літери й склади і тільки потім складали їх у слова та речення.
А вас, Анхізович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак. Зайдіть к лидійському народу – у стародавні часи Лідія – держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш – податок, плата за користування землею. За кріпосного права «пускати на чинш» значило замінити панщину податком, дати селянам землю в аренду.
Хто жінку мав, сестру, ятровку – слово ятрівка повсюдно вживається у значенні «дружина чоловікового брата». Отже, ятрівку можуть мати тільки жінки. В такому значенні це слово уже раніше вжите в «Енеїді» (див. коментар: III, 46), зафіксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значенні, яке уже в добу І. Котляревського було глибоким архаїзмом, – ятровкою звуть чоловіки жінку свого брата, братову. В такому значенні зустрічаємо це слово в «Галицько-волинському літопису» (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: «По смерті Романовій зустрічався був король угорський Андрій з ятрівкою своєю Анною у городі Сяноці»; «Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову» (Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 14, 18). Тут Роман – князь галицький, Анна – його дружина, Андрій – король угорський, троюрідний брат Романа. Згадані в літопису родинні зв'язки є відгуком доби родової сім'ї, коли взяті братами жінки з чужих родів ставали в певних рамках власністю всього роду, і якщо виникала необхідність, один брат переймав обов'язки глави сім'ї другого брата.
Клейноди, животи, обнови – клейноди – коштовності, також атрибути влади гетьмана, полковника та ін.
Животи – життя.
Беріте рать, ідіте з богом,Нехай Зевес вам помага».Тут частовались за порогом,Евандр додав такі слова:«Зайдіть к лідійському народу,Вони послужать вам в пригоду,На Турна підуть воювать.Мезентій їх тіснить, зжимає,На чинш нікого не пускає,Готові зараз бунт піднять». [39] Пішли, розвивши короговку,І сльози молодьож лила;Хто жінку мав, сестру, ятровку,У інших милая була.Тогді найбільш нам допікає,Коли зла доля однімає,Що нам всього миліше єсть.За милу все терять готові:Клейноди, животи, обнови.Одна дороже милой – честь! [40] І так, питейним підкрепившись,Утерли сльози із очей;Пішли, марш сумно затрубивши;Перед же вів сам пан Еней.Їх первий марш був до байраку,Прийшовши, стали на біваку,Еней порядок учредив.Паллант по армії діжурив,Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;Еней тож по лісу бродив. [41] Як в північ самую глухуюЕней лиш тілько мав дрімать,Побачив хмару золотую,Свою на хмарі гарну мать.Венера білолика, красна,Курносенька, очима яснаІ вся, як з кров’ю молоко;Духи од себе іспускалаІ збрую чудную держала,Явилась так перед синком. [42] Сказала: «Милий, на, Енею,Ту збрую, що ковав Вулкан;Коли себе устроїш нею,То струсить Турн, Бова, Полкан;До збруї що ні доторкнеться,Все зараз ламнеться і гнеться,Її і куля не бере;Устройсь, храбруй, коли, рубайсяІ на Зевеса полагайся,То носа вже ніхто не втре». Амбре (франц. аmbrе) – парфуми, духи. Власне «амбра» – застосовувана в парфюмерії речовина з приємним муксусним запахом, яку добувають з кишечника китів-кашалотів.
Презент (франц. ргеsent) – подарунок.
Сказавши, аромат пустила:Васильки, м’яту і амбре;На хмарі в Пафос покотила.Еней же збрую і бере,Її очима пожирає,На себе панцир натягає,Палаш до бока прив’язав;Насилу щит підняв чудесний,Не легкий був презент небесний;Еней роботу розглядав: Порядок зображених на щиті Енея казкових персонажів загалом відповідає їхній популярності. Першою в цьому ряду – казка про Івасика-Телесика. Тут же зображена казкова змія-чудовисько Жеретія.
Вокруг же щита на заломах – залом – вигин, крива, поверхня сфери. На заломах – на верхній випуклій частині щита.
