по-простому сказавши - здихали, на фiн нiким не завваженi (я тут ще в
досить упривiлейованому становищi, бо якби зважилась, плюнула й висипала в
рота разом усю решту таблеток iз жовтогарячого слозчка, то тiло виявили б
досить хутко, десь, либонь, день на третiй: Крiс, факультетська секретарка,
зателефонуд, тiльки-но я не з'явлюся на лекцiю, отже, грiх нарiкати,
ниточка-павутиночка, хай i тонюня-провисла, щоб, за нез шарпнувши, дати
свiтовi знати про свiй черговий, цим разом останнiй, вiд'ззд, у мене
все-таки д, - i якби з тим чоловiком щось сталося там у пущi, - хоч я й не
думаю, аби з ним щось сталося, вiн нiколи не вчинить цього сам, забагато
мад в собi злостi для такого дiла, - то Марк i Розi щодня ж навiдуються до
нього), - так ось, ледi й джентльмени, прошу не поспiшати квалiфiкувати
розглянутий випадок закоханостi як патологiчний, бо доповiдач iще не сказав
головного - головне ж, ледi й джентльмени, полягад в тому, що в життi
пiддослiдноз то був перший укразнський мужчина. Направду - перший.
Перший готовий - кого не треба було вчити укразнськоз мови, тябричити
йому на побачення, виключно аби розширити спiльний внутрiшнiй простiр
порозумiння, книжку за книжкою з власноз бiблiотеки (Липинський, блiн,
Грушевський, i про Горську вiн також не чув, анi про Свiтличного, за ним
були зовсiм iншi шiстдесятi, добре, я тобi завтра принесу!), а в часi
любосного воркотання мимобiжно згадавши "Не захист мрiй - блаженний дiм..,"
тут-таки запускатися в пiвгодинний коментар про життя i творчiсть автора -
це, знадш, був у тридцятi такий поет на Захiднiй Укразнi, - i отак, хай
йому грець, все життя! - професiйна укразнiзаторка, наче ще по одному
органу зм усiм нарощудш, коли-небудь наша незалежна, чи радше ще-не-вмерла,
якщо до того часу не вмре, мала б запровадити якусь спецвiдзнаку - за
кiлькiсть укразнiзованих койкомiсць, ти б зм загаратала список тобою
навернених! - а то був перший мужчина з твого свiту, перший, з ким
обмiнювалося не просто словами, а зараз усiдю бездоннiстю мерехких,
колодязним зблиском пiдсвiчених тайникiв, тими словами вiдслонених, i тому
говорилося легко, як дихадться й сниться, i тому пилося розмову смажно
висушеними вустами, i впивалося все запаморочливiше, о, ця нiколи не знана
сповна свобода бути собою, ця гра, нарештi, в чотири руки по всiй
клавiатурi, натхненнiсть iмпровiзацiз, скiльки iскристоз, смiхотливоз
енергiз вивiльнядться, коли кожна нота - iронiчний натяк, вiдтiнок, дотеп,
доторк - умент резонуд, пiдхоплена спiврозмовцем, кульбiт у повiтрi, просто
вiд надмiру сили, жартiвливе колiнце - ближче: можна? i от уже -
двозначнiше, ризикованiше, i от уже - впритул, i от уже, заглушивши мотор
(бо ти таки сiла, врештi-решт, у ту його машину - пiсля вiдвiвин майстернi,
пiсля того, як угледiла навiч, хто вiн), - навальний перехiд на iншу мову:
губами, язиком, руками, - i ти, вiдхиляючись зi стогоном: "Позхали до
тебе... В майстерню..." , - мова рiзко скоротила ваш шлях назустрiч одне
одному: ти впiзнала: свiй, в усьому - свiй, одноз породи звiрюки! - i в нiй
же, в мовi, було все, чого нiколи потiм не було мiж вами в лiжку.
"Gosh, if he only weren't such а damned good painter!
