Але що ти вдiуш проти таких урядовцiв, коли нi чим iншим, як самим правом на життя доводять, що провiнцiє належать не тобi, а єм. У тих провiнцiях, де вони правлять, король взагалi нiякоє сил
и не мау, бо i податки на свою користь збирають, i люд привчають, щоб не розраховували на тебе, а тiльки на них; все єм, а тобi щоб нiчого не сплачували (щоб єх боялися, а тебе нi на грiш не шанували). Тому i не дивно, що у провiнцiях нинi мало хто с
каже, що вiн пiдлеглий короля. Бiльшiсть негайно назве своєм паном того чи iншого вельможу. Тих же, хто назве тебе паном, знайдеш небагато. I до такоє ганебноє вiдповiдi єх змусили не доброзичливiстю чи ласкою, а силою i страхом. Отож, королю Августе
, кiнчаю говорити вже про це жахливе й найостаннiше рабство. Хай станеться так, щоб усi ми звiдали однаковою мiрою не стiльки титул, як силу твою королiвську. Якщо зробиш це - змовкне вселюдський плач i скарги припиняться, та й благання нещасних, для
яких лiпше пiд турком ходити.
IX. Тому, якби ти запитав мене, яких лiкiв ужити до цих нещасних, скажу, що думаю. Менi вельми до вподоби мудрiсть давнiх королiв у Польщi. Вони щороку по черзi обходили певнi провiнцiє королiвства, щоб одержати вiд урядовцiв (яких ми називаумо офiцi
алами земель) достовiрнi вiдомостi. Iмена єх нам вiдомi, а саму справу з найбiльшими збитками для держави ми занедбали. : Повтори, Августе-королю, давнiй i до того ж батькiвський приклад. Нiколи не живи довго на одному мiсцi, всюди бувай, всюди давай
про себе знати, дбай про всi частини своує держави: оглядай провiнцiє, вислуховуй скарги, карай винних, звiльняй пригнiчених. I хай буде в тебе узаконене право позбавляти намiсництва за пригнiчення нещасних i карати безчестям негiдникiв. Коли так чи
нитимеш, станеш удиним королем Польщi, удиним захисником
i патроном усiх. Гонором своєм королiвським нi з ким iз своєх пiдлеглих не дiлись. I ми теж не будемо тодi впадати у вiдчай, коли вiдчуумо твою нинiшню допомогу, яка для нас з нiби волею божою. Бо i скаржимося у твоєй присутностi вiльно, претензiє ви
словлюумо вiльно, сперечаумось з намiсниками також при такому суддi вiльно. Тепер же, коли ти давно у нас був i рiдко приходиш, ми, пограбованi й гнанi, змушенi постiйно позиватися.
Отже, зроби, що прошу, передусiм. Далi потурбуйся, щоб нiхто з сенаторiв не вiв у сенатi справу когось iз знайомих. Бо такий сенатор певною мiрою з нiби зацiкавленим суддею. I тодi нiхто
з сенаторiв не закине, що один з позивачiв у другом суддi, а iнший - слугою. Бо що можна сказати або подумати бiльш ганебне, як виправдовуватись, що змушений був учинити неправий суд. Або що якийсь сенатор засудив у твоуму судi якогось раба твоєх пiд
леглих, послухавши спiльного єх пана. А тому, щоб усунути страх перед несправедливiстю, зроби те саме в Польщi, що колись, буцiмто, зробив у Литвi. Кажуть, коли ти довiдався, що у литовському сенатi веде справу близький родич звинуваченого, ти заборо
нив йому виступати в цьому судi iз звинуваченням. Цей приклад гiдний похвали i у найбiльшою ознакою твоує справедливостi. Вiднови єє у Польщi, просимо.
X. Якщо ти саме такими прикладами справедливостi покажеш судочинцям зразок до наслiдування, Бог дасть тобi, немов другому Соломоновi, мудрий розум, щоб став великою репутацiую справедливостi i так само тiшився славою серед усiх, - особливо, якщо до ц
iує (справедливостi) громадянськоє додаси також божественну справедливiсть, яка у благочестям вiд Бога. Про неє скажу коротко.
Не сподiвайся зробити щось у цiй державi, перш нiж одержиш очi розуму, освiтленi божественним свiтлом, без якого, як вельми справедливо провiщауться, нiщо не бувау безпечним. А щоб воно осяяло твiй розум, дбай, щоб те свiтло передавалося непорушним.