Котигорох, Котигорошок – персонаж української народної казки.
Іван-царевич, Кощій (Кащей), баба-яга – персонажі, що фігурують у багатьох українських, російських, білоруських народних казках.
Кухарчич, Сучич і Налетич – казкові персонажі, зараз менше відомі.
Услужливий Кузьма-Дем'ян – казковий персонаж, фігурував то як одна, то як дві особи. У І. Котляревського йдеться про одну, що підтверджує і коментоване місце, – «услужливий» вжите в однині. Подвійне ім'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузні кують звичайно два ковалі. Кузьма-Дем'ян – коваль, також цілитель, знахар. Зв'язок між ковалем і цілителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозумілим, коли згадаємо про культ вогню, віру в його магічну силу. У фольклорній образній символіці вогонь – життя, рух, любов.
У церковному календарі записані два брати Косма і Даміан, які нібито жили у другій половині III ст. недалеко від Риму і прославилися чудодійним зціленням хворих, за яке не брали ніякої винагороди, тільки просили вірити в сина божого Ісуса Христа. Прийняли мученицьку смерть від заздрісного лікаря-язичника. Канонізовані церквою брати-лікарі мають мало спільного з своїм фольклорним прототипом.
Дурень з ступою – персонаж народної казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. – С. 52).
І славний лицар Марципан – Марципан – герой рицарського роману чи повісті, відомих на Україні та в Росії у XVIII ст.
На щиті, в самій середині,Під чернь, з насічкой золотой,Конала муха в павутині,Павук торкав її ногой.Поодаль був малий Телешик ,Він плакав і лигав кулешик,До його кралася зміяКрилатая, з сім’ю главами,З хвостом в верству, страшна, з рогами,А звалася Жеретія . [45] Вокруг же щита на заломахНайлуччі лицарські ділаБули бляховані в персонахІскусно, живо, без числа, Котигорох , Іван-царевич , Кухарчич , Сучич і Налетич .Услужливий Кузьма-Дем’ян . Кощій з прескверною ягою,І дурень з ступою новою,І славний лицар Марципан . [46] Так пан Еней наш знаряджався,Щоб дружби Турну доказать;Напасть на ворогів збирався,Зненацька копоті їм дать.Но зла Юнона не дрімає,Навильот умисли всі знає,Оп’ять Ірисю посила:Як можна Турна роздрочити,Против троянців насталити,Щоб викоренив їх дотла. Він дожидавсь тогді вертепа – вертеп – український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Україні, як і інших краях, з давніх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкільної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дійшли до нас лише з другої половини XVIII ст. І. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепні театральні дійства. Свідченням тому є згадка про вертеп в «Енеїді», п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», де письменник розвинув реалістичні традиції вертепної драми.
Ірися виль, скользнула з неба,До Турна в північ шусть в намет;Він дожидавсь тогді вертепа,Хлистав з нудьги охтирський мед.К Лависі од любві був в горі,Топив печаль в питейнім морі.Так в армії колись велось;Коли влюбився чи програвся,То пуншу хлись – судьба поправся!Веселлє в душу і влилось! [48] «А що? – Ірися щебетала. –Сидиш без діла і клюєш?Чи се на тебе лінь напала?Чи все троянцям оддаєш?Коту гладкому не до мишки;Не втне, бачу, Панько Оришки!Хто б сподівавсь, що Турн бабак?Тобі не хист з Енеєм биться,Не хист з Лавинієй любиться,Ти, бачу, здатний бить собак. [49] Правдивий воїн не дрімає,Без просипу же і не п’є;Мудрує, дума, розглядає,Такий і ворогів поб’є.Ну, к чорту! швидше охмеляйся,Збирать союзних поспішайся,На нову Трою напади.