ти випила натще два келихи каберне-совiньйон, i тебе трошки розпружило -
вперше за тi кембрiджськi мiсяцi, запаморочливо легким, дерзновенним
пiдняттям, ой випила - вихилила, сама себе похвалила, ех жаль, нема з ким
заспiвати, -Лiса i Дейв слухали, як малята рiздвяну казку, забувши хрумтiти
чiпсами, Slavic charm13, ось як це в них
називадться, - ти любила той бар, глуху пляшкову зелень декору, яка
наводила на гадку про ломбернi столики, так само як i низькi свiтла, що
вiдсувають лиця у притемок, i чоловiкiв, скупчених при шинквасi за
спогляданням бейсбольного матчу, i гул голосiв, i нiч за далекими вiкнами,
зз густий коричневий вар, в якому плавляться жовтi цукати лiхтарень , - все
нараз, бо тiльки так i дадться увiйти в свiт чужого: приймаючи все нараз,
усiма змислами, i ти це вмiла, ти просто втомилася, за всi роки бездомних
блукань, любити свiт самотою - проходити анонiмною й нерозпiзнаною через
сутенiючi аеровокзали, ресторани й бари з теплими вогнями, морськi
узбережжя з надбiгаючим шелестом прибою по рiнi, вранiшнi готелi з кавою в
холлi, - "Where are you from?" - "Ukraine", - "Where is that?"
втомилась волiкти додому в зубах спрагло виссанi з нього згустки краси й
радiсно лементувати: "Адiть, дивiться!" - але вдома, в твозй бiднiй
забембанiй кразнi - кразнi урядовцiв в обвислих штанях i всiяних лупою
пiджаках, оплилих письменникiв, зугарних читати лиш одною мовою, та й з
того вмiння нестак-то вжиткуючих, i бистрооких, жучкуватих бiзнесовцiв iз
навичками колишнiх комсомольських секретарiв, - все воно якось нi до чого
не крiпилося, провисало непритокмане й ото хiба тiльки до виливу жовчi
дрочило, сводю туманною, зашифрованою в незнайомих iменнях i реалiях
недосяжнiстю, натоптуваних домашнiх самоукiв (чомусь незмiнно - на куцих,
жокейськи вивернутих ногах: порода така, чи що?), закваснiлих де-небудь в
обласнiй публiчнiй бiблiотецi iменi Грьомiна в час, коли ти мала нахабство
(чи може, дурне щастя, думалось зм?) вештатися по Гарвардськiй "Вайденер" i
де там ще, - ти втомилась нероздiленiстю сводз любовi до свiту, i в тому
чоловiковi - щойно опинившись у нього в майстернi, станувши (в окулярах з
товстими скельцями) перед розвернутими лицем, одне за одним, полотнами, що
громадилися вздовж стiн, назбируючи порохи, - ти блискавично вгадала свiй
ддиний, кругло-довершений шанс на несамотнiсть отоз любовi, - саме тому, що
вiн був such а damned good painter15, - але
вже це Лiсi з Дейвом годi було розтлумачити, ти й не намагалася, Лiса
вражено всмiхалася свозм неправдоподiбно яскравим, схожим на збудженого
коралового молюска ротом, i очi зй волого блищали: What а story!
пожежами й автокатастрофами (бо ту славнозвiсну машину вiн одноз ночi взяв
та й розгепав, казав, на друзки), iз тадмничим зникненням протанонiста й
вiд'зздом герознi за океан, з купою вiршiв i картин, а головне - з цим
постiйним, непередаваним наскрiзним вiдчуттям, якому, власне, ти й улягла:
вiдчуттям, що все можливо: той чоловiк грав без правил, точнiше, грав за
власними, як правдивий кантiвський ненiй, в його силовому полi
пробуксовувала будь-яка передбачувана логiка подiй, так що був вiн сам собi
the land of opportunities17, i що вже там
серед тих opportunities не чазлося вготованим на майбутнд - смерть в
черговiй з ряду автокатастрофi (нi, Господи, нi, тiльки не це!) а чи
трiумфальний прохiд по свiтових музеях, - наплювати, дарма, аби тiльки
виламатися, вимачкуватися з колiз - з отоз вiковiчноз вкразнськоз
приреченостi на небуття.
