А-П

П-Я

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 

— злісно промовив Еван.
— Знаю. Ключем.
Еван різко підскочив, здійнявши пилову бурю. Мені здалося, він зараз схопить Бояна за барки і витрясе з нього дух.
— Ти! Це ти все вигадав! Це твоя була ідея, з тим тортурним приладдям! Бачиш що чого це призвело?! Хтось просто витяг цю штуку з ящика і використав на Дафні… А може це теж твоя робота? Га?! Зізнавайся, поки я тобі в’язи не скрутив! Пізно тоді буде пояснювати!
Евана аж тіпало від праведного гніву. Боян ошелешено спостерігав за ним, не в стані вимовити ні слова.
— Ти що?! — нарешті спромігся він, — Геть малахольний?! До чого тут я?
Еван аж задихнувся від обурення. В результаті він втягнув до носа пристойну порцію пилу, після чого на якусь хвильку випав з дискусії, судомно намагаючись викашляти гидоту.
— Хлопці, припиніть! — вирішила втрутитись я, — Твої звинувачення, Еван, зовсім безпідставні. Я точно пам’ятаю, що серед приладдя, котре видав нам пан Аспер, не було нічого подібного. Ми всі зараз зденервовані, але немає жодних підстав зривати злість один на одному. Краще б нам з’ясувати, як зняти цю річ.
Еван ще деякий час сердито сопів, але більше не намагався чинити насилля. Боян люто косився на нього, але мовчав.
Ми знов нахилились до Дафни. Ланцюг був міцно прикріплений до валізи, так що винести звідси Дафну, не розкривши страшну клітку або, принаймні, не розпилявши ланцюг, було нереально. Звідки ж взяти ключ?
Здається ідея прийшла до всіх одночасно. Одного разу ми вже бачили ключ, котрий за формою та розміром міг підійти до "вуздечки" — це була пам’ятна святкова вечеря на Соуейн, коли ми витягали пророцтва з пирога. Дафна дістала ключ…
Далі це було справою техніки. Я збігала вниз, до кімнати Дафни, розшукала її соуейнський костюм, в кишені якого знайшовся необхідний артефакт. Ми розкрили "вуздечку" і віднесли постраждалу до її кімнати. Звичайно, відразу навколо здійнявся належний ажіотаж: Вежа! О! Без свідомості… Жах! Приладдя для тортур! "Вуздечка" архієпископа! Треба ж таке!
Викрадення Дафни, безперечно, стало подією дня. І вечора. І наступної ночі. Хто ж міг бути причетним до цього безчинства? Нажаль, це так і залишалось невідомим, оскільки Дафна ще й досі була без свідомості. Як повідомив місцевий лікар, пан Коннерс, її, схоже, обпоїли дуже сильним снодійним. Втім, її життя не було в небезпеці. Просто доведеться зачекати.

***
Лише набагато пізніше я згадала, де вже бачила "вуздечку". Вперше вона зустрілася мені в тій церковній коморі, де я перебувала свою першу ніч в Сент-Ендрюзі. Я тоді ще звернула увагу на залізяччя, котре з вигляду нагадувало приладдя для тортур. "Вуздечка" лежала на полиці, частково загорнута в тонке полотно, поряд з якимись деталями старовинних обладунків та більш сучасними столярними інструментами. Схоже, в тій комірчині зберігалися експонати, що повинні були бути полагоджені чи відреставровані.
Цікаво, чи була це та сама gossip’s bridle? Дуже навіть ймовірно. Хоч би з огляду на те, що Сент-Ендрюз був найближчим музеєм, звідки можна було її дістати. А якщо так… То чи була тоді моя ночівля в церкві Святої Трійці випадковою?

