зуби вставив? Ану, любий, відкрий рота! Ну, посміхнись, дядечку ведучий! Покажи зубки!
– Якось незручно вийшло, – озвався Павло Іванович. – Усі подумають на Колосального. Що це він причетний до побиття Васнецова.
Тут уже всі не витримали і закричали навперебій:
– Досить уже!
– Скільки можна!
– Пашка, уймись! І так далі.
У кімнату ввійшла Варфоломійовичева дружина і внесла великий туркменський чайник із чаєм. Це, як і передбачалося, трохи заспокоїло присутніх. Адже чай – це напій миру.
Телепередача закінчилася. Ведучий так і не посміхнувся, тож Ідея Іванівна так і не визначила: чи це робота дядечка Ґіві. Дідусь спав у кріслі-гойдалці.
Було вже північ, коли Ідея Іванівна сказала дисциплінуючим тоном:
– До виборів лишилося чотири дні. Субота випадає – агітувати не можна, отже, три чистих дні. Оголошую операцію «Пан Коцький». -
Ідея Іванівна витримала довгу паузу і продовжила:
– Сила Пана Коцького була в чому?
Вона обвела поглядом присутніх. Не почувши відповіді, вона сама відповіла:
– У рекламі, яку йому створила Лисичка-сестричка. Ми – молоді, недосвічені. В цьому наша слабкість. Ми – перспективні і розумні. Це наш плюс. Ми боїмося їх, а вони бояться нас. Треба це використати і обіграти. Варфоломійовичу! На тобі – головне завдання. Гроші, які ми збиралися віддати на хабар, краще поділити між людьми. Маю на увазі спостерігачів. Даємо тобі три дні і «Волгу» та «Победу». Ясно?
– Так точно!
– Але гроші – це не головне. Головне що?
– Що? – перепитав бойовим голосом Варфоломійович.
– Головне – міф.
– Що-що?
– Що робила Лисичка-сестричка? Говорила всім, що прийде Пан Коцький і всіх роздере. Пашка, звичайно, нікого не збирається роздирати. А от комісія, подейкують, прийде на виборчі дільниці і розбереться. Підрахує кожен бюлетень. Треба пустити таку плітку. Де-небудь, та й спрацює. Ось так. А про Пашку треба казати так: «Печеніг за всіма соціологічними опитуваннями веде перед, залишивши далеко позаду Колосального. За ним – перемога. Альтернативи Печенігу немає. Він – наш депутат!» Отак казати на кожній виборчій дільниці, кожному спостерігачеві. Ясно?
– Так точно!
– Казати переконливо, так, щоб і він зміг переконати інших. Наприклад, тих, хто ще не визначився, хто шукає поради… А ми… А ми з Тетянкою запишемо на радіо зворушливу сімейну історію – трохи сентиментальну, трохи смішну. Як казала тьотя Берта із Умані: просто цимес!
– Просто що?
– Просто смакота!
– Ага, ясно!
– І останнє. Телевізійні дебати кандидатів. Треба підготуватися ретельніше, аніж попереднього разу. До ефекту Девіда Коперфільда треба додати щось серйозніше. Суттєвіше.
– Какие поручения для меня, очаровательная И.И.? – це, як ви вже й здогадалися, любі мої друзі, подав свій голос Васнєцов-Паваротті.
– Для тебе, соловейку, доручень більше немає.
– Как так? Я весь в напряжений! Я рвусь в бой!
– Тетяна Фрідріхівна забезпечить тобі широке поле діяльності, – суворо сказала Ідея Іванівна і підморгнула.
Той розчаровано і водночас з тугою в очах скорився. Дідусь у кріслі-гойдалці крізь сон солодко заплямкав. Водночас забомкав годинник.
– Друга ночі, – констатувала Ідея Іванівна. – Спати час.