Це окрема тема, ледi й джентльмени, панi й панове, перепрошую, якщо
забираю вам забагато часу, менi нелегко про все це говорити, до того ж я
дiйсно тяжко недужа, мод зацьковане, виголоднiле, а коли не бавитися
евфемiзмами, так i просто знвалтоване тiло третiй мiсяць невгавад в
дрiбненькому нутряному дрожi, особливо жаскому - до млостi! - внизу живота,
де повсякчас чую давучий битливий живчик, i коли розчепiрюю пальцi, то вони
негайно починають жити самостiйним життям, ворушачись кожен зосiбна, нiби
натягненi на порiзненi, в незгiдних ритмах посмикуванi ниточки, я вже мовчу
про бубнявi, як у пiдлiтка, рожевi прищi, котрими зацвiтають обличчя i
плечi, i нема на те ради, - горопашне тiло ще живе, воно качад права, воно
доходить з елементарноз сексуальноз голодухи, воно б, може, й оклигало, i
заплигало зайчиком, якби його всмак трахнули, але, на жаль, цю проблему не
так легко розв'язати, надто коли ти сама-одна в чужiй кразнi й чужому
мiстi, в порожнiй квартирi, де телефон озивадться хiба на те, щоб
запропонувати тобi - рiдкiсна нагода, тiльки на цьому тижнi! -
ко-ло-саль-ну знижку на передплату мiсцевоз газети, i звiдки вигрiбадшся
тричi на тиждень - до унiверситету, де пiвдюжини охайних, взутих у бiлi
шкарпетки й кросовки, чистенько вмитих i дезодорованих американських
дiтлахiв iз здоровими, аж вогкими шкiрою й зубами, водячи за тобою, як
манджадш туди-сюди по аудиторiз, поглядами акварiумних рибок, щось там -
один Бiг вiдад, що! - тихенько шкробають собi в зошити, поки ти, сама себе
накручуючи (ну бо треба ж якось протриматись годину з чвертю!), палко
тлумачиш зм, що не було! не було в Гоголя, такого, який вiн був, натодi
iншого вибору, окрiм як писати по-росiйськи! хоч плач, хоч гопки скачи - не
було! (i в тебе - також немад, окрiм як писати по-укразнськи, хоч це i д,
либонь, найяловiше насьогоднi заняття пiд сонцем, бо навiть якби ти,
якимось дивом, устругнула в цiй мовi що-небудь лпосильнее "Фауста" Гете",
як висловлювався один знаний в iсторiз лiтературний критик, то воно просто
провакувалось би по бiблiотеках нечитане, мов невилюблена жiнка, скiлькись
там десяткiв рокiв, аж доки почало б вихолодати, - бо нерозкуштованi,
невживанi, непiдживлюванi енергiдю зустрiчноз думки тексти помалу-малу
вихолодають, ще й як! - якщо тiльки потiк читацькоз уваги вчасно не
пiдхоплюд й не виносить зх на поверхню, каменем iдуть на дно й криються
нездирним зимним лепом, як твоз нерозпроданi книжки, що пилюжаться десь
удома по книгарнях, таке сталося майже з цiлою укразнською лiтературою,
можна на пальцях вилiчити - не авторiв навiть, а поодинчi твори, яким
пощастило, - з отерпом у пучках i сльозами в очу ти читала надiсланий тобi
тут, в Америцi, переклад "Лiсовоз пiснi", авторизовану версiю, призначену
для бродвейськоз сцени, кайфувала, як наркоман, од зз прискореного жагучого
вiддиху: живе! живе, не пропало, через сiмдесят лiт, на iншому континентi,
в iншiй мовi - скажи ж ти, випливло! - розумiдться, що iншого - писати
по-росiйськи чи поанглiйськи, на перший же твiй вiрш, видрукуваний
англiйською, i то в цiлком малопомiтному журналi, екстатично вiдгукнулось,
звiдкiлясь трохи чи не з Канзасу, якесь там "Тhe Review of Literary
Journals", це ж треба, i Макмiллан збирадться включити його до антологiз
