Ц Вовки й собаки дедалі сміливішатимуть.
І він вказав на полохливі тіні, що сновигали щораз частіше, як наставала н
іч. Виття ставало все довшим і грізнішим. Ніч невпинно наганяла на уламрі
в зголоднілих звірів, і лише останні відблиски смерку не дозволяли їм на
близитися до людей. Стурбовані дозорці ходили туди й сюди, освітлювані х
олодним промінням зірок…
Несподівано один з них спинився, вдивляючись у темряву. Двоє інших зроби
ли те саме.
Після цього перший заявив:
Ц У степу люди!
Все плем'я зірвалося па ноги. Одні перелякались, У інших серце сповнилось
надії. Фаум, пригадавши, що він ще ватажок, виліз з-під скелі, де відпочивав
, і наказав:
Ц Хай усі воїни наготують зброю!
В цю тривожну хвилину уламри мовчки послухалися його наказу. Ватажок дод
ав:
Ц Хай Гум візьме трьох воїнів і піде вислідити чужинців.
Гум вагався приймати накази людини, що втратила силу. Та тут втрутився Гу
н.
Ц У Гума очі леопарда, вухо вовка і нюх собаки. Він розбере, хто надходить
Ц чи вороги, чи уламри.
Тоді Гум з трьома юнаками вирушив у степ. Хижаки теж рушили слідом за ними
. Воші зникли в темряві. Сполохане плем'я напружено чекало їх. Нарешті з те
мряви докотився голосний крик.
Фаум, схопившись на ноги, гукнув:
Ц Надходять уламри!
Могутня радість пройняла серця, охопивши навіть дітей. А Гун висловив св
ою і всього племені думку:
Ц Чи це Агу з братами, чи Нао з Намом і Гавом? Нові крики почулися з темряви
.
Ц Це син Леопарда! Ц промовив Фаум, ховаючи свою радість.
Адже він дуже боявся люті Агу.
Більшість же думала лише про Вогонь. Коли Нао принесе його з собою, вони ох
оче схиляться перед ним, коли ж ні Ц ненависть і презирство уламрів спад
е на невдах.
Тим часом зграя вовків наближалася до племені. Спустилася чорна ніч; зга
сла остання червона смужка на заході, зорі яскравіше блимали в холодному
небі. Ах, от би побачити, як росте теплий червоний звір, відчути, як він зогр
іває груди, ноги й руки!
Нарешті серед степу виникла темна постать Нао, і Фаум заявив:
Ц Огонь!.. Нао несе Огонь!
Буйна радість охопила всіх. Дехто стояв приголомшений. Інші, несамовито
вигукуючи, побігли назустріч. І Вогонь з'явився. Син Леопарда простяг йог
о людям, тримаючи в руках клітку з камінчиків. У клітці жевріла невеличка
червона купка жару, така слабосила, що дитина могла б забити її одним удар
ом каменя. Але всі знали, яка могутня сила може виплигнути з неї. Важко дих
аючи та боячись, щоб він не згас, вони мовчки жадібно їли його очима…
Після цього ж зпявся такий галас, що вовки й собаки мусили зазнати справж
нього розпачу. Все плем'я тиснулося до Нао з жестами, глибокої пошани, обож
нювання і навіть рабства.
Ц Не забийте Вогню! Ц крикнув Гун, коли галас трохи вщух.
Всі відступили. Нао, Фаум, Гамла, Нам, Гав і старий Гун рушили до скелі, а пле
м'я розсипалося навкруги Ц шукати траву, хмиз і гілля. Коли багаття було в
же готове, син Леопарда підніс до нього свій маленький вогник. Він плигну
в спочатку на тоненькі стеблинки, потім засичав, кусаючи гілочки, і загув,
допавшись до грубого гілля. Вовки й собаки втекли в глибину одігнаної те
мряви, охоплені жахом перед таємничою силою.
Тоді Нао, звернувшись до великого Фаума, запитав:
Ц Чи не додержав свого слова син Леопарда? А чи ватажок уламрів додержит
ь свого?
І він показав на Гамлу, яскраво освітлену червоним полум'ям. Вона труснул
а своїм чудовим волоссям. Тремтячи з гордощів, вона не вагалась. Вона цілк
ом поділяла захоплення всього племені.
Ц Гамла буде тобі жінкою, як це було обіцяно, Ц майже слухняно відповів
Фаум.
Ц А Нао стане вождем племені! Ц сміливо заявив старий Гун.
Він сказав це не для того, щоб зневажити великого Фаума, але щоб знищити мо
жливе небезпечне суперництво. В цю ж мить, коли саме відродився Вогонь, на
певне, ніхто не насмілився б сперечатися з Гуном.
Хвиля радості прокотилася по племені. Нао ж бачив одну лише Гамлу, її довг
е волосся та ясні очі. Проте він розумів, що людина з перебитою рукою не мо
же одна керувати уламрами. Отже, він сказав:
Ц Нао і Фаум правитимуть племенем удвох!
Всі у великому здивуванні замовкли. Фаум же вперше відчув, що його тверде
серце пройнялося невиразною ніжністю до людини, що з'явилася на світ не в
ід його сестер.
Тут старий Гун, наймудріший з уламрів, зажадав почути оповідання про при
годи трьох воїнів. Пам'ять про ці пригоди була така свіжа, начебто Нао пере
жив їх ще вчора. За тих часів слів у людей було мало, в'язалися вони неміцно
і викликали в уяві лише окремі, короткі, хоч і яскраві, картини. Великий ми
сливець почав розповідати про сірого ведмедя, про лева-велетня й тигриц
ю, про людожерів і мамонтів, про рудих карликів та бевплічків, про синьолю
дків, про печерного ведмедя. Не розповів він з лукавства чи недовір'я лише
про секрет добування Вогню а камінчиків, що його навчився у ва.
Це була оповідь переможця і тому глибоко западала в серце та високо здій
мала груди слухачів. І Гун вигукнув:
Ц Не було воїна, рівного Нао, серед наших батьків… і не буде такого й сере
д наших дітей… і дітей наших дітей!
Нарешті Нао згадав і Агу, і всі уламри здригнулися, як дерева в бурю. Так ус
і боялися синів Зубра.
Ц Коли син Леопарда бачив Агу? Ц перебив Фаум, з острахом поглядаючи в ч
орну темряву.
Ц Минула ніч і ще ніч, Ц відповів воїн. Ц Сини Зубра перепливли річку. В
они підкралися до скелі, де сиділи Нао, Нам і Гав… Нао бився з ними…
Запанувала тиша, ніхто не дихав. Чути було лише голос Вогню й вітру та дале
ке виття якогось хижака.
Ц І Нао убив синів Зубра! Ц гордо заявив мисливець.
Ц Тепер уламри вже ніколи не боятимуться ворогів! Фаум раптом ухопив Га
млу за волосся, брутально кинув її переможцеві під ноги і сказав:
Ц Ось! Вона буде тобі жінкою… Я їй більше не оборонець. Вона схилиться пе
ред своїм господарем, вона ходитиме по здобич, що ти заб'єш, і приноситиме
її на плечах. Коли вона перестане тебе слухатись, можеш її вбити.
Нао простяг руку до Гамли й доброзичливо допоміг їй підвестися. Майбутнє
безлічі віків розкрилося перед ними.



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18