- у-уу, жах, дякую красно за
такi пережиття, волiла б нiколи себе такоз не знати! - щойно тодi, коли з
хамською незворушнiстю - мужчина ж бо! кремiнь! - заявив, уже по телефону,
що нiчого зй не винен - що це якраз навпаки, вона ще з ним не
розрахувалася, - не iнакше як неустойку собi вилiчив - за цеглу, Бiгме, за
цеглу! - хоча звучало як погроза, засмiялася хрипко, таки не ймучи вiри:
"Слухай, менi що - рекет на тебе наводити?" - але вiн уже поклав трубку -
молодець бодць, душка-пупсик! - оскаженiлу од злоби, мов придержало за
плече промельком думки: а як же воно мусить бути хх..рдново так жити -
повсюдно викликаючи в людей, i не в самих лише жiнок, отакi на себе
реакцiз! - яке ж воно, дурне, нещасливе - i не кадться...). Знаете ли вы
украинскую ночь, ледi й джентльмени? Нi чорта ви не знадте, та й нi до чого
воно вам, у вас своз, не менш муторнi ночi, ви вкорочудте собi вiку в
ошатних сабербiальних будиночках, обплетених плющем, бо нема з ким зсти
iндика на Thanksgiving45, тiльки я вже
замахалась од власноз всесвiтньоз спочутливости, замахалась бачити, куди не
пiткнусь, - iно горе, горе i горе, - чи то я так влаштована, чи то мод
"гостро трагiчне свiтовiдчуття", як антена комашиного вусика, всюди
виловлюд запах горя, i я крекчучи повзу на нього, замiсть весело трахатися
з молодим здоровим бичечком (який, збитий мною з пуття, почав, о диво,
читати - уже здолав "Хатину дядька Тома", щось iз Джейн Остiн i спинився на
"Пригодах Тома Сойдра", а тодi якось, одного вечора, п'ючи чай у мене в
кухнi, - призздив пiсля тренувань, розпашiлий, стягував куртку через
голову, метав на лiжко, смiшно, по-цуценячому, нюхав собi передплiччя:
щойно з басейну, ще пахну хлоркою, - життям вiн пахнув, блiн, життям! -
захоплено розповiдаючи, що вже навчився уявляти описаний у книжцi крадвид
або кiмнату, зненацька перебив себе й спитав простосердо: тiльки де ж я
тепер знайду таку дiвчину, щоб про все це з нею розмовляти? - ах
розумничка, просiк, на перших-таки кроках: шлях, який вона йому вiдкривала,
обiцяд - самотнiсть, - молоснуло, як ляпасом: стоп, iдiотко, гальмуй, -
перестань, нарештi, забивати нормальним хлопам памороки й пхати зх на
блуднi вогники якогось потайного смислу, в якому й сама ж нi бельмеса не
тямиш, а вiдтак кидати зх на пiвдорозi на кiлькарiчне зализування ран, - i
вже знала, що спати з ним не буде, що тiльки такого чумного, як сама, ба
нi, ще чумнiшого - в лiкарняному гiпсi, в драконiвських боргах i хвостах
мiлiцейських повiсток, брате мiй чорнокнижник, ми однiдз кровi, ти i я, -
потрапить не виламати з власноз, од Бога приналежноз колiз, - ай як
шляхетно з твого боку, золотце, ну помилуйся, помилуйся собою - кругом
файна виходиш, нi?). В психiатрiз це, здадться, називадться вiктимною
поведiнкою, але я нiчого не можу вдiяти, мене так учили; взагалi все, що
укразнцi здатнi про себе повiдати, - то як, i скiльки, i на який спосiб зх
били: iнформацiя, що й казати, малоцiкава для стороннiх, одначе, коли
бiльше нiчого нi в родиннiй, нi в нацiональнiй iсторiз не нашкребти, то
помалу-малу звикадш пишатися саме цим - адiть, як нас били, а ми ще не
вмерли, - кембрiджськi приятелi лягали зо смiху, коли ти переклала зм
початок нацiонального гiмну, Ukraine has not died yet, - "What kind of
anthemа is that?"46 - а й справдi, нi фiна
собi заспiв - якраз iз таким "турка воювати", коб не часом! - i тому, тому,