«…Знаєте, коли він народився, акушерка ледь спіймала його. Він вилетів стрілою на цей світ. «Ти диви, який шубра-вець!» – засміялася вона і поплескала його по сідницях. А він голосно заревів. Так-так, я не обмовилася! Він не закричав, він заревів. «Ого! – ще більше засміялася акушерка (а була вона просто реготуха), – який командирський голос! Не інакше, як буде великим начальником! Дивись-дивись, як почервонів. Справжній начальник! Дівчата, гайда сюди, подивіться на цього депутата!» Так і сказала. Тепер я згадую тьотю Шуру особливо часто. В неї було соколине око. Вона всім пророкувала майбутнє. І всі її пророкування збувалися!
…Так ось. Назвали ми його з чоловіком Павлом. Чому Павлом? Тому, що це ім'я, як ніяке інше, пасувало посаді політика. Ну ось послухайте: Павло Іванович Печеніг! Правда ж, звучить? Павло – апостол, пророк, учитель. Іванович – означає, що він – з народу. Він – з народу, він з народом, він за народ. А Печеніг! Це значить – воїн, це значить – безстрашність, це значить – мужність. Ніякого пафосу, ніякої штучності. Здорове і чесне ім'я. Справжнє ім'я народного обранця.
…Павлик завжди був відмінником. «Подумаєш, відмінник!» – скажете ви. Але він був не просто відмінником. Він був відмінником за покликанням. Знаєте, що це означає? Це означає, що він народжений відмінником, тобто у певному сенсі з внутрішнім тяжінням до досконалості. Хай вас це не лякає. Він, якщо робить якусь справу, то робить її якісно. Ось і все. Усе дуже просто.
…Павлик має чудові зуби. В дитинстві він чистив їх не менше, аніж п'ять хвилин. Він ніколи не жалів часу для чищення зубів. Так само, як і для чищення черевиків. Він має завжди ідеально вичищені черевики і чарівну посмішку. А для мужчини-депутата це речі принципово важливі. Адже посмішка – це серце, а черевики – це душа.
…Я думаю, Павло Іванович Печеніг буде хорошим депутатом. Достойним. Надійним. Я думаю, вам пощастить, якщо він буде вашим депутатом».
Ви слухали інтерв'ю з мамою Павла Івановича Печеніга Ідеєю Іванівною Ягідкою.
Дякуємо за увагу.
Теледебати, дарма що мають таку кострубату і двозначну назву, – абсолютно необхідна річ під час виборів. Щоправда, любий мій читачу, я тобі не скажу з певністю: кому вони, тобто телебати, більше потрібні – кандидатам, телебаченню чи виборцям. Але те, що без них не обходяться жодні вибори, то це факт.
Павло Іванович Печеніг готувався до них з усією ретельністю, на яку спромігся, незважаючи на повністю вичерпану нервову систему. Минула ніч пройшла у творчих пошуках. Працювали всією командою. Врахували всі поради…
Можна впевнено сказати, що аналітична група Адама Колосального минулої ночі робила те саме.
І ви, дорогі мої читачі, вже чекаєте з нетерпінням на блискучі дебати двох супротивників. А даремно. Мушу вас розчарувати.
Сталася деяка прикрість, яка збила з пантелику обох кандидатів. Однак ця історія заслуговує на те, щоб її переповісти. Так просто, задля історичної правди.
Річ у тім, що у другому турі виборів на теледебати запрошують дві пари кандидатів, що вийшли у другий тур з сусідніх округів, щоправда, у межах однієї області. Так от, на теледебати, окрім Колосального і Печеніга, були запрошені два супротивники із сусіднього округу, і вони виступали першими. І телеглядачі отримали від їхнього виступу таку насолоду, що наступна пара, тобто Колосальний і Печеніг, виглядала просто жалюгідно. Бо що таке вилизана, відредагована, відкоригована, відрепетирувана, завчена напам'ять з усіма комами, фонетичними і смисловими акцентами, паузами, двозначностями, патетикою промова (а слід визнати, що обидві були відпрацьовані за кращими традиціями вітчизняного іміджмейкерства і навіть з окремими елементами західних політичних технологій), – що важить така промова порівняно зі стихією імпровізації, компромату, боротьби і непередбачуваності?
