Ге! як на току?– знаю, знаю. Згадав! (В большом духе.) Що то тогді гарно було!
Іще того не забув,
Як я парубком був.
З дівчатами женихався,
По вулицям усе я шлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швндш забратись.
Ой, жінки ви, цокотухи!
Не смашніш ви від сивухи!
Хоч як хочеш, так цілуй;
А смашніш як: буль, буль, буль!
Одарка. Давай же пояс сюди, мерщій…
ДУЭТ
Одарка (ласково). Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокип (нежась). Озьми пояс, підв'яжи, та легесенько.
Одарка (с большою ласкою). Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокип. А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.
Одарка. Адже ти в шинок ходив викупати його?
Прокип. Коли ж грошей не було, знов заставив ного.
Одарка. Бодай тебе заставляла лихая година!
Прокип. А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
Одарка (засучивая рукава).
Та хоч гріх, хоч і два, поб'ю я п'янюгу.
Ох, був колись чоловік, тепер спився з кругу!
(Вместе.)
Одарка.
Поб'ю тобі морду всю,
Хоч я тобі й жінка,
Бодай лучче ісказивсь!
Ох, бідна я жінка!
Прокип.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горілка?
Та чим же я винуват,
Дорога горілка.
Одарка (в большом сердце). Так оце у тебе і грошей нема? О гаспидський чоловік! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасовала, що б тебе і чорт не пізнав! Та ще, може, нескоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде. (Бросаясь к нему с кулаками.) Я тобі, стара собако!… Я тобі сіді патли пообриваю!…
Стук в дверь.
Ох мені лихо… Сідай, сідай швидше… опісля… (Садится с мужем и отдыхает.)
Цур тобі! нехай
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Алексий входит с покойным духом.
Одарка. Е! се Олексій.
Алексий. Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам па усе добре!
Прокип (очень важно). Спасибі.
Одарка. Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?
Алексий. Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороковав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Дядько каже: не тільки світу, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні – найду собі другу. А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.
Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє роздум'я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата – прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну розвалиш.
Алексий. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.
Одарка. Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.
Стучат три раза крепко в дверь.
Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится.) Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.) Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.
Опять тот же стук.
Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.) Оттут стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами). Ох боже мій! – і Олексій тут!
Алексий (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своєму месту и садится.) Опять так же стучат за дверью.
Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсім. Починай, старий!
Прокип (громко и важно). Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Тымиш входят с палками; у первого под мышкой ржаной хлеб. Стецько в новой Свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, таваришу, как у па-ходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль. (Стецьку тихо.) Та сні ми ж шайку, новобранец! У первой раз во фрунтє. (Оправившись, подходят.)
Прокип (очень важно). А що ви за люди, і відкіля бог приніс?
Скорик (так же важно). Прежде усево позвольте во фрунт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покланитца і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і онее; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб.). Пожалуйте.
Тымиш (кланяясь). Так-таки, так.
Прокип (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?
Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.
А відкіля ви, панове, з якої землі?
Скорик. Ми з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.
Стецько. Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.
Тымиш его удерживает.
Прокип. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля? Скорик. Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кінці світу! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?
Скорик. Старана важная! Туда і за всєво свету господство з'єзжаетца пажить, нагулять…
Прокип. Чи там же кабаки, чи вольна?
Скорик. Там об кабаках і не слишно; усе п'ють без заказу.
Прокип. А горілка дешева?
Скорик. Ніпочому. Там горілчані каладізя.
Прокип. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди на слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо паслухать. Раз у. прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот євтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєшгє меня тем, оддайте міне алн птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і" сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету па-бувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ним найди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у єтот город,– как завьотца, не знаєм,– пришли; тут разом пала нам пароша…
Стецько (все слушал со вниманием). Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?
Скорик (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.
Стецько (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дійдеться.
Скорик. Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взиал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, а красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на пє-йо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаем. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вінець.
Тымиш (все продолжает). Так-таки, так.
Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!
Прокип (все с важностью). Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.
Скорик. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то іщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не пози-чаєт, а собственними своїми кусает; ат вади ні разу п'ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не єст; ум і.разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.
Одарка (Уляне, котрая стоит неподвижно). Колупай швидше піч, колупай!
Прокип (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви пас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов'яжемо. Чи так, жінко?
Одарка (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.
Прокип. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов'язати.
Стецько (испугавшись). Ану-ну; до чого дійдеться, то я і навтікача.
Одарка (подойдя к Уляне, весело). Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, в'яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли.) Та іди-бо; ще і опинається.
Скорик (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! Дє-лаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Ту-реччинє, і у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троеча, дякуй за хлєб, і соль, і за науку і праси благаславенія на добройо дело. Вот как усюда дєлаєтца. (Садится.)
