Деякі з таких роз'яснень стосуються організаційних
питань правоохоронної діяльності.
Для вивчення законів та інших нормативно-правових
актів не останнє місце відводиться знанню джерел їх офі-
ційного опублікування. Правильне застосування будь-
якого нормативного акта вимагає того, щоб органи і по-
садові особи мали можливість керуватися точним текстом
відповідного акта. Досвід показує, що при публікації нор-
мативно-правових актів не завжди виконуються такі ви-
моги. Тому держава бере на себе обов'язок офіційного
видання законів та інших правових актів. Відповідно до
чинного законодавства існує декілька видань, що здійс-
нюють таке опублікування:
- закони публікуються в «Відомостях Верховної Ради
України»;
- закони, укази та розпорядження Президента Украї-
ни, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Укра-
їни публікуються в газетах «Голос України і «Урядовий
кур'єр»;
- відомчі акти, що мають міжвідомче значення, та
деякі інші нормативні акти також публікуються у відом-
чих виданнях;
- акти Конституційного Суду України публікуються у
«Віснику Конституційного Суду України» та деяких інших
офіційних виданнях;
- перелічені вище нормативні акти публікуються та-
кож в «Офіційному віснику України»;
- акти вищих судових інстанцій публікуються у «Віс-
нику Верховного Суду України» і «Збірниках рішень Ви-
щого арбітражного суду України»;
Розділ І. Основні поняття, предмет, система...
- міжнародні документи публікуються у тематичних
збірниках.
Контрольні запитання
1. Визначте, що таке «правоохоронна діяльність» і назвіть завдан-
ня, що стоять перед нею.
2. Які органи належать до правоохоронних органів держави?
3. Що входить до предмета та системи навчальної дисципліни
«Організація судових та правоохоронних органів»?
4. Які основні джерела навчальної дисципліни «Організація су-
дових та правоохоронних органів»?
Організація судових та правоохоронних органів
Розділ II
СУДОВА ВЛАДА
§ 1. Поділ влади — передумова виникнення
і становлення судової влади
Мислителі минулого, характеризуючи діяльність держа-
ви, поділяли її на законодавчу, виконання законів (або управ-
ління) і часто, крім того, правосуддя. При цьому вони підкре-
слювали, що різні органи держави спеціалізуються на вико-
нанні того чи іншого виду діяльності. Слід відзначити, що од-
нією з владних функцій давнього суспільства, напевно, була
функція судова. Симптоматичним є вислів ученого-державо-
знавця М. Коркунова: «Первісною точкою прояву державно-
го володарювання було судове рішення, а не закон».
Аналізуючи античні політико-правові погляди (Арис-
тотель, Полібій) з проблем класифікації різних органів дер-
жави, можна зробити висновок, що вже тоді зароджувалась
ідея поділу влади та її невід'ємна частина — концепція су-
дової влади.
Черговий етап у розвитку теорії поділу влади, визна-
ченні ролі та місця судової влади пов'язаний з іменем
Джона Локка, який розглядав проблеми державної влади,
становлення політичного суспільства та держави в трак-
татах «Про громадянське правління».
З огляду на ідеї попередників один з найвідоміших
французьких істориків та філософів Шарль Луї Монтеск'є
логічно завершив створення теорії поділу влади. Він ви-
ділив три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судо-
ву, підкреслюючи, що йдеться про три частини єдиної вла-
ди, яка з метою більш досконалого державного устрою по-
ділена між окремими структурами. Монтеск'є докладно
охарактеризував галузь діяльності кожної з них.
На його думку, третя гілка влади покликана карати за
злочини і вирішувати спори приватних осіб. Цю владу він
називав судовою. Проблемам організації і функціонуван-
ня судової влади Монтеск'є приділяв особливу увагу. Суд
Розділ II. Судова влада
здійснює тільки функцію відправлення правосуддя. Мон-
теск'є детально зупиняється на найважливіших ознаках
судової влади, до яких належать виборність судців, коле-
гіальність, стабільність судової практики тощо. Визнача-
ючи суд як незалежну владу, Монтеск'є докладно вивчає
це державно-правове явище, вказує на ті необхідні озна-
ки, без яких неможлива його справжня самостійність.
