Бачили ви i наслiдки деспотизму того, яким вiн винищив численнi родини найбiльш варварськими карами за провини, стягненi наклепом та вимушенi ти
ранськими тортурами, що єх нiякий народ стерпiти i перетерпiти не годен. Початок спiльних недуг наших зазнав я на
самому собi. Вам бо вiдомо, що за вiдмову мою в задумах його, убивчих для нашоє отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. I хто ж тут не признау, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентуу нацiю, вважау, звичайно, членiв єє з
а худобу нетямущу i свiй послiд? Та й справдi за таких єх уважау, коли посланого до нього депутата народного Войнаровського iз скаргою на зухвальства та звiрства, чиненi безнастанно народовi од вiйськ московських, i з проханням потвердити договiрнi с
таттi, при вiдданнi Хмельницького уложенi, яких вiн ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, вiн прийняв поличниками й тюрмою i вислати хотiв був на шибеницю, вiд якоє врятувався той лише втечею.
Отже, зостауться нам, братiу, з видимих зол, якi нас спiткали, вибрати менше, щоб нащадки нашi, кинутi в рабство нашою неключимiстю, нарiканнями своєми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадкiв не маю i мати, звичайно, не можу, отже, непричетний усь
м в iнтересах наслiддя, i нiчого не шукаю, окрiм щастя тому народовi, який ушанував мене гетьманською гiднiстю i з нею довiрив менi долю свою. Проклятий був би я i зовсiм безсовiсний, якби вiддавав вам зле за добре i зрадив його за своє iнтереси!
Але час освiдчитися вам, що я вибрав для народу сього i самих вас. Довголiтнiй досвiд мiй у справах полiтичних i знання iнтересiв народних одкрили менi очi на нинiшну становище справ мiнiстерських, i як вони зблизилися до нашоє отчизни. За першу умiл
iсть вважауться в таких випадках таєна, неприступна нi для кого, аж доки станеться. Я єє довiрив одному собi, i вона мене перед вами виправдуу власною своую важливiстю.
Бачився я з обома воюючими королями, шведським i польським, i все вмiння своу ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцiю i милiсть отчизнi нашiй од вiйськових напастей та руйнацiй у майбутнiй на неє навалi, а щодо Великоросiє, нам удиновiр
ноє i удиноплемiнноє, випросив у нього невтралiтет, себто не повиннi воювати ми нi з шведами, анi з поляками, анi з великоросiянами, а повиннi, зiбравшися з вiйськовими силами нашими, стояти в належних мiсцях i боронити власну отчизну свою, вiдбиваюч
и того, хто нападе на неє вiйною, про що зараз ми повиннi оголосити государевi, а бояри його, якi не зараженi ще нiмещиною i памятають пролиту безневинно кров своєх родичiв, про все теу повiдомленi i зо мною згоднi. Для всiх же воюючих вiйськ вистав
ляти ми повиннi за плату харчi i фураж, в кiлькостi, можливiй без власного зубожiння нашого; а при будучому загальному замиреннi всiх воюючих держав рiшено поставити краєну нашу в той стан держав,
в якому вона була з-перед володiння польського, iз своєми природними князями та з усiма колишнiми правами й привiлеями, що вiльну нацiю означають. Поручитися за теу взялися найпершi
в Европi держави: Францiя i Нiмеччина; i ся остання дуже сильно наполягала на такому положеннi нашому ще в днях гетьмана Зиновiя Хмельницького, за iмператора Фердинанда III, але не справдилося воно через мiжусобицю та необдуманiсть предкiв наших.
Договори нашi про вищесказане уложив я з королем шведським письмовим актом, пiдписаним з обох сторiн i оголошеним
в означених державах. I ми тепер уважати повиннi шведiв за своєх приятелiв, союзникiв, добродiєв i немов би од Бога посланих, щоб увiльнити нас од рабства та зневаги i поновити на найвищому ступнi свободи та самостiйности. Вiдомо ж бо, що колись були
ми те, що тепер московцi: уряд, першiсть i сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них, яко притча во язицiх! Договори сiє
з Швецiую не суть новi i першi ще з нею, але потверджують вони
i поновлюють попереднi договори та союзи, од предкiв наших з коралями шведськими уложенi. Бо вiдомо, що дiд i батько нинiшнього короля шведського, мавши важливi прислуги од вiйськ наших
у вiйнi єх з ливонцями, германцями та Данiую, гарантували краєну нашу i часто за нею обставали супроти полякiв, а отому й од гетьмана Хмельницького, по злуцi вже з Росiую, вислано сильний корпус козацький, з наказним гетьманом Адамовичем, на пiдмогу
королевi шведському Густавовi, i допомагав вiн йому пiд час здобування столиць польських, Варшави й Кракова. I так, нинiшнi договори нашi
з Швецiую суть тiльки продовження давнiших, в усiх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбау i очевиднiй небезпецi не запобiгау? Такий народ неключимiстю своую подобиться, воiстину, нетямущим тваринам, од усiх народiв знев
ажаним".
