те
пер Огонь уже не вмре у них у руках, тепер вони засадять його в клітку з кор
и, вимощену зсередини плескатими камінчиками. Але як дістатися до нього?
Як обдурити обережність кзамів, що так зросла з тієї ночі, коли Нао раптом
з'явився перед їхнім огнищем?..
Нао сказав:
Ц Ось як буде. Нао піде берегом угору, а Нам і Гав почнуть блукати лугом на
вколо табору людожерів. Вони покажуться й сховаються. Коли вороги пожену
ться за ними, вони почнуть тікати, але не на повну ходу, бо треба, щоб кзами н
адіялися їх спіймати і бігли б за ними довший час. Нам і Гав хоробрі воїни
і не побіжать занадто швидко… Вони затягнуть кзамів аж до червоної скелі
. Коли Нао там не буде, вони пройдуть між мамонтами і Великою річкою. Нао їх
ній слід знайде.
Юнаки затремтіли. Їм було боязко розлучатися із Нао перед лицем тих люти
х кзамів. Але вони слухняно шугнули в кущі, а син Леопарда пішов до річки. М
инуло трохи часу… Аж ось з'явився і зник Нам, і в ту ж мить над травою полохл
иво майнула постать Гава. Вартові зняли тривогу; кзами з безладними вигу
ками посхоплювалися з землі й скупчилися біля свого ватажка. Це була люд
ина середнього зросту, кремезна, як печерний ведмідь. Він двічі труснув н
ад головою своїм києм, хрипко щось вигукнув і подав знак.
Кзами поділилися на шість груп, утворивши широке півколо; Нао з тривогою
заклопотано проводив їх очима, а потім став міркувати лише про здобуття
Огню.
Його стерегло четверо воїнів, вибраних із найдужчих. Один з них вигляд ма
в особливо страшний. Він був та її само кремезний, як і ватажок, зате трохи
вищого зросту; уже один розмір його кия свідчив про велику силу. Вогонь до
бре освітлював його постать. Нао побачив величезні щелепи, затінені густ
ими бровами очі, короткі міцні й криві ноги. Решта троє, хоч і були трохи ме
нші, все ж мали міцні тулуби й довгі руки з добре розвиненими м'язами.
Місцевість сприяла Нао: легенький, але постійний вітер дув на нього, дале
ко відносячи його дух; по траві блукали шакали, ширячи свій гострий сморі
д; до всього того Нао мав з собою одну з шакалячих шкур. Все не дозволило йо
му непомітно наблизитися до вогнища на шістдесят ліктів. Місяць виплива
в з-за тополь, коли Нао раптом підвівся з бойовим кличем.
Здивовані його несподіваного появою, кзами вирячили на нього очі. Але вж
е за хвилину попи з криком похапали кам'яні сокири, киї й списи.
Нао закричав їм:
Ц Син Леопарда пройшов степи, ліси, гори й ріки, бо його плем'я сидить без О
гню… Коли кзами дозволять йому взяти від свого вогнища кілька головешок
, він піде собі геть без бою.
Вони так само не розуміли цих слів чужої мови, як не зрозуміли б і виття во
вків. Бачачи, що він один, вони міркували тільки про те, як би його швидше вб
ити. Нао почав тікати, сподіваючись, що вони бігтимуть поодинці і що він за
тягне їх далеко від Огню, але вони кинулися всі разом.
Найбільший з них, добігши на потрібну відстань, кинув свого списа з крем'я
ним вістрям. Він шпурнув його з силою і спритністю, але зброя лише дряпнул
а Нао плече і вп'ялася в землю.
Уламр, бережуча власну зброю, витяг ворожу з землі і кинув її в свою чергу.
