшувати усi права в краєнi стосовно надiйного дотримання непорушних громадських вольностей. Щодо пактiв i конституцiй, укладених для успiшного виконання (вищезгаданого), то Його Ясновельможнiсть удостоєв єх пiдтвердити власноручним пi
дписом i державною печаткою, а також присягою належноє форми. :
Феофан Прокопович
Про риторичне мистецтво (1706)1
Книжка сьома
Про судовий та дорадчий роди промов
Роздiл перший
ПРО СУДОВУ ПРОМОВУ, А САМЕ, З ЯКИХ МIСЦЬ ПОВИНЕН
БРАТИ ДОКАЗИ ЯК ЗВИНУВАЧ, ТАК I ЗАХИСНИК ПРИ ВСТАНОВЛЕННI ЗЛОЧИНУ НА ПIДСТАВI ЗДОГАДIВ. ВЛАСТИВО т ТРИ ЄХНI ДЖЕРЕЛА: ПРИЧИНА, ОСОБА I ВЧИНОК
СПОЧАТКУ ПРО ПРИЧИНУ
т два види судових промов: перший - промова звинувача, другий - захисника. Треба, отже, встановити обидва види: чим повинен користуватися звинувач для доказу свого положення, а чим захисник,
- про це необхiдно сказати коротко. Далi, треба дослiдити троякий характер джерел, бо й саме дослiдження справи мау три частини. Справдi, при встановленнi злочину на пiдставi здогадiв, коли розглядауться якийсь вчинок, то, як ми вже зазначили, особли
во допомагау те, що притягауться до справи i що Цiцерон викладаючи яснiше та грунтовнiше, дiлить на три роди: причину, особу i вчинок. Скажемо тут про причину.
1. Причина - це те, iз-за чого щось, звичайно, вiдбувауться. Якщо ми доведемо, що вона у або була в чомусь, то ми також доведемо, що вона викликала це або iнше явище. Це мiсце, за словами Цiцерона, у нiби фундаментом судового процесу, бо нiкому ж не
можна довести, що вiн щось вчинив, якщо не вказати йому, чому це зроблено.
2. Причина може бути двояка: несвiдомий поштовх i свiдомий задум. Несвiдомий поштовх - це те, що кличе до дiє без роздуму, а внаслiдок якогось душевного збудження, як любов, гнiв, пияцтво i все iнше, чим, очевидно, душевну рiвновагу було так зрушено,
що людина не могла усвiдомити свого вчинку.
3. Свiдомим задумом вважауться [прагнення] докладним обмiркуванням щось зробити з якоєсь нагоди, як, наприклад, з приводу дружби [приятеля], чи помсти ворога, чи страху, чи слави, чи в честь досягнення якоєсь користi, або iз-за збиткiв, чи з приводу
уникнення шкоди.
4. З цього звинувач i захисник можуть черпати докази для своєх припущень. Нехай же iнодi послужить доказом такий приклад: Василя Македонськогоя1, коли вiн пiд час полювання не вбив оленя, схопив цей олень гострим рогом за пояс, i, кажуть, цар був би
загинув. Та пiдбiг хтось iз друзiв й, розсiкши мечем пояс, врятував царя вiд небезпеки. I ось рятiвник стау звинуваченим
у задуманому вбивствi. Виникау питання: чи мав вiн намiр убити царя, чи нi? "Мав намiр чи не мав намiру?" - спочатку це припускатиме звинувач, а потiм захисник.
5. Звинувач, якщо може використати як причину цього вчинку несвiдомий поштовх, скаже, що винуватець, зазнавши зневаги
з боку царя, боляче перенiс образу, а до того ще й рiзкими словами збiльшить вiдчуття болю та гнiву. Спочатку вiн розглядатиме взагалi силу душевного хвилювання внаслiдок гнiву, використовуючи приклади iнших, якi iз-за такого ж несвiдомого поштовху в
iдважились на щось подiбне, наведе вiдповiднi випадки, дасть пояснення самого гнiву, перебiльшуючи особливо силу гнiву винуватця на пiдставi ознак i слiв i т. п.