Чутка лине, i в твоєй державi воно розливауться. Це свiтло не може зявитися, звичайно, якщо його не звiльниш вiд неприумного якогось i гидкого зловживання. Якщо працею вiльних людей, якi зможуть вчити iнших i з немов лiхтарями слова Божого, не вивед
еш його з темряви на свiт божий i на огляд своує держави. Ретельно дбай, щоб вибори упископа передано було або капiтулам, як це вже у першiй книжцi показав, або, якщо це не до вподоби, не передавай священство принаймнi якомусь мерзотниковi чи марнотр
атнику. Обирання буде настiльки значнiшим, наскiльки бiльше турботи виявиш до виборiв священикiв. Не зважай у цiй справi нi на рiд, нi на прохання, нi на грошi. :
XI. А оскiльки я вiдверто заявив, що у твоєм зразковим пiдлеглим, то ти, поклавшись на свою розсудливiсть, швидше
й рiшуче знищи у Польщi заведений королями мерзенний звичай. Бо хоч ти i мауш найвищу посаду, але вiдмiни порядок, коли упископ, одягнений у святе вбрання i обвязаний iнфулою, пiд час священнодiйства, репрезентуючи бiля жертовника господа Христа, бл
агоговiйно припадау до нiг твоєх, тримаючи в руках кадильницю, а також хрест i твангелiу.
Як можеш, о королю, зносити цей нечестивий звичай злочинного культу? Невже хочеш, щоб про тебе думали, нiби ти Пiлат або нечестивий Герод, удостоуний за ту жахливу службу ласки господа твого Христа? Чому ти цей гонор виявляуш лише до упископiв? Адже
ти єм пiдлеглий i єм завдячууш своєм гонором, як слуга - начальнику, як син - батьковi. :
XIX. :Не треба шукати слави мiж людьми, даруючи єм пурпур чи тонке полотно. Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, бездумну i нещиру справедливiсть. Найвище цiнуй тяжку, але непорушну славу, - щоб тiшились поляки, що ти у них вро
джений король, щоб любили тебе i вважали корисним для республiки. З цiую славою нiщо не може зрiвнятися, тому саме єє всiма своєми силами пiдтримуй i навiть власним життям оберiгай. За нею слiдуй, i всю силу таланту, яку тiльки мауш, використовуй для
єє змiцнення.
XX. Написав оце, як змiг, не для невiгласiв, що нехтують будь-якою наукою, а для тебе, найвищого короля, який повинен приймати рiшення згiдно зi своєм духом, - щоб розсудливiсть дружила з силою. Одна з цих (двох) чеснот природно шукау iншу, йде за не
ю слiдом i навiть живе разом. Адже й сила без розважливостi занепадау. I розважливiсть, хоч пануу над речами, не бувау мiцною без сили. Тому, якщо вiдчувауш себе королем, не нехтуй жодною з цих чеснот, якi обидвi сприяють примноженню мудростi. I не к
ажи менi: "Ти можеш так повчати, бо ти приватна людина, а не король. Я бачив на аренi кулачних бiйцiв i бiгунiв у ристалищi, якi хоч i сильнi мужi, але здаються дiтьми, єх можна пiдбурити криком до змагання, тому що крик допомагау, навiть коли розум
нiчого не вартий. Багатьох можна було б ще назвати, якi, будучи приватними особами, добре вмiли повчати багатьох можновладцiв, i память про них мiж людьми завжди свiжа i безсмертна. Так, поет Симонiд багато повчав спартанця Павсанiя, Талес з Мiлету
- Перiандра Корiнтського, Анаксагор Клазименський - Перiкла, Платон - Дiона, Арiстотель - Александра, а Длугош - батька твого Сигiзмунда.
Якби цi можновладцi i королi не зважали на них через те, що вони приватнi особи, нiколи б не зажили такоє слави i безсмертя мiж людьми. Я не ставлю себе поруч з ними (бо не шаленець), але на єхнiх прикладах учу, що iмя приватноє людини не повинно пе
решкодити прислухатися до наших порад.
Вони вiдкривають тобi короткий шлях до здобуття хвали
i слави серед людей.
Такий шлях не всiх людей вабить, дехто волiу сам усе спiзнати, мандруючи по чужих краях. Ми ж, нiби до купи все зiбравши,
в одному мiсцi показуумо, як мусить поводитися сам король. Бо ти перебувауш на високому щаблi найвищоє гiдностi, i очi майже всiх народiв спрямованi на тебе. Тому жоден твiй учинок не може бути прихований i вмить стау вiдомий усiм.
Тож наслiдуй все краще i в Лiкурга Спартанського, i в перса Кiра, i в поляка Сигiзмунда, i в будь-кого, хто розумом i звичаями пiднявся серед людей. Отак легко й швидко прославиться твоу iмя в Польщi i на вустах усiх перебуватиме в найвищiй славi, -
хоча б нiколи й не збирався плисти до трусалима. Якщо ж знехтууш щирими й правдивими настановами, корисними для дiла
i майбутньоє долi, то, незважаючи на дуже високе мiсце твого сидiння, виявиться так, що воно тебе прикрашау, а не ти це мiсце. Але, правду кажучи, ми про тебе кращоє думки. Скiльки б про твоєх предкiв i рiд Ягеллона не думали, щоразу зазначали, що дл
я них була чужа пихатiсть. Натомiсть увесь ваш рiд був сумирний, щедрий, ласкавий, кмiтливий. Отож прийми ласкаво цей дарунок вiд доброприхильного, вiрнопiдданця твого i не забувай, що вiн, пишучи це, дбау лише про твiй зиск. I хай з волi Бога найкра
щого i наймогутнiшого вiн буде в тебе сталим i незмiнним.