Еней в чужих землях блукає,Дружину в поміч набирає,Не оплошай тепер: гляди!» [50] Сказавши, столик ізвалила,Шкереберть к чорту все пішло:Пляшки і чарочки побила,Пропало все, як не було.Зробився Турн несамовитий,Ярився, лютовав неситий,Троянськой крові забажав.Всі страсті в голову стовкнулись,Любов і ненависть прочнулись;«На штурм, на штурм!» – своїм кричав. А на зикратого сам сівши – тут зикратий – масть коня. Починаючи з першого повного видання «Енеїди» (1842), в коментаторів немає одностайності в поясненні цього слова. У словнику, доданому до першого повного видання «Енеїди», сказано: зикратий – різноокий кінь. У наступних авторитетніших виданнях – «білоокий, а сам іншої масті», «білобокий», «з білими боками». В одному з словників української мови зазначено: зикра – очі/див.: К. с. – 1889. – Кн. 9. – С. 705). Польське zirkaty – зіркатий, людина з блискучими чи то витріщеними очима. Але коли йдеться про масть, то, певне, справа не в очах, а в плямах іншої, звичайно білої масті навкруги очей. Коли для знавців може й грають якусь роль відмінності в кольорі кінських очей, то для визначення масті вони не мають значення. Тут годиться тільки те, що видно на значній віддалі. Таким чином, у даному разі зикратий – з плямою іншої масті біля ока з одного чи з обох боків. Отже, Турн їздив на різномасному коні. В минулому значення коня, так само як і вола, в господарстві та військовій справі просто неможливо переоцінити. Звичайно, люди дуже добре зналися і на тій, і на другій тягловій силі. В характеристиці, оцінці коней та волів неабияке значення мала масть та інші похідні ознаки. Так, у спеціальному дослідженні на сторінках журналу «Киевская старина» повідомлялося, що тільки на Брацлавщині (примірно теперішня Вінниччина) розрізняли двадцять відтінків масті волів та ще плюс вісімнадцять різновидів за формою ріг. І всі ці відтінки та різновиди мали свою назву-кличку. Звичайно, аж ніяк не менше існувало відтінків у масті та інших ніби несуттєвих зовнішніх ознаках, коли йшлося про коней. Під час купівлі-продажу коней грали роль не тільки відомі нам з приказки зуби (визначали вік), а й маса інших ознак, у тому числі масть. Вороні коні вважалися витривалішими від світліших мастей (буланих, білих, в яблуках та ін.). Рябі коні саме через масть поціновувалися нижче і мали не дуже добру славу. Отож, «зикратий» Турна, який далі зустрінеться ще не раз, має на собі недобру прикмету, несе рутульського вождя до його поразки і загибелі.
У Вергілія про коня Турна читаємо: «Кінь фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих» (книга дев'ята, 49). У стародавніх римлян коні з Фракії (теперішня Болгарія) славилися швидким бігом.
Зібрав і кінних, і піхотнихІ всіх для битви шиковав;І розбишак самих одборнихПід кріпость задирать послав.Два корпуси докупи звівши,А на зикратого сам сівши,На штурм їх не веде, а мчить;Мезап, Галес в другім отрядіПішли од берега к ограді,Побить троянців всяк спішить. [52] Троянці, в кріпості запершись,Енея ждали вороття;З нещастям тісно пообтершись,Біду встрічали мов шутя.Побачивши ж врагів напори,У башт прибавили запориІ на валу всі залягли;В віконця з будок виглядалиІ носа вон не виставляли,Шептались і люльки тягли. [53] У них поставлено в громаді,Коли на їх пан Турн напре,То всім сидіть в своїй ограді,Нехай же штурмом вал бере.Троянці так і учинили;На вал колоддя накотилиІ разний приправляли вар;Олію, дьоготь кип’ятили,Живицю, оливо топили,Хто лізтиме, щоб лить на твар. Набалдашник – тут у значенні: накриття переважно з дорогої тканини з оздобами. Нар.: Жіночий празник (любитель жіночого товариства, жіночий угодник).
