- пiрвавшись у барвний вихор, злившись докупи, вмент утворило
в уявi - гнiздо, стало структурою - завершено-круглою, з живим тяжиком в
осердi: зовсiм непогано народитися в такому свiтi, i ми - ми зумiдмо його
захистити, правда? йолки-палки, та скiльки нас узагалi д, тоз нещасноз,
через силу, впоперек iсторiз затриманоз iнтелiненцiз вкразнськоз, -
горсточка, й та розпорошена: вимираючий вид, повигиблi клани, нам би
розмножуватись шалено й повсякчас, кохаючись де лиш можна, з орнiастичною
ненатлiстю зливаючись в ддине, зойкаюче-стогнуче щастям кублище рук i нiг,
встеляючи собою, заселяючи наново цю радiоактивну землю! - син, от вiн-то
нарештi звiльнений буде вiд того спадку, за який цiлу молодiсть
розплачувалися ми - так тяжко, що вже наче й сповна), - лютий, яркий
iнстинкт породи, раз усвiдомлений нею на ввесь обшир духа, заповнив зз
цiлком i попер навмання, все на шляху змiтаючи, - що там розгепане авто, що
там вiдстанi - мiж мiстами, а хочби й мiж континентами! - що там пожежа з
повiстками й ментiвськими протоколами (а яка дивна була пожежа, слiдство
так нiчого й не доглупалося, на зимовiй дачi, куди призхали компанiдю, вiн
розкладав над ранок вогонь у камiнi, то вiн наполiг на шашликах, змотався
автом, тодi ще цiлим, удосвiта на ринок, купив м'яса, - зй запам'яталось,
як нiс наперед себе тяжкого, одутого пластикового пакета в кров'яних
патьоках: якось недобре, мутно дiяло на нез те безсоння
- засушливий згiрклий посмак у ротi, вiдчуття немитостi й бруду пiд
нiгтями, гадалось тодi - вiд утоми, перепою-перекуру, а потiм, у нормальних
уже, та що нормальних, у, вважай, кльових, зо всiма американськими
вигодами, умовах, показалося - ннiт, не вiд того, - вiдчуття тим бiльш
неясне, що вiн же був такий клiнiчний чистюк, щоранку по годинi плюскотався
пiд душем, i то не рахуючи голiння, аж зз брала зла цiкавiсть: що здоровий
хлоп може там годину робити, онануд, чи що? його власного запаху вона так
нiколи й не занюшила: тютюн - так, дезик - так, але як, чорт забирай, пахне
мужчина, з яким прецiнь два мiсяцi, пардон за високий стиль, дiлилося стiл
i ложе? - навiть сперма його, здавалось, не мала запаху, може, тим, що, iно
скiнчивши, зривався й гнав до ванни як ошпарений, слухай, менi що - за
тобою бiгти, чи як? "То все було - блуд i бруд: / Промивка пiдземних руд /
Од давнiх, стiйких отрут, / По чiм залишався - труп. / Вiдмитий i непахкий,
/ Розкинувши двi руки, / Немов окоренки крил, / Лежав, мовчав i курив. / I
я мовчала невлад, / I входив у мене - ад", - це вона тепер таке пише, хоч
на фiн його таке й писати - функцiя хворого органiзму, не бiльше, а тодi -
тодi крiзь безсонну очманiлiсть блищав тонко, з просинцем накрохмалений
снiжок, на шибках сяли морозянi лисицi, була тиша, велика, аж наче
всесвiтня, тiльки пошурхував надворi пiд кроками схвачений порошею
падолист, пасмуги блiдого сонця лежали на паркетi, коли вона вступила до
зали, де вiн, присiвши навпочiпки перед камiном, розкладав вогонь,
пiдсовував наготовленi полiнця, озвався, не повертаючи голови: "Чудш? - з
горища долинав химерний, ляскотючий звук: - кран прорвало, треба буде
майстра викликати", - провела, з-за спини, рукою йому по потилицi - проти
шерстi, нiби сподiвалася викресати iскри, що його чинити з цею ворохобнею в
собi, лщо менi робити з тобою?", i тут - заледве встигла вiдступитися -
влетiв Лесик у куртцi наопашки, вдарило крупним планом - танцюристо
закрутився об'дктив: iстерично-веселий жах з очей, рот, розчахнутий криком:
"Люди! Втiкайте, горить!" - хто - горить, що - горить, а вже були надворi,
тупо стояли, позадиравши голови: цiла мансарда двигонiла, обнята густим,
жовтяво пiдсвiченим димом, вiн бурхав у небо, i вже гоготiв, вже щось
наростало в ньому реготом, пiдносячись на повен зрiст, з трiском