Ви вже заінтриговані, мої любі друзі? Тож слухайте. У другий тур сусіднього з Печенігом і Колосальним округу вийшли два кандидати: Петро Іванович Сизоненко та Іван Петрович Сизонтенко. їхні прізвища, як ви вже помітили (або не помітили) відрізняла лише одна літера Т усередині прізвища другого кандидата. Професійний філолог вам пояснить, що колись це було одне прізвище, яке внаслідок описки стало двома. Річ у тім, що з переходом від епохи усності до епохи писемності у паспорти наших предків вкрадалося безліч описок, які тепер сплутують усі генетичні розслідування наших сучасників, що шукають свої родоводи у минулих століттях.
Так, наприклад, навіщо далеко ходити? Мою маму у наддніпрянському селі випадково записали у метриці Голя Михайлівна (замість Галина Михайлівна). Це створило дуже неприємну ситуацію при укладенні шлюбу з моїм батьком, який боровся за те, щоб у шлюбному посвідченні стояло «Галина Михайлівна», а затятий борець за правдивість документів, тобто співробітниця ЗАГСу, так і норовила записати дружиною мого батька якусь Голю Михайлівну.
Однак прізвища змінювалися не лише випадково, а й цілком свідомо. Ви ж знаєте чи принаймні здогадуєтеся, що значить бути «ворогом народу» в колишньому Радянському Союзі? Тож близькі і далекі родичі ворогів народу зі шкури пнулися, аби змінити хоча б одну літеру в своєму прізвищі.
Так ось. Цілком може бути, що Петро Іванович Сизоненко і Іван Петрович Сизонтенко – далекі родичі. Може, навіть у третьому коліні. Однак тепер вони опинилися віч на віч у боротьбі за парламентське крісло. Як це сталося?
Елементарно. Петро Іванович Сизоненко, депутат попереднього скликання, кілька разів наступив на мозоль місцевій владі, окрім того, був не у фаворі там, у центрі. Тож його вирішили позбутися. Але халепа полягала в тому, що народ його любив. Бо той часто виступав по радіо, вболіваючи за зарплату, у телевізорі теж час від часу з'являвся, і пика у нього була нічого, ловкенька. А чого ще треба простому народові?
Вибити Петра Івановича Сизоненка із сідла було дуже важко. Тим більше, що округ був «несвідомий»: у нього входило кілька містечок; а мешканці містечок – це специфічний народ, не те що заляканий і затурканий селянин. На нього вплинути командним способом дуже важко.
Тоді влада, не скажу точно чи то місцева, чи центральна, – вирішила застосувати оригінальний спосіб: запустити майже однофамільця, який збиватиме з пантелику виборця.
Виборча фантазія, любий мій читачу, безмежна й невичерпна.
Чого тільки не натерпівся Петро Іванович Сизоненко! Річ у тім, що він був настільки впевнений у власній перемозі, що якось неінтенсивно проводив виборчу кампанію, поклавшись на своїх помічників. А в цей час Іван Петрович Сизонтенко, людина проста і недалека, їздив по селах і містечках з виступами. Виборець, думаючи, що то Петро Іванович Сизоненко, дивувався: щось наш депутат здав свої позиції: і говорить не те, і мекає, і бекає, і змарнів, і вуса поголив, і меле якусь беліберду.
Поки Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, без літери «Т», схаменувся, його авторитет на окрузі підупав. За місяць до кінця першого туру він підключив увесь свій арсенал: а на той час він мав і своїх журналістів, і маленьку друкарню.
Тут додалася ще одна обставина: окрім двох Сизоненків (з літерою «Т» і без неї) на окрузі не було нічого путнього: молодий радикал і глухуватий пенсіонер. Ви дивуєтеся? Дарма! У той час, час молодих незалежних держав пострадянського простору, ще не було такого досвіду передвиборчих баталій, як тепер. Це сьогодні кожен округ промацується кожною партією. І, якщо десь є слабинка, відразу засилається туди кандидат. А тоді…
А тоді за іронією долі у другий тур вийшли обидва Сизоненки – один з літерою «Т», а другий – без неї…
Уявляєте?
