Ми вже сказали, яким правителем у державi мусиш бути,
а тепер скажемо коротко, яких треба мати сенаторiв, тобто спiльникiв, при управлiннi державою (пристойних i однодумцiв), щоб прибiчникам i слугам здавався хранителем непошкодженоє держави й, власне, королем, а не тираном.
Частина II
ПРО СЕНАТ
Треба передусiм знати, що добрий король нiчим iншим не вiдрiзняуться вiд тирана, як тiльки ставленням до сенату. Бо
й тиран захищау своєх пiдлеглих, як i король: часом справедливо вирiшуу справи, а то й вибачау. Проте його сенат нiколи не подiбний до королiвського. Тиран переважно не мау сенату, а якщо мау, то це нiкчемний гурт людей. А оскiльки сам усю республiку
використовуу для своєх потреб, дуже побоюуться, щоб хтось йому не став на дорозi; i коли спiльникiв (не для оборони республiки, а на шкоду) собi пiдбирау, то передусiм дбау, щоб умiли тримати язик за зубами. Старанно пильнуу, щоб видатнi люди в його
державi не зростали нi в доброчинствi, нi в науцi, нi в чеснотах. I тодi вважау себе щасливим, коли вiдважних, шляхетних, розумних, учених чи багатих мужiв не вижене зi своує держави. Навпаки, король (оскiльки не сам по собi, а з ласки своєх пiддани
х стау правителем
у республiцi), щоб бiльше державi прислужитися, вибирау собi
у спiльники найкращих, найвидатнiших з-помiж громадян i завдяки єх авторитету, порадами й помислам оберiгау республiку i пiд час вiйни, i в мирний час. Саму тому талановитих i вчених оточуу вiн увагою, цiнуу єхню працю й певен, що i в майбутньому цi
мужi знадобляться для республiки. Без них жоден гурт людей, жодна республiка не зможуть довго утриматись. А коли вже так воно
у, найбiльше потурбуйся про пiдбiр сенату, - щоб з обраного тобою сенату всi люди зрозумiли, що ти справжнiй король, а не тиран.
Остерiгайся зажерливих i не довiряй єм керiвних посад у республiцi. Адже й Святе Письмо забороняу вiрити захланцям. Апостол Павло, наприклад, каже: ":коренем усiх грiхiв у жадiбнiсть". До цiує вади найближча розкiш. Якщо єє нема, не буде мiсця i для
пожадливостi. Треба, щоб нiхто на чуже не зазiхав, хто своу витратив. Iнакше зявляться у республiцi хитрощi, обман, зрада, грабунки, чвари, насилля над слабшими. Тому, коли вiд цього зла державу свою увiльниш, пiдбери до сенату людей стриманих, якi
задоволнятимуться тим, що мають, - навiть малим.
Мудрi не допустять до державноє служби також людину незнатну за походженням або заплямовану, бо за великий скарб свободи вважають чесноту вiльного батька. I, навпаки, життя незнатного батька виховуу (на єхню думку) ницого сина. Ти ж, маючи таку чудес
ну раду, добирай, скiльки змога, мужiв знатних
i народжених славними батьками: почасти тому що вони у нiби стовпами твоує держави, почасти ж що iншi мешканцi королiвства з дiда-прадiда вже звикли дослухатися авторитету таких родин. Це ти постiйно вiдчувауш. :
I в нашiй республiцi також, коли добiрних мужiв залучатимеш до сенату, нi про що так не дбав, як щоб мiж сенаторами була належна згода. Бо нiщо так швидко не руйнуу державу, як чвари в сенатi. Вiд сварки Цезаря з Помпеум Рим занепав, iз-за внутрiшньо
го ворогування в сенатi небавом Угорщина вкрай занепала. Останнiй випадок i нас повинен настрашити. :
Тому, якщо ти не зважауш i не турбуушся, як прихилити до себе дружнiх i потрiбних для тебе сенаторiв, або правити будеш зле, або взагалi не правитимеш - через чвари з-помiж видатними в одну мить буде загублене все, що залишив тобi батько. А причина п
ояви цiує мовчазноє ненавистi та розбрату (чув од мудрих) одна. Саме про неє i буду говорити. "Моу" i "твоу" - два джерела всякоє незгоди в суспiльствi. Через них спочатку виникають суперечки та судовi позови, якi породжують ненависть. З ненавистi пi
знiше виростають заколоти, а пiсля заколотiв неминуче наступау крах держави. Отже, щоб королiвство було здоровим, твоє сенатори не повиннi зупинятися над "моу" i "твоу". Хай цього не обговорюють, не вирiшують: це iнших суддiв стосууться. Хай сенатори
стануть отцями держави, далекими од чварiв, - дружнiми, лагiдними. Хай душу мають не затуманену ворожiстю, не обплутану ненавистю, не слiпу вiд заздрощiв. Хай щиро та чистосердно бачать, що шкодить, а що корисне для держави. Цього не може бути, доки
вони самi виступатимуть суддями власних справ.