проламуючись головою крiзь покрiвлю на волю, у-гу-гу-гуу, нарештi! - i вона
знову, мигцем, подивувалася, що не чуд в собi страху, що - вiдрубана, мов
не з нею те все дiдться, - вiд сусiдiв бiгла по дорiжцi окаряч молодиця,
навiщось напинаючись на бiгу чорною хусткою, хтось метнувся дзвонити,
заскакали на узбiччi зору обличчя й постатi, зчинилася веремiя, а вона
бачила тiльки його дивний, нетутешнiй якийсь, спокiй, зведений до низького
срiблястого неба профiль, руки в кишенях, згадала рядки з його листа,
невдовзi перед тим одержаного: "Звикаю до свого нового стану, але потребую
лiкiв. Згоден на лiкарню, тюрму, лоботомiю", - щось тут було не те, i коли,
по кiлькох годинах, як уже погасили, як вiдверещали, вiдблимали по снiгу
синюшними сполохами пожежки, а слiдчий ще не призхав, i компанiя, вся ще в
зашпорах збудженого смiху, кашлю, сякання - перший шок пересiвся, й
належалось вiдпружитися, - додавлювала заготовлену, було, пiд шашлик пляшку
коньяку в сухому й такому ж притульному, пiсля всього, флiнелi - вже мало
що не родина, ох братцi, ну нi фiна собi, лини-но ще, кому лимончика, уф,
кайф, здадться, вставило, дайте хто цигарку, - i вiн зненацька полiз у
сумку й витяг жменю бенгальських шпичакiв: купив уранцi на ринку, як зздив
по м'ясо, думав, зiзнався кротко, влаштувати невеличкий фейдрверк, - вибух
нервового реготу стряс флiнелем, аж шибки забряжчали: ну й ну, i влаштував,
- як це тобi вдалося? ти хоч слiдчому, чудш, не показуй, - склав зморшки в
усмiшку, розвернувся до нез, пiдваживши коротким, кинджальним зблиском
мiшкуватi повiки: "Може, ти хоч так мене запам'ятадш", - того-бо ранку,
перед пожежею, вона сказала йому, що зде до Америки. I нiчого не встановило
слiдство, геть-таки нiчогiсiнько, - просто вирвався звiдкiлясь дух вогню,
ким? чим випущений? - вирвавсь, i дев'ять мiсяцiв гнався за нею, вже по
американських широтах, в кухнi, надто поночi, як виходила перекурити, раз у
раз зринав виразний сiрчаний запах - чи то газ витiкав? - сковорiдки з
гюрзячим шипiнням плювались зй на ноги киплячою олiдю, опiки гозлися
кепсько, а вже при ньому, як прилетiв-таки, повiдкривалися, мов стинми,
прости Господи, - вiн сам залiплював зй пухирi на литках вiддертою вiд
ядшноз шкаралущi плiвою: "Посидь так, хай пiдсохне", - i лишалась сидiти
перед телевiзором, покiрно вклавши на coffee tablehref="#s35">35 своз нерiвно попiдсмалюванi сирi ковбаси, вже цiлком визутi
з усякого еротичного чару, - i врештi, останнього вечора перед тим, як
мали, хвалити Бога, вибиратись iз квартири, перетвореноз за час зхнього
спiвжиття на залютований бокс густо встояного, аж нiби видимого
темно-бурого чаду, - куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась перемiна, -
тодi, на прощання, вогонь повернувся в сводму первiсному виглядi: була
сама, готувала в кухнi вечерю, iз уже звичним вiдчуттям до нудоти
облягаючого стиску чекаючи на його поворот iз майстернi, щось там
обшкрiбала, спиною до плити, i враз озирнулась, як од поштовху, - конфорка
пiд каструлею палахтiла вже замалим не до стелi, i вже зароджувалось у
полум'з те саме зловтiшне гоготiння, з яким цього разу була сам на сам:
fire alarm36 чомусь мовчав, як паралiзований,
але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першоз митi, машинально,
не рознiмаючи зцiплених п'ястукiв - в лiвому потiм виявила затиснуту
цибулячу лушпайку, - ринулася збивати полум'я трапленим попiдруч рушничком
- воно ж, несите, зрадiло, мов на це й чекало, рушничок зотлiвав зй в
руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнiлими, спахаючими жаром
краями, аж доки не здогадалася бурнути води - одну кварту, другу, третю, -
засичало, розповзлося здким смородом, стала серед кухнi з обгорiлою
