Пусть Священная гора или плебейская Вандея возникнет либо в каком-то одном месте, либо во всех 86 департаментах! Пусть создаются заговоры против угнетения, большие или малые, тайные или явные, на 100 тыс. тайных собраний ил
и лишь на одном; все равно, только бы возникали заговоры, только бы угнетателей ни на мгновение не покидали отныне страх и угрызения совести. Мы дали громогласный сигнал, так, чтобы он дошел до многих, дабы увеличить число наших сообщников; мы разъяс
нили им, почему им следует действовать, и дали некоторое представление о способе действия, и мы почти уверены
в том, что заговоры возникнут. Пусть тирания испытает, способна ли она преградить нам путь: Говорят, народ не имеет руководителей. Пусть же они появятся, и народ сразу разобьет свои цепи
и завоюет хлеб для себя и для своих потомков. Повторим еще раз: все страдания достигли предела; хуже быть не может; только полный переворот может исправить положение!!! Итак, пусть все смешается!.. Пусть все стихии спутаются, смешаются и столкнутся м
ежду собою!.. Пусть все ввергнется в хаос, и пусть из хаоса изыдет мир новый и возрожденный!
"После тысячи лет давайте изменим эти грубые законы".
Париж, 9 фримера IV года Республики1
Г. Бабеф, трибун народа.
УКРАИНА И РОССИЯ.
XVI - XVIII вв.
Станiслав Орiховський-Роксолан
Напучення польському королевi
Сигiзмунду Августу (1543)я1
Частина I
:ПРО КОРОЛЯ
Передусiм знай, що не всяка людина здатна бути при владi,
а лише така, що за природою своую прагне до правди i справедливостi. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить i правдивою, i справедливою. Так само й природнi здiбностi, хоч би якими були високими, але якщо
людина знехтуу наукою, нiчого не зробить гiдного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто вiдраджуу вивчати мистецтва, без яких життя у варварським i нiкчемним? (Це стосууться всякого правлiння, а найбiльше свiтськоє влади). А тому, що нiхто не зр
обить нiчого корисного навiть у найнезначнiшому мистецтвi, якщо не буде вчитися.
Найважче у свiтi керувати державою. Та що корисного й гiдного короля зробиш для людей, якщо не будеш учитися? Яким чином стануть твоє громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо нiколи не пiзнають принципiв справедливостi, чесностi й миру? А во
ни ж, повiр, не приходять лише туди, де смiх та жарти, єх знаходять деiнде. Там, де твiй найсвятiший батько черпав, коли ще хлопцем був,- у вченого i святого лицаря Длугоша. I не ранiше перестав учитися, як навчився стримувати своє бажання,- немов ко
ня вуздечкою.
Вiд учителя батько навчився шанувати Бога, любити рiдних, керувати державою, гуртувати громадян - пiд час вiйни i в мирний час захищати кордони. Завдяки наукам, працi, а то й остраху, мiцно вкорiнилася на батькiвському й дiдiвському тронi чеснота най
вищого мужа.
Це домашнiй приклад, цуратися якого було б для тебе вельми ганебно. А ось не менш давнiй, нiж згадувано, чужинський приклад, гiдностi твоує достойний. Олександр Великий у такому, як ти, вiцi вже Теби здобув, бо вчився наукам у школi Арiстотеля. I якщ
о велике з малим можна порiвнювати, [скажу, що] подiбний способ життя радили всiм тим, вiчна память про яких нiколи не згасне. Так, у Гомера призначений для Ахiлла наставник Фенiкс заявив, що його послав батько Пелей, аби навчив юнака спочатку мудро
стi,
а потiм вiйськового мистецтва. Хто ж вiд цього шляху вiдступив, став згубним королем у своий державi. Бо яка iнша сила, якщо не розум, позбавлений добрих настанов, породила сiцiлiйського тирана Дiонiсiя, Болеслава у Польщi, Клавдiя i Нерона в Римi,-
одним словом, усiх тиранiв як грецьких, так i латинських, та й варварських. :
I ось таке незвичайне життя подобалося параситам, якi завзято єм аплодували. У пихатостi своєх хлiбодавцiв останнi вбачали вченiсть, у сваволi - розкутiсть, у непомiрностi - щедрiсть
i, нарештi, у бездiяльностi - саму вiдвагу.