***

З конспектів Ірми Коник, методи фальсифікації:
Тема: методи фальсифікації історії
— Фальсифікація документів (важливо подбати про знищення оригіналів), офіційної чи приватної кореспонденції, карт, звітів, статистики та ін.;
— Фальсифікація творів мистецтва та фольклору (особливо ж таких, що мають кореляцію з подіями, дійсними чи вигаданими — пісні, живопис, література);
— Фальсифікація артефактів — матеріальних свідчень подій; (знов таки, необхідно знищити дійсні свідчення та ліквідувати чи ізолювати очевидців);
— Семантична фальсифікація (підміна термінів).
— Формування громадської думки з приводу альтернативного минулого: навантаження уваги новою інформацією, бажана ідеологічна підтримка.

Поточна корекція історії:
— суб’єктивація методів збору інформації та аналітичних засобів (корегування статистичної картини);
— підробка свідчень очевидців (або використання попередньо підготованих свідків/ постраждалих/ учасників);
— використання заангажованих експертів;
— забезпечення необхідних матеріальних свідчень.

***
Десята чашка чаю була подібна до міцної настоянки нафти на дусті. Втім, я продовжувала сьорбати клятий чай у безперспективному намаганні зігрітись і заспокоїтись після бурхливого врятування Дафни з горища. Це була хибна ідея — не дарма ж в чаї у скількись там разів більше кофеїну ніж в каві, тож замість заспокоїтись, я поступово довела себе до стану істеричної ейфорії, і тепер, замість спати, мені хотілося з кимось полаятись. Гарно було би трохи порепетувати і позапускати посуд в стіну…
Була вже глибока ніч, але Тоні теж не спав. Загорнувшись у ковдру, він вдумливо гортав сторінки книжки про Пола Скофілда, знаменитого "актора без его". Я кілька секунд розглядала цю ідилію, за цей час моє бажання полаятись виросло і зміцніло. На язиці в мене вже вертілась якась ница ремарка, про яку я би потім довго шкодувала, але в цей момент до кімнати постукав Еван, чим і врятував мене від недостойного вчинку.
— Можна тебе на хвилинку? — нахабно підморгнувши, поцікавився він.
— На годину, не менше, — суворо зауважила я, вдягаючи теплі капці.
Ми вийшли до вітальні, де я відразу ж впала у своє улюблене продавлене крісло, а Еван сів на свої улюблене широке підвіконня. У вітальні чомусь було навіть трохи тепліше, ніж в нашій кімнаті. Можливо, за рахунок "чайної" машини, вода в котрій весь час перебувала на межі кипіння. А може, через те, що повітря тут постійно прогрівалося великими групами тих, хто приходив сюди грітись. Цікавий казус… Втім, зараз у вітальні крім Евана і мене нікого не було. Цей факт на якусь коротку мить викликав у мене незрозуміле занепокоєння. Нісенітниця! Це ж Еван, мій бойовий товариш, котрого я добре знаю… Цей останній аргумент змусив мене самокритично усміхнутись.
— Чого шкіришся? — поцікавився він, очевидно, не зрозумівши моєї гримаси, — Цілуватись не будемо, і не сподівайся.
— Ти що, Еван, геть здурів? Які ще цілунки?
Я, чесно кажучи, була трохи шокована. А потім зрозуміла — він же теж нервує! Лише чому?
— Ніякі. Я ж кажу, що не будемо, — похмуро мовив він.
— А, добре… Домовились. Добре, що ми це відразу з’ясували. Але ти все ж таки зізнайся, яка халепа змусила тебе витягати мене з теплого ліжка, коли я вже майже спала?
Ну гаразд, я трохи викривила правду, але, зрештою, кому то шкодить? Еван тяжко зітхнув.
— Я… я хотів з тобою поговорити.
Оце новина! Цікаво, це те, що я думаю?
— А чому зі мною, а не, скажімо, з Бояном, твоїм альтер его?
— Так чортяка пішов до дами, — хтиво заусміхався Еван.
— Справді? А до кого?
— Та до Яни, ну, знаєш, з мілтонівської групи. Така смаглявка з великими е-ее… перспективами. Ну, це справи не стосується.
— Гаразд. Якщо поговорити заманулося — в тебе є чудова нагода. То що тебе цікавить? Останні новини театру? Політичні скандали? Інтимні пригоди?