I потiм, о, якби колись те рiшення попереднього сейму ти прийняв, те, у якому сказано, що треба встановити в державi суд з виборних суддiв i передати туди всi суперечки з приводу приватних справ, - щоб i пiсля цього нiхто не мав права оскаржувати. Ха
й єхня ухвала буде остаточною, що б вони не вирiшили.
Це моу мiркування (не мудрiше й не кориснiше за iншi) треба взяти до уваги, бо воно дуже стосууться гаразду нашого короля. Так щасливо жила колись Грецiя, маючи обраних вiд найзначнiших мiст мужiв, якi розвязували спiрнi питання (греки називали єх а
мфiктiонами). Подiбного звичаю дотримувався й Рим. :
Так само i Галлiя, наслiдуючи єх, запровадила парламент i надала йому такi повноваження, що своєм рiшенням вiн примусив короля вирiшувати лише приватнi справи. I Германiя теж вирiшила ввести в усiй своєй iмперiє один суд подiбним чином i його авторит
етовi пiдкорятися (германцi називають його просто "камерний закон").
Отже, якщо ми маумо стiльки зразкiв, як утримати мир i згоду серед громадян, i якщо вже бачимо, що цей самий закон подано на розгляд сейму, нема причин, чому б за найвищим бажанням
i задля блага цiує республiки не встановити такий суд у Польщi. Так забезпечив би ти у своуму королiвствi мир, спокiй i вiдпочинок. :
IV. I даремними були б моє настанови, якби ти сам не вмiв правити. Тому вважай, що ти сам по собi у немов якась республiка, в якiй ти мауш показати менi свою кебету й кмiтливiсть, щоб я, спiзнавши єх, додав своє знання i таким чином змiцнив i посилив
твоє природнi здiбностi. В цiй справi ти зробиш те саме, що
й художники, якi, бажаючи показати свою вправнiсть, самi себе малюють перед дзеркалом. Це найвищою мiрою притаманне живопису. А якщо художник, власне обличчя з дзеркала малюючи, не може досягнути правдоподiбностi, - хто ж iнший йому повiрить? Тих же,
хто може це робити, вважають найбiльшими майстрами. Таких ми бачили колись у Нiмеччинi: Дюрера в Нюрнберзi й Луку у Вiттенберзi. За прикладом цих майстрiв ти теж мауш довести, що весь смисл твоує мудростi у твоуму життi. Якби-то менi збагнути (а я ц
ього хочу) твою мудрiсть - ту саму силу, яка мау бути в тобi самому, так само i в менi, коли правлю. Отож хай буде це першим i визначальним чинником, що свiдчив би про мудрiсть, щоб ти сам себе знав i нею керувався у життi.