Розроблена Монтеск'є концепція поділу влади, що діє
на основі права та взаємного стримування її гілок з метою
найбільш повного забезпечення прав і свобод людини,
стала ядром класичної теорії поділу влади. Його вчення
справило певний вплив на досвід конституціоналізму за-
хідних країн. Багато з яких конституцій до органів держа-
вної влади відносять лише основні центральні органи дер-
жави. Законодавча влада реалізується парламентом, вико-
навча — президентом та урядом, судова — судами, які очо-
лює вища судова інстанція.
В історії української державності проблема конститу-
ційного закріплення судової влади вирішується вже на
початку XVIII ст. Так, у 1710 р. створюються правовий
уклад та «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізь-
кого Війська» Пилипа Орлика, де відображені основні
положення судової влади.
Ідея створення в Україні справедливого суду згадуєть-
ся і в III Універсалі Української Центральної Ради від 7 ли-
стопада 1917 р.
Конституція Української Народної Республіки від
29 квітня 1918р. фактично закріплює принцип поділу
влади, згідно з яким судова влада в рамках цивільного,
кримінального та адміністративного законодавства здій-
снюється виключно судовими установами. Крім ознаки
виключності, Конституція проголосила й інші ознаки
(наприклад, повнота, підзаконність та ін.) судової влади.
У радянський період ні в Конституції УС РР 1919 р., ні
в Конституції УРСР 1937 р. принцип поділу влади не
знайшов свого втілення. Так само про судову владу як таку
мова не йшла. І, нарешті, Конституція УРСР 1978 р. також
не закріпила поділ влади.
Організація судових та правоохоронних органів
8 червня 1995 р. між Верховною Радою України і Пре-
зидентом України було підписано Конституційний дого-
вір «Про загальні засади організації і функціонування дер-
жавної влади та місцевого самоврядування в Україні на
період до прийняття нової Конституції України», де впе-
рше судовій владі присвячено низку принципових поло-
жень. Так, у ст. З цього договору вказувалося, що держав-
на влада в Україні будується на засадах її поділу на законо-
давчу, виконавчу та судову. В розділі 5 договору особливо
підкреслювалося, що судову владу в Україні здійснюють
виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та
арбітражні суди складають судову систему України (ст. 36).
Конституція України від 28 червня 1996 р., закріпивши
принцип поділу влади, виділила судову владу як самостій-
но існуючу (ст. 6). Таким чином, в конституційне законо-
давство України було введено поняття «судова влада».
§ 2. Природа і поняття судової влади
У роботах останнього часу постійно висвітлюються
різні аспекти історичного розвитку судової влади, пору-
шуються особливості цього феномена, пов'язані насампе-
ред з устроєм судової системи, методом реалізації судової
влади. Однак ще немає досліджень узагальнюючого харак-
теру, в яких судова влада розглядалася б як інститут полі-
тичної системи сучасного суспільства.
Одні дослідники визначають судову владу як сукуп-
ність діючих в Україні судів, що здійснюють правосуддя;
інші ототожнюють судову владу з методом її реалізації —
правосуддям. Поняття «судова влада», «судова система»,
«правосуддя» — родинні, але не тотожні. Влада — катего-
рія багатогранна, тому її слід розглядати як функцію
управління, засіб нав'язувати свою волю, примус, на-
решті, владовідносини. Таким чином, судовій владі при-
таманні всі складові, що лежать в основі власне влади.
Здійснення права допустиме лише тоді, коли відбулося
становлення влади. Право санкціонується владою, нею
гарантується та оформлюється. Для судової влади харак-
Розділ II. Судова влада
терна наявність, як правило, не менше двох суб'єктів від-
носин, одним з яких є суд.