дорогенька, скоро так, то - радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна
сексуальна жертва нацiональноз iдез, хоча, як гаразд зважити, то що тут
такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче
було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим
тепер, чим тепер так катуватися (колись мала одну, також неабияк
патрiотично схарапуджену, товаришку, котра все нарiкала - мовляв, ми
закохудмося не в мужчину, а в нацiональну iдею, - й скiнчила тим, що
пройшлася кiлькарiчним демаршем по койках заморських дiдусiв, доки в
котрiйсь не осiла-таки, пiдчепивши бебi, - яке, не виключено, вирiсши,
може, навiть вивчить укразнську мову, якщо, звiсно, захоче, а тимчасом його
мама пiдробляд дешевими репортажами на укразнськiй "Свободi", яку Клiнтон
усе не збереться закрити, - витьохкуд колись рiдною мовою з тими, наче
пружини з матраца, випираючими чужинськими iнтонацiями, якi мають
засвiдчити, що вона вже - бери вище! - не з нашого села: вирвалась!): я до
того веду, ледi й джентльмени, що не бозна-який воно кайф - належати до
битого народу, як примовляла фольклорна лисичка, битий небитого везе, - i
так йому, битому, й треба, бiда в тiм, що при тому вiн примудрядться
спiвати, ну скажiмо, думу про безталанних невольникiв, i тим -
усправедливлюд власну принижену позу, бо мистецтво, гай-гай, завжди
всправедливлюд в стороннiх очах життя, котре його породило, i в тому його,
мистецтва, ве-еликий обман. Латинське ars, що просочилося в бiльшiсть
двропейських мов, нордичне Kunst, що вiдрикошетило у захiдних слов'ян
"штукою", - от де направду здоровий пiдхiд, аж чути бюргерську пообiдню
кислокапустяну вiдрижку: штука, забавка, безневинне трюкацтво, акробатичний
переверт на линвi, мелодiйний подзвiн бароккових дзигарiв i штудерно
рiзьбована табакерка, наше "мистецтво"- мастацтво тоз ж природи, тiльки так
- байдужно-поблажливим позiхом: ну-ну, чим там мастаки нас сьогоднi
потiшать? - i знешкоджудться, розчакловудться приховану пастку, i,
здадться, ддина церковнослов'янщина марно вицiляд застережного сухого
перста: "изкусство" - вiд "изкус", спокуса, ота сама, в яку молитва просить
не ввести.
Тiльки от одне, каже вона собi, вчотириста-сорок-третд (це що ж, уже
довiку?) розглядаючи в дзеркалi - мутному, в плiсняво-зеленкових процяпинах
(що ти хочеш, дешева квартира в убогому кварталi!) - свод грубо
вiдретушоване близькою старiстю (тридцять чотири роки, йо-майо!) обличчя.
Тiльки одне. Нас не вчили, цiла наша лiтература з зз культом трагiчноз
любовi - Iванко й Марiчка, Лукаш i Мавка, моз студенти були в захватi й
заявили, що "Лiсова пiсня" лiпша за Шекспiрову "Midsummer NightаDream", еге
ж, - якось забула нас попередити, що в дiйсностi трагедiз виглядають
некрасиво. Що смерть, у будь-якiй формi, д насамперед дiло брудне. А там,
де нема краси, - яка ж там iстина?
Обидно, блiн. Обидно. Пiти на нанок перекурити все це дiло?..


Вiдкриття: ось так сприймають свiт фригiднi жiнки! Був час - в останнiх
днях спiвжиття i зараз по розривi, - коли, забачивши по телевiзору еротичну
сцену, вона починала плакати. Тепер дивиться спокiйно, як зоолог на
злягання ящiрок (а iнтересно, як злягаються ящiрки?): двод напiвголих людей
на лiжку, мужчина кладе жiнцi руку на стегно, посувад вище, вона
повертадться до нього, розхиляючи зiгнутi в колiнах ноги, обхоплюд його за
шию, обод, стогнучи й вовтузячись, зливаються в поцiлунку... Слава Богу,
перемiна кадру.