Турн, в міру к валу приступивши,Скрізь на зикратому гасав;В розсипку кінних розпустивши,Сам як опарений кричав:«Сюди, трусливії троянці,На бой, шкодливії поганці!Зарились в землю, мов кроти;Де ваш Еней – жіночий празник?Пряде з бабами набалдашник!Не лепсько виглянуть сюди?» [55] І всі його так підкомандніКричали, лаяли троян;Робили глузи їм досадні,Гірш нівечили, як циган.Пускали тучами к ним стріли,А деякі були так смілі,Що мали перескочить рів.Троянці уха затикали,Рутульців лайки не вважали,Хоть битись всякий з них готів. Кабак – ніс.
Турн з серця скреготав зубами,Що в кріпості всі ні гу-гу;А стін не розіб’єш лобами,З посилку гнися хоть в дугу.Злость, кажуть, сатані сестриця,Хоть може се і небилиця,А я скажу, що може й так:Од злості Турн те компонує,Мов сатана йому диктує,Сам чорт заліз в його кабак. [57] Од злості Турн осатанівши,Велів багаття розводить,І військо к берегу привівши,Казав троянський флот спалить.Всі принялися за роботу;(На злеє всякий ма охоту),Огні помчалися к водам.Хто жар, хто губку з сірниками,Хто з головней, хто з фітилямиПогибель мчали кораблям. Турн їм ізволив тимфи дати – тимфа, пимфа – варварський бурсацький жарт. Бурсак Антось в романі А. Свидницького «Люборацькі» (написаний у 1861 – 1862 роках) розповідає про нього так: «Пинфа от що: візьме паперу та бавовни і скрутить папір в дудочку і в один кінець, в тонший, завине ту бавовну, запалить, роздує. Як добре курить, то запаленим кінцем візьме в рот осторожно і подме. То так сапне. Диму, як голова завбільшки, висунеться під ніс. Ще й кожухом накриють, як на кроваті спиш. Так закашляєшся, що ну! Бухикаєш та й бухикаєш… І сльози котяться, наче били» (Свидницький А. Люборацькі. – К., 1971. – С. 25).
Розжеврілось і закурилось,Блакитне полом’я взвилось;Од диму сонце закаптилось,Курище к небу донеслось.Боги в Олімпі стали чхати;Турн їм ізволив тимфи дати,Богинь напав від чаду дур;Дим очі їв, лилися сльози,З нудьги скакали так, як кози;Зевес сам був, мов винокур. Цибелла (Кібелла) – велика мати богів і всього живого на землі, богиня родючості й відроджуваної природи.
Венеру ж за душу щипало,Що з флотом поступили так;Од жалю серце замирало,Що сяде син на міль як рак.В жалю, в сльозах і в гіркім смуткуБогиня сіла в просту будку,На передку сів Купідон;Кобила їх везе кривая,Цібелла де жила старая,Щоб сій язі оддать поклон. [60] Цібелла, знають во всіх школах,Що матір’ю була богів;Ізмолоду була не промах,Коли ж як стала без зубів,То тілько на печі сиділа,З кулешиком лемішку їлаІ не мішалася в діла.Зевес їй оддавав повагуІ посилав од столу брагу,Яку Юнона лиш пила. [61] Венера часто докучалаЗевесу самою бридней,За те в немилость і попала,Що нільзя показать очей.Прийшла Цібеллу умолятиІ мусила їй обіщатиКупити збитню за алтин,Щоб тілько Зевса умолила,Вступиться за троян просила,Щоб флота не лишився син. [62] Цібелла же була ласуха,Для збитню рада хоть на все;До того ж страшна говоруха,О всякій всячині несе.Стягли її насилу з печі,Взяв Купідон к собі на плечі,В будинки к Зевсу і поніс.Зевес, свою уздрівши неню,Убгав ввесь оселедець в жменю,Насупив брови, зморщив ніс. Сатурнович, змилосердися – за міфологією, Сатурн – батько Зевса, до нього правив людьми і богами.