І що ж робить у цій ситуації справжній Сизоненко? Він намагається скинути у кювет фальшивого або бракованого Сизоненка, того, що з літерою «Т».
Справа виявилася не з легких. Було втрачено час. А час у виборчій кампанії, як ми вже з вами переконалися, час – це більше, ніж гроші.
І ось того історичного дня, коли Павло Іванович Печеніг і Адам Васильович Колосальний прийшли на телебачення, щоб у прямому ефірі розповісти виборцеві, як вони сильно люблять батьківщину, як вони вболівають за інтереси народу, які вони достойні звання народного депутата, у той самий день і в тому ж самому місці намічалося просто шалене видовище, яке просто не могло не затьмарити їхнього виходу на телеекран.
Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, виступав першим. Він вирішив викрити свого двійника. Він сказав, що чотири роки відстоював інтереси шановного виборця у парламенті. А тепер приходить якийсь Іван Петрович Сизонтенко і хоче присвоїти його здобутки. Але він, Петро Іванович Сизоненко, не допустить цього. Він не допустить іще одного, несправжнього, Сизоненка у політичному двобої. Той, несправжній Сизоненко, а саме Сизонтенко працював собі кухарем у дієтичній їдальні. І чого йому раптом ні з того ні з сього забаглося стати депутатом? Може, він згадав знамениті слова Леніна про те, що навіть кухарка може керувати державою? Крах Радянського Союзу довів, що ці слова були помилковими, що державою повинні керувати професіонали. Насамкінець Петро Іванович Сизоненко, тобто справжній Сизоненко, закликав уважно читати бюлетені. Бо як прийдуть до влади такі, як Іван Петрович Сизонтенко, політика перетвориться на макарони по-флотськи, до речі, це улюблена страва кандидата-опонента, того, несправжнього, що з літерою «Т» посередині.
Потім узяв слово Іван Петрович Сизонтенко, тобто несправжній Сизоненко, і обурився: чому він не справжній? Він справжній, справжнісінький! Можете помацати! А з приводу кухаря, то це правда, він працював кухарем. Так, у дієтичній їдальні. Ну й що з того? Хіба краще було працювати гінекологом, як шановний Петро Іванович до його депутатської кар'єри? А треба сказати, дорогі виборці, що він працював у тому відділенні, де роблять малі гінекологічні операції. А знаєте, що таке мала гінекологічна операція? Це аборт. А знаєте, скільки абортів за свою недовгу медичну кар'єру зробив депутат? За підрахунками колег, десь близько півтори тисячі. Отже, в нашому районі, завдяки його старанням, народилося на півтори тисячі дітей менше. На цю проблему можна подивитися і так: завдяки йому загинуло півтори тисячі невинних душ. Тож, може, краще, щоб політика мала вигляд макаронів по-флотськи, аніж малої гінекологічної операції?
Після цих слів Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, перебував кілька хвилин у шоці. Чомусь його не підготували до того, що його опонент здатен на таке. Тож він добирав слова, а у стані стресу, як ви й самі знаєте, дорогі мої читачі, це виходить не дуже добре.
Йому дали останнє слово. Він сказав, що все сказане – це наклеп, брудний наклеп. Однак сказав він це досить невпевнено, адже у провінції всі одне одного добре знали. І хоч ті півтори тисячі жінок ішли на операцію добровільно, нікому не спадало на думку досі звинувачувати у чомусь поганому колишнього гінеколога, а нинішнього депутата. Однак образ невинних дитячих душ глибоко запав у серце виборцям і дещо змінив їхній світогляд. Немов відчуваючи це, Петро Іванович Сизоненко став перераховувати все те добре, що він зробив на окрузі: провів фестиваль «Дніпровські зірниці», привіз комп'ютери в районну школу-гімназію. А що зробив він – шановний опонент?