ПИЛИП ОРЛИК
ВИВIД ПРАВ УКРАЄНИя1
По довгiй й кривавiй вiйнi вiчноє памятi найхоробрiший гетьман Хмельницький визволив з-пiд польськоє кормиги пригнiчену козацьку нацiю. Вiн то утворив
з Украєни незалежне князiвство i вдоволився титлом гетьмана вiйська Запорозького i син його переняв це по нiм у спадку й Стани названого князiвства по смертi його обирали далi своєх князiв i нiяка держава не присвоювала собi права противитися цьому.
Украєна залежала тiльки пiд деяким оглядом вiд царiв московських.
Не розводитимуся далi про iсторiю Украєни; моя цiль лише показати, що вона
у вiльним князiвством i що Стани єє вiльно обирали гетьманiв по своєй уподобi. Це факт установлений i правда загально вiдома, що козацька нацiя i Украєна були вiльними. Яко така Украєна увiйшла
з своєм гетьманом у договiр вiчного миру, заключеного коло Пруту в Молдавiє, де вона називауться союзницею султана; яко така увiйшла вона в договiр з ханом татарським i в договiр, який заключив гетьман Хмельницький зi шведським королем Карлом X i яки
й можна бачити в архiвах Корони Шведськоє.
Але найсильнiшим i найнепереможнiшим аргументом i доказом суверенности Украєни у урочистий союзний договiр, заключений мiж царем Олексiум Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким i Станами Украєни з другого. Трактат цей уложений в 1654 р.
i пiдписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий i докладний трактат, названий вiчним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокiй, вольностi
й лад на Украєнi. Це дiйсно так i було б, якби цар так само сумлiнно виконав би його, як у це вiрили козаки. Вони передали московському вiйську своє твердинi i злучили своє вiйська з царськими задля успiху загальноє справи, але царськi генерали, скор
иставши з довiря названоє нацiє, хитрощами захопили велику кiлькiсть iнших укрiплень i потiм почали командувати, мов би господарi,
в цiлiй краєнi.
Одначе козаки залишили тiнь суверенности i навiть по смертi гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам Украєни.
Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви пiд покривкою добра для Украєни, вчинив так, що признано царя за протектора козакiв. Це була основа всiх нещасть Украєни. Украєну примушено зректися прав козацького суверенiтету. Громадянство досi не
знау, чи Брюховецького примушено до цього негiдного кроку погрозами чи чемнiшими способами. Але рiч вiдома, що це зречення не касуу нi в чому прав Украєни, бо гетьман не мiг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки; на Украєну висл
ано вiйська, якi збройно силою тримали козакiв у неволi i давали єм вiдчувати увесь тягар деспотичного панування.
Те, що я оце щойно сказав, показуу кожнiй неупередженiй людинi безперечне право Станiв Украєни й вопiючу несправедливiсть, учинену єй, поневолюючи козакiв, позбавляючи єх власних прав та вольностей пiд покришкою святого союзу i урочистого договору, к
отрий забезпечив єм уживання цих прав i вольностей. Але якi б великi не були московськi насильства, вони не дають нiякого законного права москалям що до Украєни. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природну, один iз головних принципiв котр
ого у: Народ завжди мау право протестувати проти гнiту i привернути уживання своєх стародавнiх прав, коли матиме на це слушний час.
Такий слушний час настав для Украєни, бо шведський король прийшов на помiч пригнiченiй Украєнi; козаки набрали вiдваги й думали тiльки про те, якби використати цю нагоду, щоби визволитися з неволi. Князь Мазепа i Стани Украєни ужили своує влади в 170
8 р., щоби знову заволодiти тим, що єм належало. Аби краще забезпечити собi своє вольностi, вони злучилися з королем шведським i умовилися з ним не трактувати нi
з ким окремо. Ось деякi точки договору, що вiдносяться до мого предмету:
1. Й.[ого] К.[оролiвська] В.[еличнiсть] зобовязууться обороняти Украєну i прилученi до краєни козакiв землi й негайно вислати туди задля цього помiчнi вiйська, коли вимагатиме того потреба i коли помочi цiує проситимуть князь i Стани. Вiйська цi, вс
тупаючи в краєну, будуть пiд командою шведських генералiв, але пiд час операцiй на Украєнi Й. В. довiрить керування ними князевi та його наступникам i це триватиме доти, доки Украєна потребуватиме того вiйська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а к
озаки постачатимуть хлiб i харчi.