Ну що ж, коли я згадувала про істеричну ейфорію, я, принаймні, не брехала.
— Та чекай! Я ж серйозно!
— Вибач, — я насилу стерла з лиця хижий оскал, — Так про що мова?
Еван замислився. Таким серйозним я його давно не бачила. Насправді, не бачила ніколи. Навіть коли він збирався бити Алекса, і то, це було якось більш… азартно, чи що. З почуттям. Еван взагалі належав до тієї категорії людей, котрі виглядають привабливо лише тоді, коли чимось захоплені. Так що така задумливість явно не йшла йому на користь. Нажаль, я не могла сказати йому про це, вроджений такт не дозволив.
— Мова про Дафну. Взагалі, про цю ідіотську ситуацію…
— А, ясно. Тобто, навпаки, нічого не зрозуміло… Еван, я ж знаю не більше твого, — я придивилась до виразу його обличчя: щось тут було не так! — А може й менше? Набагато менше? Ну, я маю рацію?
Він кивнув.
— Розумієш, є деякі речі, які краще не афішувати. Особливо в таких обставинах. Вчора ми з Дафною трохи, е-ее, посварились…
— Справді? А через що?
— Через те, що вона… Ми з нею…, а вона в цей же час… І я…
Еван замовк, опустивши очі додолу. Оце чудасія!
— Так що вона? Ну, не муч! Що сталося?
Він зітхнув, піднявши на мене змучено-іронічний погляд.
— Ну добре. Ми з Дафною уже деякий час, гм, зустрічаємося. Ти мабуть, помітила. Не могла не помітити. Так от. Все було б добре, якби не її захоплення Артом. Дитяче захоплення, справді. Тільки якраз вчора ввечері я, прогулюючись лекційним корпусом, надибав на них. У досить недвозначній ситуації.
Він глянув на мене у пошуках адекватної реакції на його слова. Боюсь, нічого адекватного на моєму обличчі не проступало. Я була настільки приголомшена почутим, що не могла вимовити ні слова. Мало того, що студенти в цій Школі сплять один з одним наліво і направо, так іще й викладачів залучають до цього безчинства! І, що найгірше, я нічого про це не знаю! Я, звичайно, помічала деякі симптоми тут і там, але ніколи не думала, що тут все настільки запущено!
— І ви… — насилу проказала я, — посварилися через такий дріб’язок?
— Власне, — іронії моєї він, нажаль, не помітив, — Але це була лише підстава. Насправді, ну, ти ж бачиш, ми всі тут на нервах. Досить лише натяку… От вона і почала хаяти все навколо, а потім сказала, що піде до декана, що хоче звідси поїхати…
— І що, пішла?
— Не знаю. Я був настільки розлючений, що просто розвернувся і пішов геть. До, ее-е… В гості.
— Е ні, зізнавайся вже й далі, раз пішла така розмова! До кого тебе занесло?
— До Вероніки. Правда, я її не застав.
— До кого?! — я аж підстрибнула з крісла, — А ти знав, що вона спить з Алексом?
— З ким?! — підстрибнув Еван.
— Ти все правильно почув, — мені трохи відлягло від серця — все таки, дещо і я знаю.
— Чорт, — повідомив Еван, — Чортове дране лайно.
— От і я так думаю.
— Ні, ти не розумієш… Я ж говорив їй, я був з нею відвертий, ну, іноді, просто інакше не можна… А вона, виходить, все переказувала йому!
Я обміркувала цей варіант. Це звичайно, пояснювало деякі речі — наприклад, дивовижну обізнаність бамбузлівців про наші плани.
— Справді, виходить що так. І чого це тебе до неї потягло?
— Мене? Та я сказав би, її до мене. Вона була така сумна, така нещасна через свого нестерпного сусіда. Я просто мусив її трохи втішити. Ні, ну хто б міг подумати!
— Слухай, а ти більше нічого такого курйозного не помічав?
— Ні, крім того, що… — він допитливо глянув на мене, — Крім того, що у вас з Тоні якісь цікаві взаємини. Мій сусід Томаш казав, що часто бачив вас разом. Ти, сподіваюсь, йому нічого не розказувала?
— Хто, я? Боже, та як ти міг таке… У нас з ним нічого немає. І не знаю, чия в цьому провина.
Цікаво, чи й справді мої з Тоні стосунки зі сторони виглядають настільки підозріло? Соромно людям зізнатися, що найбільшим моїм досягненням була випадкова здибанка на "панорамі"… Може, це спільна житлова площа знищує всяку романтику? А може, він і справді настільки порядний? Теж іще, єзуїт… Образливо, все ж таки.
