- затулила рота
долонею, зблиском згадавши свiй, фiзiологiчно якийсь тяжко вiдразний, сон:
мовби тримад в руках його гiпсове погруддя, котре страхiтливо ворушить
губами, та що ж це таке, справдi! добре, буде тобi, чувак, виклик до
Америки, буде стипендiя, виставка в Нью-Йорку, музика - жiнки - шампанське,
все буде, - лиш оте "окрутимось" порнуло, наче, наглим звиском, соло на
пилцi серед оперовоз увертюри: не те, не те - не тi слова!).Скрипочка,
котик, вазоник, птичка, обручка - "це в них любов", i шкiц, здалось зй,
таки випромiнював, хай i млявенько, дещицю якого-неякого тепла (в
остаточному виглядi, на полотнi, написаному вже по розривi, воно цiлком
звiтрилось - постiль iз жiнкою опинилася в ядучо-жовтiй пустелi, i коли
картина простояла нiч у "бейсментi" в бiдолашного Марка, вкiнець
забембаного цими психованими укразнськими ненiями, то на ранок на нiй
знайшли здохлого павука - от i було налiпити його на полотно, десь мiж
котиком i птичкою, саме його там i бракувало!). По кiлькох тижнях, одначе,
постав другий шкiц - та сама дама, в дзеркально протилежнiй позицiз,
простяглася на велетенському, до бiлого обгризеному маслаковi: "Це зз
останнiй мужчина, - прокоментував лиховiсно, - вона його з'зла". В кольорi
тло вийшло чорне, кiстка проблимувала з нього недужною фосфоричною
блiдiстю, а жiнка мала здиблене сторч, мов невидимим пилососом пiдняте,
пожежно-руде волосся. Такий собi диптих. Iсторiя одного кохання, так би
мовити. "Цей наш роман", - колись, удома ще, ввернула вона мимобiжно, i
вiн, не пiдводячи на нез втупленого перед себе погляду, твердо похитав
головою: "Це не роман. Це щось iнше".
Ледi й джентльмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малюдться на
ваших обличчях, ви вже проставили подумки дiагноз, severe psychological
problems29 з обох сторiн - нацiоналмазохiстка
(хоча з таким дiагнозом ви, напевно, не знайомi...) й аутичний маньяк (тут
простiше, бо, крiм суто комунiкативних негараздiв, неконтактностi отоз, чи
як воно там зветься, можна б випiмнути й дрiбнiшi, клiнiчно промовистiшi
симптоми - примiром, його повну неспроможнiсть бодай на мить вдержати в
головi телефонний номер перш нiж записати, i особливо характерне, дивно
курлапе письмо - несподiванi пропуски лiтер, а то враз посеред речення
слово з великоз, або заблукале з сусiднiх абеток "э" чи "j", мовби на те,
щоб рядок краще тулився графiчно, - нехорошi речi, тривожнi, а коли ще
згадати отi його пiдозрiлi мiгренi, од яких, хваливсь, непритомнiв бувало,
то й геть кепська картина склададться), - що ж тут заперечиш, це гарне,
похапне слiвце, - problems, воно означуд i математичну задачку, i рак
грудей, i втрату любовi, в кожному випадку десь завше iснуд хтось,
спроможний зарадити, професор, лiкар, психоаналiтик, - якщо, звичайно,
мадте чим заплатити, а якщо не мадте, то вже якось поувихайтеся, нашкребiть
по засiках борошенця, нiчого не вдiдш, життя - штука коштовна: оно Розi,
Маркова дружина, сьомий рiк поспiль вчащад до психоаналiтика, два сеанси на
тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побiльшеного формату, не
бувши навiть повним професором, оплатити, звiсно, негоден, так що вiд часу
до часу, кiлькамiсячними нападами, Розi - сорокарiчна дiвчинка, мати
дорослоз дочки, i така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий
горобчик iз вiдьмацьки зрослими на перенiссi бровами), незмiнно чи то
перестуджена, чи перегрiта на сонцi, чи принаймнi перевтомлена (рука на
чолi, як у колгоспноз жницi, зiбгана мокра грудочка "Клiнексу" коло носа),
змушена пiдшукувати собi якусь працю, i знаходить, i щось там робить
мiсяць, i два, або навiть три, - i все на те, аби мати змогу й далi двiчi
на тиждень лягати на ту саму канапку й оповiдати комусь, хто зз слухад, яка
вона нещаслива, - на шостий рiк вони з Марком перестали трахатися, i це
очевидне зрушення: тепер обод скрегочуть зубами од абстиненцiз, сварки
спалахують з голодним трiском, як добре пiдсушений хмиз, на кожний
словесний доторк, i, схоже, доведеться збiльшити число сеансiв: problems д
problems, i суспiльство велить зх розв'язувати, згiдно з чотирма
арифметичними дiями: дано А, дано B, зх можна додавати, множити, дiлити,
переставляти мiсцями, i все то в надiз добути якусь третю величину,
всепоглинаюче заняття! - десь у кiнцi задачника мiститься вiдповiдь,
набрана петитом, маймо терпець, коли-небудь нам зз покажуть. Коли-небудь
кожен iз нас прочитад свою вiдповiдь - правда, будь-що змiнити буде тодi
вже пiзно.