Основу судової влади складає .сукупність судових ор-
ганів, які наділені різною компетенцією. Головним їх при-
значенням є вирішення правових конфліктів, що виника-
ють в суспільстві між людьми, між людиною і державою,
між різними структурами держави. Отже, судовій владі
належить особлива роль — роль арбітра в спорах про п|Й-
во. Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає «е
будь-який державний орган, а тільки суд з притаманни-
ми лише йому можливостями впливу на поведінку людей
та соціальні процеси.
Владовідносини як елемент судової влади, крім цьо-
го, характеризуються наявністю правових норм, що нада-
ють можливість суду виносити рішення, обов'язкові до
виконання, вираженням волі суду до всіх учасників відно-
син, яке забезпечується застосуванням правових санкцій
у разі невиконання цієї волі.
Роль судової влади в механізмі поділу влади полягає
ще й у стримуванні двох інших гілок влади в межах кон-
ституційної законності шляхом здійснення кшкггитуі^ІІ-
ного судочинства і судового контролю за ними.ТакилІ <И**
ном, судова влада — це специфічна гілка державної влШди,
яка реалізується уповноваженими нате спеціальними орга-
нами — судами, її призначенням є вирішення всіх виникаю-
чих у суспільстві правових конфліктів.
Наведене визначення судової влади не є вичерпним,
сутність цього феномена можна розуміти лише при дослі-
дженні його ознак і функціональної спрямованості.
§ 3. Ознаки судової влада
До ознак судової влади правомірно належать: виключ-
ність, самостійність, повнота, підзаконність, єдність, не-
залежність. Без сумнівів, всі вони взаємопов'язані та вза-
ємозалежні, закріплюються на констюущйно-правощщіу}
рівні. !
Організація судових та правоохоронних І
Найважливішою ознакою судової влади є виключ-
ність, її наявність, по-перше, свідчить про те, що ніякий
інший орган державної влади та управління не має права
брати на себе компетенцію судової влади. Як вже зазнача-
лося, ця ознака обумовлює виключність органів судової
влади вирішувати всі правові спори.
По-друге, винесення рішення з конкретної справи є
прерогативою суду, і це положення підкреслює виключ-
ність судових рішень. Держава тільки суду довіряє право
використовувати примусові повноваження державної вла-
ди, а саме: в установленому законом порядку застосову-
вати цивільно-правові санкції з цивільної справи; визна-
вати особу винною у вчиненні злочину; призначати кри-
мінальне покарання з кримінальної справи. Рішення суду
з конкретної справи є обов'язковими до виконання всіма
посадовими особами.
По третє, виключне правове становище суду в системі
державних органів визначається Конституцією та іншими
нормативно-правовими актами України. Формування
системи органів судової влади, порядок їх організації та
діяльності належать до відання законодавчої влади. Ви-
ключаючи можливість створення надзвичайних судів,
Конституція України допускає певну диференціацію су-
дових органів для розгляду різних категорій справ, тобто
закріплює можливість спеціалізації судів. Вони будуть від-
різнятися своєю предметною підсудністю та процесуаль-
ною формою судочинства.
По-четверте, виключність судової влади характеризу-
ється й особливим порядком формування суддів як носі-
їв судової влади, притягнення їх до відповідальності. Ви-
моги, що ставляться до судді, його обов'язки при відправ-
ленні правосуддя та позасудової діяльності специфічні',
чітко відображені^ чинному законодавстві.
Ця ознака охоплює також виключність правового ста-
новища особи у сфері відправлення правосуддя. Саме в
стадії судового розгляду права і обов'язки учасників про-
цесу докладно регламентовані та забезпечені відповідни-
ми гарантіями (наприклад, розділ третій КПК та ін.). Ви-
Розділ II. Судова влада
ходячи з положень Конституції України, визнати особу
винною та застосувати до неї заходи кримінального пока-
рання може лише суд. Цьому передує ретельне досліджен-
ня судом обставин справи, при якому враховуються як
пом'якшуючі, так і обтяжуючі вину обставини, і тим са-
мим підкреслюється виключність правового становища
особи підсудного.