Ти вже бачив, королю найкращий (до тебе, нарештi, до тебе повертаюсь!), що i жорстокi, i розбещенi правителi бували-таки
в державах, i такими єх зробило виховання. Зрештою тобi вiдомо також (закарбуй це в памятi), що без добрих настанов i чесних порад не може бути путящого мужа, тим бiльше короля. Крiм того, чую ще (i то вiд твого почту), що ти мауш бути королем, а не
ченцем, а тому, мовляв, повинен щонайменше вдаватися до наук. Гай-гай! Святий Юпiтере, виходить, чернець повинен бути мудрiшим за короля! Невже у твоуму королiвствi якийсь нероба, що сидить разом з iншими ченцями в якомусь закутi й вигадуу та без кi
нця переказуу силогiзми, мудрiший, нiж ти, якому стiльки
i таких важливих справ вирiшувати доводиться? Кажуть, достатньо, якщо сенат буде розсудливий. Але ж це так само, якби хтось сказав, що стерничий на суднi може шалiти, якщо матроси розумнi. Але так не бувау, о королю! Не слухай таких, стережись єх i з
най: це спiв сирен. Кажуть ще, якщо хоч одна з отари кiз вхопить трави синеголовника, то першою сама цiпенiу, а далi й решта отари стау нерухомою i зрушиться не ранiше, як козопас вийме траву з рота кози. З цього випливау, що i правитель повинен мати
право остаточного рiшення на сеймах.
Ти скажеш: але ж де це в нас у Польщi Арiстотель? Де Фенiкси? Мауш, о королю, у своєй державi мужiв (чи не кожного другого), гiдних своих потреб! От не знаю тiльки, чому єм бiльше до вподоби неробство, нiж дiло. Якщо ти з ними познайомишся, потовариш
ууш i єхнiх порад дослухатимешся, не буде тобi чого заздрити нi Олександровi iз-за Арiстотеля, нi Дiоновi iз-за Платона. Користуючись тими самими настановами, ти теж з допомогою своєх громадян легко i швидко у всякiй науцi зростеш. А щоб доповнити це
не тiльки настановами, а ще й приписами, додаю
i вiд себе дещицю - воно згодиться у вихованнi i життi.
Про почет короля
Передусiм треба дивитися, з ким живеш, бо це мiсце тiсне
i дуже небезпечне. Тому, якби хтось запитав, якою менi здауться твоя родина, я б вiдповiв: найпочеснiшою i цiлком королiвською. Та якби якийсь причiпливий теолог запитав: Гей, ти! А чи ти знауш приятелiв короля? Знаю, вiдповiв би, то й що? А чи всi в
они гiднi жити поруч короля? Я б засумнiвався i, якби наполягав, сказав: Нi, не всi. Хто ж вони, тi, хто не гiдний короля? Вiдповiдаю:
Тi, хто завжди хвалить його. А хто гiдний його? Тi, хто часом засуджуу вчинки короля. Чому? Тому, що король молодий i легко може помилитися чи бути введеним в оману. Якщо з такими доведеться жити королевi, хто виправить його несхваленням, хто не утве
рджуватиме в помилцi короля похвалою?
Так я б вiдповiв цьому теологовi, не боячись його гнiву, i показав на прикладах багатьох королiв, як вони, лестивим, хитрим
i пiдступним людям довiрившись, найганебнiшими ставали. Бо що змусило короля Птолемея II виходити на сцену й грати на флейтi? Що приневолило правителя всього свiту Нерона одягати розкiшнi театральнi шати, машкару й котурни? А нiщо iнше, як похвала пi
длабузникiв. Тому що спiв його цi пiдлабузники називали гiдним Аполлона, бенкети - Вакха, а палестру - Геракла. Ось чому нiчого iншого в життi так не уникай, як пiдлабузника. Цей-бо один зводить з розуму королiв i, мов чарiвним напоум, як захоче, змi
нюу єх характер. Цього вiн досягау, засуджуючи передусiм чесноти. Якщо побачить, наприклад, що ти стриманий, негайно починау кричати, що таке життя селюцьке; якщо в короля бенкети без дiвчат, без хору й музики,- такий король, на його думку, нездатний
. :
Далi. Якщо про все у державi пiклуватимешся сам, будеш не королем, а дуже нещасним злидарем. Тому, хто добрий муж
i любить батькiвщину, хай застерiгау короля вiд подiбного, бо такi його дiє суперечать праву i у незаконними. Пiдлабузник не скаже королевi неприумного. А для щирого дорадника хутко винесе вiдому вiрьовку тиранiв - вирок про образу величностi. Короля
ж заспокоєть тим, що справедливостi дотримано, бо король не мау, буцiмто, пiдлягати жодному такому праву. А той, хто вiдступау вiд цього, чинить злочин проти величностi короля. Такими ото майстерними доказами пiдлабузник приведе тебе до безчестя, а
нещирою похвалою ще й пришпилить, немов якимись цвяхами, до найпорожнiших, а то й найзгубнiших речей, непомiтно зробить з тебе або жорстокого Болеслава, або зманiженого Сарданапала. Та це тебе не стосууться. Ти з ними не житимеш i єх вiд себе вiдганя
тимеш - базiк цих, кажу, донощикiв, плiткарiв i водночас хвалителiв твоєх. Це ворони, i навiть багато гiршi. Бо тi лише на мертвих сiдають, а цi на тебе, живого.