Ледi й джентльмени, problems - це те, на розв'язок чого iснують правила.
Але якраз правил ми й не знадмо, знадмо тiльки чотири арифметичнi дiз, i
сунемося з ними, пихатi недоуки, в провальнi печери невiдомих i гаданих
величин, i нрунт випорскуд нам з-пiд стiп, i луна гоготить обвалом, i в
тому гуркотi, дослухавшись, можна б вловити виляски чийогось - це ж чийого,
ану вгадайте? - реготу, - i пекучий жах поймад, коли нога зависад над
порожнечею, звiдки невидними випарами повiльно куриться та спустошлива,
висисаюча до млостi в кiстках тоска, котру росiяни звуть смертною: а це ж
бо й д - вхiд до пекла, панi й панове, ласкаво просимо, вiн завжди
вiдкритий, що ж ви харапудитеся, ви ж - сюди спiшилися?..
"Я завжди хотiв одного - реалiзуватися". Так вiн казав - i казав щиру
правду. "Понюхай, от понюхай, як пахне, - ходи сюди, а-ах!" - нахилявся,
хтиво сапаючи нiздрями, над пеналом свiжопридбаних фарб, екстатично
примикав повiки (яка розкiш цi американськi крамницi, чого тут тiльки нема,
ах суки, глянь, глянь! - скрадливо голубив пучкою шовковистий аркуш
китайського рисового паперу, скiльки це коштуд? нi фiна собi! - ох, яка
губочка, помацай, вона ж жива! - i полотна вже натягненi продаються, ну
блiн ваще, а це що, бiлила? скiльки? задавляться, падли, - все, ходiм
звiдси, - i раптом рiзко гальмував на мiсцi, закидаючи голову назад, з
мукою невтоленноз жаги вхлипуючи повiтря: чудш, як пахне?), - зй подобалася
ця хижа змисловiсть, дарма що не на нез скерована, дарма що зй з того
перепадали хiба послiдки: вона так само змислово любила слово - насамперед
на звук, але звук щiльним неводом волiк за собою фактуру, консистенцiю,
запах i, ясна рiч, колiр також: кольором надiленi були не тiльки поодинчi
слова, особливо вчувався вiн при переходi з одноз мови на iншу, - кожна-бо
мала свiй, мiнливо-ряхтючий, основний тон випромiнювання: iталiйська -
електричний фiолет, ультрамарин, десь такий свiтловий ефект, як коли б
червоне вино могло зробитися синiм, польська шамшiла терпкою, оскомною од
шиплячого тертя молодою зеленню, англiйська побулькувала, просвiчуючи
навилiт чимось подiбним до нiжно-золотавого курячого бульйону, причому в
Штатах водянистiше, в британському варiантi iнтенсивнiше, смолисто-тягучiше
- ситнiше; звiсно, рiдна була найпоживнiша, найцiлющiша для змислiв:
чорнобривцевий оксамит, нi, радше вишневий (сiк в устах)? русявий (запах
волосся)?.. так завжди - iно станеш приглядатися зблизька, розсипадться,
дробиться - не збереш, голодувала вона без нез тяжко, просто фiзично: мов
на безводдi абощо, почути б - живоз, щироз, щоб iнтонацiдю отою спiвучою,
наче струмок жебонить, коли зоддалеки наслухати, хлюпнуло - зй-бо,
пiддужчала б! - в тiй хвилинi вiн згадав, без усмiшки, як колись, класi в
п'ятому, сидячи на уроцi укразнськоз мови, тайкома нюхав фарби, схованi пiд
партою, а вчителька, пiдскочивши, швирнонула ними, аж зi стуком розлетiлися
по проходу, - ну певно ж, тiльки вчителька укразнськоз мови здатна щось
такого встругнути, чогось вони, мов на пiдбiр, усюди - найтупiшi,
найзлобнiшi бабери, оскаженiло ревнi служаки, достоту сержанти-хохли в
совдцькiй армiз, - ти не думадш, що тут комплекс нацiональноз
неповноцiнностi град на всю?.. Так вони розмовляли - коли ще розмовляли, бо
розкривався - дiлився чимось iз себе-внутрiшнього - вiн навзагал помалу,
рипуче: не звик, якiсь там дверцята в ньому да-авно, вiдай, позаклинювало,
що й завiси ржею побралися, - Господи, що ж то за шлюб у хлопа був, га?..