Іван Петрович Сизонтенко, той що з літерою «Т» посередині, сказав на це, що ві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
– Якось незручно вийшло, – озвався Павло Іванович. – Усі подумають на Колосального. Що це він причетний до побиття Васнецова.
Тут уже всі не витримали і закричали навперебій:
– Досить уже!
– Скільки можна!
– Пашка, уймись! І так далі.
У кімнату ввійшла Варфоломійовичева дружина і внесла великий туркменський чайник із чаєм. Це, як і передбачалося, трохи заспокоїло присутніх. Адже чай – це напій миру.
Телепередача закінчилася. Ведучий так і не посміхнувся, тож Ідея Іванівна так і не визначила: чи це робота дядечка Ґіві. Дідусь спав у кріслі-гойдалці.
Було вже північ, коли Ідея Іванівна сказала дисциплінуючим тоном:
– До виборів лишилося чотири дні. Субота випадає – агітувати не можна, отже, три чистих дні. Оголошую операцію «Пан Коцький». -
Ідея Іванівна витримала довгу паузу і продовжила:
– Сила Пана Коцького була в чому?
Вона обвела поглядом присутніх. Не почувши відповіді, вона сама відповіла:
– У рекламі, яку йому створила Лисичка-сестричка. Ми – молоді, недосвічені. В цьому наша слабкість. Ми – перспективні і розумні. Це наш плюс. Ми боїмося їх, а вони бояться нас. Треба це використати і обіграти. Варфоломійовичу! На тобі – головне завдання. Гроші, які ми збиралися віддати на хабар, краще поділити між людьми. Маю на увазі спостерігачів. Даємо тобі три дні і «Волгу» та «Победу». Ясно?
– Так точно!
– Але гроші – це не головне. Головне що?
– Що? – перепитав бойовим голосом Варфоломійович.
– Головне – міф.
– Що-що?
– Що робила Лисичка-сестричка? Говорила всім, що прийде Пан Коцький і всіх роздере. Пашка, звичайно, нікого не збирається роздирати. А от комісія, подейкують, прийде на виборчі дільниці і розбереться. Підрахує кожен бюлетень. Треба пустити таку плітку. Де-небудь, та й спрацює. Ось так. А про Пашку треба казати так: «Печеніг за всіма соціологічними опитуваннями веде перед, залишивши далеко позаду Колосального. За ним – перемога. Альтернативи Печенігу немає. Він – наш депутат!» Отак казати на кожній виборчій дільниці, кожному спостерігачеві. Ясно?
– Так точно!
– Казати переконливо, так, щоб і він зміг переконати інших. Наприклад, тих, хто ще не визначився, хто шукає поради… А ми… А ми з Тетянкою запишемо на радіо зворушливу сімейну історію – трохи сентиментальну, трохи смішну. Як казала тьотя Берта із Умані: просто цимес!
– Просто що?
– Просто смакота!
– Ага, ясно!
– І останнє. Телевізійні дебати кандидатів. Треба підготуватися ретельніше, аніж попереднього разу. До ефекту Девіда Коперфільда треба додати щось серйозніше. Суттєвіше.
– Какие поручения для меня, очаровательная И.И.? – це, як ви вже й здогадалися, любі мої друзі, подав свій голос Васнєцов-Паваротті.
– Для тебе, соловейку, доручень більше немає.
– Как так? Я весь в напряжений! Я рвусь в бой!
– Тетяна Фрідріхівна забезпечить тобі широке поле діяльності, – суворо сказала Ідея Іванівна і підморгнула.
Той розчаровано і водночас з тугою в очах скорився. Дідусь у кріслі-гойдалці крізь сон солодко заплямкав. Водночас забомкав годинник.
– Друга ночі, – констатувала Ідея Іванівна. – Спати час.