свiтовоз жiночоз поезiз ХХ-го столiття, "You are а superb poet"
проте, з книжкою), спасибi, я знаю, тим гiрше для мене, - але в тебе нема
вибору, золотце, не тому, що не зумiла б змiнити мову, - пречудово зумiла
б, якби трохи помарудитись, - а тому, що заклято тебе - на вiрнiсть
мертвим, усiм тим, хто так само несогiрше мiг би писати - по-росiйськи,
по-польськи, дехто й по-нiмецьки, i жити зовсiм iнше життя, а натомiсть
шпурляв себе, як дрова, в догоряюче багаття укразнськоз, i нi фiна з того
не поставало, крiм понiвечених доль i нечитаних книжок, а однак сьогоднi д
ти, котра через усiх тих людей переступити - негодна, негодна i все,
iскорки зхньоз присутностi нема-нема та й укидаються в повсякденному,
навзагал геть спопiлавiлому буттi, i оце й д твоя родина, родове твод
древо, аристократко забацана, прошу пробачення за непризвозто довгий
вiдступ, ледi й джентльмени, тим бiльше, що до нашоз теми вiн, властиво, не
тичеться). Ледi й джентльмени, жаль за власним, з дня на день марнованим
тiлом - це почуття, знайоме хiба ГУЛАГiвським в'язням: вечорами у ваннi я
розглядаю перед дзеркалом (начепивши совинi окуляри, тi самi, з товстими
скельцями, так що вигляд маю достолиха кумедний) своз груди, досi такi
незмiнно кулясто-пружнi, визивно насторченi пипками врiзнобiч ("Это ж надо,
- казав колись, нестак i давно, один недоукразнiзований мною мужчина, -
наверно, четвертый размер, а как держится!"): цiдз осенi вони вперше
охляли, недвозначно посунулися долi, наводячи на гадку про перестояне сире
тiсто, i взялись якимись вiдворотними плямками, схожими на пiнментнi, а
вершечки щодалi, то бiльше нагадують потемнiлу шкiрку зморщеного персика, -
той чоловiк був з тих, хто взагалi кепсько уявляд, що робити з жiночими
грудьми, окрiм хiба як ущипнути крiзь одежу, але справа, звiсно, не в
ньому, - це було гарне тiло, здорове, розумне й життдрадiсне, i, слiд
вiддати йому належне, воно збiса довго трималось, тiльки з тим чоловiком
зворохобилось одразу, але я прикрикнула на нього, грубо й нецеремонно, а
воно противилось, скiмлило якимись хронiчними застудами, опухлими залозками
й лихоманковими висипками, "ослаблення iмунiтету", казали лiкарi, а я
виборсувалася з постелi, заклеювала висипки пластирем i, палена гарячкою,
летiла на вокзал, поззд, гримочучи по стиках рейок, мчав мене крiзь нiч у
мiсто, звiдки мовчав той чоловiк, розгепавши на друзки свою дорогоцiнну
машину, в нiч аварiз менi приснилося, начеб йому зз вкрали, i вiршi,
несвiдомi яви, але, свозм звичадм, сновидно-видющi, напливали, як у туманi
крайобраз за вiкном: "Тодi ще мав упасти снiг. /Ще осiнь пахла корвалолом,
/I авта, збившися з дорiг, /По гаражах зiпали кволо", - я досить довго
чинила насильство над свозм тiлом, воно мусить мати на мене кривду, чи,
по-тутешньому, grudge, а тепер, заднiм числом, незгурт i можу для нього
зробити, - хiба вимучувати щоранку безцiльними присiданнями, пiсля яких
обманом стужавiлi стегна ниють забутим солодким стогоном, та ще тупо, як на
працю, волочити його вечорами до басейну, де мене вже знають: заповита в
пiстрявий тюрбан негритянка-дженiторша, що видад на входi ключi од
lockers'iв19, слiпучо спалахуд навстрiч зубним
блiцем: "You're pretty faithful to that swimming, huh?