6. Якщо ж обвинувач захоче довести, що причиною вчинку був свiдомий задум, то вiн заявить, якоє користi сподiвався пiдсудний
i чого сподiвався уникнути з приводу смертi царя. Вiн також висуне твердження, що пiдсудний зазiхав на царську владу або хотiв уникнути вигнання чи кари за злочин, якого вiн буде свiдомий,
i вважав, що вiн не може його приховати. Потiм додасть ще, що було причиною цього злочину, усе особливо перебiльшуючи.
7. Крiм того, звинувач повинен випередити захист. Це може статись тодi, коли вiн сам ранiш вiзьме до уваги докази, якими захисник може захищати пiдсудного, i, виклавши, спростовуу єх.
8. Тут, справдi, особливо докладно треба обмiркувати не те, як в дiйсностi виглядау або могла виглядати справа, а який намiр мав пiдсудний. Нiчого ж бо не значить те, що з вчинку вiн не мау i не мiг мати нi користi, нi некористi, коли можна довести,
що обвинувачений сам думав про те, що буде, якщо вiн вчинив би цей злочин. Думка, отже, обманюу в двох випадках: або якщо справа виглядау iнакше, нiж думають, коли, наприклад, добро здауться злом i, навпаки, або коли наслiдок iнший, нiж сподiвалися.
Звiдси в наведеному випадку, якщо б хтось сказав, що життя царя вважауться дорожчим не тiльки вiд особистоє вигоди, а й вiд життя громадян, i, навпаки, вбивство гiрше, нiж яка завгодно втрата, то цього також не заперечить обвинувач, а заявить, що зло
чинець не мав такоє думки i доведе, що вiн зробив це через свою розумову вiдсталiсть i нелюдянiсть, про що йтиметься у роздiлi про особу. Водночас, якщо хтось ствердив, що пiдсудний, хоч i вбив царя, однак, сам не змiг стати царем, то й це не буде за
перечувати звинувач, а скаже, що так само тодi думав сам пiдсудний.
9. Якщо ж звинувач доведе вину пiдсудного не в задуманому, а в скоуному злочинi (чого справдi немау в наведеному прикладi), то, крiм уже сказаного, ще й додасть, що нiхто, крiм нього, не мав приводу скоуння цього злочину i, коли не було б приводу, то
не було б також тодi засобiв, можливостi та бажання.
я10. А захисник, обовязком котрого у спростувати звинувачення, скаже навпаки, що або не було зовсiм несвiдомого поштовху, або, коли й був якийсь, то зобразить його таким незначним, з якого, звичайно, не виникають такого типу вчннки. А тому, наприкла
д, що колись зазнав вiд царя зневаги та образи, будучи його другом, то справдi перенiс вiн бiль, але не такий значний i напевно не такий, щоб штовхнути [злочинця] без вагання на цей безбожний вчинок.
11. Свiдомий задум вiдкине захисник двояким способом: по-перше, спростуванням причин, що виникають iз збудження, i, по-друге, буде твердити, що пiдсудний не зазiхав на царя нiколи i не скоєв жодного злочину, iз-за якого мав би боятися. Для доказу цьо
го захисник наведе з життя та характеру особи особливо вагомi аргументи та єх додатковi данi (про них у наступному роздiлi). Крiм того, може сказати, що пiдсудний таким вчинком не мiг цього досягти. А якщо все-таки звинувач наполягатиме, що пiдсудний
тодi мав на це надiю (це ми подали пiд № 8), то захисник у вiдповiдь заявить, що нема настiльки нерозумноє людини, яка в такiй справi не могла б не пiзнати правди. По-друге, додасть ще, що в цiує людини були протилежнi причини, якi i привели єє до п
ротилежного вчинку, як у наведеному прикладi пiдсудний користувався у царя прихильнiстю, ласкою, почестями тощо.