«…Знаєте, коли він народився, акушерка ледь спіймала його. Він вилетів стрілою на цей світ. «Ти диви, який шубра-вець!» – засміялася вона і поплескала його по сідницях. А він голосно заревів. Так-так, я не обмовилася! Він не закричав, він заревів. «Ого! – ще більше засміялася акушерка (а була вона просто реготуха), – який командирський голос! Не інакше, як буде великим начальником! Дивись-дивись, як почервонів. Справжній начальник! Дівчата, гайда сюди, подивіться на цього депутата!» Так і сказала. Тепер я згадую тьотю Шуру особливо часто. В неї було соколине око. Вона всім пророкувала майбутнє. І всі її пророкування збувалися!
…Так ось. Назвали ми його з чоловіком Павлом. Чому Павлом? Тому, що це ім'я, як ніяке інше, пасувало посаді політика. Ну ось послухайте: Павло Іванович Печеніг! Правда ж, звучить? Павло – апостол, пророк, учитель. Іванович – означає, що він – з народу. Він – з народу, він з народом, він за народ. А Печеніг! Це значить – воїн, це значить – безстрашність, це значить – мужність. Ніякого пафосу, ніякої штучності. Здорове і чесне ім'я. Справжнє ім'я народного обранця.
…Павлик завжди був відмінником. «Подумаєш, відмінник!» – скажете ви. Але він був не просто відмінником. Він був відмінником за покликанням. Знаєте, що це означає? Це означає, що він народжений відмінником, тобто у певному сенсі з внутрішнім тяжінням до досконалості. Хай вас це не лякає. Він, якщо робить якусь справу, то робить її якісно. Ось і все. Усе дуже просто.
…Павлик має чудові зуби. В дитинстві він чистив їх не менше, аніж п'ять хвилин. Він ніколи не жалів часу для чищення зубів. Так само, як і для чищення черевиків. Він має завжди ідеально вичищені черевики і чарівну посмішку. А для мужчини-депутата це речі принципово важливі. Адже посмішка – це серце, а черевики – це душа.
…Я думаю, Павло Іванович Печеніг буде хорошим депутатом. Достойним. Надійним. Я думаю, вам пощастить, якщо він буде вашим депутатом».
Ви слухали інтерв'ю з мамою Павла Івановича Печеніга Ідеєю Іванівною Ягідкою.
Дякуємо за увагу.
Теледебати, дарма що мають таку кострубату і двозначну назву, – абсолютно необхідна річ під час виборів. Щоправда, любий мій читачу, я тобі не скажу з певністю: кому вони, тобто телебати, більше потрібні – кандидатам, телебаченню чи виборцям. Але те, що без них не обходяться жодні вибори, то це факт.
Павло Іванович Печеніг готувався до них з усією ретельністю, на яку спромігся, незважаючи на повністю вичерпану нервову систему. Минула ніч пройшла у творчих пошуках. Працювали всією командою. Врахували всі поради…
Можна впевнено сказати, що аналітична група Адама Колосального минулої ночі робила те саме.
І ви, дорогі мої читачі, вже чекаєте з нетерпінням на блискучі дебати двох супротивників. А даремно. Мушу вас розчарувати.
Сталася деяка прикрість, яка збила з пантелику обох кандидатів. Однак ця історія заслуговує на те, щоб її переповісти. Так просто, задля історичної правди.
Річ у тім, що у другому турі виборів на теледебати запрошують дві пари кандидатів, що вийшли у другий тур з сусідніх округів, щоправда, у межах однієї області. Так от, на теледебати, окрім Колосального і Печеніга, були запрошені два супротивники із сусіднього округу, і вони виступали першими. І телеглядачі отримали від їхнього виступу таку насолоду, що наступна пара, тобто Колосальний і Печеніг, виглядала просто жалюгідно. Бо що таке вилизана, відредагована, відкоригована, відрепетирувана, завчена напам'ять з усіма комами, фонетичними і смисловими акцентами, паузами, двозначностями, патетикою промова (а слід визнати, що обидві були відпрацьовані за кращими традиціями вітчизняного іміджмейкерства і навіть з окремими елементами західних політичних технологій), – що важить така промова порівняно зі стихією імпровізації, компромату, боротьби і непередбачуваності?