Цібелла перше закректала,А послі кашлять начала,Потім у пелену смаркалаІ дух п’ять раз перевела:«Сатурнович, змилосердися,За рідную свою вступися!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
А вас, Анхізович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак. Зайдіть к лидійському народу – у стародавні часи Лідія – держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш – податок, плата за користування землею. За кріпосного права «пускати на чинш» значило замінити панщину податком, дати селянам землю в аренду.
Хто жінку мав, сестру, ятровку – слово ятрівка повсюдно вживається у значенні «дружина чоловікового брата». Отже, ятрівку можуть мати тільки жінки. В такому значенні це слово уже раніше вжите в «Енеїді» (див. коментар: III, 46), зафіксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значенні, яке уже в добу І. Котляревського було глибоким архаїзмом, – ятровкою звуть чоловіки жінку свого брата, братову. В такому значенні зустрічаємо це слово в «Галицько-волинському літопису» (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: «По смерті Романовій зустрічався був король угорський Андрій з ятрівкою своєю Анною у городі Сяноці»; «Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову» (Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 14, 18). Тут Роман – князь галицький, Анна – його дружина, Андрій – король угорський, троюрідний брат Романа. Згадані в літопису родинні зв'язки є відгуком доби родової сім'ї, коли взяті братами жінки з чужих родів ставали в певних рамках власністю всього роду, і якщо виникала необхідність, один брат переймав обов'язки глави сім'ї другого брата.
Клейноди, животи, обнови – клейноди – коштовності, також атрибути влади гетьмана, полковника та ін.
Животи – життя.
Беріте рать, ідіте з богом,Нехай Зевес вам помага».Тут частовались за порогом,Евандр додав такі слова:«Зайдіть к лідійському народу,Вони послужать вам в пригоду,На Турна підуть воювать.Мезентій їх тіснить, зжимає,На чинш нікого не пускає,Готові зараз бунт піднять». [39] Пішли, розвивши короговку,І сльози молодьож лила;Хто жінку мав, сестру, ятровку,У інших милая була.Тогді найбільш нам допікає,Коли зла доля однімає,Що нам всього миліше єсть.За милу все терять готові:Клейноди, животи, обнови.Одна дороже милой – честь! [40] І так, питейним підкрепившись,Утерли сльози із очей;Пішли, марш сумно затрубивши;Перед же вів сам пан Еней.Їх первий марш був до байраку,Прийшовши, стали на біваку,Еней порядок учредив.Паллант по армії діжурив,Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;Еней тож по лісу бродив. [41] Як в північ самую глухуюЕней лиш тілько мав дрімать,Побачив хмару золотую,Свою на хмарі гарну мать.Венера білолика, красна,Курносенька, очима яснаІ вся, як з кров’ю молоко;Духи од себе іспускалаІ збрую чудную держала,Явилась так перед синком. [42] Сказала: «Милий, на, Енею,Ту збрую, що ковав Вулкан;Коли себе устроїш нею,То струсить Турн, Бова, Полкан;До збруї що ні доторкнеться,Все зараз ламнеться і гнеться,Її і куля не бере;Устройсь, храбруй, коли, рубайсяІ на Зевеса полагайся,То носа вже ніхто не втре». Амбре (франц. аmbrе) – парфуми, духи. Власне «амбра» – застосовувана в парфюмерії речовина з приємним муксусним запахом, яку добувають з кишечника китів-кашалотів.
Презент (франц. ргеsent) – подарунок.
Сказавши, аромат пустила:Васильки, м’яту і амбре;На хмарі в Пафос покотила.Еней же збрую і бере,Її очима пожирає,На себе панцир натягає,Палаш до бока прив’язав;Насилу щит підняв чудесний,Не легкий був презент небесний;Еней роботу розглядав: Порядок зображених на щиті Енея казкових персонажів загалом відповідає їхній популярності. Першою в цьому ряду – казка про Івасика-Телесика. Тут же зображена казкова змія-чудовисько Жеретія.
Вокруг же щита на заломах – залом – вигин, крива, поверхня сфери. На заломах – на верхній випуклій частині щита.