2. Все, що завоюуться з бувшоє територiє Московщини, належатиме на пiдставi воунного права тому, хто цим заволодiу, але все те, що - як виявиться, належало колись народовi украєнському, передасться й задержиться при украєнськiм князiвствi.
3. Князь i Стани Украєни, згiдно з правом, яким досi користувалися, будуть захованi i вдержанi на всiм просторi князiвства
i частин прилучених до нього.
4. Iван Мазепа, законний князь Украєни, жадним способом не може бути нарушений у володiннi цим князiвством; до його смерти, яка - треба сподiватися - не наступить ще довго. Стани Украєни заховають всi вольностi згiдно з своєми правами та стародавнiми
законами.
5. Нiчого не змiниться в тому, що досi зазначено щодо герба й титулу князя Украєни. Й. К. В. не могтиме нiколи присвоєти цей титул i герб.
6. Для бiльшого забезпечення як цього договору, так i самоє Украєни, князь i Стани передадуть Й. К. В. на ввесь час, поки тягтиметься ця вiйна, а з нею й небезпека, деякi з своєх городiв,
а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.
Уповноваженi Його Величества Царя зазначають:
1. Що Украєна нiколи не була незалежною, що з-пiд ярма невiрних визволила єє побiдна зброя Його Царського Величества.
2. Що коли б змiнити щось, то тим би порушилося умови Карловицького договору.я1
Що до першого пункту, то що з того, що Украєна була колись польською провiнцiую, коли зважимо, що вiд 1649 р.я1 до наших днiв єє визнала як князiвство цiла Европа i навiть сам Цiсар.
В iмя якого принципу релiгiє i побожности Московський Двiр, визволивши козакiв з-пiд так мовити польськоє опiки, накинув єм - як показав це досвiд - ярмо безконечно жорстокiше нiж те, яке невiрнi накидають завойованим народам?
Вкiнцi, коли, як то дехто твердить - хоч таке твердження зовсiм фальшиве,- що Його Царське Величество придбав вiд полякiв якесь право на Украєну, то це право не може бути нiчим iншим, як правом опiки, бо поляки нiколи не мали iншого, тож
i не могли передати бiльших прав, нiж самi мали, i - бiльше навiть - на якi нiколи не претендували. Ось чому Й. Ц. В. не мау жадноє пiдстави вiдбирати Украєнi єє вольностi та привiлеє.
Отже з цього зовсiм законно й природно виходить, що Карловицького трактату нi в чому не порушиться, коли оголоситься
Украєну вiльною, якою вона була колись, з тими границями й межами, якi мала вона перед тим, як була пiдступом поневолена. :
Отже з повною рацiую можна вивести з усього цього, що Московський Двiр належить уважати за узурпатора Украєни i що
у причина покладатися на зрозумiння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються
в безперечнiм правi Станiв Украєни обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана i що цей гетьман може допоминатися посiдання цеє краєни i сподiватися привернення цього посiдання вiд справедливости европейських держав, якi у в силi наказати, щоб єє йому
звернено назад.
Це ж бо iнтерес усiх европейських держав так зробити, щоб Украєну звернено гетьмановi Орликовi, котрого вiльно обрали
й проголосили Стани Украєни. Єх бо власний iнтерес - кажу я - обовязуу єх не санкцiонувати i не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслiдкiв вiд узурпацiє, що єє якась сильнiша держава могла би вчинити над слабшою пiд удиною прикривкою в
игоди. Мiжнародне право вимагау допомагати в крайнiх випадках пригнiченим громадянам; тим слушнiше, справедливiше i в бiльшiй згодi з обовязком християнства й навiть гуманности причинитися до вiдбудування держав, пригнiчених тому лише, що повiрили в
союз. :
Тi, що дбають про iнтерес цiлоє твропи i кожноє єє держави зокрема, легко зрозумiють небезпеку для свободноє твропи вiд такоє агресивноє державия2. Вони можуть судити про це краще за мене не тiльки з прикладiв iсторiє, але також завдяки глибокому дос
вiдовi й досконалiй мудростi, котру мають про все, що вiдноситься до добра єх держав та iнтересiв твропи.