Iван Вишенський
Твори (1596)я1
:Глава 1
викриття диавола-свiтодержця i звабноє його ловитви цього скоропогибного вiку, учинене вiд голяка-мандрованця, котрий вирвався з хитросплетених його тенет i простуу до другого, майбутнього вiку
твангелiу вiд Матвiя, глава 4:
Знов диявол бере його на височезную гору i показуу йому всi царства на свiтi та єхнюю славу, та й каже до нього: "Це все тобi дам, якщо впадеш i менi ти поклонишся!" Тодi каже до нього Iсус: "Вiдiйди, сатано! Бо ж написано: господовi боговi своуму вк
лоняйся i служи одному йому".
Запитання. По тому, вiдколи сталося звитязтво над твоую звабою, сину геунський, од Христа-збавителя, а лукаве твоу царство свiту цього через смерть його ого лене й вiдкрите усьому свiту (через вiру й хрещення в iмя отця, i сина, i святого духа), зап
итую тебе: як ви тимеш тепер гнiздо свiтолюбностi у вiрних та хрещених i закладатимеш основу поганського невiря?
Вiдповiдь звабника диявола-свiтодержця. Визнаю, сталося звитязтво вiд Христа над моєм царством, але вiд одягнених в iмя його, так званих християн, мало i вельми мало. Ще через свiжу память пiсля вознесiння Христа на небеса де-не-де бралася до звитя
зтва мого царства якась частина роду християнського, розпалена тiую теплотою вiри. А нинiшнього вiку так зване християнство знов упало в межi першого невiря i однаково з нехрещеними поганцями люблять свiт i прагнуть насититися його царством та розко
шами; вони ще бiльш, анiж погани, своєм злим iснуванням пригоджують тiлесним похотям свавiльного i нечистого життя. А що питауш, як я мав вдиратися свiтолюбнiстю
у християнство пiсля Христового звитязтва, то про це запитувати не треба. Такою ж хитрiстю, звабою, маною й усолодженням блиску й краси свiтовоє, як i перед Христовим пришестям. Адже Христос дав тим, котрi хочуть перемагати свiт, тiльки образ, показа
в,
i навчив, i сам собою зявив, звабностi ж мого неправедного царства в мене не вiдняв, i не погубив, i вчинив так для того, щоб людська самовладнiсть досвiду набиралася, очищалася й вiдшлiфовувалася для вiчного життя у тiй спокусi, боротьбi й випробув
аннi вiку цього теперiшнього. Але, бачу, мало таких вiдбирауться i знаходиться, щоб хотiли й любили ходити на той тiсний гостинецья1; решта впали й поклонилися славi, царству, красi й любовi цього теперiшнього вiку, котрим володiю я. Вiд найперших i
до найостаннiших, вiд тих, що звуться духовними, до простих, од влади до пiдручних - всi полюбили те видиво, блискiт i барвистiсть краси мого мирського царства, яку я Христовi на горi оголив
i показав. I всi з теперiшнього вiку до того мого царства розум, думку, любов сердечну i всю тiлесну мiць привязали, прилiпили
й прикували так мiцно, що єх тiльки вiд любовi мого царства може вiдлучити богом послана смерть, а бiльше нiчого. Отож кажу я й показую, що i при Христi казав i показував: коли чогось шукауш у мене, свiтодержця, то впади, поклонившись менi,- все тобi
дам!
Запитання. Що ж менi дауш, дияволе? Назви, щоб знав я наперед?
Вiдповiдь. Дам тобi нинiшнього вiку славу, розкiш i багатство. Коли хочеш бути вибраним, духовно покликаним, од мене шукай i менi догоди, а бога занедбай, бо вiд нього не так просто такi достоєнства бувають дарованi, а я єх тобi скоро дам. Коли хочеш
бути бiскупомя1, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш арцибiскупомя1 бути, впади, поклонися менi - i я тобi дам. Коли хочеш кардиналом бути, впади, поклонися менi, я тобi дам. Ко-
ли хочеш папою бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Та й iншим усiм, меншим чинам, пробоствамя2 та попiвствам у приходах i наданнях не таких гойних та багатих, тi, що прагнуть, хай, упавши, поклоняться менi - я єм дам. I до вас, котрi прагнуть м
ирськоє влади та земного титулу мойого царства, те ж саме мовлю: коли впадете й поклонитеся менi, я вам усе, що прагнете, подам. Коли хочеш войськимя3, пiдкоморiумя4 а чи суддею бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш каштеляномя5 бути,
впади, поклонися менi - я тобi дам.
Коли хочеш старостоюя6 бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш воуводою бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш гетьманом а чи канцлером бути, впади, поклонися менi - я тобi дам, будь досконалим угодником менi - я тобi дам.