ганчiркою в опущених руках: нi, Господи, не витримаю, уже не витримую! - i
так справдився зз сон - давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства зхнього
побачений: деревцятко на роздорiжжi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий
запалюд пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от - мить! - деревце
охоплене пожаром, котрий тут-таки й гасне, мовби на те лиш, щоб обглитати
крону з листя, i там, де перед хвилею деревцятко мiнилося свiтляною зеленню
на тлi неба, стримить гiркий, зчорнiлий кiстяк. З чим вас, ддвушка, й
поздравляю. "Розпукнуте дерево в голiм ряду - / Куди ж ти, дурненьке,
спiшило? / Ще й землю розкислу, безживно-руду / Пiстрява трава не замшила,
/ Ще вiтер весняний чазться, як миш, / Пiд вiттям, насторченим в мiтли, - /
А ти вже зiтхадш, а ти вже дрижиш / Клейким ряботинням на свiтлi! /
Навспинячки тягнешся, бiдне дитя, / З усiх свозх сокiв i нервiв - / Аж
чути, здадться, як млосно хрустять / Сустави, за зиму завмерлi..," - спершу
був цей вiрш, також недописаний - а слабо було дописати, до кiнця додумати
- слабо? - потiм той сон, потiм - усе, що було потiм. Валяй тепер,
розкопирсуй углиб, шар за шаром, археолонине ти горопашна, - тiльки жалiти
себе не смiй, нiщо-бо не ослаблюд так, як жалiсть до себе). Хто б оце
сказав - вiршi, вони тiльки передбачають, чи, чого доброго, витворюють нам
майбутнд - викликаючи з ройовиська схованих у ньому можливостей ту, котру
називають? I якщо це справдi так - якщо ми, слiпi шаленцi, самi програмудмо
життя наперед, раденькi, що дурненькi, - що так кльово написалося! - робимо
його таким, яким воно д, - то який же це страшний дар, Господи, - наче
бомба в руках п'ятилiтка, - i як його одмолити?
Хто (що) пише нами?
Господи, я боюсь. Я нiколи досi не боялась по-справжньому - не зовнiшнiх
обставин (то пусте, з них-бо завше можна якось вибабратися), а себе самоз.
Я боюся ввiрятися власному хисту. Я бiльше не вiрю, що вiн - у твозй руцi.
Зглянься надi мною. Ну будь ласка.


Вечорами вона втiкад до бiблiотеки - головно на те, аби не лишатися в
хатi, де розпач пiдстерiгад зз в западаючiй тьмi, щоб накрити з головою
чорним мiшком, - але й бiблiотека не рятуд: жодне з тих, бiльш або менш
талановито виписаних i оправлених у фолiанти з постираними корiнцями чужих
життiв, що тягнуться й тягнуться, ряд за рядом, вiд пiдлоги до стелi,
багатоповерховими стелажами, поки вона намотуд вздовж них кiлометраж у
пошуках нав'язаного собi самiй тома, - наче на вселенському цвинтарi (сiре
небо, безмежне, до небокраю, поле однакових сiрих надгробкiв, i хоч знадш,
що пiд кожним зачазвся небiжчик, готовий, iно погукають, вихопитися наверх,
прибравши живiсiньку й повнокровну стать, але сама ця астрономiчна
кiлькiсть зводить нанiвець будь-який смисл вибору когось одного: скiлькох
iз них, справдi, ти потрапиш на сводму вiку воскресити, i скiльки таким
робом воскрешених-прочитаних щось для тебе означали? все, що ти можеш - i
це щонайбiльше! - долучитись до зхнiх монотонних лав ще одним малопримiтним
томиком, а вкледнi на форзацах бланки з чорнильними штампиками date duename="37a">37 безсторонньо редструють абсурднiсть цiлого
цього заняття: згiдно з ними, за двадцять рокiв у Гарвардi ти виявилася
п'ятою, хто випозичав "Брiфiнн iз сходження в пекло" Дорiс Лессiнн - роман,
який згадудться в усiх лiтературних довiдниках, i дiйсно того вартий, - i
другою, кого зацiкавило польське видання Мiлоша, - бiльшiсть же
виповiджених життiв так i пилюжаться незапотребованими листами в номерних
шухлядах пiд вiконечком "До запитання"), - жодне з тих життiв не мад до нез
стосунку, жодне не вiдповiдад на ддине питання, котре зй нiяк не пiд силу
обiйти, ну нi з якого боку, хоч куди б смикалася в миршавенькiй надiз на
зачiпку: чому не тепер? не вже? чого чекати?