ДЕ ПОВИНЕН МЕШКАТИ КОРОЛЬ
Доречно також визначити, де треба мешкати тобi. Це не важко зробити, бо всiм зрозумiло, що для кожного ремесла у вiдповiдне для нього мiсце. Лихвар шукау мiста, адвокат - майдану, рiльник - поля. Тобi ми також визначили мiсце - як найвищому майстру в
республiцi. За змiстом твого мистецтва обрали його. Ти сторож королiвства, так ми вирiшили ранiше. Мiсце сторожа, природно, не в серединi, а поза тими речами, якi вiн стереже. Так, породистий собака нiколи не ховауться у вiвчарнi, а на нiч лягау за
ворiтьми, - щоб добре було чути вовкiв, вiдганяти єх
i переслiдувати. Навпаки, ледачий i непородистий собака ховауться серед овець i часом ганебно шукау захисту в чабана.
Живи й ти задля спiльного добра там, прошу, де, всiм серцем вiдчувауш, ти потрiбен. Нинi ти в Краковi юнiсть свою марнууш,
у преславнiм, зiзнаюсь, i знатнiм мiстi. I нiчим не зможеш вiдзначитись. Адже мiсто розташоване у внутрiшнiх, спокiйних мiсцях краєни, де немау можливостi для вияву твоує доблестi. :
Отже, будь мужем сильним, твердим, сарматом непереможним i, полишивши машкари або галлам, або зманiженим iталiйцям, єдь до гiмназiє справжньоє доблестi - у Русь. Там ти матимеш усе потрiбне, бо житимеш серед труднощiв i страху - двох найкращих учител
iв юностi, якi спочатку по-рiзному тебе виховуватимуть, а пiзнiше напоять розсудливiстю й дадуть вiдповiдну пораду.
Все це наблизить тебе до пiдлеглих i зробить єхнiм улюбленцем. Побачать-бо, що ти, єхнiй король, не серед натовпу дiвчат ховаушся i не вдома бiля материноє спiдницi, а у ворожiй землi за свiй добробут клопочешся. Уяви собi, що ожили твiй прадiд Ягело
, дiд Казимир, а також Сигiзмунд, твiй батько. Помолодiють вони, коли побачать, що в твоуму характерi найправдивiше виявилася єхня доблесть. Подумай, о королю, кого пiдбирати треба
й кого наслiдувати! Якщо це зробиш, легко уникнеш всiляких плiток i побрехеньок мiщан. I стануть вихваляти тебе не тiльки шляхетна молодь чи безсоромний гурт параситiв, а й чужi народи, i передусiм громадяни твоує держави.
ЯК КОРОЛЬ ПОВИНЕН ДБАТИ
ПРО ПРИХИЛЬНОСТI ПIДЛЕГЛИХ?
Ти вже знауш, з ким варто жити i в якому мiсцi. А тепер, оскiльки твоу життя не з нi особистим, нi приватним, а спiльним i громадським, - вiд самого початку старанно дбай, щоб здобути прихильнiсть людей, якими правиш. Лише вона у запорукою королiв. Б
ез прихильностi пiдлеглих влада королiв немiцна й нетривала.
I якщо вже опорою твого королiвства у шляхта, схиляй єє до себе всiма способами, прошу. В цього ти найкраще досягнеш двома шляхами. По-перше, якщо нiчого не називатимеш у державi своєм, а вважатимеш, що все належить лише республiцi, покажеш, що ти, к
ороль, у нiби сторожем держави. Бо сторож жодну рiч
з того, що стереже, не може назвати своую. Iнакше вiн не сторож цих речей, а господар. Так само не давай пiдстав запiдозрити тебе у пожадливостi, навпаки, вселяй у них надiю на щедрiсть. Другий шлях, який викликау велику доброзичливiсть пiдлеглих до
правителiв, - це твоя ласка до тих, хто тебе оточуу. Ця настанова
у вельми важливою. :
Про те, як треба захищати державу
Мусиш знати не тiльки про те, як здобути прихильнiсть серед своєх пiдлеглих, а як єх захистити, - якщо вже Бог дав тобi до рук "скiпетр рiвностi, скiпетр держави", захищати яку завжди було важко. Декому не до вподоби збирання грошей на оборону тому,
що щорiчнi податки виснажують державу. Iншi кажуть, що молодь звикла до розкiшного й безтурботного життя й нелегко єє виховувати та змушувати робити щось на благо держави. Тому треба змiнити всю систему оборони. I якби ти захотiв знати, який спосiб м
енi подобауться, я б вiдповiв: "Той, який завжди подобауться мудрим. Вся наша республiка, якщо не помиляюся, роздiлена на 13 воуводств. Зроби так, щоб певний час по черзi воювало кiлька воуводств: одного року, наприклад, певнi якiсь три воуводства, н
аступного року - iншi три. У такий спосiб найкраще державу захистиш. Проти особливо великоє ворожоє сили варто готувати посполите рушення.
Така вiйськова служба, дивись, i принесла б нам блага. По-перше, посполитi спочили б вiд податку, молодь утримувалася
б вiд розкошiв потребою у вiйськовiй службi й поволi призвичаєлася до працi та звикла б до труднощiв.