Самостійність судової влади обумовлена конституцій-
ним принципом поділу влади. Кожна гілка влади — зако-
нодавча, виконавча та судова — самостійно виконує при-
таманні лише їй функції, перебуваючи одна щодо іншої у
непідлеглому становищі. Судова влада покликана захища-
ти права і свободи громадян, конституційний лад України,
забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконав-
чої влади Конституції України. Рішення, що виносяться
органами судової влади, внаслідок цієї ознаки не потребу-
ють будь-якого затвердження іншими гілками влади.
Повнота судової влади розглядається у декількох вимі-
рах. Критерії повноти судової влади — це насамперед межі
поширення її компетенції, тобто обсягу, остаточність рі-
шень, що приймаються судовою владою, їх обов'язковість.
У межах, визначених Конституцією, чинними закона-
ми України, роль арбітра у вирішенні спорів про право,
всіх конфліктів, що виникають у суспільстві, належить
тільки судовій владі. У цьому разі судова влада поширю-
ється на коло відносин, що виникають між різними су-
б'єктами (як між громадянами, так і між громадянами і
державою). З усіх цих спорів судові органи приймають
рішення. Рішення та інші акти органів судової влади, що
набрали чинності, є обов'язковими для всіх без винятку
органів державної влади, підприємств, установ, організа-
цій, посадових осіб, громадян та підлягають безумовному
виконанню на всій території України.
Невиконання вимог суддів, актів, постановлених ор-
ганами судової влади, що набрали чинності, призводить
до встановленої законом відповідальності.
Підзаконність судової влади виявляється у відповід-
ності закону судових структур і судових процедур. Тобто
Організація судових та правоохоронних органів
судові органи і судці діють на підставі закону, підкоряють-
ся тільки Конституції та законам України. З іншого боку,
носії судової влади — судді — не мають права відступати
в своїй діяльності від вимог закону.
Законодавчою підставою функціонування судової
влади є Конституція України, закони України «Про судо-
устрій України», «Про статус суддів», «Про Конституцій-
ний Суд України», «Про органи.суддівського самовряду-
вання», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну ате-
стацію та дисциплінарну відповідальність суддів судів
України», «Про арбітражний суд» та ін.
У цих нормативних актах встановлюються компетен-
ція, порядок створення, структура та основні функції, а
також матеріально-технічне і організаційне забезпечення
судів. Деякі з них (наприклад, Закон «Про статус суддів»)
докладно регламентують статус носіїв судової влади, ви-
моги, що ставляться до них, містять гарантії незалежності
суддів. Інші закони <КПК, цивільний процесуальний,
арбітражний процесуальний кодекси) регулюють проце-
дурні аспекти діяльності відповідних судів.
Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпе-
чується ^сукупністю актів національного законодавства
про судоустрій і судочинство, їх єдиним застосуванням
судами на всій території України, фінансуванням судів з
державного бюджету, єдиним статусом судців.
Структура незалежності судової влади має два рівні —
зовнішній та внутрішній. Зовнішній рівень у свою чергу
диференціюється на політичну і соціально-економічну
незалежність. Рівень політичної незалежності обумовле-
ний суспільно-політичним становищем, в якому відбува-
ється діяльність суду. При цьому важливо зазначити, що
реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-
який вплив політичних партій, громадських рухів та їх лі-
дерів на судову владу. Це положення набуває актуальності
в умовах'багатопартійності та політичного плюралізму.
Зазначений рівень незалежності закріплений в ст. 11 За-
кону «Про статус суддів», яка приписує, що всі державні
органи, установи, організації, органи місцевого та регіо-
Роздія II. Судова влада
нального самоврядування, громадяни та їх об'єднання
зобов'язані поважати незалежність судових органів та не
посягати на неї.
Забезпечення прогресивних перетворень юстиції по-
требує і соціально-економічної незалежності судової вла-
ди. Цей рівень незалежності гарантується особливим по-
рядком фінансування судців, їх матеріальним та побуто-
вим забезпеченням, соціальним захистом.
Внутрішній рівень незалежності судової влади гаран-
тується, по-перше, діяльністю власне суду по здійсненню
правосуддя;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32
питань правоохоронної діяльності.