З свистом майнула вона в повітрі, пробила кзамові горло, і він, захитавшис
ь, упав. Тоді його товариші завили, наче пси, і всі троє разом кинули свої сп
иси. Нао ледве мав час припасти до землі, уникаючи гострої зброї, людожери
ж, думаючи, що вони його поранили, поспішили добивати його. Але він раптом
схопився на ноги і бився далі. Ще один із кзамів упав, поранений у живіт; ре
шта ж двоє невпинно кидали один за одним свої списи. Кров пирснула у Нао із
стегна, але він, почуваючи, що рана неглибока, почав тепер кружляти коло с
воїх ворогів, не боячись уже, що вони його оточать. Отак кружляючи, він пов
олі опинився між ними та Вогнем.
Ц Нао бігає швидше за кзамів, Ц крикнув тоді він. Ц Син Леопарда візьме
Вогонь, а кзами втратять двох воїнів.
І він хутко побіг до полум'я. Нао простяг уже й руки по головешку, коли рапт
ом побачив, що вони всі вже майже догоріли. Уламр оббіг вогнище, сподіваюч
ись знайти хоч одну придатну гілочку, але його розшуки були марними.
А кзами добігали.
Нао кинувся тікати, але зачепився за корінь і поточився, а тим часом ворог
и загородили йому вихід, притиснувши його до Вогню. Вогнище було широке й
лежало на горбі, однак він міг би перестрибнути через нього, та лютий відч
ай пройняв йому груди; думка про ганебну втечу в холодну ніч стала йому не
стерпною. Трясучи разом сокирою й києм, він пішов на бій.

Розділ п'ятий
ЗА ВОГОНЬ

Двоє кзамів невпинно наближалися, стишуючи ходу. Дужчий з них тряс своїм
останнім списом і кинув його уламрові майже в очі. Нао одбився сокирою, ал
е тонка зброя впала в огнище. В ту ж мить завертілося троє київ.
Кий Нао зустрівся одночасно з обома ворожими і спинив напад противників
. Слабший кзам похитнувся. Нао помітив це, насів на нього і страшним ударом
строщив йому потилицю. Але ж і сам він був поранений: сучок ворожого кия г
либоко роздер йому ліве плече, Ц це так вивернувся він з-під удару, що ціл
ив йому просто в голову. Важко дихаючи, він одхитнувся назад, щоб зпову при
готуватись до бою, і, замірившись києм, став чекати.
Хоч на нього йшов тепер лише один ворог, однак справа Нао була дуже погана
. Його ліва рука майже не служила йому. Кзам же стояв перед ним з обома ціли
ми руками і в повній силі. Це був вояк великого зросту; він мав довгий тулу
б з боками, що нагадували більше зубра, ніж людину, та з руками, що на третин
у були довші, ніж у Нао. Його криві, непридатні до бігу ноги забезпечували
йому дивовижну непохитність на місці.
Перед рішучим нападом він похмуро зміряв очима дужого уламра, вхопив кий
обіруч і пішов у наступ.
Киї майже однакової ваги, виготовлені з твердого дуба, зустрілися. Кзам у
дарив дужче, ніж Нао, що не міг використати лівої руки. Але син Леопарда ві
дбив удар. Коли кзам махнув києм удруге, його зброя лише свиснула в повітр
і. Нао вивернувся і тепер сам перейшов у наступ. За третім разом кий Нао уп
ав на голову противника, як уламок скелі. Він, напевно, строщив би її, коли б
кзам заздалегідь не звів своїх довгих жилавих рук догори; знову грюкнули
дубові киї; кзам подався назад, але відповів таким скаженим ударом, що лед
ве не вибив з рук Нао зброї. І перше ніж той знову зготувався до бою, його ру
ки вже несли уламрові смертельний удар. Нао зм'якшив, але не міг спинити йо
го, кий поцілив йому просто по голові. Коліна йому зігнулись, земля, дерева
й Вогонь завертілись в очах. Неймовірним зусиллям волі він утримався на
ногах і навскіс, перше ніж противник опам'ятався, люто витягнув його свої
м києм у бік. Хруснули ребра, і кзам поточився; його зойк заглушила смерть.