Треба сподiватися, що вони переконаються, що все сказане тут, основане на доказах i досвiдi минулого i що забезпечення та тривалiсть миру залежить у деякiй мiрi вiд реституцiє Украєни.
ПАКТИ Й КОНСТИТУЦIЄ ЗАКОНIВ
ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1710)я1
мiж ясновельможним паном Пилипом Орликом,
новообраним Гетьманом Вiйська Запорозького, та мiж старшиною, полковниками, а також названим вiйськом Запорозьким, прийнятi публiчною ухвалою обох сторiн i пiдтвердженi на вiльних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом,
року Божого 1710, квiтня 5, при Бендерах
I
Оскiльки серед трьох богословських чеснот перше мiсце посiдау вiра, то й перший пункт нехай буде про Вiру Православного Схiдного Обряду, якою колись вiдважний Козацький народ був просвiтлений через хозарських князiв вiд Константинопольского Апостольс
кого престолу. :Тому теперiшнiй новообраний Ясновельможний Гетьман: буде зобовязаний i примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релiгiя не запроваджувалася на нашiй Руськiй батькiвщинi. :
II
Подiбно до того, як будь-яка держава iснуу i мiцнiу завдяки недоторканiй цiлiсностi кордонiв, так i наша батькiвщина, Мала Русь, нехай лишауться у своєх кордонах, затверджених угодами Польськоє Речi Посполитоє, славетноє Порти Оттоманськоє i Московсь
кого Царства, зокрема тих, що по рiчцi Случ, якi визнанi за правлiння Богдана Хмельницького як володiння Гетьмана
i вiйська Запорозького вищезгаданою Польською Рiччю Посполитою i навiчно встановленi та пiдтвердженi силою договорiв. :
III
Оскiльки :тiсний звязок любовi уднау :Козацький народ
з Кримським Ханством, з яким не раз Вiйсько Запорозьке вступало у збройний союз i обуднаними силами виступало на захист своує батькiвщини i своєх вольностей, то нехай Ясновельможний Гетьман, наскiльки це можливо за теперiшнiх умов, дбау через послiв
перед Найяснiшим Ханом про вiдновлення давнього братерства
з Кримським Ханством для збройного обуднання i скрiплення вiчноє дружби, щоб надалi сусiднi землi, зауваживши це, не пробували зухвалим нападом у спину пiдкорити собi Украєну, а навпаки - самi побоювалися нападу. :
IV
:Пiсля щасливого завершення вiйни: Ясновельможний Гетьман муситиме пiд час мирних переговорiв Його Священноє Королiвськоє Величностi короля Швецiє з Московським Царством, подбати про такi сприятливi умови миру, за якими б Днiпро i землi Вiйська Запор
озького були звiльненi вiд московських укрiплень i фортець i повернутi у попередню власнiсть згаданого Вiйська, i щоб надалi там не споруджували жодних фортець, не осаджували нiяких мiст та сiл iз оговорених строком слобiд i нiяким iншим чином пiд бу
дь-яким протектом не спустошували володiнь Вiйська Запорозького. :
V
:Мiсто Терехтемирiв: частину течiє Днiпра:, а також Козацьку фортецю з усiма прилеглими (землями):, рiчки в Дикому Полi, притоки i всi вiдомi мiсця аж до Очакова повиннi перебувати у користуваннi i володiннi нiкого iншого, окрiм Вiйська Запорозького.
VI
:Ми, старшина, Кошовий Отаман i Все Вiйсько Запорозьке, укладаумо договiр з Ясновельможним Гетьманом i постановляумо
в актi обрання Його Ясновельможностi, навiчно зберiгати у Вiйську Запорозькому такий закон, щоб у нашiй батькiвщинi першiсть належала Генеральнiй старшинi як з огляду на єє високi служби, так i у звязку з постiйним перебуванням при Гетьманах. Пiсля
неє
у звичному порядку мають бути вшанованi цивiльнi Полковники, подiбнi за характером обовязкiв до цивiльних радникiв. Окрiм того, вiд кожного полку мають бути обранi за згодою Гетьмана декiлька знатних ветеранiв, досвiдчених i вельми заслужених мужiв,
для входження до публiчноє ради. Цiй Генеральнiй Старшинi, Полковникам i Генеральним радникам належить давати поради теперiшньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цiлiснiсть батькiвщини, про єє загальне благо i про всi публiчнi справ
и. Без єхнього попереднього рiшення i згоди, на власний розсуд (гетьмана) нiчого не повинне нi починатися, нi вирiшуватися, нi здiйснюватися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151
ранськими тортурами, що єх нiякий народ стерпiти i перетерпiти не годен. Початок спiльних недуг наших зазнав я на
самому собi. Вам бо вiдомо, що за вiдмову мою в задумах його, убивчих для нашоє отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. I хто ж тут не признау, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентуу нацiю, вважау, звичайно, членiв єє з
а худобу нетямущу i свiй послiд? Та й справдi за таких єх уважау, коли посланого до нього депутата народного Войнаровського iз скаргою на зухвальства та звiрства, чиненi безнастанно народовi од вiйськ московських, i з проханням потвердити договiрнi с
таттi, при вiдданнi Хмельницького уложенi, яких вiн ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, вiн прийняв поличниками й тюрмою i вислати хотiв був на шибеницю, вiд якоє врятувався той лише втечею.