Для чужих, а значить для всiх, крiм, може, одного-двох товаришiв (спiльних
друзiв у них було - тьма, i вона доволi хутко впевнилася, що жоден
з-посеред того гурта, навiть недурнi хлопи з кiльканадцятилiтнiм стажем
приязнi, його, властиво, не так щоб i знали, вiн зх знав: бачив! - куди
глибше, пронизливiше, але водночас i якось нещаднiше, за перемиванням
дружнiх кiсточок, зрештою для кожноз пари насущно-доконечним, - так-бо
заселядться, залюднюдться нововитворений свiт двох, у зхньому випадку даний
до рук майже готовим, вже-семиденним, - вiн прикро разив зз тим, як
безжально розкидав навсiбiч оцiнки: Iкс "скаче по верхах", Iгрек "погаслий
вулканчик", Зет "женився з тою здоровенною дiвкою, бо шукав мами", - мов
осиковi кiлки вгороджував людям у груди: крiпив, забивав сплеча, без натяку
на спiвучасть, себто чуттями свозми до зхнiх життiв, властиво, не
дотикався, i коли й до нез вивернувся тою ж стороною, преспокiйно рубонувши
на зз як-же-ж-менi-жити-далi: "Я в тобi бачу здатнiсть до виживання в
будь-яких ситуацiях", - вона з мiсця цю здатнiсть i продемонструвала:
ввiбравши не боляче-вiдчужений тон, а голий смисл сказаного: хлоп, нiвроку,
i розумний, i тертий, раз так каже, мо', й правда - виживу?) - отож для
чужих вiн шмарувався назверх - непропускним, дуже, правда, несерiйного
виробу трьопом, щедро присмаченими прянуватою iронiдю
фрашками-придабашками, але зз цим не здурив би, вона також мала власну, го,
ще й як вироблену, та як пластично (щоб не сказати сексуально!) пристаючу
мовну машкару, i коли вiн спробував укритись за сводю, волiла лiпше - нi,
чувак, грати, так по-чесному! - розпороти те пап'д-маше ножем: тодi й
повалили iстерики, доба за добою, нiж вищербився, аж до лiкарнi впору
лягати, але й хлопа викришила - не приведи Господь: як так, то й так, не
менi однiй розплачуватися! Тьху ти, паскудство яке... "Знадш, що д твiй
уславлений герметизм?" - бо вiн iменував це герметизмом, пiдводив пiд це
дiло теоретичну базу, мислитель, блiн, знайшовся! концептуалiст! - "Ну, i
що ж? Валяй, нарiзай, тiльки в двох словах", - "Будь ласка, можу i в двох:
кам'яне яйце!" - "Гарно, - нишкнув на мить, направду дiткнутий: - але ж -
пописане таке?.."
"Випручуйся, жiнко вербова. Ловись за повiтря. / Корiнням вглибай крiзь
пiски до щирця, до мокви. / ГУЛАГ - це коли забивають порожню пiвлiтру /
Тобi помiж ноги - по чiм переходять на "Ви". / Ми всi - таборовi. Сто рокiв
тривать цьому спадку. / Шукадм любови - знаходим судомнi корчi. /ГУЛАГ - це
коли ти голосиш: "Мiй смутку, мiй падку!" - / Й нема кому втямить, в якiй
це ти мовi кричиш..." Так бубонить вона до себе (от тiльки - корчТ чи
кЧрчi? заникад мова, заникад, i не пудрiть нам мiзкiв "лiтературою в
екзилi"!), - волочачи свод непослушне, нелюблене тiло вулицями чужого
американського мiста, в якому не мад друзiв, жодноз душi, а на факультетi
належиться всмiхатись i на всi "How are you doing?" вiдповiдати "Fine"name="30a">30, - це ще одне з арифметичних правил, хоч яке
там у лиха "файн", де воно д, те "файн", i хто його бачив, - на одному з
факультетських прийнять статечна й урiвноважена товстушка Крiс,
адмiнiстративний ненiй, мама восьмилiтнiй дiвчинцi й мужевi - вiчному
студенту (тижнями живляться картоплею, благо в "Джайнт Iнл" якраз на нез
знижка, дев'яносто дев'ять центiв за чотирифунтовий пакет), по третьому
(одноразовому) кубковi дармового вина, розшарiвшись i закуривши, зiзналася
- понесло жiнку, - що мад рак грудей, от уже п'ятий рiк ходить на
опромiнювання, а зй же щойно сорок перший, а Елен, завжди прудкiй i
звиннiй, електрично накрученiй збудженим смiхом, у шортах, у вiдкритiй
лiтнiй сукенцi зi сповзаючою з плеча бретелькою, в чорнiй вузькiй спiдницi
з розпiркою до клуба, у щокрок пiдстрибуючiй пушистiй хмарi розiскреного
темно-золотого волосся, - так тiй невдовзi полтинник, розлученiй i
бездiтнiй, спазматично вчепленiй у безрозмiрну (fits all ages!name="31a">31) позицiю sexy ladyhref="#s32">32, з якоз потiк часу невблаганно зз вимивад, виштовхуд в
спину, хоч як вона глушить себе роботою, аби цього не помiчати, -
розмахуючи вiчною цигаркою, як панотець кадилом, життдрадiсно верещить, що
обожнюд, просто обожнюд вiзити до нiнеколога - щоразу кiнчад в крiслi, i
слухачi посмiюються, вiдлунням зз запалу, здорово, молодець, вона класна,