Ляпнула була з маху, так би мовити, довiрчо подiлилась цiкавим
спостереженням: "Знадш, що менi здадться? Тiльки зрозумiй мене правильно,
не ображайся: що ти вiдкритий до зла". То був третiй чи четвертий день по
його призздi - в пенсiльванську глушину, де добряга Марк, ладний запросити,
коштом керованого ним факультету, всiх поетiв i художникiв свiту нараз, аби
лиш пособили йому на часинку вистромити носа з тучi хатнього пекла (щоразу,
телефонуючи зй до Кембрiджа, сповiщав - голоском, до якого пасувала б
попташиному схилена набiк голiвка, ку-ку: "А я сьогоднi познайомився з
гарненькою росiяночкою", "А тут одна муриночка мною цiкавиться", - хто б
ним, бiдашечкою, цiкавився, вайлуватим сорокалiтнiм школяремвiдмiнником,
по-качиному розкарякуватим в ходi, з черевцем плюшового ведмедика,
вистромленими з нiздрiв волосками й рiденьким пушком на лисiючому тiм'ячку,
- i знову збивався на домашнд, iз дитячих зобиджених iнтонацiй: сьогоднi
перемив увесь посуд, на працю через те спiзнився, а вона тiльки й сказала,
мовляв, ти зле вичистив пательню, - спорскаючи на верескливо-iстеричнi:
коли, вичерпавши всi можливi розради, буцнувшись лобом у глухий мур чужоз
безвиходi, питала в нього навпростець - Марк, ну якщо все так безнадiйно,
то чого ж ви не розходитеся? - "Because the fucking bitch couldn't
survive!"47 - ага, утримувати дiм, платити
mortgage, insurance48 i всi iншi рахунки,
гаразд, що ми в Укразнi позбавленi цих проблем, нам простiше - спакував
валiзку, грюкнув дверима, i нуд бай, май лав: злиднi це свобода це
свобода), - Марк виклопотав йому майстерню на час лiтнiх канiкул: куток у
здоровеннiй, схожiй на сюрреалiстично заставлений мольбертами спортзал
кошарi з матовим, як у клозетi, вiкном на всю стiну, - скажи, чувак,
спасибi й на тому, beggars can't be choosershref="#s49">49, - вона ж призхала в те обезлюднiле унiверситетське мiстечко
ддино задля нього, задля нього залишила Кембрiдж - i, щойно залишила, - мов
рухнула протаранена стiна, все посипалося з устiйнених мiсць: вже в
Бостонському аеропорту Logan, щойно вилiзла з таксi, - розiрвався босонiжок
- волочачи ногу, пiдiйшла до стойки з квитком, i з'ясувалося: всi рейси
"United" затримано, у Вашiннтонi, де мала пересiдати на калiкуватого
пенсiльванського "кукурузника", лютувала гроза, - заметалася вiд одного
службовця до другого, всi знай вистрiлювали хлопавками пустих усмiшок, що ж
робити, вона конче мусила встигнути сьогоднi на вечiр до Марка, завтра
вранцi вони планували вирушати автом до Нью-Йорка, до Кеннедi, зустрiчати
ненiального укразнського художника, що не знад ж (iдiот!) нi слова
по-англiйському, так класно було пiдiгнано сценарiй, i от на тобi! - мiняла
квиток на iнший рейс, сорок хвилин упрiвала в салонi пiд булькiт музики в
навушниках (щоп'ять хвилин перебиваний бадьорими обiцянками злетiти,
тiльки-но дiстануть дозвiл), у Вашiннтонському Dulles було так, мов перед
хвилею оголосили воднний стан: люди гупотiли коридором, метляючи
перекинутими через плече сумками, вищали вiзочки, скреготали колiщата,
заходилось ревом, на всьому протязi коридорного склепiння, невидиме
немовля, i вона й собi гналася за iншими, з поверха на поверх, петляючи, як
увi снi чи в хоррорфiльмi, вiд нейту до нейту, i, добiгши, сапаючи, як
собака-гончак, до закапелка з свозм кукурузником, розбилася з льоту об
мов-скеля-непорушного, професiйно погiдного клерка за стойкою: "Your plane
has just left, ma'am"50 - а наступний же коли?