Крiм того, єхнi батьки, нiби змагаючись мiж собою, уважнiше
б вiдбирали для своєх дiтей коней, зброю, слуг. Та й iншу вiйському амунiцiю завжди вдома напоготовi матимуть, якщо певнi будуть, що через три чи чотири роки, згiдно з чергою, розпочнеться для них служба. Я вже мовчу про те, наскiльки все у них тепер
занедбано, щоб ненароком не зачепити i моєх русинiв. Бiльш мудро, гадаю, чинили давнi греки, якi саме завдяки цьому i позбулися розкошiв юнакiв, i ворога тримали на вiдстанi вiд дому. Я сказав, що знав. А якщо моу не до вподоби, наслiдуй кращих i за
єхнiм зразком у час миру i в час вiйни державою прав.
ЩО В ДЕРЖАВI БIЛЬШЕ: ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?
У твоєй державi все пiдпорядковано потребам миру або вiйни, i республiка обмежена цими обовязками. Тому здауться недоречним ставити питання: чому в твоуму королiвствi у ще й такi двi гiдностi, як "закон" i "король", або хто з них вищий? Переборовши
всякий сумнiв, скажу: "Буде найсправедливiше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обовязку. Бо якби ми зважали на римських законникiв, тобто похлiбцiв тиранiв, то всю зверхнiсть
у державi, без сумнiву, приписали б королевi i таким чином пiдпорядкували йому саму юстицiю, а його власнi закони вихваляли. Нiколи б не ставили королевi запитання "чому?". Нiколи
б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам вiн у паном нашого життя й смертi. А тi дармоєди тим певнiше б нашiптували з усiх бокiв королевi про "злочинцiв", якi непоштиво ставляться до короля.
З другого боку, ми виросли не в королiвствi Нерона, а в славнiй батькiвщинi Сигiзмунда. I нашi предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирауться для держави, а не держава iснуу задля короля. На цiй пiдставi гадаумо, що держава набагато ш
ляхетнiша й достойнiша за короля. Закон же, якщо вiн з душею
i розумом держави, значно кращий за непевну державу i вищий за короля. Отже, закон дорiвнюу королевi i навiть кращий i набагато вищий за короля.
А тепер поясню тобi, що таке закон. Вiн, як я вже показував, сам у правителем вiльноє держави, але мовчазним, слiпим i глухим. Згiдно з ним обирауться одна людина, яку ми називаумо королем. Вiн - вуста, очi й вуха закону. Якби закон сам мiг вислухову
вати, вести бесiду, нiхто не обирав би короля, бо закон сам навчау, що треба робити. А оскiльки закон цього робити не може, то вибирау собi посередника - короля. Коли ж якийсь Требонiан або один з римських рабiв, наприклад Ульпiан, пiдлещуючись до те
бе, скаже, що ти наймогутнiший у своєй державi, не погоджуйся. Скажи, що у твоєй батькiвщинi править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? - вiдповiдай побожно й правдиво так: я король - вуста, очi й вуха закону, а точнiше, iнтерпрет
атор закону, який присягнувся вiру в королiвствi змiцнювати i нiчого iншого не робити, як тiльки те, що закон велить.
Така вiдповiдь буде не лише правдивою, а й преславною - величною й гiдною спадкоумця Казимира Великого. Цей-бо перший дав нам найсвятiшi й найсправедливiшi закони, якi ти так само мусиш шанувати i не вiдступати вiд них навiть на кiнчик нiгтя. Бо оскi
льки закон у даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, вигнанням, ворогуванням, руйнуванням, рабством, зрештою, приведе державу
з поколiння в поколiння до ганебних законiв. Багато мiг би прикладiв тобi навести, як нових, так i давнiх, якi достеменно пiдтверджують, що тирани завжди нещасливо закiнчували життя. Про це i дистих свiдчить:
Institia et pietas validae sunt principis arces,
Nulla tyrannorum vis diuturna fuit.
(Двi у фортецi мiцнi в короля: справедливiсть i вiра.
Влада тиранiв нiде довгою ще не була.)
Та оскiльки я поспiшаю до iншого й не хочу набридати, додам ще трохи насамкiнець: якщо ти визнауш, що закон у державi
у немов другим королем, хай зробить тодi Бог тебе й королiвство твоу щасливим, бо ти добровiльно вiддаси всього себе його волi. Та якщо змiниш цей порядок i скажеш, що ти пан закону, змiнить тодi Господь королiвство твоу i вiддасть його або вороговi,
або рабовi твоуму. Коли ж побачиш, що перевага законiв i держави
з також незначною, що повсякчас стау попереду них i вище обох, згадай тодi: добре й належним чином керувати державою - труд не для одноє людини (а ти його один нести збираушся!). Важчий тягар i зусиль вимагау бiльших, нiж тi, яких докласти сам можеш.