Отже, зостауться нам, братiу, з видимих зол, якi нас спiткали, вибрати менше, щоб нащадки нашi, кинутi в рабство нашою неключимiстю, нарiканнями своєми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадкiв не маю i мати, звичайно, не можу, отже, непричетний усь
м в iнтересах наслiддя, i нiчого не шукаю, окрiм щастя тому народовi, який ушанував мене гетьманською гiднiстю i з нею довiрив менi долю свою. Проклятий був би я i зовсiм безсовiсний, якби вiддавав вам зле за добре i зрадив його за своє iнтереси!
Але час освiдчитися вам, що я вибрав для народу сього i самих вас. Довголiтнiй досвiд мiй у справах полiтичних i знання iнтересiв народних одкрили менi очi на нинiшну становище справ мiнiстерських, i як вони зблизилися до нашоє отчизни. За першу умiл
iсть вважауться в таких випадках таєна, неприступна нi для кого, аж доки станеться. Я єє довiрив одному собi, i вона мене перед вами виправдуу власною своую важливiстю.
Бачився я з обома воюючими королями, шведським i польським, i все вмiння своу ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцiю i милiсть отчизнi нашiй од вiйськових напастей та руйнацiй у майбутнiй на неє навалi, а щодо Великоросiє, нам удиновiр
ноє i удиноплемiнноє, випросив у нього невтралiтет, себто не повиннi воювати ми нi з шведами, анi з поляками, анi з великоросiянами, а повиннi, зiбравшися з вiйськовими силами нашими, стояти в належних мiсцях i боронити власну отчизну свою, вiдбиваюч
и того, хто нападе на неє вiйною, про що зараз ми повиннi оголосити государевi, а бояри його, якi не зараженi ще нiмещиною i памятають пролиту безневинно кров своєх родичiв, про все теу повiдомленi i зо мною згоднi. Для всiх же воюючих вiйськ вистав
ляти ми повиннi за плату харчi i фураж, в кiлькостi, можливiй без власного зубожiння нашого; а при будучому загальному замиреннi всiх воюючих держав рiшено поставити краєну нашу в той стан держав,
в якому вона була з-перед володiння польського, iз своєми природними князями та з усiма колишнiми правами й привiлеями, що вiльну нацiю означають. Поручитися за теу взялися найпершi
в Европi держави: Францiя i Нiмеччина; i ся остання дуже сильно наполягала на такому положеннi нашому ще в днях гетьмана Зиновiя Хмельницького, за iмператора Фердинанда III, але не справдилося воно через мiжусобицю та необдуманiсть предкiв наших.
Договори нашi про вищесказане уложив я з королем шведським письмовим актом, пiдписаним з обох сторiн i оголошеним
в означених державах. I ми тепер уважати повиннi шведiв за своєх приятелiв, союзникiв, добродiєв i немов би од Бога посланих, щоб увiльнити нас од рабства та зневаги i поновити на найвищому ступнi свободи та самостiйности. Вiдомо ж бо, що колись були
ми те, що тепер московцi: уряд, першiсть i сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них, яко притча во язицiх! Договори сiє
з Швецiую не суть новi i першi ще з нею, але потверджують вони
i поновлюють попереднi договори та союзи, од предкiв наших з коралями шведськими уложенi. Бо вiдомо, що дiд i батько нинiшнього короля шведського, мавши важливi прислуги од вiйськ наших
у вiйнi єх з ливонцями, германцями та Данiую, гарантували краєну нашу i часто за нею обставали супроти полякiв, а отому й од гетьмана Хмельницького, по злуцi вже з Росiую, вислано сильний корпус козацький, з наказним гетьманом Адамовичем, на пiдмогу
королевi шведському Густавовi, i допомагав вiн йому пiд час здобування столиць польських, Варшави й Кракова. I так, нинiшнi договори нашi
з Швецiую суть тiльки продовження давнiших, в усiх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбау i очевиднiй небезпецi не запобiгау? Такий народ неключимiстю своую подобиться, воiстину, нетямущим тваринам, од усiх народiв знев
ажаним".