Для вивчення законів та інших нормативно-правових
актів не останнє місце відводиться знанню джерел їх офі-
ційного опублікування. Правильне застосування будь-
якого нормативного акта вимагає того, щоб органи і по-
садові особи мали можливість керуватися точним текстом
відповідного акта. Досвід показує, що при публікації нор-
мативно-правових актів не завжди виконуються такі ви-
моги. Тому держава бере на себе обов'язок офіційного
видання законів та інших правових актів. Відповідно до
чинного законодавства існує декілька видань, що здійс-
нюють таке опублікування:
- закони публікуються в «Відомостях Верховної Ради
України»;
- закони, укази та розпорядження Президента Украї-
ни, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Укра-
їни публікуються в газетах «Голос України і «Урядовий
кур'єр»;
- відомчі акти, що мають міжвідомче значення, та
деякі інші нормативні акти також публікуються у відом-
чих виданнях;
- акти Конституційного Суду України публікуються у
«Віснику Конституційного Суду України» та деяких інших
офіційних виданнях;
- перелічені вище нормативні акти публікуються та-
кож в «Офіційному віснику України»;
- акти вищих судових інстанцій публікуються у «Віс-
нику Верховного Суду України» і «Збірниках рішень Ви-
щого арбітражного суду України»;
Розділ І. Основні поняття, предмет, система...
- міжнародні документи публікуються у тематичних
збірниках.
Контрольні запитання
1. Визначте, що таке «правоохоронна діяльність» і назвіть завдан-
ня, що стоять перед нею.
2. Які органи належать до правоохоронних органів держави?
3. Що входить до предмета та системи навчальної дисципліни
«Організація судових та правоохоронних органів»?
4. Які основні джерела навчальної дисципліни «Організація су-
дових та правоохоронних органів»?
Організація судових та правоохоронних органів
Розділ II
СУДОВА ВЛАДА
§ 1. Поділ влади — передумова виникнення
і становлення судової влади
Мислителі минулого, характеризуючи діяльність держа-
ви, поділяли її на законодавчу, виконання законів (або управ-
ління) і часто, крім того, правосуддя. При цьому вони підкре-
слювали, що різні органи держави спеціалізуються на вико-
нанні того чи іншого виду діяльності. Слід відзначити, що од-
нією з владних функцій давнього суспільства, напевно, була
функція судова. Симптоматичним є вислів ученого-державо-
знавця М. Коркунова: «Первісною точкою прояву державно-
го володарювання було судове рішення, а не закон».
Аналізуючи античні політико-правові погляди (Арис-
тотель, Полібій) з проблем класифікації різних органів дер-
жави, можна зробити висновок, що вже тоді зароджувалась
ідея поділу влади та її невід'ємна частина — концепція су-
дової влади.
Черговий етап у розвитку теорії поділу влади, визна-
ченні ролі та місця судової влади пов'язаний з іменем
Джона Локка, який розглядав проблеми державної влади,
становлення політичного суспільства та держави в трак-
татах «Про громадянське правління».
З огляду на ідеї попередників один з найвідоміших
французьких істориків та філософів Шарль Луї Монтеск'є
логічно завершив створення теорії поділу влади. Він ви-
ділив три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судо-
ву, підкреслюючи, що йдеться про три частини єдиної вла-
ди, яка з метою більш досконалого державного устрою по-
ділена між окремими структурами. Монтеск'є докладно
охарактеризував галузь діяльності кожної з них.
На його думку, третя гілка влади покликана карати за
злочини і вирішувати спори приватних осіб. Цю владу він
називав судовою. Проблемам організації і функціонуван-
ня судової влади Монтеск'є приділяв особливу увагу. Суд
Розділ II. Судова влада
здійснює тільки функцію відправлення правосуддя. Мон-
теск'є детально зупиняється на найважливіших ознаках
судової влади, до яких належать виборність судців, коле-
гіальність, стабільність судової практики тощо. Визнача-
ючи суд як незалежну владу, Монтеск'є докладно вивчає
це державно-правове явище, вказує на ті необхідні озна-
ки, без яких неможлива його справжня самостійність.