Для цiує справи потрiбнi вiрнi однодумцi, якi певною мiрою вiзьмуть на себе разом з тобою нелегкий тягар i пiдтримають тебе працею й порадами спiльними.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
и лишь на одном; все равно, только бы возникали заговоры, только бы угнетателей ни на мгновение не покидали отныне страх и угрызения совести. Мы дали громогласный сигнал, так, чтобы он дошел до многих, дабы увеличить число наших сообщников; мы разъяс
нили им, почему им следует действовать, и дали некоторое представление о способе действия, и мы почти уверены
в том, что заговоры возникнут. Пусть тирания испытает, способна ли она преградить нам путь: Говорят, народ не имеет руководителей. Пусть же они появятся, и народ сразу разобьет свои цепи
и завоюет хлеб для себя и для своих потомков. Повторим еще раз: все страдания достигли предела; хуже быть не может; только полный переворот может исправить положение!!! Итак, пусть все смешается!.. Пусть все стихии спутаются, смешаются и столкнутся м
ежду собою!.. Пусть все ввергнется в хаос, и пусть из хаоса изыдет мир новый и возрожденный!
"После тысячи лет давайте изменим эти грубые законы".
Париж, 9 фримера IV года Республики1
Г. Бабеф, трибун народа.
УКРАИНА И РОССИЯ.
XVI - XVIII вв.
Станiслав Орiховський-Роксолан
Напучення польському королевi
Сигiзмунду Августу (1543)я1
Частина I
:ПРО КОРОЛЯ
Передусiм знай, що не всяка людина здатна бути при владi,
а лише така, що за природою своую прагне до правди i справедливостi. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить i правдивою, i справедливою. Так само й природнi здiбностi, хоч би якими були високими, але якщо
людина знехтуу наукою, нiчого не зробить гiдного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто вiдраджуу вивчати мистецтва, без яких життя у варварським i нiкчемним? (Це стосууться всякого правлiння, а найбiльше свiтськоє влади). А тому, що нiхто не зр
обить нiчого корисного навiть у найнезначнiшому мистецтвi, якщо не буде вчитися.
Найважче у свiтi керувати державою. Та що корисного й гiдного короля зробиш для людей, якщо не будеш учитися? Яким чином стануть твоє громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо нiколи не пiзнають принципiв справедливостi, чесностi й миру? А во
ни ж, повiр, не приходять лише туди, де смiх та жарти, єх знаходять деiнде. Там, де твiй найсвятiший батько черпав, коли ще хлопцем був,- у вченого i святого лицаря Длугоша. I не ранiше перестав учитися, як навчився стримувати своє бажання,- немов ко
ня вуздечкою.
Вiд учителя батько навчився шанувати Бога, любити рiдних, керувати державою, гуртувати громадян - пiд час вiйни i в мирний час захищати кордони. Завдяки наукам, працi, а то й остраху, мiцно вкорiнилася на батькiвському й дiдiвському тронi чеснота най
вищого мужа.
Це домашнiй приклад, цуратися якого було б для тебе вельми ганебно. А ось не менш давнiй, нiж згадувано, чужинський приклад, гiдностi твоує достойний. Олександр Великий у такому, як ти, вiцi вже Теби здобув, бо вчився наукам у школi Арiстотеля. I якщ
о велике з малим можна порiвнювати, [скажу, що] подiбний способ життя радили всiм тим, вiчна память про яких нiколи не згасне. Так, у Гомера призначений для Ахiлла наставник Фенiкс заявив, що його послав батько Пелей, аби навчив юнака спочатку мудро
стi,
а потiм вiйськового мистецтва. Хто ж вiд цього шляху вiдступив, став згубним королем у своий державi. Бо яка iнша сила, якщо не розум, позбавлений добрих настанов, породила сiцiлiйського тирана Дiонiсiя, Болеслава у Польщi, Клавдiя i Нерона в Римi,-
одним словом, усiх тиранiв як грецьких, так i латинських, та й варварських. :
I ось таке незвичайне життя подобалося параситам, якi завзято єм аплодували. У пихатостi своєх хлiбодавцiв останнi вбачали вченiсть, у сваволi - розкутiсть, у непомiрностi - щедрiсть
i, нарештi, у бездiяльностi - саму вiдвагу.
Ти вже бачив, королю найкращий (до тебе, нарештi, до тебе повертаюсь!), що i жорстокi, i розбещенi правителi бували-таки
в державах, i такими єх зробило виховання. Зрештою тобi вiдомо також (закарбуй це в памятi), що без добрих настанов i чесних порад не може бути путящого мужа, тим бiльше короля. Крiм того, чую ще (i то вiд твого почту), що ти мауш бути королем, а не
ченцем, а тому, мовляв, повинен щонайменше вдаватися до наук. Гай-гай! Святий Юпiтере, виходить, чернець повинен бути мудрiшим за короля! Невже у твоуму королiвствi якийсь нероба, що сидить разом з iншими ченцями в якомусь закутi й вигадуу та без кi
нця переказуу силогiзми, мудрiший, нiж ти, якому стiльки
i таких важливих справ вирiшувати доводиться? Кажуть, достатньо, якщо сенат буде розсудливий. Але ж це так само, якби хтось сказав, що стерничий на суднi може шалiти, якщо матроси розумнi. Але так не бувау, о королю! Не слухай таких, стережись єх i з
най: це спiв сирен. Кажуть ще, якщо хоч одна з отари кiз вхопить трави синеголовника, то першою сама цiпенiу, а далi й решта отари стау нерухомою i зрушиться не ранiше, як козопас вийме траву з рота кози. З цього випливау, що i правитель повинен мати
право остаточного рiшення на сеймах.