Котигорох, Котигорошок – персонаж української народної казки.
Іван-царевич, Кощій (Кащей), баба-яга – персонажі, що фігурують у багатьох українських, російських, білоруських народних казках.
Кухарчич, Сучич і Налетич – казкові персонажі, зараз менше відомі.
Услужливий Кузьма-Дем'ян – казковий персонаж, фігурував то як одна, то як дві особи. У І. Котляревського йдеться про одну, що підтверджує і коментоване місце, – «услужливий» вжите в однині. Подвійне ім'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузні кують звичайно два ковалі. Кузьма-Дем'ян – коваль, також цілитель, знахар. Зв'язок між ковалем і цілителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозумілим, коли згадаємо про культ вогню, віру в його магічну силу. У фольклорній образній символіці вогонь – життя, рух, любов.
У церковному календарі записані два брати Косма і Даміан, які нібито жили у другій половині III ст. недалеко від Риму і прославилися чудодійним зціленням хворих, за яке не брали ніякої винагороди, тільки просили вірити в сина божого Ісуса Христа. Прийняли мученицьку смерть від заздрісного лікаря-язичника. Канонізовані церквою брати-лікарі мають мало спільного з своїм фольклорним прототипом.
Дурень з ступою – персонаж народної казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. – С. 52).
І славний лицар Марципан – Марципан – герой рицарського роману чи повісті, відомих на Україні та в Росії у XVIII ст.
На щиті, в самій середині,Під чернь, з насічкой золотой,Конала муха в павутині,Павук торкав її ногой.Поодаль був малий Телешик ,Він плакав і лигав кулешик,До його кралася зміяКрилатая, з сім’ю главами,З хвостом в верству, страшна, з рогами,А звалася Жеретія . [45] Вокруг же щита на заломахНайлуччі лицарські ділаБули бляховані в персонахІскусно, живо, без числа, Котигорох , Іван-царевич , Кухарчич , Сучич і Налетич .Услужливий Кузьма-Дем’ян . Кощій з прескверною ягою,І дурень з ступою новою,І славний лицар Марципан . [46] Так пан Еней наш знаряджався,Щоб дружби Турну доказать;Напасть на ворогів збирався,Зненацька копоті їм дать.Но зла Юнона не дрімає,Навильот умисли всі знає,Оп’ять Ірисю посила:Як можна Турна роздрочити,Против троянців насталити,Щоб викоренив їх дотла. Він дожидавсь тогді вертепа – вертеп – український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Україні, як і інших краях, з давніх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкільної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дійшли до нас лише з другої половини XVIII ст. І. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепні театральні дійства. Свідченням тому є згадка про вертеп в «Енеїді», п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», де письменник розвинув реалістичні традиції вертепної драми.
Ірися виль, скользнула з неба,До Турна в північ шусть в намет;Він дожидавсь тогді вертепа,Хлистав з нудьги охтирський мед.К Лависі од любві був в горі,Топив печаль в питейнім морі.Так в армії колись велось;Коли влюбився чи програвся,То пуншу хлись – судьба поправся!Веселлє в душу і влилось! [48] «А що? – Ірися щебетала. –Сидиш без діла і клюєш?Чи се на тебе лінь напала?Чи все троянцям оддаєш?Коту гладкому не до мишки;Не втне, бачу, Панько Оришки!Хто б сподівавсь, що Турн бабак?Тобі не хист з Енеєм биться,Не хист з Лавинієй любиться,Ти, бачу, здатний бить собак. [49] Правдивий воїн не дрімає,Без просипу же і не п’є;Мудрує, дума, розглядає,Такий і ворогів поб’є.Ну, к чорту! швидше охмеляйся,Збирать союзних поспішайся,На нову Трою напади.