Розроблена Монтеск'є концепція поділу влади, що діє
на основі права та взаємного стримування її гілок з метою
найбільш повного забезпечення прав і свобод людини,
стала ядром класичної теорії поділу влади. Його вчення
справило певний вплив на досвід конституціоналізму за-
хідних країн. Багато з яких конституцій до органів держа-
вної влади відносять лише основні центральні органи дер-
жави. Законодавча влада реалізується парламентом, вико-
навча — президентом та урядом, судова — судами, які очо-
лює вища судова інстанція.
В історії української державності проблема конститу-
ційного закріплення судової влади вирішується вже на
початку XVIII ст. Так, у 1710 р. створюються правовий
уклад та «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізь-
кого Війська» Пилипа Орлика, де відображені основні
положення судової влади.
Ідея створення в Україні справедливого суду згадуєть-
ся і в III Універсалі Української Центральної Ради від 7 ли-
стопада 1917 р.
Конституція Української Народної Республіки від
29 квітня 1918р. фактично закріплює принцип поділу
влади, згідно з яким судова влада в рамках цивільного,
кримінального та адміністративного законодавства здій-
снюється виключно судовими установами. Крім ознаки
виключності, Конституція проголосила й інші ознаки
(наприклад, повнота, підзаконність та ін.) судової влади.
У радянський період ні в Конституції УС РР 1919 р., ні
в Конституції УРСР 1937 р. принцип поділу влади не
знайшов свого втілення. Так само про судову владу як таку
мова не йшла. І, нарешті, Конституція УРСР 1978 р. також
не закріпила поділ влади.
Організація судових та правоохоронних органів
8 червня 1995 р. між Верховною Радою України і Пре-
зидентом України було підписано Конституційний дого-
вір «Про загальні засади організації і функціонування дер-
жавної влади та місцевого самоврядування в Україні на
період до прийняття нової Конституції України», де впе-
рше судовій владі присвячено низку принципових поло-
жень. Так, у ст. З цього договору вказувалося, що держав-
на влада в Україні будується на засадах її поділу на законо-
давчу, виконавчу та судову. В розділі 5 договору особливо
підкреслювалося, що судову владу в Україні здійснюють
виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та
арбітражні суди складають судову систему України (ст. 36).
Конституція України від 28 червня 1996 р., закріпивши
принцип поділу влади, виділила судову владу як самостій-
но існуючу (ст. 6). Таким чином, в конституційне законо-
давство України було введено поняття «судова влада».
§ 2. Природа і поняття судової влади
У роботах останнього часу постійно висвітлюються
різні аспекти історичного розвитку судової влади, пору-
шуються особливості цього феномена, пов'язані насампе-
ред з устроєм судової системи, методом реалізації судової
влади. Однак ще немає досліджень узагальнюючого харак-
теру, в яких судова влада розглядалася б як інститут полі-
тичної системи сучасного суспільства.
Одні дослідники визначають судову владу як сукуп-
ність діючих в Україні судів, що здійснюють правосуддя;
інші ототожнюють судову владу з методом її реалізації —
правосуддям. Поняття «судова влада», «судова система»,
«правосуддя» — родинні, але не тотожні. Влада — катего-
рія багатогранна, тому її слід розглядати як функцію
управління, засіб нав'язувати свою волю, примус, на-
решті, владовідносини. Таким чином, судовій владі при-
таманні всі складові, що лежать в основі власне влади.
Здійснення права допустиме лише тоді, коли відбулося
становлення влади. Право санкціонується владою, нею
гарантується та оформлюється. Для судової влади харак-
Розділ II. Судова влада
терна наявність, як правило, не менше двох суб'єктів від-
носин, одним з яких є суд.