Елен, кльова чувiха, як сказав би той чоловiк, - може, тiльки тро-ошечки
задокладно оповiдад про себе: про те, як спiзнювалась на лекцiю, а авто не
заводилась, i як мусила вискакувати на вулицю й голосувати, нi-нi, навiть
спiдницi не задирала, i який милий попався бiзнесмен за кермом, i що вона
йому сказала, i як вони обмiнялись вiзитками, - весь цей шлак, який
вечорами спускадться в родинi, бо це там ми, дiвоньки, оповiдадмо, в
любовно-чуло зверненi до нас лиця, що трапилося за день, а чужим - чужим
треба вмiти таке накручувати, аби зх не знудити, треба вмiти завинути весь
той послiд, як цукерка, в сухозлотяний фантик гумористичноз новелетки,
пошарудiти ним знадливо - глядь, i проковтнули, i вважадться, буцiм
повеселила публiку, - тут Елен трошки пробуксовуд, тут усе-таки митцем, чи,
як сказала б дiаспора, мисткинею, треба бути, але поза тим - поза тим
тримадться пречудово, бурхливо й темпераментно витанцьовуючи на вiдкритiй
платформi поззда, котрий мчить зз по колiз до межовоз риси того дня, в
якому нарештi - осяде, зсутулиться, погасне, нiби викрутять iз нез
остаточно безужитковi лампочки, i, може, також зачастить до психоаналiтика,
як шiстдесятилiтня Катi з сусiднього вiддiлу, котру рiк як покинув чоловiк,
i тепер зз жодним способом не випхати на пенсiю, а може, нищечком
спиватиметься в себе в домi, займатиметься медитацiдю або заведе пса -
самозрозумiло, породистого. I д ще Алекс, пiдстаркуватий сербський поет, що
роками валасадться по свiтi, перебираючись з унiверситету в унiверситет,
про себе вiн з гiднiстю каже: "Я - югослав", начебто в такий спосiб, як
Божим словом, скасовуд вiйну i все, що прийшло разом з нею, його манера
починати розмову - "От коли я був у Японiз..," "Коли я виступав на
конференцiз в Прадо, i кардинал був запрошений..," "Коли я жив у Лондонi, в
околицi, менi там надали цiлу вiллу..." - до смiшного нагадуд похваляння
колишнiх "визздних" совкiв перед заздро пригнiченою аудиторiдю свiдомих
того, що самим зм повiк-вiку "туди" не вирватись, проте Алекс не чуд себе
збоку, як i взагалi нiчого збоку не бачить i не чуд, цiлковито поглинутий
безугавно виголошуваним ентузiастичним панегiриком самому собi, - свозм
книжкам, перекладеним англiйською, iспанською, китайською,
альфацентаврiвською, свозм iнтерв'ю й публiкацiям у таких-то виданнях пiд
таким-то роком, тим, скiльки йому платить за сторiнку "TheаWorld" i скiльки
обiцяд платити "NewаYorker", - цей монолог у ньому, вiдай, не припинядться
нi на мить i вiд часу до часу сягад точки, на якiй виникад потреба в парi
вух, - тодi Алекс телефонуд, i зазздить по нез сводю "Тойотою" (щоразу
незмiнно згадуючи, що вдома, в Бдлградi, мав "Мерседес"), i вони здуть
куди-небудь на дрiнка, два слов'янськi поети в чужiй кразнi, ая, i нехай
житомпшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навiки од
Атлантики до Пасiфiку слав'янськая земля, спати з ним вона не збирадться,
та й надто вiн захоплений власним усним життдписом, щоб як слiд до нез
взятися, але вiршi його, котрих наволiк зй скiльки стало рук, у тому числi
в китайських перекладах, таки небездарнi, - здебiльшого, правда, все ж
"снепшоти", подорожнi замальовки, снiданок туриста, проте сливе в кожному
сюд-туд та й проблимне живий рядок, i вже нiби, глядь, i цiлий вiрш
стулився докупи: рiдкувато, але iскрить, i одного вечора вона питадться в
Алекса, а як же вiн дад собi раду з мовою, - роками лиш од дружини й чуючи
сербську, чи не вiдчувад обмiлiння запасiв, - i вперше бачить на його
обличчi понуро навовкулачений вираз: д таке дiло, визнад неохоче, нiби
змушений звiрятися зi старанно укритого фiзичного нанджу, - тим-то й
згодився на працю в емiграцiйнiй газетi, - ага, це приблизно так, якби вона
пiдрядилась поправляти мову в ньюйоркськiй "Свободi": Дня f1-го серпня 1994
року на заклик Всевишнього Творця неба i землi вiдiйшла у Всесвiт (у
Всесвiт! на заклик! просто космонавтка, чи то пак, астронавтка...),
залишивши невимовний смуток i жаль (цебто, без смутку i жалю?) наша
найдорожча, незабутня, улюблена дружина, тета, кузинка i братова (уф, дайте
дух перевести!). Не в силi подякувати всiм особисто за так численнi вияви
спiвчуття: телефонiчнi, писемнi i особистi (а синтаксис! синтаксис,
перепрошую, синтакса!), тому цiдю дорогою (стежиною! путiвцем! хайведм!)