Ви вже заінтриговані, мої любі друзі? Тож слухайте. У другий тур сусіднього з Печенігом і Колосальним округу вийшли два кандидати: Петро Іванович Сизоненко та Іван Петрович Сизонтенко. їхні прізвища, як ви вже помітили (або не помітили) відрізняла лише одна літера Т усередині прізвища другого кандидата. Професійний філолог вам пояснить, що колись це було одне прізвище, яке внаслідок описки стало двома. Річ у тім, що з переходом від епохи усності до епохи писемності у паспорти наших предків вкрадалося безліч описок, які тепер сплутують усі генетичні розслідування наших сучасників, що шукають свої родоводи у минулих століттях.
Так, наприклад, навіщо далеко ходити? Мою маму у наддніпрянському селі випадково записали у метриці Голя Михайлівна (замість Галина Михайлівна). Це створило дуже неприємну ситуацію при укладенні шлюбу з моїм батьком, який боровся за те, щоб у шлюбному посвідченні стояло «Галина Михайлівна», а затятий борець за правдивість документів, тобто співробітниця ЗАГСу, так і норовила записати дружиною мого батька якусь Голю Михайлівну.
Однак прізвища змінювалися не лише випадково, а й цілком свідомо. Ви ж знаєте чи принаймні здогадуєтеся, що значить бути «ворогом народу» в колишньому Радянському Союзі? Тож близькі і далекі родичі ворогів народу зі шкури пнулися, аби змінити хоча б одну літеру в своєму прізвищі.
Так ось. Цілком може бути, що Петро Іванович Сизоненко і Іван Петрович Сизонтенко – далекі родичі. Може, навіть у третьому коліні. Однак тепер вони опинилися віч на віч у боротьбі за парламентське крісло. Як це сталося?
Елементарно. Петро Іванович Сизоненко, депутат попереднього скликання, кілька разів наступив на мозоль місцевій владі, окрім того, був не у фаворі там, у центрі. Тож його вирішили позбутися. Але халепа полягала в тому, що народ його любив. Бо той часто виступав по радіо, вболіваючи за зарплату, у телевізорі теж час від часу з'являвся, і пика у нього була нічого, ловкенька. А чого ще треба простому народові?
Вибити Петра Івановича Сизоненка із сідла було дуже важко. Тим більше, що округ був «несвідомий»: у нього входило кілька містечок; а мешканці містечок – це специфічний народ, не те що заляканий і затурканий селянин. На нього вплинути командним способом дуже важко.
Тоді влада, не скажу точно чи то місцева, чи центральна, – вирішила застосувати оригінальний спосіб: запустити майже однофамільця, який збиватиме з пантелику виборця.
Виборча фантазія, любий мій читачу, безмежна й невичерпна.
Чого тільки не натерпівся Петро Іванович Сизоненко! Річ у тім, що він був настільки впевнений у власній перемозі, що якось неінтенсивно проводив виборчу кампанію, поклавшись на своїх помічників. А в цей час Іван Петрович Сизонтенко, людина проста і недалека, їздив по селах і містечках з виступами. Виборець, думаючи, що то Петро Іванович Сизоненко, дивувався: щось наш депутат здав свої позиції: і говорить не те, і мекає, і бекає, і змарнів, і вуса поголив, і меле якусь беліберду.
Поки Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, без літери «Т», схаменувся, його авторитет на окрузі підупав. За місяць до кінця першого туру він підключив увесь свій арсенал: а на той час він мав і своїх журналістів, і маленьку друкарню.
Тут додалася ще одна обставина: окрім двох Сизоненків (з літерою «Т» і без неї) на окрузі не було нічого путнього: молодий радикал і глухуватий пенсіонер. Ви дивуєтеся? Дарма! У той час, час молодих незалежних держав пострадянського простору, ще не було такого досвіду передвиборчих баталій, як тепер. Це сьогодні кожен округ промацується кожною партією. І, якщо десь є слабинка, відразу засилається туди кандидат. А тоді…
А тоді за іронією долі у другий тур вийшли обидва Сизоненки – один з літерою «Т», а другий – без неї…
Уявляєте?