ПИЛИП ОРЛИК
ВИВIД ПРАВ УКРАЄНИя1
По довгiй й кривавiй вiйнi вiчноє памятi найхоробрiший гетьман Хмельницький визволив з-пiд польськоє кормиги пригнiчену козацьку нацiю. Вiн то утворив
з Украєни незалежне князiвство i вдоволився титлом гетьмана вiйська Запорозького i син його переняв це по нiм у спадку й Стани названого князiвства по смертi його обирали далi своєх князiв i нiяка держава не присвоювала собi права противитися цьому.
Украєна залежала тiльки пiд деяким оглядом вiд царiв московських.
Не розводитимуся далi про iсторiю Украєни; моя цiль лише показати, що вона
у вiльним князiвством i що Стани єє вiльно обирали гетьманiв по своєй уподобi. Це факт установлений i правда загально вiдома, що козацька нацiя i Украєна були вiльними. Яко така Украєна увiйшла
з своєм гетьманом у договiр вiчного миру, заключеного коло Пруту в Молдавiє, де вона називауться союзницею султана; яко така увiйшла вона в договiр з ханом татарським i в договiр, який заключив гетьман Хмельницький зi шведським королем Карлом X i яки
й можна бачити в архiвах Корони Шведськоє.
Але найсильнiшим i найнепереможнiшим аргументом i доказом суверенности Украєни у урочистий союзний договiр, заключений мiж царем Олексiум Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким i Станами Украєни з другого. Трактат цей уложений в 1654 р.
i пiдписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий i докладний трактат, названий вiчним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокiй, вольностi
й лад на Украєнi. Це дiйсно так i було б, якби цар так само сумлiнно виконав би його, як у це вiрили козаки. Вони передали московському вiйську своє твердинi i злучили своє вiйська з царськими задля успiху загальноє справи, але царськi генерали, скор
иставши з довiря названоє нацiє, хитрощами захопили велику кiлькiсть iнших укрiплень i потiм почали командувати, мов би господарi,
в цiлiй краєнi.
Одначе козаки залишили тiнь суверенности i навiть по смертi гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам Украєни.
Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви пiд покривкою добра для Украєни, вчинив так, що признано царя за протектора козакiв. Це була основа всiх нещасть Украєни. Украєну примушено зректися прав козацького суверенiтету. Громадянство досi не
знау, чи Брюховецького примушено до цього негiдного кроку погрозами чи чемнiшими способами. Але рiч вiдома, що це зречення не касуу нi в чому прав Украєни, бо гетьман не мiг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки; на Украєну висл
ано вiйська, якi збройно силою тримали козакiв у неволi i давали єм вiдчувати увесь тягар деспотичного панування.
Те, що я оце щойно сказав, показуу кожнiй неупередженiй людинi безперечне право Станiв Украєни й вопiючу несправедливiсть, учинену єй, поневолюючи козакiв, позбавляючи єх власних прав та вольностей пiд покришкою святого союзу i урочистого договору, к
отрий забезпечив єм уживання цих прав i вольностей. Але якi б великi не були московськi насильства, вони не дають нiякого законного права москалям що до Украєни. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природну, один iз головних принципiв котр
ого у: Народ завжди мау право протестувати проти гнiту i привернути уживання своєх стародавнiх прав, коли матиме на це слушний час.
Такий слушний час настав для Украєни, бо шведський король прийшов на помiч пригнiченiй Украєнi; козаки набрали вiдваги й думали тiльки про те, якби використати цю нагоду, щоби визволитися з неволi. Князь Мазепа i Стани Украєни ужили своує влади в 170
8 р., щоби знову заволодiти тим, що єм належало. Аби краще забезпечити собi своє вольностi, вони злучилися з королем шведським i умовилися з ним не трактувати нi
з ким окремо. Ось деякi точки договору, що вiдносяться до мого предмету:
1. Й.[ого] К.[оролiвська] В.[еличнiсть] зобовязууться обороняти Украєну i прилученi до краєни козакiв землi й негайно вислати туди задля цього помiчнi вiйська, коли вимагатиме того потреба i коли помочi цiує проситимуть князь i Стани. Вiйська цi, вс
тупаючи в краєну, будуть пiд командою шведських генералiв, але пiд час операцiй на Украєнi Й. В. довiрить керування ними князевi та його наступникам i це триватиме доти, доки Украєна потребуватиме того вiйська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а к
озаки постачатимуть хлiб i харчi.