Еней в чужих землях блукає,Дружину в поміч набирає,Не оплошай тепер: гляди!» [50] Сказавши, столик ізвалила,Шкереберть к чорту все пішло:Пляшки і чарочки побила,Пропало все, як не було.Зробився Турн несамовитий,Ярився, лютовав неситий,Троянськой крові забажав.Всі страсті в голову стовкнулись,Любов і ненависть прочнулись;«На штурм, на штурм!» – своїм кричав. А на зикратого сам сівши – тут зикратий – масть коня. Починаючи з першого повного видання «Енеїди» (1842), в коментаторів немає одностайності в поясненні цього слова. У словнику, доданому до першого повного видання «Енеїди», сказано: зикратий – різноокий кінь. У наступних авторитетніших виданнях – «білоокий, а сам іншої масті», «білобокий», «з білими боками». В одному з словників української мови зазначено: зикра – очі/див.: К. с. – 1889. – Кн. 9. – С. 705). Польське zirkaty – зіркатий, людина з блискучими чи то витріщеними очима. Але коли йдеться про масть, то, певне, справа не в очах, а в плямах іншої, звичайно білої масті навкруги очей. Коли для знавців може й грають якусь роль відмінності в кольорі кінських очей, то для визначення масті вони не мають значення. Тут годиться тільки те, що видно на значній віддалі. Таким чином, у даному разі зикратий – з плямою іншої масті біля ока з одного чи з обох боків. Отже, Турн їздив на різномасному коні. В минулому значення коня, так само як і вола, в господарстві та військовій справі просто неможливо переоцінити. Звичайно, люди дуже добре зналися і на тій, і на другій тягловій силі. В характеристиці, оцінці коней та волів неабияке значення мала масть та інші похідні ознаки. Так, у спеціальному дослідженні на сторінках журналу «Киевская старина» повідомлялося, що тільки на Брацлавщині (примірно теперішня Вінниччина) розрізняли двадцять відтінків масті волів та ще плюс вісімнадцять різновидів за формою ріг. І всі ці відтінки та різновиди мали свою назву-кличку. Звичайно, аж ніяк не менше існувало відтінків у масті та інших ніби несуттєвих зовнішніх ознаках, коли йшлося про коней. Під час купівлі-продажу коней грали роль не тільки відомі нам з приказки зуби (визначали вік), а й маса інших ознак, у тому числі масть. Вороні коні вважалися витривалішими від світліших мастей (буланих, білих, в яблуках та ін.). Рябі коні саме через масть поціновувалися нижче і мали не дуже добру славу. Отож, «зикратий» Турна, який далі зустрінеться ще не раз, має на собі недобру прикмету, несе рутульського вождя до його поразки і загибелі.
У Вергілія про коня Турна читаємо: «Кінь фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих» (книга дев'ята, 49). У стародавніх римлян коні з Фракії (теперішня Болгарія) славилися швидким бігом.
Зібрав і кінних, і піхотнихІ всіх для битви шиковав;І розбишак самих одборнихПід кріпость задирать послав.Два корпуси докупи звівши,А на зикратого сам сівши,На штурм їх не веде, а мчить;Мезап, Галес в другім отрядіПішли од берега к ограді,Побить троянців всяк спішить. [52] Троянці, в кріпості запершись,Енея ждали вороття;З нещастям тісно пообтершись,Біду встрічали мов шутя.Побачивши ж врагів напори,У башт прибавили запориІ на валу всі залягли;В віконця з будок виглядалиІ носа вон не виставляли,Шептались і люльки тягли. [53] У них поставлено в громаді,Коли на їх пан Турн напре,То всім сидіть в своїй ограді,Нехай же штурмом вал бере.Троянці так і учинили;На вал колоддя накотилиІ разний приправляли вар;Олію, дьоготь кип’ятили,Живицю, оливо топили,Хто лізтиме, щоб лить на твар. Набалдашник – тут у значенні: накриття переважно з дорогої тканини з оздобами. Нар.: Жіночий празник (любитель жіночого товариства, жіночий угодник).