висловлюю всiм приятелям i знайомим, та родинi мою найщирiшу подяку (а
тепер спробуй-но це все перепиши, щоб був якийсь глузд!), - i тодi вона
розумiд, що кайфувати од себе, по-щенячому тiшитись кожною ознакою власноз
присутностi в свiтi, - це так само один iз способiв витворювати в ньому
дiм, надто коли чудшся невiдвзадмнений нi сводю мовою, нi кразною, i що до
цього також, либонь, приходять не зразу, - i вже не дивудться, коли пiсля
того вечора Алекс перестад зй дзвонити - правдоподiбно, назавжди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
долонею, зблиском згадавши свiй, фiзiологiчно якийсь тяжко вiдразний, сон:
мовби тримад в руках його гiпсове погруддя, котре страхiтливо ворушить
губами, та що ж це таке, справдi! добре, буде тобi, чувак, виклик до
Америки, буде стипендiя, виставка в Нью-Йорку, музика - жiнки - шампанське,
все буде, - лиш оте "окрутимось" порнуло, наче, наглим звиском, соло на
пилцi серед оперовоз увертюри: не те, не те - не тi слова!).Скрипочка,
котик, вазоник, птичка, обручка - "це в них любов", i шкiц, здалось зй,
таки випромiнював, хай i млявенько, дещицю якого-неякого тепла (в
остаточному виглядi, на полотнi, написаному вже по розривi, воно цiлком
звiтрилось - постiль iз жiнкою опинилася в ядучо-жовтiй пустелi, i коли
картина простояла нiч у "бейсментi" в бiдолашного Марка, вкiнець
забембаного цими психованими укразнськими ненiями, то на ранок на нiй
знайшли здохлого павука - от i було налiпити його на полотно, десь мiж
котиком i птичкою, саме його там i бракувало!). По кiлькох тижнях, одначе,
постав другий шкiц - та сама дама, в дзеркально протилежнiй позицiз,
простяглася на велетенському, до бiлого обгризеному маслаковi: "Це зз
останнiй мужчина, - прокоментував лиховiсно, - вона його з'зла". В кольорi
тло вийшло чорне, кiстка проблимувала з нього недужною фосфоричною
блiдiстю, а жiнка мала здиблене сторч, мов невидимим пилососом пiдняте,
пожежно-руде волосся. Такий собi диптих. Iсторiя одного кохання, так би
мовити. "Цей наш роман", - колись, удома ще, ввернула вона мимобiжно, i
вiн, не пiдводячи на нез втупленого перед себе погляду, твердо похитав
головою: "Це не роман. Це щось iнше".
Ледi й джентльмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малюдться на
ваших обличчях, ви вже проставили подумки дiагноз, severe psychological
problems29 з обох сторiн - нацiоналмазохiстка
(хоча з таким дiагнозом ви, напевно, не знайомi...) й аутичний маньяк (тут
простiше, бо, крiм суто комунiкативних негараздiв, неконтактностi отоз, чи
як воно там зветься, можна б випiмнути й дрiбнiшi, клiнiчно промовистiшi
симптоми - примiром, його повну неспроможнiсть бодай на мить вдержати в
головi телефонний номер перш нiж записати, i особливо характерне, дивно
курлапе письмо - несподiванi пропуски лiтер, а то враз посеред речення
слово з великоз, або заблукале з сусiднiх абеток "э" чи "j", мовби на те,
щоб рядок краще тулився графiчно, - нехорошi речi, тривожнi, а коли ще
згадати отi його пiдозрiлi мiгренi, од яких, хваливсь, непритомнiв бувало,
то й геть кепська картина склададться), - що ж тут заперечиш, це гарне,
похапне слiвце, - problems, воно означуд i математичну задачку, i рак
грудей, i втрату любовi, в кожному випадку десь завше iснуд хтось,
спроможний зарадити, професор, лiкар, психоаналiтик, - якщо, звичайно,
мадте чим заплатити, а якщо не мадте, то вже якось поувихайтеся, нашкребiть
по засiках борошенця, нiчого не вдiдш, життя - штука коштовна: оно Розi,
Маркова дружина, сьомий рiк поспiль вчащад до психоаналiтика, два сеанси на
тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побiльшеного формату, не
бувши навiть повним професором, оплатити, звiсно, негоден, так що вiд часу
до часу, кiлькамiсячними нападами, Розi - сорокарiчна дiвчинка, мати
дорослоз дочки, i така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий
горобчик iз вiдьмацьки зрослими на перенiссi бровами), незмiнно чи то
перестуджена, чи перегрiта на сонцi, чи принаймнi перевтомлена (рука на
чолi, як у колгоспноз жницi, зiбгана мокра грудочка "Клiнексу" коло носа),
змушена пiдшукувати собi якусь працю, i знаходить, i щось там робить
мiсяць, i два, або навiть три, - i все на те, аби мати змогу й далi двiчi
на тиждень лягати на ту саму канапку й оповiдати комусь, хто зз слухад, яка
вона нещаслива, - на шостий рiк вони з Марком перестали трахатися, i це
очевидне зрушення: тепер обод скрегочуть зубами од абстиненцiз, сварки
спалахують з голодним трiском, як добре пiдсушений хмиз, на кожний
словесний доторк, i, схоже, доведеться збiльшити число сеансiв: problems д
problems, i суспiльство велить зх розв'язувати, згiдно з чотирма
арифметичними дiями: дано А, дано B, зх можна додавати, множити, дiлити,
переставляти мiсцями, i все то в надiз добути якусь третю величину,
всепоглинаюче заняття! - десь у кiнцi задачника мiститься вiдповiдь,
набрана петитом, маймо терпець, коли-небудь нам зз покажуть. Коли-небудь
кожен iз нас прочитад свою вiдповiдь - правда, будь-що змiнити буде тодi
вже пiзно.