Коли хочеш королем бути, пообiцяй менi на офiру пiти
в геуну вiчну - я тобi й королiвство дам. I iншим усiм, меншим начальствам та чинам, те ж саме скажу: коли, впавши, поклонитеся менi, все, чого прагнете вiд земних та дочасних благ, я вам дам. Також i до вас, простих та неславних у моуму царствi, мов
лю: коли, впавши, поклонитеся менi, знайду я по вашiй мiрi й простотi, чим вас убагатити i у звабу мойого вiку уплутаю. Коли хочеш iдолопоклонником, срiбнолюбцум i хабарником бути, я тебе митником, купцем чи корчмарем учиню; там твою волю й прагнення
до забав, аж доки не здохнеш, привяжу й мiцно прикую до самого скону, не рахуючись iз помислом вiдiйти вiд здирства. Коли хочеш умiльцем, майстром, рукодiльним ремiсником бути та iнших вигадливiстю переважити, щоб тим бiльше мiг прославитися мiж су
сiдiв i грошики зiбрати, впади, поклонися менi, я тебе упремудрю, навчу, наставлю i думку твого прагнення приведу до досконалостi. Коли хочеш похотi тiлесноє насититися й називатися господарем дому, дерева i шматка землi, впади, поклонися менi - я тв
ою волю виконаю, я тобi жону приведу, хату дам, землю подарую, те ярмо тобi на шию повiшу i твою думку поховаю
в бiдi, неволi, печалi, неспокоє, турботi, смутку i в безнастанному промислi, я з тебе сторожа, слугу, невiльника i вязня жiнцi учиню, я тобi всi думки при вяжу бiля жiнки - похiтливоє розпусницi, тiльки пошукай, запрагни i менi поклонися - все оте
я тобi дам.
Вiдповiдь мандрiвця вiд iменi всiх, котрi зваблюються дияволом. Знаю, дияволе, ти все те назване даси, якщо я тобi поклонюся, але я пiду шукати i в зерцалi Христового учення виглядати, чи ж та твоя данина на пожиток, а чи на погибель вiчну буде? Чи ж
вона на славу, чи на безчестя вiчне перетвориться? Чи надовго, чи на малий час у руках попестууться, а потiм з дароносцем разом нагло згине i щезне.
Даси менi, дияволе, бути папою, кардиналом, арцибiскупом чи якимось iншим iменоносцем духовного стану, але що за пожиток од такого дарування, коли вiзьму ту достойнiсть од тебе, диявола, котрий був за гордiсть з небес на дiл звержений, а не вiд небес
ного бога, котрий такi чини духовного стану звик дарувати вельми заслуженим i вiд духа святого посвяченим, а не тим, котрi, як пси скаженi, бiгають, шукають, щоб стан духовний чи мауток, погнавшись, зловити. А що за пожиток з такого дару, коли я сам
того запрагнув i дiстав вiд тебе, диявола, а не бог небесний мене на ту достойнiсть покликав i вибрав? Що ж за пожиток з того духовенства, коли я гiрше поганця лихе й нечисте життя проваджу
i валяюсь у калi похотi черева й ласолюб ства? Що ж за пожиток з того священства, коли я iменi святостi не знаю i з чужовiрцями мудрiстю, образом та життям нарiвнi стою? Що за пожиток з тiує влади пастирськоє, коли я раб, невiльник i вiчний вязень г
рiховi, через який вiдiйду в геуну вiчну? Що за пожиток з тiує дочасноє славицi, коли я вiчно посоромлений буду? Що менi за пожиток
з тiує малоє розкошi, коли я во вiки у вогненнiй печi смажитися буду? Що ж менi за пожиток з тих сiл, мауткiв та великого багатства, коли я, обдертий i голий, без усього того сидiтиму в пеклi? Отож вiдай про те, дияволе, що я попiвського чину i стану
вiд найвищого й до найменшого ступеня, дарованого вiд тебе, не прагну, i поклонитися тобi не хочу. тдиному господу боговi поклонюся i йому удиному послужу.
Вiдiйди, сатано! Даси менi нинi, дияволе, бути королем, канцлером, гетьманом, воуводою, старостою, каштеляном чи посiсти iншi посади й чини влади мирського твого диявольського царства. Що ж за пожиток iз того твого дарованого поганського начальства,
коли я страчу християнство i позбудуся вiчного життя? Що менi за пожиток з того твого мирського титулу, коли я царства небесного титул погублю? Що менi за пожиток з того голосу королiвства, канцлерства а чи воуводства, коли я синiвство боже страчу, б
езсмертний титул? Що ж менi за пожиток
з твоує малоє славицi, тимчасового титульця i гнилих та марнотних вуст хвалення, коли я вiд божоє вiчноє слави буду вiдкинутий, титул помазання божого погублю i вiдпаду вiд похвали янгольських вуст? Я отож, дияволе, такоє влади й титулу у тебе не шук
аю, тобi поклонитися не хочу. тдиному господу боговi поклонюся i йому, удиному, послужу.