Турн, в міру к валу приступивши,Скрізь на зикратому гасав;В розсипку кінних розпустивши,Сам як опарений кричав:«Сюди, трусливії троянці,На бой, шкодливії поганці!Зарились в землю, мов кроти;Де ваш Еней – жіночий празник?Пряде з бабами набалдашник!Не лепсько виглянуть сюди?» [55] І всі його так підкомандніКричали, лаяли троян;Робили глузи їм досадні,Гірш нівечили, як циган.Пускали тучами к ним стріли,А деякі були так смілі,Що мали перескочить рів.Троянці уха затикали,Рутульців лайки не вважали,Хоть битись всякий з них готів. Кабак – ніс.
Турн з серця скреготав зубами,Що в кріпості всі ні гу-гу;А стін не розіб’єш лобами,З посилку гнися хоть в дугу.Злость, кажуть, сатані сестриця,Хоть може се і небилиця,А я скажу, що може й так:Од злості Турн те компонує,Мов сатана йому диктує,Сам чорт заліз в його кабак. [57] Од злості Турн осатанівши,Велів багаття розводить,І військо к берегу привівши,Казав троянський флот спалить.Всі принялися за роботу;(На злеє всякий ма охоту),Огні помчалися к водам.Хто жар, хто губку з сірниками,Хто з головней, хто з фітилямиПогибель мчали кораблям. Турн їм ізволив тимфи дати – тимфа, пимфа – варварський бурсацький жарт. Бурсак Антось в романі А. Свидницького «Люборацькі» (написаний у 1861 – 1862 роках) розповідає про нього так: «Пинфа от що: візьме паперу та бавовни і скрутить папір в дудочку і в один кінець, в тонший, завине ту бавовну, запалить, роздує. Як добре курить, то запаленим кінцем візьме в рот осторожно і подме. То так сапне. Диму, як голова завбільшки, висунеться під ніс. Ще й кожухом накриють, як на кроваті спиш. Так закашляєшся, що ну! Бухикаєш та й бухикаєш… І сльози котяться, наче били» (Свидницький А. Люборацькі. – К., 1971. – С. 25).
Розжеврілось і закурилось,Блакитне полом’я взвилось;Од диму сонце закаптилось,Курище к небу донеслось.Боги в Олімпі стали чхати;Турн їм ізволив тимфи дати,Богинь напав від чаду дур;Дим очі їв, лилися сльози,З нудьги скакали так, як кози;Зевес сам був, мов винокур. Цибелла (Кібелла) – велика мати богів і всього живого на землі, богиня родючості й відроджуваної природи.
Венеру ж за душу щипало,Що з флотом поступили так;Од жалю серце замирало,Що сяде син на міль як рак.В жалю, в сльозах і в гіркім смуткуБогиня сіла в просту будку,На передку сів Купідон;Кобила їх везе кривая,Цібелла де жила старая,Щоб сій язі оддать поклон. [60] Цібелла, знають во всіх школах,Що матір’ю була богів;Ізмолоду була не промах,Коли ж як стала без зубів,То тілько на печі сиділа,З кулешиком лемішку їлаІ не мішалася в діла.Зевес їй оддавав повагуІ посилав од столу брагу,Яку Юнона лиш пила. [61] Венера часто докучалаЗевесу самою бридней,За те в немилость і попала,Що нільзя показать очей.Прийшла Цібеллу умолятиІ мусила їй обіщатиКупити збитню за алтин,Щоб тілько Зевса умолила,Вступиться за троян просила,Щоб флота не лишився син. [62] Цібелла же була ласуха,Для збитню рада хоть на все;До того ж страшна говоруха,О всякій всячині несе.Стягли її насилу з печі,Взяв Купідон к собі на плечі,В будинки к Зевсу і поніс.Зевес, свою уздрівши неню,Убгав ввесь оселедець в жменю,Насупив брови, зморщив ніс. Сатурнович, змилосердися – за міфологією, Сатурн – батько Зевса, до нього правив людьми і богами.
Цібелла перше закректала,А послі кашлять начала,Потім у пелену смаркалаІ дух п’ять раз перевела:«Сатурнович, змилосердися,За рідную свою вступися!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33