- а наступний завтра опiвднi - бликнув зубами: "Have a good night!"name="51a">51 - матюкнулась, пiрвалась дзвонити Марковi, всi
телефоннi "бути" були переповненi, автомат з'зв монету, коло стойок
"United" бiснувався, качаючи права (от де рiзниця мiж нами й
американцями!), розвереджений тлум, чолов'яга з чомусь мокрою чуприною,
явно на межi епiлептичного нападу, трусив за барки також мокро-блискучого
лицем негра в "United"ськiй формi: "You're a jerk, you hear me, man? You go
and bring me your boss right now, you hear? Right now!"href="#s52">52 - той, з бiло вибалушеними очима, видирався, цвiкав слиною:
"You just don't call me names!"53 - i,
фокусницьким, чи то офiцiантським, еленантним жестом вихопивши з кишенi
рацiю, кликав, замiсть запотребованого боса, полiцiю, ну, таке й у Совдепiз
б сталося, - Розi заскиглила в трубку, що Марк уже визхав - в аеропорт, зй
назустрiч, - за шкляними дверима, в жовтяво пiдсвiченiй тьмi, знову закосив
дощ, пошкандибала до багажних конвейдрiв - забрати валiзки, ясно вже, що
ночувати доведеться в Вашiннтонi, маленький носильник з ямкуватим, мов з
iншого обличчя перенесеним носом, iно глипнувши на зз квитанцiз, радiсно
сповiстив, що вони встигли перекинути багаж iз бостонського рейсу на
дiдьчого кукурузника - дуже хапалися, мем, усього десять хвилин мали, але -
встигли, Богу дякувати, don't worry, ma'am54,
- стояв, розпромiнений свозм звершенням, i чекав на похвалу, аж шкода було
його розчаровувати: значить, багаж вiдправили, а мене нi? I стою я в
аеропорту Dulles, у городi Вашiннтонi, на пiвнiчноамериканському
континентi, на планетi Земля, через праве плече дамська сумочка, в лiвiй
руцi течка з комп'ютером, анi зубноз щiтки, нi пари бiлизни, летить зараз
десь над Атлантикою чоловiк, задля якого я все це затiяла, i ось це й д -
ддина моя адреса: трохи прийшовши до тями, викуривши двi цигарки,
перештампувала квиток - на Кеннедi: хай уже, раз таке дiло, Марк завтра
зустрiчад там нас обох - нарiзно, якось уже здибадмось; потелефонувала
вашiннтонським знайомим, що вiддавна кликали зз в гостi, хоч, мабуть-таки,
не опiвночi, - драстуйте вам, оце ж я тут, у Dulles, дайте води напитися,
бо так зсти хочу, що переночувати нiде, - от уже справдi, дослiвно; iз
записаною на клаптику паперу адресою - it's fifteen minutes drive, we're
waiting for you55, уфф, спасибi, не без добрих
людей свiт, - вiдчуваючи на вустах, од перевтоми, невiдлiпну посмiшку
розумово вiдсталоз дитини, потрюхикала на стоянку таксi, але й це ще був не
кiнець: за кермом трапився маленький пакистанець, в чизй твердiй,
розкотистiй тарабарщинi не вiдразу вгадувалась англiйська, - смiливо
рушивши в нiч, десь акурат на п'ятнадцятiй хвилинi вiн повернув до нез
голову в тьмi автосалону, повiльно, як на шарнiрах, свiтло зустрiчних
лiхтарень напливало й вiдринало, тiнями величезних невидимих риб, червоне
табло лiчильника мерехтiло, мов кардiограма в покинутiй лiкарями
операцiйнiй, - i спитав, чи знад вона дорогу, - перепрошую, але дорогу
належиться знати таксистовi, нi? - голизна порожнiх замiських автострад,
нiч без вогника обабiч траси, де я, Господи, хто я, чому я тут? - ще за
чверть години в'зхали в мiстечко, погналися виметеними мiсячними вуличками
- в один бiк, вiдтак, розвернувшись, у другий, як довго ви в Америцi? -
кричала вона з заднього сидiння, наче глухому, - п'ять рокiв, вiдказував
вiн, так само штивно тримаючи голову, - i спиняв кеб, i вмикав свiтло, i
витягав з-пiд сидiння зiм'яте простирадло мапи, обiруч тримаючись за нього,