Красивi дiти, у нас мали б бути красивi дiти: елiтна порода. Лiпше не
згадувати, так? Та нi, воно якось i не болить уже: пам'ятадться - думками,
а не чуттями (i невiдомо, що гiрше!). Що правда, то правда: в рабствi народ
вироджудться, - тлуми, що заповняють кизвськi автобуси, всi отi сутулi,
пом'ятi лицями чоловiки на жокейськи вивернутих ногах, жiнки, похованi пiд
тюленистим коливанням сиром'ясного тiста, молодики з дебiльним смiхом i
вовчим прикусом, що пруть напролом, не розбираючи дороги (не вiдступишся -
зiб'ють з нiг i не завважать), i дiвулi з грубо вималюваними поверх шкiри
личинами (зчисть шмаровидло - i оголиться гладенька яйцеподiбна поверхня,
як на полотнах Де Кiрiко) та стiйкою аурою якозсь липкуватоз недомитостi, -
то наче речi, змайстрованi нелюбовно, абияк, на вiдчiпного: гнали план у
кiнцi кварталу, потребували дитини, щоб стати на квартирну чергу, або
просто трахнулися десь у парадняку чи, по п'яному дiлу, в тамбурi поззда
(вона зхала колись у такому позздi, з Кидва до Варшави, на фестиваль
поезiз, здумати лишень! - хижа навала торбешникiв, плацкартний вагон,
затарений бебехами попiд стелю, - товар, ось як воно все у них звалося,
зовсiм-таки науково, на радiсть Карлику Марксу, - сморiд клозета, провислi
на однiй завiсi дверi до тамбура, що раз у раз вiдхиляються пiд розгiн
тарахкотiння iз повiльним, як мука скреготу зубовного, скрипом, звично
бридливий вираз на свiжопоголенiй пичцi польського митника, який бере - по
пляшцi водки вiд "пшедзялу", i це ще харашо, запевняють помолодiлi на
радощах тiтки, обтрушуючись i витягаючи - уфф, пронесло! - з бездонних
спортивних рейтузiв по двi-три чудесно врятованi пляшки, кожна потягне в
Хелмi на десять баксiв: оно в Ягодинi було раз - давайте, кажуть, по бабi
вiд автобуса, то пропустимо! - I-i, та ви шо, та й дали? - А шо робить
було? - вночi вона лежала на горiшнiй полицi, слухаючи какофонiю
рiзнотонного хропiння, й болiсно любила свiй нещасний народ, i народ -
почув i вiдгукнувся: масивна постать забовванiла в спертiй пiвтемрявi,
вiйнуло по лицю тяжким, збудженим вiддихом: "Мамочка... малишка... Ну iдi
сюда, слиш? слиш мдня? - заводячись дедалi дужче: - Ну чо ти? Iдi,
пдрдпiхньомся, слиш? - рука шурнула пiд простирадло: - Ну дай я твоз грудкi
прiласкаю",
- скинулась, стявшись у клубок, заволала добре артикульованим басом:
"Атстаньтд, пажаллста!" - а на сусiднiх полицях, суки, як повимерло зi
страху - за товар, мабуть? - тiльки од проходу тремтячим голосом обiзвалася
старенька бабця: "Дайте зй спокiй, чого ви причепилися до дiвчини?" -
"Маммаша! - гарикнув, розвертаючись: - Нд лдзьтд нд в свайо ддло!" - але -
вiдволiкся, збило: спустив-таки частину загрозливо-стрiмко наростаючоз
анресiз, й тут вона закричала на цiлий вагон, i вiн, так само не збавляючи
вже тону, проревiв, вiдступаючись: "Ну учтi, казлiна, я тя вдздд дастану! Я
тя так дастану, шо буддт тд в Хелмд пiзддц, ти мдня поняла?" - в Хелмi була