Вiдiйди, сатано! Даси менi тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником i корчмарем, аби тим здирництвом та вправнiстю у тому дiлi поховав i ослiпив я свiй розум.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
и не мау, бо i податки на свою користь збирають, i люд привчають, щоб не розраховували на тебе, а тiльки на них; все єм, а тобi щоб нiчого не сплачували (щоб єх боялися, а тебе нi на грiш не шанували). Тому i не дивно, що у провiнцiях нинi мало хто с
каже, що вiн пiдлеглий короля. Бiльшiсть негайно назве своєм паном того чи iншого вельможу. Тих же, хто назве тебе паном, знайдеш небагато. I до такоє ганебноє вiдповiдi єх змусили не доброзичливiстю чи ласкою, а силою i страхом. Отож, королю Августе
, кiнчаю говорити вже про це жахливе й найостаннiше рабство. Хай станеться так, щоб усi ми звiдали однаковою мiрою не стiльки титул, як силу твою королiвську. Якщо зробиш це - змовкне вселюдський плач i скарги припиняться, та й благання нещасних, для
яких лiпше пiд турком ходити.
IX. Тому, якби ти запитав мене, яких лiкiв ужити до цих нещасних, скажу, що думаю. Менi вельми до вподоби мудрiсть давнiх королiв у Польщi. Вони щороку по черзi обходили певнi провiнцiє королiвства, щоб одержати вiд урядовцiв (яких ми називаумо офiцi
алами земель) достовiрнi вiдомостi. Iмена єх нам вiдомi, а саму справу з найбiльшими збитками для держави ми занедбали. : Повтори, Августе-королю, давнiй i до того ж батькiвський приклад. Нiколи не живи довго на одному мiсцi, всюди бувай, всюди давай
про себе знати, дбай про всi частини своує держави: оглядай провiнцiє, вислуховуй скарги, карай винних, звiльняй пригнiчених. I хай буде в тебе узаконене право позбавляти намiсництва за пригнiчення нещасних i карати безчестям негiдникiв. Коли так чи
нитимеш, станеш удиним королем Польщi, удиним захисником
i патроном усiх. Гонором своєм королiвським нi з ким iз своєх пiдлеглих не дiлись. I ми теж не будемо тодi впадати у вiдчай, коли вiдчуумо твою нинiшню допомогу, яка для нас з нiби волею божою. Бо i скаржимося у твоєй присутностi вiльно, претензiє ви
словлюумо вiльно, сперечаумось з намiсниками також при такому суддi вiльно. Тепер же, коли ти давно у нас був i рiдко приходиш, ми, пограбованi й гнанi, змушенi постiйно позиватися.
Отже, зроби, що прошу, передусiм. Далi потурбуйся, щоб нiхто з сенаторiв не вiв у сенатi справу когось iз знайомих. Бо такий сенатор певною мiрою з нiби зацiкавленим суддею. I тодi нiхто
з сенаторiв не закине, що один з позивачiв у другом суддi, а iнший - слугою. Бо що можна сказати або подумати бiльш ганебне, як виправдовуватись, що змушений був учинити неправий суд. Або що якийсь сенатор засудив у твоуму судi якогось раба твоєх пiд
леглих, послухавши спiльного єх пана. А тому, щоб усунути страх перед несправедливiстю, зроби те саме в Польщi, що колись, буцiмто, зробив у Литвi. Кажуть, коли ти довiдався, що у литовському сенатi веде справу близький родич звинуваченого, ти заборо
нив йому виступати в цьому судi iз звинуваченням. Цей приклад гiдний похвали i у найбiльшою ознакою твоує справедливостi. Вiднови єє у Польщi, просимо.
X. Якщо ти саме такими прикладами справедливостi покажеш судочинцям зразок до наслiдування, Бог дасть тобi, немов другому Соломоновi, мудрий розум, щоб став великою репутацiую справедливостi i так само тiшився славою серед усiх, - особливо, якщо до ц
iує (справедливостi) громадянськоє додаси також божественну справедливiсть, яка у благочестям вiд Бога. Про неє скажу коротко.
Не сподiвайся зробити щось у цiй державi, перш нiж одержиш очi розуму, освiтленi божественним свiтлом, без якого, як вельми справедливо провiщауться, нiщо не бувау безпечним. А щоб воно осяяло твiй розум, дбай, щоб те свiтло передавалося непорушним.
Чутка лине, i в твоєй державi воно розливауться. Це свiтло не може зявитися, звичайно, якщо його не звiльниш вiд неприумного якогось i гидкого зловживання. Якщо працею вiльних людей, якi зможуть вчити iнших i з немов лiхтарями слова Божого, не вивед
еш його з темряви на свiт божий i на огляд своує держави. Ретельно дбай, щоб вибори упископа передано було або капiтулам, як це вже у першiй книжцi показав, або, якщо це не до вподоби, не передавай священство принаймнi якомусь мерзотниковi чи марнотр
атнику. Обирання буде настiльки значнiшим, наскiльки бiльше турботи виявиш до виборiв священикiв. Не зважай у цiй справi нi на рiд, нi на прохання, нi на грошi. :
XI. А оскiльки я вiдверто заявив, що у твоєм зразковим пiдлеглим, то ти, поклавшись на свою розсудливiсть, швидше
й рiшуче знищи у Польщi заведений королями мерзенний звичай. Бо хоч ти i мауш найвищу посаду, але вiдмiни порядок, коли упископ, одягнений у святе вбрання i обвязаний iнфулою, пiд час священнодiйства, репрезентуючи бiля жертовника господа Христа, бл
агоговiйно припадау до нiг твоєх, тримаючи в руках кадильницю, а також хрест i твангелiу.