І що ж робить у цій ситуації справжній Сизоненко? Він намагається скинути у кювет фальшивого або бракованого Сизоненка, того, що з літерою «Т».
Справа виявилася не з легких. Було втрачено час. А час у виборчій кампанії, як ми вже з вами переконалися, час – це більше, ніж гроші.
І ось того історичного дня, коли Павло Іванович Печеніг і Адам Васильович Колосальний прийшли на телебачення, щоб у прямому ефірі розповісти виборцеві, як вони сильно люблять батьківщину, як вони вболівають за інтереси народу, які вони достойні звання народного депутата, у той самий день і в тому ж самому місці намічалося просто шалене видовище, яке просто не могло не затьмарити їхнього виходу на телеекран.
Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, виступав першим. Він вирішив викрити свого двійника. Він сказав, що чотири роки відстоював інтереси шановного виборця у парламенті. А тепер приходить якийсь Іван Петрович Сизонтенко і хоче присвоїти його здобутки. Але він, Петро Іванович Сизоненко, не допустить цього. Він не допустить іще одного, несправжнього, Сизоненка у політичному двобої. Той, несправжній Сизоненко, а саме Сизонтенко працював собі кухарем у дієтичній їдальні. І чого йому раптом ні з того ні з сього забаглося стати депутатом? Може, він згадав знамениті слова Леніна про те, що навіть кухарка може керувати державою? Крах Радянського Союзу довів, що ці слова були помилковими, що державою повинні керувати професіонали. Насамкінець Петро Іванович Сизоненко, тобто справжній Сизоненко, закликав уважно читати бюлетені. Бо як прийдуть до влади такі, як Іван Петрович Сизонтенко, політика перетвориться на макарони по-флотськи, до речі, це улюблена страва кандидата-опонента, того, несправжнього, що з літерою «Т» посередині.
Потім узяв слово Іван Петрович Сизонтенко, тобто несправжній Сизоненко, і обурився: чому він не справжній? Він справжній, справжнісінький! Можете помацати! А з приводу кухаря, то це правда, він працював кухарем. Так, у дієтичній їдальні. Ну й що з того? Хіба краще було працювати гінекологом, як шановний Петро Іванович до його депутатської кар'єри? А треба сказати, дорогі виборці, що він працював у тому відділенні, де роблять малі гінекологічні операції. А знаєте, що таке мала гінекологічна операція? Це аборт. А знаєте, скільки абортів за свою недовгу медичну кар'єру зробив депутат? За підрахунками колег, десь близько півтори тисячі. Отже, в нашому районі, завдяки його старанням, народилося на півтори тисячі дітей менше. На цю проблему можна подивитися і так: завдяки йому загинуло півтори тисячі невинних душ. Тож, може, краще, щоб політика мала вигляд макаронів по-флотськи, аніж малої гінекологічної операції?
Після цих слів Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, перебував кілька хвилин у шоці. Чомусь його не підготували до того, що його опонент здатен на таке. Тож він добирав слова, а у стані стресу, як ви й самі знаєте, дорогі мої читачі, це виходить не дуже добре.
Йому дали останнє слово. Він сказав, що все сказане – це наклеп, брудний наклеп. Однак сказав він це досить невпевнено, адже у провінції всі одне одного добре знали. І хоч ті півтори тисячі жінок ішли на операцію добровільно, нікому не спадало на думку досі звинувачувати у чомусь поганому колишнього гінеколога, а нинішнього депутата. Однак образ невинних дитячих душ глибоко запав у серце виборцям і дещо змінив їхній світогляд. Немов відчуваючи це, Петро Іванович Сизоненко став перераховувати все те добре, що він зробив на окрузі: провів фестиваль «Дніпровські зірниці», привіз комп'ютери в районну школу-гімназію. А що зробив він – шановний опонент?
Іван Петрович Сизонтенко, той що з літерою «Т» посередині, сказав на це, що ві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20