Ти скажеш: але ж де це в нас у Польщi Арiстотель? Де Фенiкси? Мауш, о королю, у своєй державi мужiв (чи не кожного другого), гiдних своих потреб! От не знаю тiльки, чому єм бiльше до вподоби неробство, нiж дiло. Якщо ти з ними познайомишся, потовариш
ууш i єхнiх порад дослухатимешся, не буде тобi чого заздрити нi Олександровi iз-за Арiстотеля, нi Дiоновi iз-за Платона. Користуючись тими самими настановами, ти теж з допомогою своєх громадян легко i швидко у всякiй науцi зростеш. А щоб доповнити це
не тiльки настановами, а ще й приписами, додаю
i вiд себе дещицю - воно згодиться у вихованнi i життi.
Про почет короля
Передусiм треба дивитися, з ким живеш, бо це мiсце тiсне
i дуже небезпечне. Тому, якби хтось запитав, якою менi здауться твоя родина, я б вiдповiв: найпочеснiшою i цiлком королiвською. Та якби якийсь причiпливий теолог запитав: Гей, ти! А чи ти знауш приятелiв короля? Знаю, вiдповiв би, то й що? А чи всi в
они гiднi жити поруч короля? Я б засумнiвався i, якби наполягав, сказав: Нi, не всi. Хто ж вони, тi, хто не гiдний короля? Вiдповiдаю:
Тi, хто завжди хвалить його. А хто гiдний його? Тi, хто часом засуджуу вчинки короля. Чому? Тому, що король молодий i легко може помилитися чи бути введеним в оману. Якщо з такими доведеться жити королевi, хто виправить його несхваленням, хто не утве
рджуватиме в помилцi короля похвалою?
Так я б вiдповiв цьому теологовi, не боячись його гнiву, i показав на прикладах багатьох королiв, як вони, лестивим, хитрим
i пiдступним людям довiрившись, найганебнiшими ставали. Бо що змусило короля Птолемея II виходити на сцену й грати на флейтi? Що приневолило правителя всього свiту Нерона одягати розкiшнi театральнi шати, машкару й котурни? А нiщо iнше, як похвала пi
длабузникiв. Тому що спiв його цi пiдлабузники називали гiдним Аполлона, бенкети - Вакха, а палестру - Геракла. Ось чому нiчого iншого в життi так не уникай, як пiдлабузника. Цей-бо один зводить з розуму королiв i, мов чарiвним напоум, як захоче, змi
нюу єх характер. Цього вiн досягау, засуджуючи передусiм чесноти. Якщо побачить, наприклад, що ти стриманий, негайно починау кричати, що таке життя селюцьке; якщо в короля бенкети без дiвчат, без хору й музики,- такий король, на його думку, нездатний
. :
Далi. Якщо про все у державi пiклуватимешся сам, будеш не королем, а дуже нещасним злидарем. Тому, хто добрий муж
i любить батькiвщину, хай застерiгау короля вiд подiбного, бо такi його дiє суперечать праву i у незаконними. Пiдлабузник не скаже королевi неприумного. А для щирого дорадника хутко винесе вiдому вiрьовку тиранiв - вирок про образу величностi. Короля
ж заспокоєть тим, що справедливостi дотримано, бо король не мау, буцiмто, пiдлягати жодному такому праву. А той, хто вiдступау вiд цього, чинить злочин проти величностi короля. Такими ото майстерними доказами пiдлабузник приведе тебе до безчестя, а
нещирою похвалою ще й пришпилить, немов якимись цвяхами, до найпорожнiших, а то й найзгубнiших речей, непомiтно зробить з тебе або жорстокого Болеслава, або зманiженого Сарданапала. Та це тебе не стосууться. Ти з ними не житимеш i єх вiд себе вiдганя
тимеш - базiк цих, кажу, донощикiв, плiткарiв i водночас хвалителiв твоєх. Це ворони, i навiть багато гiршi. Бо тi лише на мертвих сiдають, а цi на тебе, живого.