Буйна радість охопила Нао. Хрипко сміючись, дивився він на вогнище, на пол
ум'я, що плигало над ним. Тільки глибокі зорі, плюскіт річки, шелест вітру, п
ерериваний гавкотнею шакалів та ревом заблуди лева на тім боці, були єди
ними свідками його безмежної радості.
Уривчастим від хвилювання голосом він закричав:
Ц Нао Ц володар Огню!
Вогонь здавався йому самим життям усього світу. Нао поволі ходив біля ць
ого червоного звіра, простягав до нього руки, наставляв груди під його ла
ску, втрачену на такий довгий час. І в буйному захопленні ще не один раз ше
потів:
Ц Нао завоював Огонь!
Та врешті гарячка його щастя почала вщухати. Він пригадав, що кзами можут
ь повернутися; отже треба було забирати свою здобич. Шукаючи, з чого б зроб
ити клітку для вогню, Нао несподівано в одній ямці на місці табору знайшо
в клітку, що в ній носили з собою Вогонь людожери.
Це було ніби гніздо з кори, вимощене плескуватими камінчиками, добраними
один до одного з великою ретельністю, впертістю і знанням справи; невели
кий вогник ще блищав у ній. Нао хоч і вмів виготовляти клітки краще від буд
ь-кого іншого з племені, проте і йому було б важко зробити таку гарну. Для ц
ього треба мати багато вільного часу і дуже уважно вишукувати камінчики
. Клітка кзамів складалася з трьох шарів сланцю, підтримуваних зокола ко
рою зеленого дуба, кора ж була оплетена гнучкою лозою. Дірочка зісподу за
безпечувала невеличку тягу.
Клітки вимагали повсякчасного догляду; треба було боронити Вогонь від д
ощу й вітрів та берегтися, щоб полум'я і не зменшувалось, і не збільшувалос
ь поза межі, встановлені тисячолітнім досвідом. Окрім того, необхідно бу
ло часто міняти кору.
Нао знав усі звичаї предків; він трохи роздмухав Огонь, змочив водою з кал
южки кору, оглянув дірку і стап сланцю. Ідучи з табору, він позбирав розкид
ані сокири й списи і востаннє оглянув галявину.
Двоє ворогів були мертві і наче дивилися на зорі; двоє ж інших, терплячи ст
рашні муки від ран, лежали, затамувавши подих і вдаючи з себе мертвих. Обер
ежність і закон людей вимагали, щоб їх було добито.
Нао наблизився до пораненого в живіт і вже намірився на нього списом, але
раптом якась незбагненна огида до вбивства охопила його серце, вся ненав
исть розтопилася в радості перемоги, і тому не схотілося нових жертв.
А от куди корисніше знищити вогнище. Отже, києм переможепого ворога він р
озкидав головешки і потрощив вугілля на дрібні шматочки, щоб вони не дож
или до повернення кзамів. Потім, скрутивши поранених комишем і лозою, він
гукнув їм:
Ц Кзами не схотіли дати синові Леопарда одної головешки і тепер втрати
ли увесь Огонь. Воші блукатимуть у темряві й на холоді, аж доки дійдуть до
свого племені!.. А уламри тепер дужчі за кзамів!
Під червоною скелею, де Нао мав зустрітися з Намок і Гавом, він не застав н
ікого. Він не здивувався: молоді воїни мусили водити своїх ворогів якомо
га довше…
Вкривши свою рану вербовим листом, він сів біля слабесенького вогника, щ
о яснів йому, паче вся його доля.
Пливла велика річка, пливло з неба місячне сяйво, плив і час. Коли місяць д
ійшов зо зеніту, Нао підвів голову. Серед тисячі різних безладних звуків
він пізнав особливий ритмічний звук, властивий людині… Це була швидка хо
да, виразніша, ніж тупотіння чотириногих. Спочатку нерозбірлива, вона по
тім стала чутнішою, а трохи згодом подих вітру доніс і запах людини. Тоді у
ламр сказав сам до себе:
Ц Це син Тополі, і він утік від ворогів.