V. Друге, що до цiує справи, безумовно, стосууться, - я хочу бачити, що ти не лише полюбляуш мудрих людей, а й живеш
з ними i єм вiдданий, настанови єхнi слухауш, читауш, єх дотримуушся, а також у згодi з ними правиш. Коли я про це довiдаюсь, буду вважати тебе подiбним також до тих, кого звичайно люблять, особливо коли я зрозумiю, що ти робиш це щиро й вiд душi. Ус
увай вiд себе людей похiтливих, жадiбних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнiв, щоб я, побачивши твоу спiвжиття з цими нiкчемниками, не змiнив про тебе думку як про мудрого. Отже, як тiльки можеш, пильнуй протягом усього життя, щоб серед твого по
чту завжди були чеснi й ученi мужi, якi заслуговують на довiря. I не так уже й важливо, чи з твоує вони держави, чи з чужоє, бо як про породистих коней не думають, чи вони польськi, чи iноземнi, так само i людей добирай: дивись, аби лиш були корисни
ми для тебе й королiвства твого. Однак до такого пiдбору треба пiдходити з розумом, який розсудить справедливо. Бо у багато таких, котрi, хоч вiд правдивоє й справжньоє мудростi щонайдалi перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими.
Небезпечних людей, вiдданих наживi й обжерливостi, уникай. Бо марнотратником зроблять вони короля, пихатим i виродком. Усiх єх стримуй згiдно з тим правилом, яке тут подаю. Як побачиш когось грубого, самовпевненого й пихатого, скажи прямо, що вiн дур
ень i негiдний разом з тобою жити. Хай навiть це чужинець буде, пихатий i похмурий учений з багатьма титулами. Але чому? А тому, що справжня мудрiсть i правдива наука тiсно повязанi з чемнiстю, уникають титулiв, виявляють благородство й не втручають
ся до чужих справ. Отож пiдбирай для себе людей не за титулами, а дивись на єхнi справи, якi сприяють осягненню найвищих посад у твоєй державi. Таких людей удавнину називали фiлософами, бо вони давали королям такi знання, якi потрiбнi були для правлi
ння, i поради, яких люди дослухаються у життi.
Iз цього випливау, що всi шанувальники мудростi у прихильниками республiки, i навпаки. Таких, отже, до себе схиляй з найбiльшим старанням i найбiльшим бажанням.
VI. Залишауться, нарештi, обгрунтувати належним чином високу думку про мудрiсть i, якщо можливо, якнайширше. Йдеться про школи й гiмназiє, оселi правдивоє мудростi у державi. Де єх нема - засновуй, де занепали - вiдновлюй. Хай навчауться там зростаюч
а молодь твоує держави гуманностi й мудростi. Таким чином, твоє пiдлеглi ще з дитинства навчаться й справу добре вести, i тебе, мудрого правителя, слухатись. Бо якщо ти лише простим способом (законами i покарою тобто) будеш спонукати своєх громадян д
о доблестi, це буде так само, якби хтось пiд загрозою кари змушував влучати в цiль людину, яка нiколи не вчилася метати списа. Тому вважай, що енергiйно сприятимеш примноженню слави мудростi лише тодi, коли пiдтримауш Кракiвську гiмназiю, яку твiй дi
д заснував.
Розумно зробиш також, коли прилюдним едиктом звiльниш цю гiмназiю од незлiченних глоговiтських старцiв. Тим самим усунеш не досить чесних i щонайменше корисних для держави людей: Голкотiв, Тартаретiв, а також Брiкотiв i Глоговiтiв. Разом з ними увiль
ни своєх пiдданих i вiд так незлiченних складних слiв, яких за плату навчають нетямких людей. Прилюдним едиктом збери однодумцiв - мужiв високих, а замiсть юрби нечестивих людей дорахуй до колегiє авторiв досвiдчених як у грецькiй, так i в латинськiй
науках. Хай звiдси, немов з якогось чистого
й прозорого джерела, тече королiвська наука, яка зробить громадян твоєх мудрими й державi потрiбними. Таким самим чином простi школи з найбiльшим завзяттям вiдновлюй. I вчителями
у тих школах настановляй не придворних слуг, якi блискають пурпуром i тонким полотном, а людей учених, завдяки яким молодь стане вченiшою й для твоує держави бiльш потрiбною. Так само й про iншi гiмназiє та школи пiклуйся. Сам призначай туди надiйних
учителiв, якi навчать, покажуть i спонукають юнакiв займатися такими справами, завдяки яким вони стануть уже у зрiлому вiцi добрими, славними й щасливими. I, навпаки, якщо буде знехтувано добрими справами й запануу байдужiсть, тi самi вчителi з найб
iльшим старанням виховають юнакiв такими, якi принесуть державi найбiльшу неславу, ганьбу й нещастя.