Як можеш, о королю, зносити цей нечестивий звичай злочинного культу? Невже хочеш, щоб про тебе думали, нiби ти Пiлат або нечестивий Герод, удостоуний за ту жахливу службу ласки господа твого Христа? Чому ти цей гонор виявляуш лише до упископiв? Адже
ти єм пiдлеглий i єм завдячууш своєм гонором, як слуга - начальнику, як син - батьковi. :
XIX. :Не треба шукати слави мiж людьми, даруючи єм пурпур чи тонке полотно. Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, бездумну i нещиру справедливiсть. Найвище цiнуй тяжку, але непорушну славу, - щоб тiшились поляки, що ти у них вро
джений король, щоб любили тебе i вважали корисним для республiки. З цiую славою нiщо не може зрiвнятися, тому саме єє всiма своєми силами пiдтримуй i навiть власним життям оберiгай. За нею слiдуй, i всю силу таланту, яку тiльки мауш, використовуй для
єє змiцнення.
XX. Написав оце, як змiг, не для невiгласiв, що нехтують будь-якою наукою, а для тебе, найвищого короля, який повинен приймати рiшення згiдно зi своєм духом, - щоб розсудливiсть дружила з силою. Одна з цих (двох) чеснот природно шукау iншу, йде за не
ю слiдом i навiть живе разом. Адже й сила без розважливостi занепадау. I розважливiсть, хоч пануу над речами, не бувау мiцною без сили. Тому, якщо вiдчувауш себе королем, не нехтуй жодною з цих чеснот, якi обидвi сприяють примноженню мудростi. I не к
ажи менi: "Ти можеш так повчати, бо ти приватна людина, а не король. Я бачив на аренi кулачних бiйцiв i бiгунiв у ристалищi, якi хоч i сильнi мужi, але здаються дiтьми, єх можна пiдбурити криком до змагання, тому що крик допомагау, навiть коли розум
нiчого не вартий. Багатьох можна було б ще назвати, якi, будучи приватними особами, добре вмiли повчати багатьох можновладцiв, i память про них мiж людьми завжди свiжа i безсмертна. Так, поет Симонiд багато повчав спартанця Павсанiя, Талес з Мiлету
- Перiандра Корiнтського, Анаксагор Клазименський - Перiкла, Платон - Дiона, Арiстотель - Александра, а Длугош - батька твого Сигiзмунда.
Якби цi можновладцi i королi не зважали на них через те, що вони приватнi особи, нiколи б не зажили такоє слави i безсмертя мiж людьми. Я не ставлю себе поруч з ними (бо не шаленець), але на єхнiх прикладах учу, що iмя приватноє людини не повинно пе
решкодити прислухатися до наших порад.
Вони вiдкривають тобi короткий шлях до здобуття хвали
i слави серед людей.
Такий шлях не всiх людей вабить, дехто волiу сам усе спiзнати, мандруючи по чужих краях. Ми ж, нiби до купи все зiбравши,
в одному мiсцi показуумо, як мусить поводитися сам король. Бо ти перебувауш на високому щаблi найвищоє гiдностi, i очi майже всiх народiв спрямованi на тебе. Тому жоден твiй учинок не може бути прихований i вмить стау вiдомий усiм.
Тож наслiдуй все краще i в Лiкурга Спартанського, i в перса Кiра, i в поляка Сигiзмунда, i в будь-кого, хто розумом i звичаями пiднявся серед людей. Отак легко й швидко прославиться твоу iмя в Польщi i на вустах усiх перебуватиме в найвищiй славi, -
хоча б нiколи й не збирався плисти до трусалима. Якщо ж знехтууш щирими й правдивими настановами, корисними для дiла
i майбутньоє долi, то, незважаючи на дуже високе мiсце твого сидiння, виявиться так, що воно тебе прикрашау, а не ти це мiсце. Але, правду кажучи, ми про тебе кращоє думки. Скiльки б про твоєх предкiв i рiд Ягеллона не думали, щоразу зазначали, що дл
я них була чужа пихатiсть. Натомiсть увесь ваш рiд був сумирний, щедрий, ласкавий, кмiтливий. Отож прийми ласкаво цей дарунок вiд доброприхильного, вiрнопiдданця твого i не забувай, що вiн, пишучи це, дбау лише про твiй зиск. I хай з волi Бога найкра
щого i наймогутнiшого вiн буде в тебе сталим i незмiнним.