Справді, ніщо не показувало, що за ним хтось женеться.
Незабаром між двох сикомор виринула гнучка постать. Нао не помилився: в с
яйві місячного світла йшов на нього Нам. За хвилину він був уже біля підні
жжя скелі.
Нао спитався в нього:
Ц Кзами, певне, втратили слід Нама?
Нам затяг їх далеко на північ, потім хутко втік від них і довгий час ішов в
одою річки. Потім він спинився. Він більше не бачив людожерів і ні вухом, н
і носом їх не чув.
Ц Добре, Ц сказав Нао, погладивши гопака по потилиці. Ц Нам Ц прудкий і
розумний. Але що сталося з Гавом?
Ц За сином Сайгака погнався інший гурт кзамів. Нам не зустрічав його слі
ду.
Ц Ми почекаємо Гава! А тепер нехай Нам подивиться.
Нао потяг свого товариша. На тім боці скелі, в щілині, Нам побачив огник, тр
емтячий і гарячий огник.
Ц Ось! Ц просто сказав ватажок. Ц Нао завоював Огонь.
Юнак голосно крикнув; очі його запалали вогнем божевільної радості, і ві
н впав ниць перед сином Леопарда, шепочучи:
Ц Нао хитрий, як ціла орда людей!.. Нао стане великим ватажком уламрів, і жо
ден ворог не здолає його.
Вони сіли перед вогником, і це нагадало їм рідні печери під холодними зор
ями біля Великого болота та вогнище, що захищало уламрів своєю силою від
багатьох нещасть.
Думка про труднощі довгої путі додому не гнітила їх; коли вони відійдуть
од Великої річки, кзами перестануть гнатися за ними, і вони попростують ч
ерез краї, де блукають самі лише звірі.
Мисливці довго віддавалися мріям. Майбутнє тепер за ними і для них, широк
е, повне надій і обіцянок. Але, коли місяць почав гаснути на заході, тривог
а заворушилася їм у грудях.
Ц Де Гав? Ц прошепотів ватажок. Ц Невже він не зумів утекти від кзамів?
Чи його спинило болото, чи, може, він ускочив у пастку?
На рівнині все стихло, звірі мовчали; навіть вітер ослаб над річкою і засн
ув в осиках, чути було лише приглушений плюскіт води. Чи чекати світанку, ч
и йти шукати товариша? Нао дуже не хотілося кидати Вогонь на догляд Нама. Д
о того ж його лютила вже сама думка про те, що кзами можуть заганяти молодо
го воїна. Щоб зберегти Вогонь, Нао міг би покинути Нама напризволяще, він н
авіть мусив так зробити, але якась чудна дикунська ніжність в'язала Нао д
о товаришів, вони ніби були частиною його особи, небезпека їм так само заг
рожувала, як і йому самому. Він добре знав, що юнакам легше вскочити в хале
пу, що їм більшою мірою загрожують стихії та живі істоти.
Ц Нао піде шукати слід Гава, Ц сказав він нарешті. Ц Він залишить сина Т
ополі стерегти Огонь. Нам не матиме відпочинку; він мочитиме кору, коли во
на нагріватиметься; він не відходитиме на довший час, ніж потрібно, щоб ді
йти до річки й повернутися назад.
Ц Нам стерегтиме Огонь, як своє життя! Ц твердо відповів молодий мислив
ець і з гордістю додав: Ц Нам знає, як підтримувати Огонь. Його мати навчи
ла цього діла, коли він був ще малий, як вовча.