2. Все, що завоюуться з бувшоє територiє Московщини, належатиме на пiдставi воунного права тому, хто цим заволодiу, але все те, що - як виявиться, належало колись народовi украєнському, передасться й задержиться при украєнськiм князiвствi.
3. Князь i Стани Украєни, згiдно з правом, яким досi користувалися, будуть захованi i вдержанi на всiм просторi князiвства
i частин прилучених до нього.
4. Iван Мазепа, законний князь Украєни, жадним способом не може бути нарушений у володiннi цим князiвством; до його смерти, яка - треба сподiватися - не наступить ще довго. Стани Украєни заховають всi вольностi згiдно з своєми правами та стародавнiми
законами.
5. Нiчого не змiниться в тому, що досi зазначено щодо герба й титулу князя Украєни. Й. К. В. не могтиме нiколи присвоєти цей титул i герб.
6. Для бiльшого забезпечення як цього договору, так i самоє Украєни, князь i Стани передадуть Й. К. В. на ввесь час, поки тягтиметься ця вiйна, а з нею й небезпека, деякi з своєх городiв,
а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.
Уповноваженi Його Величества Царя зазначають:
1. Що Украєна нiколи не була незалежною, що з-пiд ярма невiрних визволила єє побiдна зброя Його Царського Величества.
2. Що коли б змiнити щось, то тим би порушилося умови Карловицького договору.я1
Що до першого пункту, то що з того, що Украєна була колись польською провiнцiую, коли зважимо, що вiд 1649 р.я1 до наших днiв єє визнала як князiвство цiла Европа i навiть сам Цiсар.
В iмя якого принципу релiгiє i побожности Московський Двiр, визволивши козакiв з-пiд так мовити польськоє опiки, накинув єм - як показав це досвiд - ярмо безконечно жорстокiше нiж те, яке невiрнi накидають завойованим народам?
Вкiнцi, коли, як то дехто твердить - хоч таке твердження зовсiм фальшиве,- що Його Царське Величество придбав вiд полякiв якесь право на Украєну, то це право не може бути нiчим iншим, як правом опiки, бо поляки нiколи не мали iншого, тож
i не могли передати бiльших прав, нiж самi мали, i - бiльше навiть - на якi нiколи не претендували. Ось чому Й. Ц. В. не мау жадноє пiдстави вiдбирати Украєнi єє вольностi та привiлеє.
Отже з цього зовсiм законно й природно виходить, що Карловицького трактату нi в чому не порушиться, коли оголоситься
Украєну вiльною, якою вона була колись, з тими границями й межами, якi мала вона перед тим, як була пiдступом поневолена. :
Отже з повною рацiую можна вивести з усього цього, що Московський Двiр належить уважати за узурпатора Украєни i що
у причина покладатися на зрозумiння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються
в безперечнiм правi Станiв Украєни обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана i що цей гетьман може допоминатися посiдання цеє краєни i сподiватися привернення цього посiдання вiд справедливости европейських держав, якi у в силi наказати, щоб єє йому
звернено назад.
Це ж бо iнтерес усiх европейських держав так зробити, щоб Украєну звернено гетьмановi Орликовi, котрого вiльно обрали
й проголосили Стани Украєни. Єх бо власний iнтерес - кажу я - обовязуу єх не санкцiонувати i не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслiдкiв вiд узурпацiє, що єє якась сильнiша держава могла би вчинити над слабшою пiд удиною прикривкою в
игоди. Мiжнародне право вимагау допомагати в крайнiх випадках пригнiченим громадянам; тим слушнiше, справедливiше i в бiльшiй згодi з обовязком християнства й навiть гуманности причинитися до вiдбудування держав, пригнiчених тому лише, що повiрили в
союз. :
Тi, що дбають про iнтерес цiлоє твропи i кожноє єє держави зокрема, легко зрозумiють небезпеку для свободноє твропи вiд такоє агресивноє державия2. Вони можуть судити про це краще за мене не тiльки з прикладiв iсторiє, але також завдяки глибокому дос
вiдовi й досконалiй мудростi, котру мають про все, що вiдноситься до добра єх держав та iнтересiв твропи.