- Боже, яка вона мила, м'яка й ласкава, як вода в басейнi, од
першого-лiпшого щирого слова я зараз ладна розревтися з мiсця, мов
зацьковане вовченя-пiдлiток, ладна зсти з кожноз руки, хоч би й цiдз
простягненоз, довiрливо розкритоз - рожевою наготою назверх - долонi з
золотим ключиком на червоному капроновому шнурочку, в яку, хапаючись,
оповiдаю, що мушу, дослiвно мушу сюди вчащати, що лиш так i рятуюся од
депресiз - Великоз Американськоз Депресiз, на яку страждад, здадться,
сiмдесят вiдсоткiв тутешнього населення, бiгають до психiатрiв, ковтають
"Prosac", кожна нацiя божеволiд по-сводму, i мою депресiю, котра насправдi
мад iншу назву, я, хоч-не-хоч, уже наломилася перекладати зрозумiлою зм
мовою: broken relationship, до того ж straight after the divorce, до того ж
sexually traumatic21, а далi вже все за
пiдручниками з психiатрiз: fear of intimacy, fear of frigidity, suicidal
moods22 - словом, класичний випадок, навiть до
психiатра вдаватися не варт, i моя благословенна негритянка, така
розлого-тiлиста за тiсною стойкою, розкiшно й тепло, по-коров'ячому ситна,
Велика Мати, нiжне, парне мукання й шорсткий язик, - кивад з мудрим,
порозумiлим усмiхом: "I've been there, - каже вона, - with the father of my
kids"23, - он як, вона розлучена, single
parent24 з двома малюками - i такi ж чудовi
малюки, меншому невдовзi два рочки, коли д дiти, воно легше - i тяжче, i
легше ("А тепер, - казав той чоловiк, трiумфально свiтячись над нею в
темрявi спiтнiлим хлопчиком, - ось тепер ти завагiтнiдш: я просто в тебе
кiнчив!"- "Нi, - смiялась вона - тихенько, щоб не розхлюпати наллятоз в нез
по вiнця нiжностi, - нi, серденько, сьогоднi - нi" - а проте це, либонь, i
була, з першоз ночi, головна зачадна думка, пiдводна течiя тоз любовi:
синочок, Данилко, потайки визначила вона, - вкритий лоскотливим курчачим
пушком чолопок, жаб'ячи скорченi нiжки, крихiтнi пуп'янки пальчикiв, ай,
Боже ж мiй! - у снах вона жадiбно тулила його до грудей: якiр, що утримуд
при життю, той, без якого ми, дiвоньки, на цiй землi неповноправнi,
"непрописанi": не слово, чи бодай лiтера, в текстi, а випадкова капка на
берегах, - а вiршi тимчасом глухо бубонiли самi до себе, розпадаючись
рiзноголосям: "Зимно менi, коханий. /- Накинь пальто кожушане. / - Сумно
менi, коханий. / - До працi берись, моя панi. / - Ах, щось воно все менi
лiньки... / - Бо треба б тобi дитинки. / - Страшно, коханий, з нею / Стати
навiк тводю", - не згадувати, лiпше не згадувати!), - "Everybody seems to
have been there"25, - завважую, з вiдчуттям
хвилево вiдсунутого тягаря прилучаючи себе бодай до якогось ряду,
спiльноти: join the club!26 - о так, статечно
кивад моя негритянка, every woman has been there
басейнi, когось i зустрiнеш? Тут впору розреготатися - бодай тому, що цiдз
осенi, через силу волочачи свод нещасне, пригноблене тiло вулицями чужого
мiста, ти вперше спiзнала самопочуття невидимки - не вiдразу навiть i
втямила, в чiм рiч, а втямивши, почала чiпко придивлятися: атож, так i д -
зустрiчнi мужчини ковзали по тобi байдужливими, незрячими поглядами, як по
неживому предмету, i навiть в автобусi, зближаючись, пiдiпхана тлумом, на
ризиковану вiдстань до чидз-небудь крижастоз спини з хокейною емблемою, ти
не вловлювала того блискавичного, промельком, тварного iмпульсу, -
скинутись, озирнутись, - що то вмикадться в них вiдрухово, просто на запах
жiнки, але не тiльки: насправдi-бо вони - може, хiба крiм зекiв та
солдатiв, пошизiлих од абстиненцiз бiдак, - вiдзиваються не так на жiнку,
як на жодним приладам не пiддатнi, купно наведенi на цю жiнку частоти всiх
iнших мужських домагань, котрi в цiй хвилi облягають зз (а мене якраз у цiй
хвилi не облягають!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15