Однiую цiую турботою ти зробиш i пiдлеглих своєх мудрими,
i себе покажеш усiм найкраще. Бо ми, скiльки разiв не споглядали б цi школи, тебе вважати будемо єх креатором. Покажи нам завдяки працi свого розуму зразок, якого ти можеш досягнути лише мудрiстю. Адже ознакою мудреця у вмiння когось навчати. I ти на
вчиш своєх громадян, якщо дбатимеш про школи та вчителiв. I не гадай, Августе, що до слави мудростi у iнший шлях, крiм того, про який уже говорив i знову повторюю: щоб ти сам вище всiх був i мудро правив; потiм, щоб з мудрими жив; i, нарештi, щоб роб
ив своєх пiдданих мудрими. Це перша i найвища порада твоєй королiвськiй величностi. Тепер до цiує одержуй останню пораду, яка, власне, також звiдси початок веде.
VII. Йдеться про справедливiсть. Про цю чесноту мусиш добре дбати, якщо хочеш у краєнi зажити слави найсправедливiшого. Та коли ти i мудрiстю, i справедливiстю будеш лише рiвний менi, тодi в чому вiдмiннiсть мiж тобою i мною, тобто мiж королем
i пiдданим? А нi в чому, гадаю. Тому, якщо вже хочеш чимось видiлитися, дбай про цi чесноти. Шануй справедливiсть i саму єє ретельно зрощуй, але не тим нiкчемним способом, про який адвокати-крутiє говорять, а лише удиним королiвським: коли за чесноти
нагороджують, а за злочин справедливо карають. Якщо, наприклад, люди збираються на сейм задля якогось блага, ти мусиш дбати, аби благо пiдтримати в державi мiцно й нагородами та посадами до нього заохочувати. А тим найвищим i найостаннiшим з усiх бл
аг у благо жити у твоєй державi, за твоєм правом
i волею, у згодi з законом i природою. Це кiнцева мета, й до неє повинен спрямовувати державу, якщо хочеш зробити Польський сейм не тривалим, але щасливим.
Розумно також у життi поведешся, якщо станеш пiклуватися, щоб у Польському сеймi чеснота не поступалася ганджу та щоб негiдникiв, нарештi, не шанували бiльше, нiж достойних. Якщо ж колись ти вiдступишся од цього, розпущено буде сейм твоує держави, й
вiн буде зруйнований за твоєм бажанням. Лютуу-бо зневажена чеснота, казиться й бунтуу дуже й хоче, щоб суспiльнi справи гинули, коли бачить, що сама зневажена.
Ти гадауш, що немау iншоє причини для виникнення чварiв
i навiть загину держави, нiж хибний розподiл почестей i посад. Згадай, що кажуть з цього приводу греки й латинцi, яких, чую, вивчауш завзято. Там знайдеш великих i славних лицарiв, якi не скаржились, що єх зневажено, i, таким чином, батькiвщину свою
не губили вщент. Найперша прикмета тирана - невiдповiдний
i несправедливий розподiл почестей. А якщо тиран у ще й нещастям у виглядi купи рiзноманiтних напастей, тодi вiн при роздачi посад негiдникам саму чесноту ганьбою обтяжуу i нiби мором яким губить. Бо як нашi тiла своую єжею вдовольняються, так
i чеснота своую нагородою живе. А всякий тиран дбау, щоб у вiльнiй республiцi чесноти не було.