Ледi й джентльмени, problems - це те, на розв'язок чого iснують правила.
Але якраз правил ми й не знадмо, знадмо тiльки чотири арифметичнi дiз, i
сунемося з ними, пихатi недоуки, в провальнi печери невiдомих i гаданих
величин, i нрунт випорскуд нам з-пiд стiп, i луна гоготить обвалом, i в
тому гуркотi, дослухавшись, можна б вловити виляски чийогось - це ж чийого,
ану вгадайте? - реготу, - i пекучий жах поймад, коли нога зависад над
порожнечею, звiдки невидними випарами повiльно куриться та спустошлива,
висисаюча до млостi в кiстках тоска, котру росiяни звуть смертною: а це ж
бо й д - вхiд до пекла, панi й панове, ласкаво просимо, вiн завжди
вiдкритий, що ж ви харапудитеся, ви ж - сюди спiшилися?..
"Я завжди хотiв одного - реалiзуватися". Так вiн казав - i казав щиру
правду. "Понюхай, от понюхай, як пахне, - ходи сюди, а-ах!" - нахилявся,
хтиво сапаючи нiздрями, над пеналом свiжопридбаних фарб, екстатично
примикав повiки (яка розкiш цi американськi крамницi, чого тут тiльки нема,
ах суки, глянь, глянь! - скрадливо голубив пучкою шовковистий аркуш
китайського рисового паперу, скiльки це коштуд? нi фiна собi! - ох, яка
губочка, помацай, вона ж жива! - i полотна вже натягненi продаються, ну
блiн ваще, а це що, бiлила? скiльки? задавляться, падли, - все, ходiм
звiдси, - i раптом рiзко гальмував на мiсцi, закидаючи голову назад, з
мукою невтоленноз жаги вхлипуючи повiтря: чудш, як пахне?), - зй подобалася
ця хижа змисловiсть, дарма що не на нез скерована, дарма що зй з того
перепадали хiба послiдки: вона так само змислово любила слово - насамперед
на звук, але звук щiльним неводом волiк за собою фактуру, консистенцiю,
запах i, ясна рiч, колiр також: кольором надiленi були не тiльки поодинчi
слова, особливо вчувався вiн при переходi з одноз мови на iншу, - кожна-бо
мала свiй, мiнливо-ряхтючий, основний тон випромiнювання: iталiйська -
електричний фiолет, ультрамарин, десь такий свiтловий ефект, як коли б
червоне вино могло зробитися синiм, польська шамшiла терпкою, оскомною од
шиплячого тертя молодою зеленню, англiйська побулькувала, просвiчуючи
навилiт чимось подiбним до нiжно-золотавого курячого бульйону, причому в
Штатах водянистiше, в британському варiантi iнтенсивнiше, смолисто-тягучiше
- ситнiше; звiсно, рiдна була найпоживнiша, найцiлющiша для змислiв:
чорнобривцевий оксамит, нi, радше вишневий (сiк в устах)? русявий (запах
волосся)?.. так завжди - iно станеш приглядатися зблизька, розсипадться,
дробиться - не збереш, голодувала вона без нез тяжко, просто фiзично: мов
на безводдi абощо, почути б - живоз, щироз, щоб iнтонацiдю отою спiвучою,
наче струмок жебонить, коли зоддалеки наслухати, хлюпнуло - зй-бо,
пiддужчала б! - в тiй хвилинi вiн згадав, без усмiшки, як колись, класi в
п'ятому, сидячи на уроцi укразнськоз мови, тайкома нюхав фарби, схованi пiд
партою, а вчителька, пiдскочивши, швирнонула ними, аж зi стуком розлетiлися
по проходу, - ну певно ж, тiльки вчителька укразнськоз мови здатна щось
такого встругнути, чогось вони, мов на пiдбiр, усюди - найтупiшi,
найзлобнiшi бабери, оскаженiло ревнi служаки, достоту сержанти-хохли в
совдцькiй армiз, - ти не думадш, що тут комплекс нацiональноз
неповноцiнностi град на всю?.. Так вони розмовляли - коли ще розмовляли, бо
розкривався - дiлився чимось iз себе-внутрiшнього - вiн навзагал помалу,
рипуче: не звик, якiсь там дверцята в ньому да-авно, вiдай, позаклинювало,
що й завiси ржею побралися, - Господи, що ж то за шлюб у хлопа був, га?..