Iван Вишенський
Твори (1596)я1
:Глава 1
викриття диавола-свiтодержця i звабноє його ловитви цього скоропогибного вiку, учинене вiд голяка-мандрованця, котрий вирвався з хитросплетених його тенет i простуу до другого, майбутнього вiку
твангелiу вiд Матвiя, глава 4:
Знов диявол бере його на височезную гору i показуу йому всi царства на свiтi та єхнюю славу, та й каже до нього: "Це все тобi дам, якщо впадеш i менi ти поклонишся!" Тодi каже до нього Iсус: "Вiдiйди, сатано! Бо ж написано: господовi боговi своуму вк
лоняйся i служи одному йому".
Запитання. По тому, вiдколи сталося звитязтво над твоую звабою, сину геунський, од Христа-збавителя, а лукаве твоу царство свiту цього через смерть його ого лене й вiдкрите усьому свiту (через вiру й хрещення в iмя отця, i сина, i святого духа), зап
итую тебе: як ви тимеш тепер гнiздо свiтолюбностi у вiрних та хрещених i закладатимеш основу поганського невiря?
Вiдповiдь звабника диявола-свiтодержця. Визнаю, сталося звитязтво вiд Христа над моєм царством, але вiд одягнених в iмя його, так званих християн, мало i вельми мало. Ще через свiжу память пiсля вознесiння Христа на небеса де-не-де бралася до звитя
зтва мого царства якась частина роду християнського, розпалена тiую теплотою вiри. А нинiшнього вiку так зване християнство знов упало в межi першого невiря i однаково з нехрещеними поганцями люблять свiт i прагнуть насититися його царством та розко
шами; вони ще бiльш, анiж погани, своєм злим iснуванням пригоджують тiлесним похотям свавiльного i нечистого життя. А що питауш, як я мав вдиратися свiтолюбнiстю
у християнство пiсля Христового звитязтва, то про це запитувати не треба. Такою ж хитрiстю, звабою, маною й усолодженням блиску й краси свiтовоє, як i перед Христовим пришестям. Адже Христос дав тим, котрi хочуть перемагати свiт, тiльки образ, показа
в,
i навчив, i сам собою зявив, звабностi ж мого неправедного царства в мене не вiдняв, i не погубив, i вчинив так для того, щоб людська самовладнiсть досвiду набиралася, очищалася й вiдшлiфовувалася для вiчного життя у тiй спокусi, боротьбi й випробув
аннi вiку цього теперiшнього. Але, бачу, мало таких вiдбирауться i знаходиться, щоб хотiли й любили ходити на той тiсний гостинецья1; решта впали й поклонилися славi, царству, красi й любовi цього теперiшнього вiку, котрим володiю я. Вiд найперших i
до найостаннiших, вiд тих, що звуться духовними, до простих, од влади до пiдручних - всi полюбили те видиво, блискiт i барвистiсть краси мого мирського царства, яку я Христовi на горi оголив
i показав. I всi з теперiшнього вiку до того мого царства розум, думку, любов сердечну i всю тiлесну мiць привязали, прилiпили
й прикували так мiцно, що єх тiльки вiд любовi мого царства може вiдлучити богом послана смерть, а бiльше нiчого. Отож кажу я й показую, що i при Христi казав i показував: коли чогось шукауш у мене, свiтодержця, то впади, поклонившись менi,- все тобi
дам!
Запитання. Що ж менi дауш, дияволе? Назви, щоб знав я наперед?
Вiдповiдь. Дам тобi нинiшнього вiку славу, розкiш i багатство. Коли хочеш бути вибраним, духовно покликаним, од мене шукай i менi догоди, а бога занедбай, бо вiд нього не так просто такi достоєнства бувають дарованi, а я єх тобi скоро дам. Коли хочеш
бути бiскупомя1, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш арцибiскупомя1 бути, впади, поклонися менi - i я тобi дам. Коли хочеш кардиналом бути, впади, поклонися менi, я тобi дам. Ко-
ли хочеш папою бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Та й iншим усiм, меншим чинам, пробоствамя2 та попiвствам у приходах i наданнях не таких гойних та багатих, тi, що прагнуть, хай, упавши, поклоняться менi - я єм дам. I до вас, котрi прагнуть м
ирськоє влади та земного титулу мойого царства, те ж саме мовлю: коли впадете й поклонитеся менi, я вам усе, що прагнете, подам. Коли хочеш войськимя3, пiдкоморiумя4 а чи суддею бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш каштеляномя5 бути,
впади, поклонися менi - я тобi дам.
Коли хочеш старостоюя6 бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш воуводою бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш гетьманом а чи канцлером бути, впади, поклонися менi - я тобi дам, будь досконалим угодником менi - я тобi дам.