Треба сподiватися, що вони переконаються, що все сказане тут, основане на доказах i досвiдi минулого i що забезпечення та тривалiсть миру залежить у деякiй мiрi вiд реституцiє Украєни.
ПАКТИ Й КОНСТИТУЦIЄ ЗАКОНIВ
ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1710)я1
мiж ясновельможним паном Пилипом Орликом,
новообраним Гетьманом Вiйська Запорозького, та мiж старшиною, полковниками, а також названим вiйськом Запорозьким, прийнятi публiчною ухвалою обох сторiн i пiдтвердженi на вiльних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом,
року Божого 1710, квiтня 5, при Бендерах
I
Оскiльки серед трьох богословських чеснот перше мiсце посiдау вiра, то й перший пункт нехай буде про Вiру Православного Схiдного Обряду, якою колись вiдважний Козацький народ був просвiтлений через хозарських князiв вiд Константинопольского Апостольс
кого престолу. :Тому теперiшнiй новообраний Ясновельможний Гетьман: буде зобовязаний i примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релiгiя не запроваджувалася на нашiй Руськiй батькiвщинi. :
II
Подiбно до того, як будь-яка держава iснуу i мiцнiу завдяки недоторканiй цiлiсностi кордонiв, так i наша батькiвщина, Мала Русь, нехай лишауться у своєх кордонах, затверджених угодами Польськоє Речi Посполитоє, славетноє Порти Оттоманськоє i Московсь
кого Царства, зокрема тих, що по рiчцi Случ, якi визнанi за правлiння Богдана Хмельницького як володiння Гетьмана
i вiйська Запорозького вищезгаданою Польською Рiччю Посполитою i навiчно встановленi та пiдтвердженi силою договорiв. :
III
Оскiльки :тiсний звязок любовi уднау :Козацький народ
з Кримським Ханством, з яким не раз Вiйсько Запорозьке вступало у збройний союз i обуднаними силами виступало на захист своує батькiвщини i своєх вольностей, то нехай Ясновельможний Гетьман, наскiльки це можливо за теперiшнiх умов, дбау через послiв
перед Найяснiшим Ханом про вiдновлення давнього братерства
з Кримським Ханством для збройного обуднання i скрiплення вiчноє дружби, щоб надалi сусiднi землi, зауваживши це, не пробували зухвалим нападом у спину пiдкорити собi Украєну, а навпаки - самi побоювалися нападу. :
IV
:Пiсля щасливого завершення вiйни: Ясновельможний Гетьман муситиме пiд час мирних переговорiв Його Священноє Королiвськоє Величностi короля Швецiє з Московським Царством, подбати про такi сприятливi умови миру, за якими б Днiпро i землi Вiйська Запор
озького були звiльненi вiд московських укрiплень i фортець i повернутi у попередню власнiсть згаданого Вiйська, i щоб надалi там не споруджували жодних фортець, не осаджували нiяких мiст та сiл iз оговорених строком слобiд i нiяким iншим чином пiд бу
дь-яким протектом не спустошували володiнь Вiйська Запорозького. :
V
:Мiсто Терехтемирiв: частину течiє Днiпра:, а також Козацьку фортецю з усiма прилеглими (землями):, рiчки в Дикому Полi, притоки i всi вiдомi мiсця аж до Очакова повиннi перебувати у користуваннi i володiннi нiкого iншого, окрiм Вiйська Запорозького.
VI
:Ми, старшина, Кошовий Отаман i Все Вiйсько Запорозьке, укладаумо договiр з Ясновельможним Гетьманом i постановляумо
в актi обрання Його Ясновельможностi, навiчно зберiгати у Вiйську Запорозькому такий закон, щоб у нашiй батькiвщинi першiсть належала Генеральнiй старшинi як з огляду на єє високi служби, так i у звязку з постiйним перебуванням при Гетьманах. Пiсля
неє
у звичному порядку мають бути вшанованi цивiльнi Полковники, подiбнi за характером обовязкiв до цивiльних радникiв. Окрiм того, вiд кожного полку мають бути обранi за згодою Гетьмана декiлька знатних ветеранiв, досвiдчених i вельми заслужених мужiв,
для входження до публiчноє ради. Цiй Генеральнiй Старшинi, Полковникам i Генеральним радникам належить давати поради теперiшньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цiлiснiсть батькiвщини, про єє загальне благо i про всi публiчнi справ
и. Без єхнього попереднього рiшення i згоди, на власний розсуд (гетьмана) нiчого не повинне нi починатися, нi вирiшуватися, нi здiйснюватися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151