Для чужих, а значить для всiх, крiм, може, одного-двох товаришiв (спiльних
друзiв у них було - тьма, i вона доволi хутко впевнилася, що жоден
з-посеред того гурта, навiть недурнi хлопи з кiльканадцятилiтнiм стажем
приязнi, його, властиво, не так щоб i знали, вiн зх знав: бачив! - куди
глибше, пронизливiше, але водночас i якось нещаднiше, за перемиванням
дружнiх кiсточок, зрештою для кожноз пари насущно-доконечним, - так-бо
заселядться, залюднюдться нововитворений свiт двох, у зхньому випадку даний
до рук майже готовим, вже-семиденним, - вiн прикро разив зз тим, як
безжально розкидав навсiбiч оцiнки: Iкс "скаче по верхах", Iгрек "погаслий
вулканчик", Зет "женився з тою здоровенною дiвкою, бо шукав мами", - мов
осиковi кiлки вгороджував людям у груди: крiпив, забивав сплеча, без натяку
на спiвучасть, себто чуттями свозми до зхнiх життiв, властиво, не
дотикався, i коли й до нез вивернувся тою ж стороною, преспокiйно рубонувши
на зз як-же-ж-менi-жити-далi: "Я в тобi бачу здатнiсть до виживання в
будь-яких ситуацiях", - вона з мiсця цю здатнiсть i продемонструвала:
ввiбравши не боляче-вiдчужений тон, а голий смисл сказаного: хлоп, нiвроку,
i розумний, i тертий, раз так каже, мо', й правда - виживу?) - отож для
чужих вiн шмарувався назверх - непропускним, дуже, правда, несерiйного
виробу трьопом, щедро присмаченими прянуватою iронiдю
фрашками-придабашками, але зз цим не здурив би, вона також мала власну, го,
ще й як вироблену, та як пластично (щоб не сказати сексуально!) пристаючу
мовну машкару, i коли вiн спробував укритись за сводю, волiла лiпше - нi,
чувак, грати, так по-чесному! - розпороти те пап'д-маше ножем: тодi й
повалили iстерики, доба за добою, нiж вищербився, аж до лiкарнi впору
лягати, але й хлопа викришила - не приведи Господь: як так, то й так, не
менi однiй розплачуватися! Тьху ти, паскудство яке... "Знадш, що д твiй
уславлений герметизм?" - бо вiн iменував це герметизмом, пiдводив пiд це
дiло теоретичну базу, мислитель, блiн, знайшовся! концептуалiст! - "Ну, i
що ж? Валяй, нарiзай, тiльки в двох словах", - "Будь ласка, можу i в двох:
кам'яне яйце!" - "Гарно, - нишкнув на мить, направду дiткнутий: - але ж -
пописане таке?.."
"Випручуйся, жiнко вербова. Ловись за повiтря. / Корiнням вглибай крiзь
пiски до щирця, до мокви. / ГУЛАГ - це коли забивають порожню пiвлiтру /
Тобi помiж ноги - по чiм переходять на "Ви". / Ми всi - таборовi. Сто рокiв
тривать цьому спадку. / Шукадм любови - знаходим судомнi корчi. /ГУЛАГ - це
коли ти голосиш: "Мiй смутку, мiй падку!" - / Й нема кому втямить, в якiй
це ти мовi кричиш..." Так бубонить вона до себе (от тiльки - корчТ чи
кЧрчi? заникад мова, заникад, i не пудрiть нам мiзкiв "лiтературою в
екзилi"!), - волочачи свод непослушне, нелюблене тiло вулицями чужого
американського мiста, в якому не мад друзiв, жодноз душi, а на факультетi
належиться всмiхатись i на всi "How are you doing?" вiдповiдати "Fine"
там у лиха "файн", де воно д, те "файн", i хто його бачив, - на одному з
факультетських прийнять статечна й урiвноважена товстушка Крiс,
адмiнiстративний ненiй, мама восьмилiтнiй дiвчинцi й мужевi - вiчному
студенту (тижнями живляться картоплею, благо в "Джайнт Iнл" якраз на нез
знижка, дев'яносто дев'ять центiв за чотирифунтовий пакет), по третьому
(одноразовому) кубковi дармового вина, розшарiвшись i закуривши, зiзналася
- понесло жiнку, - що мад рак грудей, от уже п'ятий рiк ходить на
опромiнювання, а зй же щойно сорок перший, а Елен, завжди прудкiй i
звиннiй, електрично накрученiй збудженим смiхом, у шортах, у вiдкритiй
лiтнiй сукенцi зi сповзаючою з плеча бретелькою, в чорнiй вузькiй спiдницi
з розпiркою до клуба, у щокрок пiдстрибуючiй пушистiй хмарi розiскреного
темно-золотого волосся, - так тiй невдовзi полтинник, розлученiй i
бездiтнiй, спазматично вчепленiй у безрозмiрну (fits all ages!