ДЕ ПОВИНЕН МЕШКАТИ КОРОЛЬ
Доречно також визначити, де треба мешкати тобi. Це не важко зробити, бо всiм зрозумiло, що для кожного ремесла у вiдповiдне для нього мiсце. Лихвар шукау мiста, адвокат - майдану, рiльник - поля. Тобi ми також визначили мiсце - як найвищому майстру в
республiцi. За змiстом твого мистецтва обрали його. Ти сторож королiвства, так ми вирiшили ранiше. Мiсце сторожа, природно, не в серединi, а поза тими речами, якi вiн стереже. Так, породистий собака нiколи не ховауться у вiвчарнi, а на нiч лягау за
ворiтьми, - щоб добре було чути вовкiв, вiдганяти єх
i переслiдувати. Навпаки, ледачий i непородистий собака ховауться серед овець i часом ганебно шукау захисту в чабана.
Живи й ти задля спiльного добра там, прошу, де, всiм серцем вiдчувауш, ти потрiбен. Нинi ти в Краковi юнiсть свою марнууш,
у преславнiм, зiзнаюсь, i знатнiм мiстi. I нiчим не зможеш вiдзначитись. Адже мiсто розташоване у внутрiшнiх, спокiйних мiсцях краєни, де немау можливостi для вияву твоує доблестi. :
Отже, будь мужем сильним, твердим, сарматом непереможним i, полишивши машкари або галлам, або зманiженим iталiйцям, єдь до гiмназiє справжньоє доблестi - у Русь. Там ти матимеш усе потрiбне, бо житимеш серед труднощiв i страху - двох найкращих учител
iв юностi, якi спочатку по-рiзному тебе виховуватимуть, а пiзнiше напоять розсудливiстю й дадуть вiдповiдну пораду.
Все це наблизить тебе до пiдлеглих i зробить єхнiм улюбленцем. Побачать-бо, що ти, єхнiй король, не серед натовпу дiвчат ховаушся i не вдома бiля материноє спiдницi, а у ворожiй землi за свiй добробут клопочешся. Уяви собi, що ожили твiй прадiд Ягело
, дiд Казимир, а також Сигiзмунд, твiй батько. Помолодiють вони, коли побачать, що в твоуму характерi найправдивiше виявилася єхня доблесть. Подумай, о королю, кого пiдбирати треба
й кого наслiдувати! Якщо це зробиш, легко уникнеш всiляких плiток i побрехеньок мiщан. I стануть вихваляти тебе не тiльки шляхетна молодь чи безсоромний гурт параситiв, а й чужi народи, i передусiм громадяни твоує держави.
ЯК КОРОЛЬ ПОВИНЕН ДБАТИ
ПРО ПРИХИЛЬНОСТI ПIДЛЕГЛИХ?
Ти вже знауш, з ким варто жити i в якому мiсцi. А тепер, оскiльки твоу життя не з нi особистим, нi приватним, а спiльним i громадським, - вiд самого початку старанно дбай, щоб здобути прихильнiсть людей, якими правиш. Лише вона у запорукою королiв. Б
ез прихильностi пiдлеглих влада королiв немiцна й нетривала.
I якщо вже опорою твого королiвства у шляхта, схиляй єє до себе всiма способами, прошу. В цього ти найкраще досягнеш двома шляхами. По-перше, якщо нiчого не називатимеш у державi своєм, а вважатимеш, що все належить лише республiцi, покажеш, що ти, к
ороль, у нiби сторожем держави. Бо сторож жодну рiч
з того, що стереже, не може назвати своую. Iнакше вiн не сторож цих речей, а господар. Так само не давай пiдстав запiдозрити тебе у пожадливостi, навпаки, вселяй у них надiю на щедрiсть. Другий шлях, який викликау велику доброзичливiсть пiдлеглих до
правителiв, - це твоя ласка до тих, хто тебе оточуу. Ця настанова
у вельми важливою. :
Про те, як треба захищати державу
Мусиш знати не тiльки про те, як здобути прихильнiсть серед своєх пiдлеглих, а як єх захистити, - якщо вже Бог дав тобi до рук "скiпетр рiвностi, скiпетр держави", захищати яку завжди було важко. Декому не до вподоби збирання грошей на оборону тому,
що щорiчнi податки виснажують державу. Iншi кажуть, що молодь звикла до розкiшного й безтурботного життя й нелегко єє виховувати та змушувати робити щось на благо держави. Тому треба змiнити всю систему оборони. I якби ти захотiв знати, який спосiб м
енi подобауться, я б вiдповiв: "Той, який завжди подобауться мудрим. Вся наша республiка, якщо не помиляюся, роздiлена на 13 воуводств. Зроби так, щоб певний час по черзi воювало кiлька воуводств: одного року, наприклад, певнi якiсь три воуводства, н
аступного року - iншi три. У такий спосiб найкраще державу захистиш. Проти особливо великоє ворожоє сили варто готувати посполите рушення.
Така вiйськова служба, дивись, i принесла б нам блага. По-перше, посполитi спочили б вiд податку, молодь утримувалася
б вiд розкошiв потребою у вiйськовiй службi й поволi призвичаєлася до працi та звикла б до труднощiв.