пересадка, i вона, вхопивши куртку пiд пахву, втiкала через вагони в хвiст
состава, провiдниця, хирляве, мов запране на виду дiвча, по-старечи скрушно
похитуючи головою - таке робиться в цих позздах, що страх Божий! -
випустила зз через якийсь запасний вихiд - пiднiжки не було, довелося
стрибати, вслiд кинутiй сумцi - в здку вогкiсть туманного поранку, просто в
насипаний мiж рейками щебiнь, в кров обдерши об нього долоню, - i просто до
рук розлюченому, пiдтягнутому в ходi як хорт польському полiцiянтовi -
тутай ндма вийшьця, проше показаць документи! - котрому мало що не кинулась
на шию, як рiдному братовi). Аж ген перегодом, у кошлатих еротичних
фантазiях (коли розлучалася з чоловiком - спершу-бо вивiльнилась,
заметавшись, голодна тiлесна уява, i з того й посунулося-покотилося, - а
дiтвацька, чи то дiвоцька, двадцятилiтня сливе, цiкаво задивлена в свiт
готовнiсть-до-новоз-любовi увiмкнулася вже згодом, довершивши
вiдокремлення), - повертаючись думкою назад, наново розколупуючи в пам'ятi
ту нiч у плацкартному вагонi, вона пробувала прокрутити собi незнятий
ролик: як то могло б бути, як то воно у них вiдбувадться - в тамбурi, пiд
стук колiс, притисшись спиною до перегородки, утробно здригаючись вкупi з
нею? чи, мо', в клозетi, осiдлавши унiтаз, вище пiдошов у розковезянiй круг
нього рiдкiй багнюцi? що вони при цьому почувають, що почувають зхнi жiнки
- сласну розкiш пониження, збоченський кайф на хвильку оскотинитись, чи,
чого доброго, i це ще гiрше, взагалi нiчого не почувають? а може, чорт його
зна, може це i д - здорова сексуальнiсть в чистому виглядi, без комплексiв,
не спаралiзована культурою з усiма зз схибнутими дiлами, - тiльки ж, хай
йому грець, чого в них виходять по тому такi негарнi дiти, дiти-лiлiпути: з
обличчями маленьких дорослих, уже рокiв з трьох-чотирьох застиглими, як
схололий пластик, у формах тупостi й злоби? Колись, i нестак-то й давно,
всього яких три поколiння тому, ледi й джентльмени, дозвольте вас
запевнити, ми були iнакшi, на потвердження чому вистачить висвiтлити на
екранi - якщо в аудиторiз знайдеться екран i проектор - бодай кiлька кадрiв
- тогочаснi, до прожовтi вибляклi знiмки селянських родин, застиглих у
ненатурально штивних позах: в центрi батько й мати з по-школярськи
складеними на колiнах руками, регуляцiз народжуваностi, звiсно, жодноз, i
над ними височiд цiлий лiс постатей - хлопи як дуби, один в одного, мов
перемитi, однаково зосереджено сурмоняться в об'дктив з-пiд нахмарених
брiв, старанно, "на мокро" зачесанi чуприни, волячi шиз розпирають тiсно
защiпнутi комiрцi празникових сорочок, молодший, що, здадться, досi
пропiкад знiмок огнистим зором, звичайно в гiмназичнiй формi з кашкетом, це
коштувало теличку на рiк: дасть Бог, вивчиться, в люди вийде, таке ж бо
воно змалечку вдалося бистре на розум, - а вони потiм гинули пiд Крутами,
пiд Бродами i де там ще, тi, з кого мала поставати наша елiта, - дiвчата ж
здебiльшого в народних строях:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15