спину, хоч як вона глушить себе роботою, аби цього не помiчати, -
розмахуючи вiчною цигаркою, як панотець кадилом, життдрадiсно верещить, що
обожнюд, просто обожнюд вiзити до нiнеколога - щоразу кiнчад в крiслi, i
слухачi посмiюються, вiдлунням зз запалу, здорово, молодець, вона класна,
Елен, кльова чувiха, як сказав би той чоловiк, - може, тiльки тро-ошечки
задокладно оповiдад про себе: про те, як спiзнювалась на лекцiю, а авто не
заводилась, i як мусила вискакувати на вулицю й голосувати, нi-нi, навiть
спiдницi не задирала, i який милий попався бiзнесмен за кермом, i що вона
йому сказала, i як вони обмiнялись вiзитками, - весь цей шлак, який
вечорами спускадться в родинi, бо це там ми, дiвоньки, оповiдадмо, в
любовно-чуло зверненi до нас лиця, що трапилося за день, а чужим - чужим
треба вмiти таке накручувати, аби зх не знудити, треба вмiти завинути весь
той послiд, як цукерка, в сухозлотяний фантик гумористичноз новелетки,
пошарудiти ним знадливо - глядь, i проковтнули, i вважадться, буцiм
повеселила публiку, - тут Елен трошки пробуксовуд, тут усе-таки митцем, чи,
як сказала б дiаспора, мисткинею, треба бути, але поза тим - поза тим
тримадться пречудово, бурхливо й темпераментно витанцьовуючи на вiдкритiй
платформi поззда, котрий мчить зз по колiз до межовоз риси того дня, в
якому нарештi - осяде, зсутулиться, погасне, нiби викрутять iз нез
остаточно безужитковi лампочки, i, може, також зачастить до психоаналiтика,
як шiстдесятилiтня Катi з сусiднього вiддiлу, котру рiк як покинув чоловiк,
i тепер зз жодним способом не випхати на пенсiю, а може, нищечком
спиватиметься в себе в домi, займатиметься медитацiдю або заведе пса -
самозрозумiло, породистого. I д ще Алекс, пiдстаркуватий сербський поет, що
роками валасадться по свiтi, перебираючись з унiверситету в унiверситет,
про себе вiн з гiднiстю каже: "Я - югослав", начебто в такий спосiб, як
Божим словом, скасовуд вiйну i все, що прийшло разом з нею, його манера
починати розмову - "От коли я був у Японiз..," "Коли я виступав на
конференцiз в Прадо, i кардинал був запрошений..," "Коли я жив у Лондонi, в
околицi, менi там надали цiлу вiллу..." - до смiшного нагадуд похваляння
колишнiх "визздних" совкiв перед заздро пригнiченою аудиторiдю свiдомих
того, що самим зм повiк-вiку "туди" не вирватись, проте Алекс не чуд себе
збоку, як i взагалi нiчого збоку не бачить i не чуд, цiлковито поглинутий
безугавно виголошуваним ентузiастичним панегiриком самому собi, - свозм
книжкам, перекладеним англiйською, iспанською, китайською,
альфацентаврiвською, свозм iнтерв'ю й публiкацiям у таких-то виданнях пiд
таким-то роком, тим, скiльки йому платить за сторiнку "TheаWorld" i скiльки
обiцяд платити "NewаYorker", - цей монолог у ньому, вiдай, не припинядться
нi на мить i вiд часу до часу сягад точки, на якiй виникад потреба в парi
вух, - тодi Алекс телефонуд, i зазздить по нез сводю "Тойотою" (щоразу
незмiнно згадуючи, що вдома, в Бдлградi, мав "Мерседес"), i вони здуть
куди-небудь на дрiнка, два слов'янськi поети в чужiй кразнi, ая, i нехай
житомпшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навiки од
Атлантики до Пасiфiку слав'янськая земля, спати з ним вона не збирадться,
та й надто вiн захоплений власним усним життдписом, щоб як слiд до нез
взятися, але вiршi його, котрих наволiк зй скiльки стало рук, у тому числi
в китайських перекладах, таки небездарнi, - здебiльшого, правда, все ж
"снепшоти", подорожнi замальовки, снiданок туриста, проте сливе в кожному
сюд-туд та й проблимне живий рядок, i вже нiби, глядь, i цiлий вiрш
стулився докупи: рiдкувато, але iскрить, i одного вечора вона питадться в
Алекса, а як же вiн дад собi раду з мовою, - роками лиш од дружини й чуючи
сербську, чи не вiдчувад обмiлiння запасiв, - i вперше бачить на його
обличчi понуро навовкулачений вираз: д таке дiло, визнад неохоче, нiби
змушений звiрятися зi старанно укритого фiзичного нанджу, - тим-то й
згодився на працю в емiграцiйнiй газетi, - ага, це приблизно так, якби вона
пiдрядилась поправляти мову в ньюйоркськiй "Свободi": Дня f1-го серпня 1994
року на заклик Всевишнього Творця неба i землi вiдiйшла у Всесвiт (у
Всесвiт! на заклик! просто космонавтка, чи то пак, астронавтка...),
залишивши невимовний смуток i жаль (цебто, без смутку i жалю?) наша
найдорожча, незабутня, улюблена дружина, тета, кузинка i братова (уф, дайте
дух перевести!). Не в силi подякувати всiм особисто за так численнi вияви
спiвчуття: телефонiчнi, писемнi i особистi (а синтаксис! синтаксис,
перепрошую, синтакса!), тому цiдю дорогою (стежиною! путiвцем! хайведм!)
висловлюю всiм приятелям i знайомим, та родинi мою найщирiшу подяку (а
тепер спробуй-но це все перепиши, щоб був якийсь глузд!), - i тодi вона
розумiд, що кайфувати од себе, по-щенячому тiшитись кожною ознакою власноз
присутностi в свiтi, - це так само один iз способiв витворювати в ньому
дiм, надто коли чудшся невiдвзадмнений нi сводю мовою, нi кразною, i що до
цього також, либонь, приходять не зразу, - i вже не дивудться, коли пiсля
того вечора Алекс перестад зй дзвонити - правдоподiбно, назавжди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15