Ц Добре. Якщо Нао не повернеться, коли сонце зійде над тополями, Нам побі
жить до мамонтів… А якщо Нао не повернеться до вечора, Нам побіжить до ула
мрів сам…
Він пішов, усе його тіло тремтіло від смутку, і він кілька разів озирався н
а Нама та на маленьку клітку з Вогнем, слабке світло якої він бачив ще й то
ді, коли воно вже давно зникло в місячному сяйві.

Розділ шостий
РОЗШУКИ ГАВА

Щоб знайти слід Гава, Нао мусив спочатку повернутися до табору людожерів
. Ішов він тихше, ніж хотів. Поранене плече пекло під вербовим листом, у гол
ові гуло. Рана дуже боліла, навіюючи смутні думки, що навіть після здобутт
я Вогню йому доводиться терпіти не менше лихо й небезпеку. З такою думкою
прибув Нао до того місця, звідки разом із своїми товаришами помітив табі
р кзамів. Тоді червоне вогнище забивало своїм світлом сяйво місяця, нині
ж табір навівав журбу: вугілля, розкидане Нао, все загасло, срібляста піч у
кривала нерухомі тіла; чути було лише уривчастий стогін пораненого.
Всі чуття Нао доводили йому, що кзами не поверталися. Він пішов просто на т
абір. Стогін пораненого припинився; здавалося, що тут були самі трупи. Нао
не затримувався, він пішов туди, звідки Гав почав тікати, і там знайшов йог
о слід. Спочатку цим слідом було йти легко, чому сприяла й безліч слідів кз
амів; почавшись прямою лінією, він потім відхилявся, крутився поміж горб
ів, перетинав сам себе, вів чагарниками. Раптом слід зник перед болотом, і
Нао відшукав його лише на тім боці. Слід був вогкий. Гав і його вороги муси
ли тут перебрести.
Перед гаєм із сикомор кзами поділилися на кілька груп. Нао зумів, однак, ро
зшукати Гавів слід і пройшов ще три чи чотири тисячі ліктів. Але тут він му
сив спинитися. Густі хмари заступили місяць, а світати ще не починало. Син
Леопарда сів під стовбуром сикомори, що росла вже, мабуть, десять людськи
х поколінь. Хижаки відполювали, а денні звірі ще не рухалися, поховавшись
по норах, нетрях, дуплах та поміж гіллям.
Нао відпочив. Потім по вершечках дерев попливло холодне, важке й неживе с
вітло осіннього ранку; воно торкнулося виснаженого листу та поруйнован
их гнізд, женучи перед собою кволий вітрець, що нагадував зітхання сиком
ор.
Побачивша це світло, ще бліде, наче попіл вогнища, Нао встав, з'їв шматок су
хого м'яса і знову пішов слідом, час від часу нахиляючись до нього. Слід ві
в його кілька тисяч ліктів. Вийшовши з лісу та перетнувши піщане поле з рі
дкою травицею й кволими кущиками, слід повернув до місцевості, де в болот
і гнили червоні комиші, після чого збіг на гору і почав кружляти поміж гор
бочків, аж поки не спинився на березі річки, що її Гав, певно, переплив. Нао т
еж переплив її і після довгої ходи спостеріг, що сліди двох гуртів кзамів
простували до однієї точки. Гава могли оточити.
Тоді ватажкові спало на думку, що варто було б залишити втікача на його до
лю, щоб через одну людину не ризикувати своїм життям, Нама й Вогню. Але ця г
онитва дуже розлютила його; крім того, у скроні стукала гарячка і не хотіл
а гинути надія. І він пішов закінчувати вже розпочату справу.
Крім двох груп кзамів, чиї хитрощі Нао щойно розгадав, треба було берегти
ся того гурту, який ловив Нама і втратив його слід. Зустріч а цим гуртом та
їла особливу небезпеку. Кзами, що втратили слід сина Тополі, мали досить ч
асу на те, щоб зайняти добру позицію, оточити Нао і відрізати йому шлях до
відступу, навіть не розбиваючись для облави на окремі групи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18