Основу судової влади складає .сукупність судових ор-
ганів, які наділені різною компетенцією. Головним їх при-
значенням є вирішення правових конфліктів, що виника-
ють в суспільстві між людьми, між людиною і державою,
між різними структурами держави. Отже, судовій владі
належить особлива роль — роль арбітра в спорах про п|Й-
во. Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає «е
будь-який державний орган, а тільки суд з притаманни-
ми лише йому можливостями впливу на поведінку людей
та соціальні процеси.
Владовідносини як елемент судової влади, крім цьо-
го, характеризуються наявністю правових норм, що нада-
ють можливість суду виносити рішення, обов'язкові до
виконання, вираженням волі суду до всіх учасників відно-
син, яке забезпечується застосуванням правових санкцій
у разі невиконання цієї волі.
Роль судової влади в механізмі поділу влади полягає
ще й у стримуванні двох інших гілок влади в межах кон-
ституційної законності шляхом здійснення кшкггитуі^ІІ-
ного судочинства і судового контролю за ними.ТакилІ <И**
ном, судова влада — це специфічна гілка державної влШди,
яка реалізується уповноваженими нате спеціальними орга-
нами — судами, її призначенням є вирішення всіх виникаю-
чих у суспільстві правових конфліктів.
Наведене визначення судової влади не є вичерпним,
сутність цього феномена можна розуміти лише при дослі-
дженні його ознак і функціональної спрямованості.
§ 3. Ознаки судової влада
До ознак судової влади правомірно належать: виключ-
ність, самостійність, повнота, підзаконність, єдність, не-
залежність. Без сумнівів, всі вони взаємопов'язані та вза-
ємозалежні, закріплюються на констюущйно-правощщіу}
рівні. !
Організація судових та правоохоронних І
Найважливішою ознакою судової влади є виключ-
ність, її наявність, по-перше, свідчить про те, що ніякий
інший орган державної влади та управління не має права
брати на себе компетенцію судової влади. Як вже зазнача-
лося, ця ознака обумовлює виключність органів судової
влади вирішувати всі правові спори.
По-друге, винесення рішення з конкретної справи є
прерогативою суду, і це положення підкреслює виключ-
ність судових рішень. Держава тільки суду довіряє право
використовувати примусові повноваження державної вла-
ди, а саме: в установленому законом порядку застосову-
вати цивільно-правові санкції з цивільної справи; визна-
вати особу винною у вчиненні злочину; призначати кри-
мінальне покарання з кримінальної справи. Рішення суду
з конкретної справи є обов'язковими до виконання всіма
посадовими особами.
По третє, виключне правове становище суду в системі
державних органів визначається Конституцією та іншими
нормативно-правовими актами України. Формування
системи органів судової влади, порядок їх організації та
діяльності належать до відання законодавчої влади. Ви-
ключаючи можливість створення надзвичайних судів,
Конституція України допускає певну диференціацію су-
дових органів для розгляду різних категорій справ, тобто
закріплює можливість спеціалізації судів. Вони будуть від-
різнятися своєю предметною підсудністю та процесуаль-
ною формою судочинства.
По-четверте, виключність судової влади характеризу-
ється й особливим порядком формування суддів як носі-
їв судової влади, притягнення їх до відповідальності. Ви-
моги, що ставляться до судді, його обов'язки при відправ-
ленні правосуддя та позасудової діяльності специфічні',
чітко відображені^ чинному законодавстві.
Ця ознака охоплює також виключність правового ста-
новища особи у сфері відправлення правосуддя. Саме в
стадії судового розгляду права і обов'язки учасників про-
цесу докладно регламентовані та забезпечені відповідни-
ми гарантіями (наприклад, розділ третій КПК та ін.). Ви-
Розділ II. Судова влада
ходячи з положень Конституції України, визнати особу
винною та застосувати до неї заходи кримінального пока-
рання може лише суд. Цьому передує ретельне досліджен-
ня судом обставин справи, при якому враховуються як
пом'якшуючі, так і обтяжуючі вину обставини, і тим са-
мим підкреслюється виключність правового становища
особи підсудного.