За тиранiє при розподiлi посад мають значення грошi, улесливiсть; мають значення бенкети, учти й блуд, а особливо пiдлабузництво, на якому всяка тиранiя тримауться. Тиранам здауться, що саме в цьому суть життя i що саме це сприяу єхньому добробуту й
задоволенню нестримного бажання. Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при розподiлi посад пильнiшим
i справедливiшим за всiх iнших: не бери хабарiв, бо грошi заслiплюють очi мудрим i знеславлюють чесних. Зважай, щоб прохання були гiдними громадянина й корисними для держави. Будь прихильним до порядних мужiв, якi про гаразд держави дбають, на єхнi п
рохання звертай бiльше увагу, нiж на прохання тих, хто з негiдним намiром посад домагауться. А коли люди, схильнi до пиятики, зманiженi та розбещенi, почнуть вимагати у тебе почестей, скажи єм вiдверто, що державнi посади ти надауш лише
мужам чесним, шляхетним i стриманим: таким, що й правду говорити, i мужньо дiяти, й ощадливо жити вмiють; якi не пiдлабузники i не зманiженi, i не пяницi. А такi, як ви, скажи, не вшанування, а кари гiднi. Якщо зробиш це, чесноти негайно зростуть
у Польщi, а кiлькiсть вад зменшиться, i сама нечеснiсть в безнадiє згине. Запрошуй, отже, всякого бажаючого, найкращого й наславнiшого, i ми незабаром побачимо, що ти у справжнiм хазяєном могутньоє держави, й довiдаумося, що користуушся державним доб
ром, а не розтринькууш його.
VIII. Тодi iншу частину справедливостi, яка тримауться на законах, легше буде довести тобi до досконалостi, якщо єє ранiше бiльш старанно довершиш. Цю другу частину справедливостi ти мусиш цiнувати у твоєй державi, яка у немов лiками для зцiлювання р
ан. Отже, пiклуйся, щоб тiло республiки було здоровим, бо
в цьому найвища похвала королевi, як i лiкарю. Та коли певнi члени твоує держави захворiють якимось ганджем, лiкуй єх за законами так само, як це роблять лiкарi: не думають-бо вони, коли лiкують, хто перед ними - багатий чи бiдний, пан чи раб, громад
янин чи подорожнiй, єм тiльки важливо знати, що перед ними хвора людина й спосiб лiкування єє хвороби. I нiчого бiльше. Так i ти пiдсилюй увагу людей у єх рiшеннях. Гiднiсть у людях цiнуй, а на нiкчемних боржникiв узагалi не зважай. Бо якби ти навiть
захотiв усе це виправдати i якби ти навiть одержав лик суддi, нiколи не звiльниш цю державу вiд несправедливостi, немов вiд якоєсь хвороби. Адже цi скарги, серед яких живеш i якi добре чууш, нiколи не припиняться. Вони зявилися (як це часто в судах
бувау) саме тому, що там багато важать авторитет, звання, респект самоє людини. Отже, мали значення сила й острах: той у судi перемагав, хто або сам був сильний, або адвоката мав сильного.
Так з несправедливого судочинства народилася єхня нестерпна сила, яка, одноосiбно на судi при складаннi угод та заборон правлячи, пригнiчувала всяке право i замiсть одного короля наплодила для нас у провiнцiях багато королiв. А вони, розбираючи на св
iй розсуд нашi справи, судять, як хочуть, судовi справи вирiшують, як хочуть. I ми здаумося єм неначе дiтьми. Таким чином, у провiнцiях вони нас так принизили, як нiби в Польщi взагалi не стало короля - захисника вiд єхнiх нерозважних учинкiв i патро
на спiльноє нашоє свободи. Вiдкрий очi, Августе, оглянь i дослiди старанно префектури свого королiвства. В багатьох iз них володарi пригнiчують своєх пiдданих, дбаючи тiльки про власну вигоду. Тому вiд єхнього панування державi однi лише збитки.
Цей гандж зявився винятково внаслiдок неправих дiй суддiв, якi вдають iз себе безкорисливцiв i вельмиповажних, хоча цi єхнi гiдностi зросли завдяки насильству (нестерпному для слабших)
i стають для кожного неприумними, якщо про них лише дбати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151