Роздiл другий
ПРО ДРУГЕ ДЖЕРЕЛО ДОКАЗIВ, IДО ПОЛЯГАЮТЬ У ЗДОГАДАХ. РОЗГЛЯД ДАНИХ ПРО ОСОБУ
1. Причини вчинку,- каже Цiцерон - ще не досить для вiрогiдностi, якщо тiльки душевний стан пiдсудного не дау пiдстави пiдозрiвати, хоч, здауться, пiдсудний все-таки провинився;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
оку збиратимуться у Гетьманськiй Резиденцiє. Перша - на свято Рiздва Христового, друга - на свято Великодня, третя - на Покрову Найблагословеннiшоє Богорiвноє.
На цi ради мають зявлятися вiдповiдно до наказу згаданого Гетьмана i згiдно з законним обовязком не лише полковники зi своєми урядниками i сотниками, не тiльки Генеральнi Радники вiд усiх полкiв, але й посли вiд Низового Вiйська Запорозького для сл
ухання й обговорення справ, щоб взяти активну участь, пiд жодним приводом не ухилятися вiд призначеного часу. I коли Ясновельможний Гетьман запропонуу публiчнiй радi щось на обмiркування, тодi усi без винятку муситимуть з чистим сумлiнням, вiдкинувши
своє й чужi приватнi iнтереси, без нечестивоє заздростi i жадоби помсти, прийняти правильне рiшення, виконання якого жодною мiрою не зашкодить Гетьманськiй честi, не стану публiчним тягарем для батькiвщини, єє розоренням - чого хай не станеться - чи
бiдою. Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними Генеральними радами з наперед визначеним термiном проведення виникне потреба у вирiшеннi, змiнi чи виконаннi якихось невiдкладних справ, тодi Ясновельможний Гетьман надiляуться певною свободою влади i вп
ливу, щоб вирiшувати такi справи за порадою Генеральноє Старшини. Таким же чином, якщо надходитимуть якiсь листи iз iноземних краєн чи областей, адресованi Ясновельможному Гетьмановi, тодi належить його Ясновельможностi повiдомляти (про них) генераль
ну Старшину, а також розкривати вiдповiдi, i щоб не було таумноє писемноє кореспонденцiє, особливо чужоземноє i такоє, яка могла б завдати шкоди цiлiсностi батькiвщини i загальному благу. А для того, щоб виникла бiльша довiра мiж Гетьманом i Генераль
ною Старшиною, Полковниками i Генеральними Радниками у веденнi секретних i вiдкритих справ, кожен з них, заступаючи свiй уряд, повинен скласти за публiчно ухваленою формою тiлесну присягу на вiрнiсть батькiвщинi, чесну вiдданiсть Гетьману й виконання
обовязкiв своує служби. I якщо буде помiчене щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливостi й таке, що вiдхиляуться вiд законiв або завдау шкоди вольностям i небезпечне для батькiвщини, тодi Старшина, Полковники i Радники можуть скори
статися повною свободою голосу, щоб, чи приватним чином, чи, коли (цього) вимагатиме надзвичайна й безвихiдна необхiднiсть, публiчно на радi висловити докiр Його Ясновельможностi, вимагаючи звiту щодо порушення законiв i вольностей батькiвщини, однак
без лихослiвя i без найменшоє шкоди високiй Гетьманськiй честi. За цi докори Ясновельможному Гетьману не належить ображатися чи мститися, а навпаки - вiн мусить подбати про виправлення порушень. Особливо кожен iз Генеральних Радникiв у своуму полку
, вiд якого вiн буде висунутий i обраний на загальних виборах до Старшинськоє Ради, повинен, як i цивiльнi Полковники, твердо стежити за порядком, керуючись приписами цiує спiльноє ради, i рiшуче виступати проти спроб скривдити чи утискати тягарями п
ростий люд. I подiбно до того, як Старшини, Полковники i Генеральнi Радники зобовязанi дотримуватися вiдповiдного права, й виявляти вселяку шанобливiсть до Ясновельможного Гетьмана, вiддавати йому належнi почестi й вiрно служити, так
i Ясновельможному Гетьману належить взаумно єх поважати, мати за бойових соратникiв, а не за рабiв i рахувати своєми помiчниками, не примушуючи єх умисне до особистоє залежностi й безглуздоє та недостойноє при собi присутностi, окрiм тих випадкiв, ко
ли цього вимагатиме необхiднiсть.