Еван мовчки колупав тріщину в шибці, очевидно, обмірковуючи нову диспозицію і баланс сил. Я тяжко зітхнула і, з метою зігріти стражденні пальці ніг, котрі не рятували навіть мої бронебійні капці, сіла по-турецьки.
— Ну, то що це нам дає? Окрім загально-виховного ефекту? Я зайвий раз впевнилась в тому, що тут — таки справжнє збоченське кодло. Але ми все одно не знаємо, хто міг вчинити таке неподобство з Дафною. Ти ж не хочеш сказати, що до цього причетний професор Арт?
— В мене, звичайно, немає ніяких доказів. Але може так статись, що вона дізналася від нього щось про камери — ну, відеокамери, за допомогою яких ведеться спостереження, і розповіла нам. Може, він вирішив її таким чином покарати? Боян казав, що та "вуздечка" призначалася для покарання занадто балакучих…
— Ну, казав. Але це ж іще не підстава…
— А ключ? Забула? Пиріг з передбаченнями? Це ж була його ідея!
— Еван! — я вражено завмерла, — Виходить, вони спланували все це заздалегідь! Як же я раніше не подумала?!
Я підскочила з крісла, зробила кілька безладних рухів, потім, зрозумівши марність цієї ідеї, впала назад на продавлене сидіння.
— І що ж тепер робити? Іти до декана? Викликати поліцію? Тікати звідси, доки не пізно?
— Та почекай! Може, це був просто збіг? Ну не збіг, так просто використання наявних ресурсів. Багато хто знав про ключ, ми з цього секрету не робили. Про наше замовлення панові Асперу щодо тортурного приладдя, як з’ясувалося, теж могли знати… Отож, це міг бути хто завгодно. Наприклад, той же Алекс і компанія.
— Еван, я тебе не розумію. То ти звинувачуєш Арта, то тепер намагаєшся виправдати.
— Насправді я хотів лише пересвідчитись, що інших варіантів немає… А виходить, є. Я вже й сам нічого не розумію!
— В такому разі, — підхопила я, — Ми повинні йти шляхом виключення. Треба поговорити з професором Аспером, розпитати про ту чортову "вуздечку". До пана Арта я б зверталася в останню чергу, раз він в нас — підозрюваний. А от з Алексом побесідувати має сенс. Лише як схилити його до співпраці? Та і Дафна скоро мусить прийти до тями, може розкаже щось… Ет, але як вона могла? Він же либонь вдвічі старший за неї…
Еван ображено набурмосився.
— Зате — викладач. Дафна якось ділилася своїм психоаналітичним надбанням, як-то жінок приваблюють чоловіки, котрі мають владу. А я ще думав, до чого це вона…
Я швиденько проаналізувала власний досвід.
— Ага. Справді. Ще їх, тобто, е-ее, нас, приваблюють недоступні особини, наприклад, гомосексуалісти чи священики. Або чужі чоловіки.
Еван мляво всміхнувся.
— То що ж мені, тепер — в монастир іти?
— Та ні, це не допоможе. От якби ти був пристаркуватим, але вельми сексуальним, та ще й одруженим папою римським, всі жінки були б твої. А так — що ж? Доведеться перебиватись впроголодь.
— То й добре! Давно вже час сісти на дієту…
Нарешті Еван усміхнувся по-справжньому. Щоправда, криво якось і вельми саркастично. Зате щиро. А то вже набрид він мені зі своєю неприродною меланхолією. Невже жіноча невірність настільки згубно діє на чоловіків?
Коли ми розпрощалися, вже починало ясніти. Ми домовились про стратегію подальшого розслідування, Еван взявся поговорити з паном Аспером, а я запропонувала зустрітися з професором Ольбертом — мене не полишало відчуття, що він міг би поділитися інформацією про так званий "проект". І, зрозуміло, ми сподівалися, що Дафна зможе повідомити хоч щось про викрадачів.
Як не дивно, тепер мені не вже було страшно. Вся ця інформація про любовні походеньки моїх колег, зізнатись, мене дуже розважила. Воно, правда, завжди так, доки йдеться про інших. Але мені якось погано уявлялися нещадні злочини на фоні всього цього декамерону. Дарма? Схоже на те.