Коли хочеш королем бути, пообiцяй менi на офiру пiти
в геуну вiчну - я тобi й королiвство дам. I iншим усiм, меншим начальствам та чинам, те ж саме скажу: коли, впавши, поклонитеся менi, все, чого прагнете вiд земних та дочасних благ, я вам дам. Також i до вас, простих та неславних у моуму царствi, мов
лю: коли, впавши, поклонитеся менi, знайду я по вашiй мiрi й простотi, чим вас убагатити i у звабу мойого вiку уплутаю. Коли хочеш iдолопоклонником, срiбнолюбцум i хабарником бути, я тебе митником, купцем чи корчмарем учиню; там твою волю й прагнення
до забав, аж доки не здохнеш, привяжу й мiцно прикую до самого скону, не рахуючись iз помислом вiдiйти вiд здирства. Коли хочеш умiльцем, майстром, рукодiльним ремiсником бути та iнших вигадливiстю переважити, щоб тим бiльше мiг прославитися мiж су
сiдiв i грошики зiбрати, впади, поклонися менi, я тебе упремудрю, навчу, наставлю i думку твого прагнення приведу до досконалостi. Коли хочеш похотi тiлесноє насититися й називатися господарем дому, дерева i шматка землi, впади, поклонися менi - я тв
ою волю виконаю, я тобi жону приведу, хату дам, землю подарую, те ярмо тобi на шию повiшу i твою думку поховаю
в бiдi, неволi, печалi, неспокоє, турботi, смутку i в безнастанному промислi, я з тебе сторожа, слугу, невiльника i вязня жiнцi учиню, я тобi всi думки при вяжу бiля жiнки - похiтливоє розпусницi, тiльки пошукай, запрагни i менi поклонися - все оте
я тобi дам.
Вiдповiдь мандрiвця вiд iменi всiх, котрi зваблюються дияволом. Знаю, дияволе, ти все те назване даси, якщо я тобi поклонюся, але я пiду шукати i в зерцалi Христового учення виглядати, чи ж та твоя данина на пожиток, а чи на погибель вiчну буде? Чи ж
вона на славу, чи на безчестя вiчне перетвориться? Чи надовго, чи на малий час у руках попестууться, а потiм з дароносцем разом нагло згине i щезне.
Даси менi, дияволе, бути папою, кардиналом, арцибiскупом чи якимось iншим iменоносцем духовного стану, але що за пожиток од такого дарування, коли вiзьму ту достойнiсть од тебе, диявола, котрий був за гордiсть з небес на дiл звержений, а не вiд небес
ного бога, котрий такi чини духовного стану звик дарувати вельми заслуженим i вiд духа святого посвяченим, а не тим, котрi, як пси скаженi, бiгають, шукають, щоб стан духовний чи мауток, погнавшись, зловити. А що за пожиток з такого дару, коли я сам
того запрагнув i дiстав вiд тебе, диявола, а не бог небесний мене на ту достойнiсть покликав i вибрав? Що ж за пожиток з того духовенства, коли я гiрше поганця лихе й нечисте життя проваджу
i валяюсь у калi похотi черева й ласолюб ства? Що ж за пожиток з того священства, коли я iменi святостi не знаю i з чужовiрцями мудрiстю, образом та життям нарiвнi стою? Що за пожиток з тiує влади пастирськоє, коли я раб, невiльник i вiчний вязень г
рiховi, через який вiдiйду в геуну вiчну? Що за пожиток з тiує дочасноє славицi, коли я вiчно посоромлений буду? Що менi за пожиток
з тiує малоє розкошi, коли я во вiки у вогненнiй печi смажитися буду? Що ж менi за пожиток з тих сiл, мауткiв та великого багатства, коли я, обдертий i голий, без усього того сидiтиму в пеклi? Отож вiдай про те, дияволе, що я попiвського чину i стану
вiд найвищого й до найменшого ступеня, дарованого вiд тебе, не прагну, i поклонитися тобi не хочу. тдиному господу боговi поклонюся i йому удиному послужу.
Вiдiйди, сатано! Даси менi нинi, дияволе, бути королем, канцлером, гетьманом, воуводою, старостою, каштеляном чи посiсти iншi посади й чини влади мирського твого диявольського царства. Що ж за пожиток iз того твого дарованого поганського начальства,
коли я страчу християнство i позбудуся вiчного життя? Що менi за пожиток з того твого мирського титулу, коли я царства небесного титул погублю? Що менi за пожиток з того голосу королiвства, канцлерства а чи воуводства, коли я синiвство боже страчу, б
езсмертний титул? Що ж менi за пожиток
з твоує малоє славицi, тимчасового титульця i гнилих та марнотних вуст хвалення, коли я вiд божоє вiчноє слави буду вiдкинутий, титул помазання божого погублю i вiдпаду вiд похвали янгольських вуст? Я отож, дияволе, такоє влади й титулу у тебе не шук
аю, тобi поклонитися не хочу. тдиному господу боговi поклонюся i йому, удиному, послужу.
Вiдiйди, сатано! Даси менi тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником i корчмарем, аби тим здирництвом та вправнiстю у тому дiлi поховав i ослiпив я свiй розум.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151