Тымиш (все повторяет кстати и некстати). Так-таки так.
Скорик (Уляне). Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.
Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает.
Раз, у другой, у третьой. Полно.
Прокип (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годі ж, годі. Давай швидше по чарці.
Скорик. Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой, Полно.
Уляна (поклонясь в третий раз, остается пред матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку). Ненечка моя ріднесенька! Лебідочко… перепілочко! У останній раз прошу тебе: не топи свого дитяти!… Дай мені на світі пожити!…
Алексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы.
Одарка (сквозь слезы). Годі ж, Улясю, годі, доненьку! Устань же, кажу тобі. Сього вже не буде. Давай там, що е. (Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться.)
Та кажу ж тобі, що давай. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.
Тымиш. Так-таки, так.
Уляна (в отчаянии). Боже мій милосердний! (Идет и, обращаясь к Алексию.) Тепер, Олексію, прощай на віки вічні! (Уходит, заливаясь слезами.)
Одарка. Дурна, дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла; а далі – й нічогісінько.
Стецько. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далі і сама захоче.
Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымншу и, отошед к стороне, плачет.
Скорик (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках). Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і харошенькі рушнички придбала!
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик (Тьшишу). Ану, таваришу, зав'яжи мне, а я табе.
Друг другу завязывают рушники через плечо.
От так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завеем – скачи, козак.
Садятся на своих местах.
А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак віноваті, зв'яжіте і колонновожатаво.
Стецько. А князя і забули? Хоч би тобі на сміх чим-небудь оплутали.
Одарка. Давай же, Улясю, хустку молодому.
Прокип. Ну-бо, ну-бо, мерщій; пора частовати.
Уляна (ломая руки). Вже ж, матінко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!…
Одарка (вскочив к ней). Та що се ти, Уляно? Чи на тебе біс напав, чи що? Кінчай діло, кажу тобі!
Уляна. З місця не піду, хоч вбий!
Стецько. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
Тымиш. Так-таки, так.
Одарка (рассердясь). Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб'ю!… Та я не подивлюсь, що ти молода…
Скорик (подойдя, разводит их). Пастой, мать, єта не просто. (Посмотрев Уляне в глаза.) Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся наенлки, умеем і атаслать. Ми бували по свету: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассеї; видали види і знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французекойо слово, так пражепьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей ніхто падхадить к нам.
Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем…
Одарка. Наслано! Ох, мені лихо! А хто б то і наслав? Чи врагова Сосюрчиха? Так і є. Колись на базарі полаялись з нею, так і похвалилась: я тобі, каже, віддячу. А учора я і бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи підкладала, а я й байдуже! От же таки і віддячила!
Стецько (громко зевает и потягивается). Цур йому, цьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
Уляна (выслушав все от Скорика, в большой радости убегает). Зараз, дядьку, зараз.
Скорик (подходит к месту и садится). Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла і зараз усьо принесьот. Ста хто-то і наслал, та не умеючи. Уж з єтаким не справітца-та! І пагразнєй попадались і у Франції, і у Туреччині, і у Рассеї, і где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитца-та.
Одарка. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подіяти мому Прокопові? П'є непросипуще! Я б вам спасибі сказала.
Скорик (подходит и долго смотрит ему в глаза). Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много мине будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет.) Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. То-то служба святая! (Поет.)
Ми, как в службу поступаем,
Всю натуру оставляем.
Бил ти п'яніца і мот,-
В службе будеш ти не тот.
Палка! дело ти святое;
Ум і разум нам дайош.
Бросиш, брат, ти всьо пустое,
Как к фельтфебелю попадьош!
Ах, фельтфебель, друг любезной!
Вместо крьостнаво отца.
Полтораста ти улєпиш
І поправиш маладца!
Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутіл. (Садится.) Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да у Рассею заиертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет ево, как яструба, тридевять зарей виводить та кає-што па-французски гаварнть, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу.) Иок, мусье?
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стеньку и кланяется.
Стецько (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом). Спасибі матері… що вчила батька спати… та будила… прясти…
Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает не смотря большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.
Алексий. Тепер ти моя на віки вічні!
Уляна. Не покину тебе до смерті!
Одарка (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?
Стецько (заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву). Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
Одарка (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се таке? Та се нас обморочено!
Алексий (бросаясь к ней). Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому-гарбуз.
Стецько. Так поміняймось-ке.
Уляна (также бросаясь к матери). Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!
Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.
Одарка (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.
Одарка (скоро и кричит). І ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє діло не мішайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тією чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком і обвінчаю, обвінчаю, таки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)
Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Алексием.) Паслушай, паньматка, меня, бувалаво…
Одарка. Не хочу, не хочу нічого слухати…
Скорик.
1 2 3 4 5 6