VII
Якщо хтось iз Старшин, Полковникiв, Генеральних Радникiв, знатних козакiв та всiх iнших урядникiв, а також iз рядових козакiв учинить злочин, що шкодить Гетьманськiй честi, виявившись винним через нечестивий умисел або випадково, у такому разi подiбн
их винуватцiв (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман iз власноє iнiцiативи i помсти, але таке правопорушення - i умисне, й випадкове - мау пiдлягати розгляду Генерального Суду, який повинен винести рiшення не поблажливе й не лицемiрне
, а таке, якому кожен мусить пiдкорятися, як переможений законом.
VIII
Згадана Генеральна Старшина, яка постiйно перебувау при Гетьманi, повинна доповiдати Ясновельможному Гетьману про всi публiчнi справи, що перебувають у єє вiданнi. I (подiбнi) донесення не повиннi прийматися через посередництво наближених особистих с
луг Гетьмана, котрих не слiд залучати до участi в будь-яких законодавчих, управлiнських i вiйськових справах, вiдсторонивши єх вiд посольств, а ще бiльше - вiд (громадських) доручень.
IX
:Нинi за загальною згодою встановлюуться такий порядок
i ухвалюуться закон, що не пiдлягатиме змiнам, що на випадок, якби наша Батькiвщина звiльнилася вiд Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публiчнiй згодi обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого i прямодушного
, який взяв би пiд свою опiку державну скарбницю, вiдав би млинами i всiма прибутками i дбав би про них не для власноє, а для загальноє потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен нiяким чином поширювати своу право обе
ртати (єх) на власну користь, обмежуючись своую часткою прибуткiв: При цьому повинен бути обраний не тiльки Скарбник, який перебувау при Гетьманi й постiйно знаходиться
у Гетьманськiй столицi, але також одночасно (слiд обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбникiв, значних i заможних (представникiв), затверджених спiльною ухвалою обох станiв: козакiв i простого люду. :А панам Полковникам жодним способом не слiд
втручатися (в справи) полковоє скарбницi, оскiльки єм належить задовольнятися прибутками i пiльгами свого уряду.
X
Подiбно до того, як Ясновельможному Гетьману з обовязку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Вiйська Запорозького, так само вiн повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий i простий народ не покладали надмiрних тягарiв, у
тискiв i надмiрних вимог, бо пiдштовхнутi ними (люди), залишивши своє домiвки, вiдходять, як правило, до чужих краєв за межi рiдноє землi: Тому найсерйознiшим чином постановляумо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нiкому нiяких урядiв анi почес
тей, керуючись якоюсь попередньою оцiнкою вартостi Полковницьких вiдзнак чи iнших козацьких та простих посад, i не навязуватиме на них нiкого силомiць. Але завжди як козацькi, так i простi урядники, а особливо полковники, повиннi обиратися вiльним в
олевиявленням i голосуванням, i пiсля виборiв затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осiб) не повиннi оголошуватися i здiйснюватися без гетьманськоє згоди. Цей же закон належить виконувати i Полковникам, не призначаючи сотникi
в та iнших урядникiв на основi дружнiх стосункiв i особистоє прихильностi без вiльного голосування всього повiту, але обираючи i не усуваючи вiд урядiв через приватнi сутички.