Самостійність судової влади обумовлена конституцій-
ним принципом поділу влади. Кожна гілка влади — зако-
нодавча, виконавча та судова — самостійно виконує при-
таманні лише їй функції, перебуваючи одна щодо іншої у
непідлеглому становищі. Судова влада покликана захища-
ти права і свободи громадян, конституційний лад України,
забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконав-
чої влади Конституції України. Рішення, що виносяться
органами судової влади, внаслідок цієї ознаки не потребу-
ють будь-якого затвердження іншими гілками влади.
Повнота судової влади розглядається у декількох вимі-
рах. Критерії повноти судової влади — це насамперед межі
поширення її компетенції, тобто обсягу, остаточність рі-
шень, що приймаються судовою владою, їх обов'язковість.
У межах, визначених Конституцією, чинними закона-
ми України, роль арбітра у вирішенні спорів про право,
всіх конфліктів, що виникають у суспільстві, належить
тільки судовій владі. У цьому разі судова влада поширю-
ється на коло відносин, що виникають між різними су-
б'єктами (як між громадянами, так і між громадянами і
державою). З усіх цих спорів судові органи приймають
рішення. Рішення та інші акти органів судової влади, що
набрали чинності, є обов'язковими для всіх без винятку
органів державної влади, підприємств, установ, організа-
цій, посадових осіб, громадян та підлягають безумовному
виконанню на всій території України.
Невиконання вимог суддів, актів, постановлених ор-
ганами судової влади, що набрали чинності, призводить
до встановленої законом відповідальності.
Підзаконність судової влади виявляється у відповід-
ності закону судових структур і судових процедур. Тобто
Організація судових та правоохоронних органів
судові органи і судці діють на підставі закону, підкоряють-
ся тільки Конституції та законам України. З іншого боку,
носії судової влади — судді — не мають права відступати
в своїй діяльності від вимог закону.
Законодавчою підставою функціонування судової
влади є Конституція України, закони України «Про судо-
устрій України», «Про статус суддів», «Про Конституцій-
ний Суд України», «Про органи.суддівського самовряду-
вання», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну ате-
стацію та дисциплінарну відповідальність суддів судів
України», «Про арбітражний суд» та ін.
У цих нормативних актах встановлюються компетен-
ція, порядок створення, структура та основні функції, а
також матеріально-технічне і організаційне забезпечення
судів. Деякі з них (наприклад, Закон «Про статус суддів»)
докладно регламентують статус носіїв судової влади, ви-
моги, що ставляться до них, містять гарантії незалежності
суддів. Інші закони <КПК, цивільний процесуальний,
арбітражний процесуальний кодекси) регулюють проце-
дурні аспекти діяльності відповідних судів.
Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпе-
чується ^сукупністю актів національного законодавства
про судоустрій і судочинство, їх єдиним застосуванням
судами на всій території України, фінансуванням судів з
державного бюджету, єдиним статусом судців.
Структура незалежності судової влади має два рівні —
зовнішній та внутрішній. Зовнішній рівень у свою чергу
диференціюється на політичну і соціально-економічну
незалежність. Рівень політичної незалежності обумовле-
ний суспільно-політичним становищем, в якому відбува-
ється діяльність суду. При цьому важливо зазначити, що
реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-
який вплив політичних партій, громадських рухів та їх лі-
дерів на судову владу. Це положення набуває актуальності
в умовах'багатопартійності та політичного плюралізму.
Зазначений рівень незалежності закріплений в ст. 11 За-
кону «Про статус суддів», яка приписує, що всі державні
органи, установи, організації, органи місцевого та регіо-
Роздія II. Судова влада
нального самоврядування, громадяни та їх об'єднання
зобов'язані поважати незалежність судових органів та не
посягати на неї.
Забезпечення прогресивних перетворень юстиції по-
требує і соціально-економічної незалежності судової вла-
ди. Цей рівень незалежності гарантується особливим по-
рядком фінансування судців, їх матеріальним та побуто-
вим забезпеченням, соціальним захистом.
Внутрішній рівень незалежності судової влади гаран-
тується, по-перше, діяльністю власне суду по здійсненню
правосуддя;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32