мов за казковий килим-самолiт, що мад чудом вивезти, й чогось чекав,
втупившись у нього, зй тупо подумалося, що бiдака, мабуть, не вмiд читати,
- як, ви сказали, зветься вулиця? - перекочував у ротi камiнчики
неслухняних звукiв, не в змозi вимовити "Руперт стрiт", а чи то повторити
за нею, бо ж вона також говорила з акцентом, хай i не таким диркучим, "куд
ю кол дере?" - що-що? ага, could you call therehref="#s56">56, цебто туди, куди ми здемо, вже другу годину поспiль, моз
друзi там оце, либонь, навiснiють, подзвонила й пропала! - добре, давайте
сюди трубку, - раз, i вдруге, i втретд, спершу не було зв'язку, потiм
знервований Рон, який уже, виявлядться, телефонував до компанiз таксi,
давав пакистанцевi, котрий все не виходив iз сводз атараксiз, якiсь
багатоповерховi iнструкцiз, й знову починалося загнане метання в
химеричному плетивi безлюдних вуличок, нiби водiй вiддав усi своз реакцiз
машинi: кеб розпачливо шарпався, зупинявся, гмукав, чухав потилицю, питав
себе: а якщо туди? - чортихався (звискнувши шинами), ламав руки, а в пiтьмi
автосалону знай ширився мовчазний пакистанцiв страх, вона вiдчувала його
фiзично - до нудоти, чоловiковi вимикалася з безпорадних рук, як линва,
його праця, його нетривка зачiпка за цей примарний край, i дiдько б узяв цю
ледi з дивним акцентом, якiй забандюрилось невiдь-куди пертися серед ночi,
- зй було нiяково, хотiлося все менше займати мiсця на задньому сидiннi, за
четверим (!!!) дзвiнком "дере" Рон зарепетував у трубку: де ви д? стiйте на
мiсцi, just don't move, man, okey57? - по
п'яти хвилинах з-за рогу вилетiло бiле авто, вихопилась Ронова постать,
рвонула на себе дверцята кеба, легенi заповнив вогкий запах лiтньоз ночi, а
автосалон - Ронiв розлючений клекiт (it's fifteen minutes drive, man, you
just don't know your business!58) - i,
вилазячи на свободу, похитуючись на пiдборах (лiвий босонiжок таки
розповзався, не тримаючись купи), вона вiдчула мокротний пробульк у
трусиках: почалося мiсячне. Абзац. I забракло вже жалю до пакистанця -
грошей вiн, з переляку, не взяв, анi цента, що ж, не тiльки йому випав
тяжкий день... Так i заснула в домi у Рона й Марти з тою прикледною до
вуст, як лузга, iдiотичною посмiшкою: ну-ну, подумалося перед сном, летить,
таки явно летить мод золото - вже посипалися катастрофи! I чого ж дивувати,
що першим вiдрухом у Кеннедi на вид коханого мужчини - стояв пiд стiночкою,
якнайневиннiше теревенячи собi з попутниками з кизвського рейсу, джинсова
куртка, знайомий сивий йоржик, вона вгледiла його ранiше, нiж вiн зз,
скiльки разiв прокручувала собi в уявi цю сцену! - був мимовiльний укол
неприязнi - а вiн, ич який, розiгнався живчиком, цьомнув у щiчку, мовби
нiчого й не трапилося, мовби й не було цих пiвроку спустошливого ждання,
ялового вигоряння оливи в черепку, i пояснень нiяких не належалося, за
спиною, послушним пiннвiном настовбурчивши черевце, манячив Марк, ну вже ж,
не до пояснень, знайомтеся, панство, - як усе глупо й не до ладу, зiжмакано
якось виходить, я просто змучилася, треба вiдпочити, вiдiспатися, та й за
ним же тяжка дорога, потiм розберуся, потiм, - а "потiм", уже на мiсцi, уже
сам-на-сам, на напiврозпакованих валiзках, i з'явилася - вигулькнула мов
зоддалеки, не зачепивши все ще оглушених, защемлено ниючих iнстинктiв, -
ота думка, котру з мiсця йому простосердо й видала, принесла й поклала до
нiг, як пес закинуту палицю, - знадш, менi здадться, ти вiдкритий до зла.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15