XI
Встановлюуться i оголошууться непорушним, що вдови козакiв, єхнi дружини та дiти-сироти, козацькi господарства i (господарства) жiнок, чоловiки яких перебувають на вiйнi або на якихось службах, не притягатимуться до жодних обовязкових для простого л
юду загальних повинностей i не будуть обтяженi сплатою податкiв.
XII
:Пiсля того, як наша власна батькiвщина буде втихомирена вiд збурення вiйнами й звiльнена вiд московського рабства, нехай буде призначена i через спецiально встановлених комiсарiв здiйснена Ревiзiя усiх видiв публiчних i приватних володiнь i за висок
им рiшенням генеральноє Ради у присутностi Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згiдно з законом, а кому не належить користуватися правом володiння публiчними маутками, i якi саме належить виконувати повинностi пiдданим. :
Ясновельможний Гетьман своєми Унiверсалами повинен буде подбати як про повернення селян, прихованих (у володiннях) царя, так i про заборону звiльняти купцiв вiд несення публiчних повинностей, не протигуючи єм
у цьому надалi.
XIII
Силою цього Виборчого Акту ухвалюуться, щоб столичне мiсто Русi Києв та iншi мiста Украєни зберiгали недоторканими
й непорушними всi своє справедливо отриманi закони та привiлеє i це мусить у вiдповiдний час обовязково пiдтверджуватися гетьманською владою.
XIV
:Ясновельможний Гетьман, заспокоєвши батькiвщину в нинiшнiй смутi та звiльнивши єє вiд Московського ярма, дбаючи про офiцiйне полегшення долi народу, охоче готовий встановити такий порядок, щоб у будь-якому мiстi був присяжний Скарбник, залежний вiд
Полкового скарбника, котрий вiдповiдав би за всi громадськi прибутки й видатки i опiкувався б ними, а також контролював рахунковi книги, з яких мав би складати рахунок за кожен рiк. А якби вiн був звинувачений в боргах i незаконних витратах, то мав б
и вiдшкодувати це мiсту у виглядi компенсацiє своєм власним коштом; через це йому належить робити в книзi видаткiв запис вiдносно будь-якоє подорожноє справи, на яку виданi подорожнi листи, з вказiвкою на (обсяг) подорожних пiльг.
А особливо Ясновельможний Гетьман виявлятиме благодатну турботу про стягнення на нашiй батькiвщинi публiчноє пiдводноє повинностi на користь почесних осiб та єх супроводу, встановлюючи єє такою, якою вона у в зарубiжних краєнах, де вона нiколи не був
ау настiльки безбожно обтяжливою для народу. :
XV
:Державна скарбниця, закрита для задоволення державних потреб, повинна бути вiдновлена за рахунок регулювання видаткiв. :
XVI
:Вiдкупники мита та єх заступники повиннi стягати на користь державноє скарбницi платню за ввiз i вивiз лише тих товарiв i в такому обсязi, який вказаний в унiверсалах, не стягаючи з купцiв взагалi нiчого зайвого. Таким же чином Ринковi Комiсари пови
ннi збирати ринковий податок лише вiд тих, хто йому пiдлягау, а не вiд бiдних людей, якi прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву рiч для хатнiх потреб. Вони (комiсари) також не повиннi чинити жодного судочинства не тiльки
в кримiнальних, але i в (iнших) термiнових справах i не накладати незвичних оплат i штрафiв на народ i на мiста, про що мау ретельно подбати Ясновельможний гетьман зi значною турботливiстю Гетьманськоє влади, до обовязкiв якоє належить великодушно н
аправляти й полiпшувати усi права в краєнi стосовно надiйного дотримання непорушних громадських вольностей. Щодо пактiв i конституцiй, укладених для успiшного виконання (вищезгаданого), то Його Ясновельможнiсть удостоєв єх пiдтвердити власноручним пi