***

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Вероніка Маррейн
Мені б хотілося спробувати щось таке, чого я не наважувалась зробити вдома, де мене всі знають, взяти участь в деяких експериментах, які, можуть сприйматися неоднозначно. Наприклад, "включене" дослідження взаємозв’язку гендерної поведінки і сексуальності. Я вважаю, що справжній дослідник не повинен обмежувати себе умовностями.
Яна Хімеч
Не хочу говорити про нові горизонти, нові враження і таке інше, оскільки, певно, всі про це говорять. Для мене Школа — це можливість оцінити власні потреби і інтереси з іншої сторони, в іншій перспективі. Перш за все — пізнати себе в порівнянні з людьми, які достатньо сильно відрізняються від мене. Можливо навіть, в дещо незвичайному ракурсі.

***
В принципі, нічого дивного в тому, що я запізнилася на пару доктора Мілтона, не було. Я ходила відвідати Дафну, котра все ще перебувала у солодкому наркотичному трансі, потім намагалася домовитись про зустріч з паном Ольбертом. Втім, не слід було забувати, який саме предмет викладає доктор Мілтон, ой не слід…
Коли я, постукавши, ввійшла до аудиторії, доктор Мілтон різко розвернувся і вп’явся в мене скаженим поглядом:
— Що це за неподобство!? — гнівно вигукнув він, — Як вам не соромно? Своїм зухвалим поводженням ви демонструєте зневагу до Школи і мене особисто! Негайно до декана!
Я розгублено заклякла на порозі. Нічогенька реакція! Ну запізнилась на кілька хвилин, то що ж такого страшного? Адже ж не вперше!
Нарешті доктор відвів від мене свій вбивчий погляд і озирнув аудиторію.
— От такий стан і називається побутовим трансом, котрий наступає в результаті розриву шаблону поведінкових норм, — зовсім іншим, спокійним голосом мовив він, — Дякую, Ірма, прошу сідати.
Шляк! Ну не сволота?! Розлючено зиркнувши на доброго доктора, я пройшла на своє місце. Боян співчутливо усміхнувся до мене і присунув сувій з конспектами аби я могла побачити тему лекції: «Методи створення стресової ситуації". Ага, дуже цікаво.
Лекція виявилася навдивовижу повчальною. Ми дізналися, що практично усі методи генерації стресу зводять до порушення нервової рівноваги будь-якими шляхами — той самий "розрив шаблону", когнітивний дисонанс, тобто створення абсурдної, алогічної ситуації, несподіванка, будь-який конфлікт, перевантаження нервової системи інформацією або подразниками, особливо тут підходить неприємний ритмічний звук чи різке світло.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16