Крiм того, єхнi батьки, нiби змагаючись мiж собою, уважнiше
б вiдбирали для своєх дiтей коней, зброю, слуг. Та й iншу вiйському амунiцiю завжди вдома напоготовi матимуть, якщо певнi будуть, що через три чи чотири роки, згiдно з чергою, розпочнеться для них служба. Я вже мовчу про те, наскiльки все у них тепер
занедбано, щоб ненароком не зачепити i моєх русинiв. Бiльш мудро, гадаю, чинили давнi греки, якi саме завдяки цьому i позбулися розкошiв юнакiв, i ворога тримали на вiдстанi вiд дому. Я сказав, що знав. А якщо моу не до вподоби, наслiдуй кращих i за
єхнiм зразком у час миру i в час вiйни державою прав.
ЩО В ДЕРЖАВI БIЛЬШЕ: ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?
У твоєй державi все пiдпорядковано потребам миру або вiйни, i республiка обмежена цими обовязками. Тому здауться недоречним ставити питання: чому в твоуму королiвствi у ще й такi двi гiдностi, як "закон" i "король", або хто з них вищий? Переборовши
всякий сумнiв, скажу: "Буде найсправедливiше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обовязку. Бо якби ми зважали на римських законникiв, тобто похлiбцiв тиранiв, то всю зверхнiсть
у державi, без сумнiву, приписали б королевi i таким чином пiдпорядкували йому саму юстицiю, а його власнi закони вихваляли. Нiколи б не ставили королевi запитання "чому?". Нiколи
б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам вiн у паном нашого життя й смертi. А тi дармоєди тим певнiше б нашiптували з усiх бокiв королевi про "злочинцiв", якi непоштиво ставляться до короля.
З другого боку, ми виросли не в королiвствi Нерона, а в славнiй батькiвщинi Сигiзмунда. I нашi предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирауться для держави, а не держава iснуу задля короля. На цiй пiдставi гадаумо, що держава набагато ш
ляхетнiша й достойнiша за короля. Закон же, якщо вiн з душею
i розумом держави, значно кращий за непевну державу i вищий за короля. Отже, закон дорiвнюу королевi i навiть кращий i набагато вищий за короля.
А тепер поясню тобi, що таке закон. Вiн, як я вже показував, сам у правителем вiльноє держави, але мовчазним, слiпим i глухим. Згiдно з ним обирауться одна людина, яку ми називаумо королем. Вiн - вуста, очi й вуха закону. Якби закон сам мiг вислухову
вати, вести бесiду, нiхто не обирав би короля, бо закон сам навчау, що треба робити. А оскiльки закон цього робити не може, то вибирау собi посередника - короля. Коли ж якийсь Требонiан або один з римських рабiв, наприклад Ульпiан, пiдлещуючись до те
бе, скаже, що ти наймогутнiший у своєй державi, не погоджуйся. Скажи, що у твоєй батькiвщинi править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? - вiдповiдай побожно й правдиво так: я король - вуста, очi й вуха закону, а точнiше, iнтерпрет
атор закону, який присягнувся вiру в королiвствi змiцнювати i нiчого iншого не робити, як тiльки те, що закон велить.
Така вiдповiдь буде не лише правдивою, а й преславною - величною й гiдною спадкоумця Казимира Великого. Цей-бо перший дав нам найсвятiшi й найсправедливiшi закони, якi ти так само мусиш шанувати i не вiдступати вiд них навiть на кiнчик нiгтя. Бо оскi
льки закон у даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, вигнанням, ворогуванням, руйнуванням, рабством, зрештою, приведе державу
з поколiння в поколiння до ганебних законiв. Багато мiг би прикладiв тобi навести, як нових, так i давнiх, якi достеменно пiдтверджують, що тирани завжди нещасливо закiнчували життя. Про це i дистих свiдчить:
Institia et pietas validae sunt principis arces,
Nulla tyrannorum vis diuturna fuit.
(Двi у фортецi мiцнi в короля: справедливiсть i вiра.
Влада тиранiв нiде довгою ще не була.)
Та оскiльки я поспiшаю до iншого й не хочу набридати, додам ще трохи насамкiнець: якщо ти визнауш, що закон у державi
у немов другим королем, хай зробить тодi Бог тебе й королiвство твоу щасливим, бо ти добровiльно вiддаси всього себе його волi. Та якщо змiниш цей порядок i скажеш, що ти пан закону, змiнить тодi Господь королiвство твоу i вiддасть його або вороговi,
або рабовi твоуму. Коли ж побачиш, що перевага законiв i держави
з також незначною, що повсякчас стау попереду них i вище обох, згадай тодi: добре й належним чином керувати державою - труд не для одноє людини (а ти його один нести збираушся!). Важчий тягар i зусиль вимагау бiльших, нiж тi, яких докласти сам можеш.
Для цiує справи потрiбнi вiрнi однодумцi, якi певною мiрою вiзьмуть на себе разом з тобою нелегкий тягар i пiдтримають тебе працею й порадами спiльними.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151