дписом i державною печаткою, а також присягою належноє форми. :
Феофан Прокопович
Про риторичне мистецтво (1706)1
Книжка сьома
Про судовий та дорадчий роди промов
Роздiл перший
ПРО СУДОВУ ПРОМОВУ, А САМЕ, З ЯКИХ МIСЦЬ ПОВИНЕН
БРАТИ ДОКАЗИ ЯК ЗВИНУВАЧ, ТАК I ЗАХИСНИК ПРИ ВСТАНОВЛЕННI ЗЛОЧИНУ НА ПIДСТАВI ЗДОГАДIВ. ВЛАСТИВО т ТРИ ЄХНI ДЖЕРЕЛА: ПРИЧИНА, ОСОБА I ВЧИНОК
СПОЧАТКУ ПРО ПРИЧИНУ
т два види судових промов: перший - промова звинувача, другий - захисника. Треба, отже, встановити обидва види: чим повинен користуватися звинувач для доказу свого положення, а чим захисник,
- про це необхiдно сказати коротко. Далi, треба дослiдити троякий характер джерел, бо й саме дослiдження справи мау три частини. Справдi, при встановленнi злочину на пiдставi здогадiв, коли розглядауться якийсь вчинок, то, як ми вже зазначили, особли
во допомагау те, що притягауться до справи i що Цiцерон викладаючи яснiше та грунтовнiше, дiлить на три роди: причину, особу i вчинок. Скажемо тут про причину.
1. Причина - це те, iз-за чого щось, звичайно, вiдбувауться. Якщо ми доведемо, що вона у або була в чомусь, то ми також доведемо, що вона викликала це або iнше явище. Це мiсце, за словами Цiцерона, у нiби фундаментом судового процесу, бо нiкому ж не
можна довести, що вiн щось вчинив, якщо не вказати йому, чому це зроблено.
2. Причина може бути двояка: несвiдомий поштовх i свiдомий задум. Несвiдомий поштовх - це те, що кличе до дiє без роздуму, а внаслiдок якогось душевного збудження, як любов, гнiв, пияцтво i все iнше, чим, очевидно, душевну рiвновагу було так зрушено,
що людина не могла усвiдомити свого вчинку.
3. Свiдомим задумом вважауться [прагнення] докладним обмiркуванням щось зробити з якоєсь нагоди, як, наприклад, з приводу дружби [приятеля], чи помсти ворога, чи страху, чи слави, чи в честь досягнення якоєсь користi, або iз-за збиткiв, чи з приводу
уникнення шкоди.
4. З цього звинувач i захисник можуть черпати докази для своєх припущень. Нехай же iнодi послужить доказом такий приклад: Василя Македонськогоя1, коли вiн пiд час полювання не вбив оленя, схопив цей олень гострим рогом за пояс, i, кажуть, цар був би
загинув. Та пiдбiг хтось iз друзiв й, розсiкши мечем пояс, врятував царя вiд небезпеки. I ось рятiвник стау звинуваченим
у задуманому вбивствi. Виникау питання: чи мав вiн намiр убити царя, чи нi? "Мав намiр чи не мав намiру?" - спочатку це припускатиме звинувач, а потiм захисник.
5. Звинувач, якщо може використати як причину цього вчинку несвiдомий поштовх, скаже, що винуватець, зазнавши зневаги
з боку царя, боляче перенiс образу, а до того ще й рiзкими словами збiльшить вiдчуття болю та гнiву. Спочатку вiн розглядатиме взагалi силу душевного хвилювання внаслiдок гнiву, використовуючи приклади iнших, якi iз-за такого ж несвiдомого поштовху в
iдважились на щось подiбне, наведе вiдповiднi випадки, дасть пояснення самого гнiву, перебiльшуючи особливо силу гнiву винуватця на пiдставi ознак i слiв i т. п.
6. Якщо ж обвинувач захоче довести, що причиною вчинку був свiдомий задум, то вiн заявить, якоє користi сподiвався пiдсудний
i чого сподiвався уникнути з приводу смертi царя. Вiн також висуне твердження, що пiдсудний зазiхав на царську владу або хотiв уникнути вигнання чи кари за злочин, якого вiн буде свiдомий,
i вважав, що вiн не може його приховати. Потiм додасть ще, що було причиною цього злочину, усе особливо перебiльшуючи.
7. Крiм того, звинувач повинен випередити захист. Це може статись тодi, коли вiн сам ранiш вiзьме до уваги докази, якими захисник може захищати пiдсудного, i, виклавши, спростовуу єх.
8. Тут, справдi, особливо докладно треба обмiркувати не те, як в дiйсностi виглядау або могла виглядати справа, а який намiр мав пiдсудний. Нiчого ж бо не значить те, що з вчинку вiн не мау i не мiг мати нi користi, нi некористi, коли можна довести,
що обвинувачений сам думав про те, що буде, якщо вiн вчинив би цей злочин. Думка, отже, обманюу в двох випадках: або якщо справа виглядау iнакше, нiж думають, коли, наприклад, добро здауться злом i, навпаки, або коли наслiдок iнший, нiж сподiвалися.
Звiдси в наведеному випадку, якщо б хтось сказав, що життя царя вважауться дорожчим не тiльки вiд особистоє вигоди, а й вiд життя громадян, i, навпаки, вбивство гiрше, нiж яка завгодно втрата, то цього також не заперечить обвинувач, а заявить, що зло
чинець не мав такоє думки i доведе, що вiн зробив це через свою розумову вiдсталiсть i нелюдянiсть, про що йтиметься у роздiлi про особу. Водночас, якщо хтось ствердив, що пiдсудний, хоч i вбив царя, однак, сам не змiг стати царем, то й це не буде за
перечувати звинувач, а скаже, що так само тодi думав сам пiдсудний.
9. Якщо ж звинувач доведе вину пiдсудного не в задуманому, а в скоуному злочинi (чого справдi немау в наведеному прикладi), то, крiм уже сказаного, ще й додасть, що нiхто, крiм нього, не мав приводу скоуння цього злочину i, коли не було б приводу, то
не було б також тодi засобiв, можливостi та бажання.
я10. А захисник, обовязком котрого у спростувати звинувачення, скаже навпаки, що або не було зовсiм несвiдомого поштовху, або, коли й був якийсь, то зобразить його таким незначним, з якого, звичайно, не виникають такого типу вчннки. А тому, наприкла
д, що колись зазнав вiд царя зневаги та образи, будучи його другом, то справдi перенiс вiн бiль, але не такий значний i напевно не такий, щоб штовхнути [злочинця] без вагання на цей безбожний вчинок.
11. Свiдомий задум вiдкине захисник двояким способом: по-перше, спростуванням причин, що виникають iз збудження, i, по-друге, буде твердити, що пiдсудний не зазiхав на царя нiколи i не скоєв жодного злочину, iз-за якого мав би боятися. Для доказу цьо
го захисник наведе з життя та характеру особи особливо вагомi аргументи та єх додатковi данi (про них у наступному роздiлi). Крiм того, може сказати, що пiдсудний таким вчинком не мiг цього досягти. А якщо все-таки звинувач наполягатиме, що пiдсудний
тодi мав на це надiю (це ми подали пiд № 8), то захисник у вiдповiдь заявить, що нема настiльки нерозумноє людини, яка в такiй справi не могла б не пiзнати правди. По-друге, додасть ще, що в цiує людини були протилежнi причини, якi i привели єє до п
ротилежного вчинку, як у наведеному прикладi пiдсудний користувався у царя прихильнiстю, ласкою, почестями тощо.
Роздiл другий
ПРО ДРУГЕ ДЖЕРЕЛО ДОКАЗIВ, IДО ПОЛЯГАЮТЬ У ЗДОГАДАХ. РОЗГЛЯД ДАНИХ ПРО ОСОБУ
1. Причини вчинку,- каже Цiцерон - ще не досить для вiрогiдностi, якщо тiльки душевний стан пiдсудного не дау пiдстави пiдозрiвати, хоч, здауться, пiдсудний все-таки провинився;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151